Острів скарбів у Хорошеві

Сьогодні проект «Точка на карті» подорожує Житомирщиною і розповідає про унікальний, єдиний в Україні Музей коштовного і декоративного каміння

Він розмістився за 55 кілометрів від Житомира у селищі міського типу Хорошів.

Про музейний заклад багато хто чув, але не всім вдалося побачити розкіш і багатства, які заховані у глибоких надрах цього краю.

Біля будинків у містечку можна побачити машини, навантажені дровами. Нема чого дивуватися, адже це єдиний негазифікований район Житомирської області. У квартирах гріються електрикою, а в приватному секторі – дровами. Поряд із яскравими магазинами та розважальними закладами стоять самотні занедбані будиночки. Тут так само, як і у великих містах, люди поспішають випити запашної кави, хоч і немає в містечку ні кав’ярень, ані чайних клубів, а тільки металевий вагончик на зупинці. Ніхто не виділяє мільйонів гривень на програми стерилізації вуличних собак. Песики дивляться всім глибоко в очі і чекають, що добра душа бодай чимось пригостить. Час ніби зупинився на тутешніх вулицях, частина з яких і досі прославляє імена Маркса та Володарського. Одначе локальний патріотизм проявляється повсюдно у державних стягах і цікавих пам’ятниках. За старою звичкою більшість місцевих називають свій райцентр Володарськ (колишня повна назва – Володарськ-Волинський). Хорошів славиться у світі своїм Волинським родовищем камерних пегматитів, де залягають мінерали цінних берилів і топазів.

НА ЗГАДКУ ПРО РОДОВИЩЕ ЗАЛИШИВСЯ МУЗЕЙ

Колись тут працювало велике підприємство «Західкварцсамоцвіти», яке забезпечувало роботою більшість населення Хорошева, а тепер воно перейшло у приватну власність і значно скоротило виробничі потужності. Найбільший оптимізм щодо відновлення слави родовища випромінюють хіба що його дивовижні експонати за склом музейних вітрин.

Багато цікавих фактів, яких годі й шукати в нетрях інтернету, розповіла директор Державної установи «Музей коштовного і декоративного каміння» Віталія Василівна Яковлєва. Привітна й усміхнена жінка в червоних коралях зустрічає у своєму просторому кабінеті. Вона за фахом геолог-мінералог, тому про кожен камінчик може розповісти цілу історію. Віталія Яковлєва працює у музеї з 2002 року, а директором стала у 2008-му.

«У Хорошеві є єдине в Україні родовище, де у промислових кількостях видобували кварц, берил, топаз. Кварц мав особливу цінність, адже із нього вилучали п’єзокварц – це мінерал, з якого виготовляли резонатори частоти для космічної галузі, літаків, підводних човнів. 70% всього п’єзокварцу для оборонної промисловості колишнього СРСР постачало саме наше Волинське родовище. З початку 1990-х років мінерал утратив свою цінність, а на п’єдестал вийшли коштовні берил і топаз», - починає знайомство з музеєм Віталія Яковлєва.

На Волинському родовищі, що сягає 20-25 км у довжину та 1,5-2 у ширину, виявили камерні пегматити, які утворилися 1 млрд 700 млн років тому. Ці геологічні тіла, багаті унікальними мінералами та гірськими породами, і стали метою експедицій.

Розробка родовища розпочалася ще у 1930-х роках. Відомо, що під час Другої світової війни німецькі окупанти залучали до пошуків п’єзокварцу полонених геологів. А от потужний розквіт видобувної промисловості на теренах Хорошівського району розпочався вже після війни.

Кожна геологічна розвідка приносила унікальні зразки корисних копалин, а з часом їх назбиралося так багато, що виникла потреба впорядкувати колекцію. Крім того, молодих фахівців, які приходили працювати на родовище, потрібно було вчити на конкретних зразках. Так у 1951 році геологи В.Клочков і О.Салманін створили музей з експонатів Волинського родовища. На екскурсіях згадують, що перша колекція мінералів існувала ще перед війною у селі Писарівка, але жоден її зразок до нашого часу не зберігся.

Геологи обмінювалися зразками порід з іншими підприємствами і так колекція поступово розширювалася. У 1992 році всі експонати перенесли у нове приміщення, де вони зберігаються й досі. Згодом, у 1996 році, Міністерство фінансів викупило у підприємства «Західкварцсамоцвіти» музей з усією колекцією і він отримав статус державної установи.

«Знакова подія для Музею коштовного і декоративного каміння сталася у 2001 році, коли йому присвоїли статус наукового об’єкта, що становить національне надбання України. Його фонди формували рядові геологи, шахтарі, буровики, які видобували цінні породи, а тому й наш заклад є надбанням усіх, хто тут працював», - наголошує Віталія Яковлєва.

ПРО ГЕТЕ-ГЕОЛОГА І СЛАНЕЦЬ ДЛЯ ПОКРІВЛІ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ

Тож, за правилами музею, залишаємо речі у камері схову і піднімаємося разом із Віталією Яковлєвою на другий поверх, аби оглянути експозицію. Кожна зала, яких тут п’ять, має своє тематику і заворожує досконалістю природних форм та поєднанням кольорів у експонатах. Багато зразків музейні працівники дозволяють брати в руки, що особливо полюбляють діти.

Основний фонд геологічних матеріалів музею нині налічує 2010 зразків, кожен експонат оцінений Міністерством фінансів у грошовому еквіваленті.

Отже, переступаємо поріг експозиції. У першій залі представлене декоративно-облицювальне каміння України та світу. На вітринах стоять зразки гранітів, габро, мармуру та лабрадоритів.

Саме українські граніти славляться своїми кольорами та малюнками. Один із експонатів – це гранітна плитка з Лезниківського родовища, що поблизу Хорошева. Нині він вважається найвідомішим і найдорожчим в Україні. Цим гранітом із Житомирщини оздоблені столична станція метро «Театральна» та вулиця Хрещатик.

Проходимо повз виставку лабрадоритів, 80% українських покладів яких зосереджені на території Житомирської області. Погляд зупиняється на лабрадорі із нашого Федорівського родовища, на темному фоні якого переливаються золотистий, помаранчевий і зелений кольори.

Завершують експозицію гранітні вироби – проникливе зображення Ісуса Христа на чорній плиті, зелені й червоні вази та міні-фонтан.

Перехід у другу залу Віталія Яковлєва супроводжує словами: «Те, що ювеліри вважають некондиційною сировиною, для геологів є справжньою знахідкою». Тут на вітринах зібрані зразки гірських порід, видобутих на Волинському родовищі.

На уроках зарубіжної літератури вчителі намагаються донести дітям геніальність Йоганна Гете, ігноруючи цікавий факт про те, що свого часу він був відомим геологом. Доказ дещо іншого амплуа відомого літератора – мінерал гетит, названий на його честь.

У залі також можна послухати мелодії, які видає музичний кварц. На перший погляд – темна кам’яна брила. Якщо ж торкнутися до неї металевою паличкою, простір наповнюється ніжною симфонією. Поруч лежить і гігантський музейний експонат, 361-кілограмова друза чорного кварцу моріону, але він не претендує на рекордсмена родовища. Директорка наголошує, що найбільший кристал кварцу, видобутий на Волинському родовищі, важив аж 10 тонн.

Нарешті можна й побачити як виглядає отой, оспіваний Ліною Костенко гірський кришталь. У другому залі демонструють український гірський кришталь, а в третьому та четвертому - з багатьох родовищ світу.

Екскурсію кімнатою довершує посудина з блискучим місячним ґрунтом, який подарували космонавти, коли приїздили в музей.

Чорно-білі фото засновників музею В.Клочкова і О.Салманіна зустрічають при вході у третю залу. Навпроти висить карта, на якій позначені 16 тисяч свердловин і безліч шахт Волинського родовища, що вже не один рік затоплені водою. У цій частині експозиції є чимало цінної геологічної літератури.

Найбільше захоплення викликають різні зразки кварцу. Перед очима виграють блиском прозорі, білі та чорні кварцові кристали. Тут можна познайомитися із золотистим цитрином, світло-зеленим праземом, жеодами аметисту з Бразилії і зовсім дрібнесенькими мармароськими «діамантами».

Гордість Волинського родовища камерних пегматитів – це його берили і топази, які експонуються у четвертій залі. Віталія Яковлєва показує одноколірні (безбарвні, прозорі, блакитні) та поліхромні (блакитно-рожеві) топази. Деякі кристали навіть мають оригінальні імена «Академік Олександр Ферсман», «Джерельце», «Казка», «Золоте Полісся».

Чотири унікальні кристали топазу і два кристали берилу, які мають власні імена та спеціальні свідоцтва, занесені у Державний реєстр Гемологічного центру Міністерства фінансів та віднесені до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

До слова, найбільший кристал топазу, вагою 117 кг був видобутий на родовищі у 1964 році, а берил-рекордсмен важить майже 67 кг.

Перед тим, як іти далі, Віталія Яковлєва показує пірофілітовий сланець із Овруча. Відомий він тим, що з нього виготовлена перша черепиця на Софії Київській ще в Х столітті. Крім того, наш пірофіліт - ще й основа косметичної пудри для милих жіночих личок. Крапку на цій частині експозиції ставлять карпатський родоніт, строкаті яшми, бірюза, агат, чароїт, амазоніт, лазурит та натуральний пустельний гіпс у формі куща троянд.

П’ята зала музею нагадує про те, що колись на родовищі працювала ювелірна фабрика і там виготовляли сувеніри з коштовного каміння. Вмілі руки тутешніх ювелірів створили чимало витончених прикрас: намиста з моріону, яшми, малахіту, гірського кришталю, оніксу. Є тут і кумедні тваринки з коштовного каміння, родонітові і маріуполітові підсвічники, вази зі змійовика, оніксу і селеніту, скриньки для прикрас.

На окремій вітрині виблискують під теплим світлом ламп бурштинові прикраси з Клесівського родовища Рівненської області, які створювалися тут, у Хорошеві. Відверто кажучи, сонячне каміння, від якого вже кілька років лихоманить північні райони Житомирщини, своїм зовнішнім виглядом програє самоцвітам із Волинського родовища. Несамовито красивою грою кольорів захоплюють вишукані топази, оливкові берили, різнобарвний кварц.

Після останньої зали спускаємося з Віталією Василівною східцями на перший поверх повз велике дзеркало. Мабуть, його тут встановили, аби фіксувати посмішки радісних туристів. Поспіхом кидаю і свій погляд (яка ж жінка пройде байдуже повз дзеркало) й помічаю, що і сама сяю.

П’ЯТЬ РОКІВ ШУКАЮТЬ МУЗЕЙНИКА ЗІ ЗНАННЯМ ІНОЗЕМНОЇ

Після тривалої захоплюючої розповіді про Музей коштовного і декоративного каміння Віталія Яковлєва не відмовляється відповісти ще на кілька запитань.

- Віталіє Василівно, чи можете назвати найулюбленіші серед відвідувачів експонати?

- Серед наших понад 2000 зразків складно обрати щось улюблене. Однак, я помітила, що чоловіки та жінки по-різному ставляться до експонатів. Так от, чоловіки люблять природні, видобуті з надр землі мінерали. А жінки розкриваються у залі з прикрасами, розглядаючи кожне намисто і камінчик.

- Що вас як професійного геолога з усієї колекції вражає найбільше?

- Мій улюблений кристал топазу «Джерельце» з нашого Волинського родовища. Він прозорий, як крапля води. У нього немає кольору, а тільки глибина, яку підкреслює сорочка окислення. Кристал унікальний тим, що його ніхто не може сфотографувати. Милуватися тією природною красою треба тільки на вітрині.

- Скільки в середньому людей відвідують музей упродовж року?

- Традиційно у зимові місяці у нас музейне затишшя, бо кількість відвідувачів різко знижується. Вже з весни ми чекаємо на багатьох гостей. У 2017 році експозиції нашого музею оглянуло 15 тисяч відвідувачів. Досить часто приїздять гості із зарубіжжя. Нещодавно проводили екскурсію для людей з вадами зору. Тобто, ми відкриті для всіх і з радістю зустрічаємо кожного, хто переступає поріг нашого музею.

- Віталіє Василівно, а чи є проблеми у вашого закладу, які потребують нагального вирішення?

- Звичайно такі проблеми є. Передовсім нам потрібно облаштувати всю музейну інфраструктуру для людей з особливими потребами. За власні кошти зробити це непосильно, а тому шукаємо спонсорів, які погодяться допомогти. Є ще одна проблема, яка стосується не тільки нашого закладу, а всієї музейної галузі. Мова йде про зарплати. От наприклад, наш науковий співробітник отримує за місяць стільки ж, як і прибиральниця. Хіба такою має бути соціальна справедливість? Через низькі зарплати ми вже 5 років шукаємо співробітника зі знанням іноземної мови, але молодь лише посміхається, коли чує, скільки грошей зможе тут заробити. Тому туристи з інших країн приїздять до нас зі своїми перекладачами. Та попри ці всі труднощі ми любимо свою роботу, бережемо кожен експонат і мріємо про ще більші потоки туристів.

У перерві кількагодинної розмови Віталія Яковлєва пригощає гарячим чаєм. От дивишся у чашку, а там не просто насичений зелений колір, а справжнісінька бірюза. Заводимо мову про прикраси, і директор музею каже, що з коштовностями зараз треба бути дуже обережними. Українську ювелірну галузь знищує китайська хімічна промисловість, яка постачає на ринок багато підробок.

Віталія Василівна наводить приклад тієї ж бірюзи: «Дуже часто продавці на різних ярмарках пропонують бірюзу, але геологи знають, покладів справжньої натуральної бірюзи з високою твердістю і насиченим кольором у світі тільки 3%, і не може вона коштувати так дешево. У Китаї з м’яких бірюзоподібних мас, просочених синтетичною смолою, і виготовляють усі ті прикраси».

На прощання дякую Віталії Яковлєвій за гостинність і бажаю музеєві популярності та багато вдячних туристів. Сама повертаюся у центр містечка на автобусну зупинку. Крокую вулицею і усвідомлюю, що у мене під ногами - коштовні берили і топази. Вони, мабуть, чекають свого зоряного часу, щедрого інвестора і мудрої державної політики.

У хорошівському Музеї коштовного і декоративного каміння приходить розуміння, наскільки у природі все досконале, симетричне, ідеально скомпоноване у формах і кольорах. Та навіть усіх цих слів і світлин замало, аби повністю зобразити в уяві картинку тієї неймовірної краси. Треба просто купувати квиток або сідати в автомобіль і їхати у Хорошів.

Ірина Чириця, Хорошів-Житомир

Фото автора та надані з музейного архіву