Іван Кириченко, головний конструктор КБ "Роботікс"

З роками сучасний світ стає більше схожим на сюжет фільму про майбутнє. Все частіше у повсякденному житті можна зустрітися з різними проявами штучного інтелекту. Автівки Tesla, медичне обладнання, смартфони – це все наслідки роботизації. 

Відносно нещодавно провідні світові компанії, які виробляють озброєння, почали створювати роботи. Якщо про такий безпілотний авіаційний комплекс як Bayraktar наразі українській спільноті відомо майже все, то про розробку та виробництво наземних роботизованих комплексів (НРК) знають менше. Одним з українських підприємств, що фокусується на НРК, є КБ «Роботікс».

Про те, як функціонують наземні роботи, та перспективу галузі в Україні Укрінформу розповів заступник директора – головний конструктор КБ "Роботікс" Іван Кириченко.

РОБОТ, ОСНАЩЕНИЙ ПРОТИТАНКОВИМИ КЕРОВАНИМИ ЗАСОБАМИ, ЕФЕКТИВНІШИЙ ЗА ТАНК 

 - Роботи, розробкою яких ви займаєтесь, чим конкретно можуть допомогти військовим на передовій?  

 - По-перше, бойові роботи мають можливості штурмувати укріплення супротивника без використання артилерії. Коли 2-3 такі роботи виходять на позицію та починають високоточно обробляти ворожі  позиції з великокаліберного кулемета, то всі бойові точки замовкають, а в амбразурах знаходитися неможливо. Якщо ж казати про використання підрозділів таких роботів, коли їх не кілька, а близько 10, то вони можуть повністю заблокувати роботу фронту противника протяжністю 2-3 кілометри. Тоді такі позиції можна штурмувати без істотної шкоди для власного особового складу.

Серед функцій НРК хотілося б виокремити також логістику. Наземні роботи можуть доставляти різноманітні вантажі. Що важливо - вони здатні евакуйовувати поранених воїнів. 

Також важливим аспектом роботи є збір інформації. У нас в розробці є роботи радіоелектронної протидії, які використовуватимуться, щоб створювати радіоелектронний бар’єр для дронів супротивника. 10 роботів, оснащених такою технологією, можуть ефективно перекривати фронт 10-20 кілометрів. Це забезпечить суцільну «стіну радіоелектронного придушення», що унеможливить роботу дронів противника.

Ще приклад: зазвичай засоби радіоелектронної боротьби розташовані позаду першої ланки піхотних позицій. Через це її ефективність обмежена, ворог має можливість ведення розвідки наших позицій на лінії зіткнення. А от саме легкі НРК можуть виконувати цю функцію - вони можуть збирати розвідувальну інформацію попереду наших позицій. 

Також завдяки своїй автономності роботи з функціями радіоелектронної безпеки незамінні у сірій зоні, бо танки, БМП і, власне, засоби РЕБ там просто не можуть бути використані. 

Тобто основною ідеєю створення таких роботів є турбота про безпеку людей, щоб особовий склад ЗСУ знаходився на віддалених позиціях та міг керувати ефективно технікою.

 - Які існують типи наземних роботів? На якій продукції спеціалізується КБ «Роботікс»? 

– Взагалі такі наземні роботи бувають різної маси та габаритів. Компанія КБ «Роботікс» спеціалізується на створенні середніх за масою роботів, а це апарати масою до 1 тонни. Ба більше, ці комплекси бувають різної автономності. Інакше кажучи, за наявністю тих чи інших функцій штучного інтелекту. На сьогоднішній день компанія має зразок, що оснащений другим ступенем автономності. Це не просто радіокерований режим, а й певний комплект функцій, який дає змогу мобільній платформі рухатися автономно, розрізняти окремі види перешкод, приймати рішення про їх об’їзд і т.д. 

Наземний робот виробництва КБ «Роботікс» має назву «БРП-3» , в основі якого лежить центральна складова - мобільна логістична платформа вантажопідйомністю 300 кг. 

Що стосується бойових роботів, то така сама мобільна платформа оснащується засобами розвідки, бойовим модулем, який включає прилад наведення, що знімає візуальну та записує аудіо інформацію вдень і вночі та дає змогу працювати з великокаліберним кулеметом НСВ-12,7.  І такий робот вже може обстрілювати позиції противника, виконуючи оборонні та наступальні завдання. До речі, фахівці нашого підприємства відпрацьовували дії таких роботів в атаці впродовж 2018-2021 років на Сході Україні. Починаючи з 2016 року, ми перевіряємо наші комплекси на практиці, а станом на зараз КБ «Роботікс» уже має 4 покоління роботів.

- Яка потреба наразі в Україні в таких комплексах?

- Починаючи з 2018 року, підрозділи  Генштабу ЗСУ потребу визначали як кількасот одиниць. Рівень задоволення цієї потреби системно був критично низьким. Це було обумовлено тим, що не було такої пропозиції, яка б влаштувала наших військових. Втім, до наших комплексів висувалися дуже дивні вимоги, які, на нашу думку, були не важливі, але кабінетні генерали вважали по-іншому. До нашого досвіду ніхто не прислухався. А наш досвід використання наземних роботизованих комплексів переважає весь досвід, який є в ЄС чи Азії. 

Я дуже сподіваюсь, що військова агресія рф стане поштовхом для нашого військового керівництва, ЗСУ, МНС та інших структур. Є надія, що вони стануть приділяти більше уваги роботам. Взагалі, я вважаю, що один НРК, оснащений протитанковими керованими засобами, буде більш ефективний, ніж танк чи інша броньована техніка. Та ще танк коштує кілька мільйонів доларів, а за ці гроші можна купити цілий підрозділ роботів. Ба більше, вони безпечніші для особового складу.

УКРАЇНІ ПОТРІБНО ФОРСОВАНО ФІНАНСУВАТИ РОЗРОБНИКІВ СУЧАСНОЇ ЗБРОЇ 

- Як можна оцінити потенціал спільної роботи у військовій галузі приватних підприємств з державними?

- Якщо, наприклад, говорити про створення протитанкової модифікації робота, то в Україні є провідне підприємство ДП «ДержККБ «Луч» і певна співпраця із цим підприємством у нас вже відбулася. Ми бачимо велику перспективу в такому об’єднанні. Крім того, є розуміння з обох сторін, що це потрібно та ефективно. Але в Україні дуже ускладненні та тривалі всі моменти, пов’язані з постановкою техніки на озброєння. Саме через це в країні поки що немає протитанкового робота.

- Що найбільше гальмує розвиток НРК в Україні? Як можна вирішити ці проблеми?

- Взагалі є кілька системних проблем. Перша – спроможності Міноборони щодо закупівлі техніки взагалі дуже обмежені. Це, звичайно, гальмує.

Друга – застарілість радянських стандартів, які досі використовуються в питаннях постановки техніки на озброєння. Таким стандартам вже близько 50 років. Вони підходять для постановки на озброєння саперної лопати чи автомата Калашникова, але для сучасної продукції, що містить в собі багато мікроелектроніки та програмного забезпечення, вони не підходять. Я вважаю, що всі новітні розробки повинні відразу тестуватися у реальних умовах. На жаль, наразі ця процедура триває роками. Але якщо виробник заявив певні тактико-технічні характеристики, то не треба зволікати, чекати випробувань та збирати підписи 20 полковників чи генералів. Я переконаний, що треба відразу переходити до тестування цієї техніки та отримувати зворотній зв’язок від військових. Крім того, ця застаріла система стає подразником та формулює корупційний момент. Тому так мало цікавих зразків ОВТ ми бачимо на озброєнні в армії.

Як окрему проблему також, я вважаю, варто виділити те, що КБ «Роботікс», як й всі інші розробники та виробники техніки, може зробити націнку на складові та сировину всього лише в 1%. Це – максимальна націнка, що може зробити виробник, який виконує замовлення. Якщо немає змоги мати націнку на комплектуючі, сировину тощо в розмірі 30-40-50%, то бізнес працювати не може. Таким чином “організаційна зброя” відпрацьовує по Україні дуже жорстоко. Вона ґрунтується на тих людях, які продовжують виконувати обов’язки у владних структурах України. Саме такі люди свого часу пролобіювали 1% націнки та зберігають цю систему зараз. Наразі всі виробники, які виконують ДОЗ, працюють у таких умовах. Але так  бізнес функціонувати не може.

Постановка техніки на озброєння – це великий шлях для розробника, що може тривати 5-10 років. До того ж, це величезні капітальні інвестиції. І як можна робити ці інвестиції, якщо ти знаєш, що ти ніколи не зможеш їх повернути?

- Чи готові, на ваш погляд, українські підприємства, які спеціалізуються на високотехнологічному озброєнні, конкурувати з іноземними компаніями?

- Що стосується роботів, то великого відставання від провідних іноземних зразків у нас немає. Я вважаю, що наша техніка знаходиться щонайменше на рівні, а подекуди й краще за зразки США, Ізраїлю і т.д. Але у нас десь 3-4 розробники наземних роботів.

Щодо виробництва безпілотників, то там їх трохи більше. Ситуація не виглядає слабкою. Україна не пасе задніх. Наші розробки знаходяться на рівні. Є певне відставання по великих авіаційних та наземних роботах.  Але це обумовлене лише умовами фінансування.

- Чому на вашу думку, в Україні немає, наприклад, власного Bayraktar?

- Справа в тім, що наші розробники почали свій шлях пізніше за фахівців компанії Baykar Makina. В Туреччині вони активно розвиваються в цьому напрямі з 2010 року, а з певного етапу там було дуже істотне державне фінансування. В свою чергу, на українському ДП «ДержККБ «Луч» запевняють, що в Україні з’явиться безпілотник «Сокіл-300», який буде краще за продукцію турецької Baykar Makina. Я вважаю, що в Україні є дуже цікаві розробки розвідувальних дронів, і ми не поступаємося світовим лідерам.

Але хочу підкреслити, що результат міг би бути набагато кращим.

- Тобто є проблема в комунікації між промисловцями та військовим представництвом? 

- Я поясню. Будь-який виконавець ДОЗ має погодити свої розрахунково-калькуляційні матеріали з відповідним військовим представництвом. Коли ти починаєш погоджувати ці матеріали, то в тебе з +1% може стати -20%. Це тому що певні складові, на думку військового представництва, не є такими, що можуть бути включені в цей перелік. Але – це реальні витрати, які несе підприємство.

Крім того, наприклад, станом на зараз максимальна зарплатня, яку я можу запропонувати розробнику програмного забезпечення, – це близько 16 тисяч гривень. Навіщо людині, яка працює у великій ІТ-компанії та заробляє 5-6 тисяч доларів, працювати на оборонне підприємство?  Саме така проблема дуже сильно охолоджує розробників і талантів, які має Україна. Якщо нормалізувати цю ситуацію, то кількість розробок у військовій сфері буде збільшена в десятки разів. 

- Не секрет, що великі надії українці покладають на лендліз. А що може зробити Україна сама для оборонки, не чекаючи на допомогу Заходу?

- Україна має перспективи стати самостійним гравцем на ринку озброєнь. Цей процес із лендлізом неоднозначний, бо він може принести і негативні наслідки українській «оборонці». Потребу в тій чи іншій техніці у нас формує Генштаб. Тобто є, наприклад, сухопутні сили або десантно-штурмові війська, які замовляють техніку. Виконавцем такого замовлення є міністерство оборони. Так от, їм набагато простіше закупити таку техніку за кордоном. Це – величезна проблема, яка не сприятиме появі в Україні сучасної зброї. Наразі Україні потрібно форсовано фінансувати розробників сучасної зброї. На все інше у нас наразі немає часу.

ТЕХНІЧНО РОСІЙСЬКІ РОБОТИ НЕ МАЮТЬ ПЕРЕВАГИ НАД УКРАЇНСЬКИМИ

- Чи відомо вам, яка ситуація з наземними роботами наразі в рф?

- Якщо брати суто науково-технічну сторону питання, то вони не мають чогось такого, чого нема в Україні. Так, у них є бойовий робот «Уран-9», але і Україна мала б мати роботи на озброєнні ще кілька років тому. Перевага рф є саме в тому, що вони вже інтегрували такі комплекси до певних механізованих підрозділів. Крім того, вони вже демонстрували закриті військові об’єкти для керування НРК з відстані 1000 кілометрів. Це також технічно можливо, але зовсім не реалізовано в Україні.

Технічно їхні роботи не мають переваги над українськими. Більш того, коли я бачу їх розробки, то в мене виникають істотні питання. Я бачу, що кваліфікація розробників не досить висока, але саме в організаційному сегменті вони нас дуже переважають.

- У багатьох сферах росія виживала та продовжує виживати за рахунок іноземних комплектуючих. Як, на вашу думку, вони виходитимуть із ситуації, при створенні сучасних систем?

- Виключно на власних комплектуючих сучасну військову техніку рф виробляти не зможе, тому що та елементна база новітньої техніки має дуже істотні вимоги. Власне виробництво в рф не перекриє навіть 30-40% від тих компонентів, які використовуються в роботах. Не дивлячись на ембарго, ми бачимо, що західні мікросхеми й надалі використовуються в російській техніці. Звичайно, є певні механізми обходу санкцій, коли розвідувальні структури російської федерації купують компоненти в других чи третіх країнах. Ба більше, якась частина таких компонентів уже знаходиться в російській федерації. Навіть якщо і пофантазувати, що можливо повністю перекрити потрапляння таких комплектуючих до Росії, то вони істотно почнуть відчувати нестачу таких комплектуючих за рік чи два. Розраховувати, що росія не буде здатна обходити санкції та закуповувати іноземні комплектуючі – це не той шлях, який надасть Україні змогу отримати перевагу на полі бою.

- А який відсоток іноземних комплектуючих у середньому використовуєте ви?

- Наразі КБ «Роботікс» використовує чимало іноземних комплектуючих. Справа в тому, що в Україні поки що просто неможливо виготовляти деякі деталі, що необхідні для НРК. Це, наприклад, широкополосні засоби зв’язку, акумулятори, різноманітні камери, сенсори і т.д. 

- І наостанок: чи можуть такі комплекси бути подвійного призначення і у мирний час використовуватися в інших сферах?

- Звичайно, але для цього треба додати необхідне обладнання. Наприклад, торік  у Туреччині були численні лісові пожежі. Людина або пілотована техніка не може наближатися близько до фронту розповсюдження пожеж, а роботизовані комплекси можуть. Крім того, якщо згадати аварію на ДСП «Чорнобильська АЕС» чи взяти інші подібні приклади, які час від часу трапляються, то, я вважаю, використовувати людей-пожежників у 21 столітті – не найкраще рішення. Завдання, які можна виконати роботами, мають виконуватися роботами.

Дмитро Бадрак