«Миколаївські багами». Півострів між морем і лиманом

Земля амазонок та місце сховку скіфського золота

Це місце вважається одним із найкрасивіших і найзагадковіших на Миколаївщині. Йдеться про півострів Кінбурнська коса, який недарма прозвали «миколаївськими багамами». 23 кілометри незабудованого морського узбережжя зі сліпучо-білим дніпровським піском. Не дивно, що створений тут у 2009 році Національний природний парк назвали так поетично - «Білобережжя Святослава».

ПРО «ОКО КІНБУРНУ», ПОЛЕ ОРХІДЕЙ ТА «БОЛОТНІ ДЖУНГЛІ»

А ще – це одне з найулюбленіших місць відпочинку мешканців України і навіть гостей із зарубіжжя. Дивовижна природа і багата історія цього місця запрошує провести тут свої вихідні і відпустку. А дехто так закохується у ці напівдикі місця, що залишається тут назавжди. Це райське місце для художників, поетів, людей інших творчих професій. Кінбурнська коса зачаровує своєю первісною природою. З одного боку, косу омивають прісні води Дніпро-Бузького лиману, з іншого – солоні води Чорного моря. Якщо стати на самому краю коси, то тільки тут ви однією ногою зможете стояти в Чорному морі, а другою – у лимані.

Територія коси сягає понад 35 тисяч гектарів. Вона завжди мала важливе значення через своє географічне розташування. Півострів мав також інші назви: грецьку - Борисфеніда, давньоруську - Білий Берег.

Звичайно, перше, чому сюди приїздять люди, це відпочинок на морі. Багатокілометрові напівпорожні пляжі і справжня морська вода, яку за цілющими властивостями не порівняти із тією, що в зонах відпочинку Коблевого та Очакова. Адже її солоність відповідає світовим стандартам. Крім того, напівдика природа Кінбурну пропонує туристам багато інших принад.

«Слід зазначити, що насамперед, це край озер. Тут їх близько 400, різноманіття фантастичне: прісні, солоні, солеродні, кефалові та багато інших. Чимало безіменних. Ми навіть пропонували дирекції розташованих тут природних парків за певні кошти давати можливість охочим присвоювати своє ім’я тим чи іншим водоймам. Адже купують зараз землю на Місяці, на Марсі – хтось на цьому заробляє, чому б і нам не спробувати?» - розповідає відомий миколаївський еколог, знавець Кінбурну, заслужений природоохоронець України Олег Деркач.

На його думку, найоригінальнішим місцевим озером є «Око коси» або «Око Кінбурну». Воно дуже мальовниче і нагадує око людини, яке спостерігає за навколишнім світом. На косі також є кілька солоних озер з цілющими грязями. Тут можна знайти і лікувальну білу глину. Фахівці стверджують, що оздоровчий ефект озер Кінбурну не поступається Мертвому морю. Тут же добувають йодовану сіль, причому деякі кристали виростають до 12 кілограмів.

«До речі, на солеродних озерах сіль добували ще наші далекі предки. Ця сіль рожевого кольору, бо забарвлена одноклітинними водоростями, збагаченими каротином і саме це надає їй лікувальних та оздоровчих властивостей», - каже Деркач.

На його думку, це також незамінне місце для орнітологів і любителів птахів — пернатих тут зафіксовано близько 300 видів. Причому, пеліканами і великими колоніями чапель різних видів уже нікого не здивувати. Тут зустрічаються навіть рожеві фламінго.

Ще одна принада Кінбурну - рибні багатства: кефаль, глось, судак і багато інших видів. З одного боку коси - лиман – у ньому водиться прісноводна риба, а з іншого боку – морська. Колись тут були найбільш продуктивні рибацькі стани, де добували в промислових масштабах севрюгу, білугу тощо. Зараз ці види в Червоній книзі, але вони тут досі є. Поряд із акваторією колишнього мідійно-устричного комбінату є найбільше скупчення осетрових.

Але повернімося на суходіл. Колись Кінбурн був покритий густими лісами, які стародавні греки називали Гілеєю. Вони вважали цю землю священною. Збереглися легенди про неї, як про землю, де жили боги. Скіфи вважали цю місцевість особливо значущою - тут вони здійснювали свої ритуали і, за переказами, саме тут ховали золото. Давньогрецькі міфи згадують про косу як про місце, де жили амазонки і де Ахілл влаштовував змагання з "ахіллового бігу".

І зараз тут ще можна знайти залишки прадавньої Гілеї, оспіваної 2,5 тисячі років тому Геродотом. Зокрема, це Волижин ліс та Ковалівська сага. Вони цікаві ось чим. Основу ландшафту Кінбурну складає пісок. До речі, місцеві дюни мають свою автентичну назву - кучугури. Уявіть, навкруги майже пустельний пейзаж. Ви долаєте чергову кучугуру і… опиняєтеся в зовсім іншому світі - «болотних джунглях». Річ у тім, що тут є вільхові гаї, які періодично затоплюються водою, і там розростаються папороті, ліани. Від буйства місцевої зелені трав голова йде обертом. Рослини міцно обплітають усе навколо. Через це утворюються непрохідні хащі. Блукаючи тут, потрапляєш ніби в казку.

«Одним із місцевих чудес природи вважається Волижин ліс - найбільший лісовий масив на пониззі Дніпра, який є залишком стародавніх лісів, що росли тут раніше. Саме тут росте найстаріше дерево Миколаївщини – 500-літній дуб. Теплий клімат сприяє швидкому зростанню чагарників, яких тут налічується близько 50 видів, багато з них реліктові», - розповідає Олег Михайлович.

Вибравшись із місцевих джунглів, ви можете потрапити на найбільше в Європі дике поле наземних орхідей, розташоване недалеко від села Покровка. Це 90 гектарів краси і ароматів. «Тут ростуть три основні види орхідей, які чітко класифікуються, а ще - величезна кількість гібридних. Якщо раніше ми говорили про 100 орхідей на одному квадратному метрі, то нині їх уже по 150. Це величезна щільність для цих квітів», - каже Деркач.

ВІД ОСТРОВА АМАЗОНОК ДО ФОРТЕЦІ КІЛБУРУН

Крім того, Кінбурн - місце з багатою історією. Почнемо з того, що колись це був острів. Ми вже згадували, що воно було облюбоване стародавніми греками. Одна з численних легенд про цей край оповідає про амазонок, які жили тут за законами матріархату і приносили в жертву чоловіків, поки їх не переміг Геракл. Інша розказує про заховані на півострові скарби скіфів. Тож може комусь і пощастить відшукати загублене золото.

Пізніше, за часів Київської Русі, тут проходив головний торговий шлях «з варяг у греки», який пов'язував Балтію та Скандинавські країни з Причорноморськими.

За часів козацької доби з боку лиману на Кінбурнській косі розташовувався центр Прогноївської паланки Запорізької Січі, яка виконувала роль козацького порту. Тут була залога, яка охороняла посланців, соляних промисловців і купців, що їхали через південну околицю Запорозьких Вольностей до Очакова, Прогною та Криму.

Слід зазначити, що свою сучасну назву Кінбурн отримав від турецьких слів «кил» - волосина і «бурун» - мис. У XV столітті тут була побудована фортеця Кілбурун. Пізніше біля її стін російські війська під керівництвом Олександра Суворова розбили турків у 1787 році (Кінбурнська баталія). А під час Кримської війни вже російські війська отримали нищівну поразку від британсько-французького десанту, підтриманого кораблями антиросійської коаліції. Згодом фортеця була розібрана, а з її матеріалів насипаний штучний острів на вході у Дніпро-Бузький лиман.

ПРО МІСЦЕВИЙ «ВСЮДИХІД» І ХАРЧОВІ ПРИНАДИ

А тепер кілька порад для тих, хто хоче дістатися славетного Кінбурну. Туристам, які подорожують автомобілем, треба заїжджати лише з боку Херсонщини – іншого сухопутного шляху немає. Але свої автівки краще залишити у селі Геройське. Далі дороги в звичному розумінні цього слова не існує – суцільні глибокі піски не дають змоги проїхати. Просуватися можна лише на місцевому «всюдиході» - вантажному армійському авто, переробленому під пасажирські перевезення. Порада для власників позашляховиків: це якраз той випадок, коли ситуація повністю відповідає прислів’ю: «чим крутіший «джип», тим довше буде повертатися за трактором».

Крім того, існує більш популярний водний шлях. Навіть цілих два. Традиційний – автобусом до Очакова, а потім катером на косу. А з середини літа цього року відновився після багаторічної перерви маршрут «ракети» на підводних крилах Миколаїв-Кінбурн.

Щодо того, де зупинитися, то на Кінбурні є кілька варіантів розташування. У сезон свої послуги туристам пропонують наметові табори. Крім того, тут є безліч пропозицій від приватного сектора з різноманітними умовами, включно з харчуванням. Уявіть собі, повертаєтеся ви з моря, а на вас уже чекає дзбан прохолодного домашнього молочка, духмяна випічка і різноманіття рибних страв, якими славиться ця місцевість.

Є тут і кілька комфортабельних баз. Одна з них - «Пелікан» у Покровці - цікава тим, що там встановлено сучасну систему переробки води, яка не залишає після себе відходів.

Гарного відпочинку!

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото Олександра Кремка