Палац Терещенків у Червоному: між відродженням і руйнацією

Цього разу проект «Точка на карті», мандруючи Житомирщиною, розповідає про маєток і палац Терещенків у Червоному, де на початку минулого століття вирувало життя

Торік селище міського типу Червоне в Андрушівському районі Житомирської області дало вагомий привід багатьом туристам приїхати і подивитися на населений пункт, що переміг у конкурсі «Неймовірні села України – 2017». Таке визнання містечку принесла його історія, якою пишаються місцеві люди, переповідаючи свої спогади та цікаві легенди про часи, коли тут розвивалася промисловість і вирувало культурне життя.

Своєму розвитку у середині ХІХ – на початку ХХ століть Червоне завдячує відомій родині Терещенків, які мали там свій палац, цукровий завод, займалися літакобудуванням і розвивали місцеву інфраструктуру.

Нині подивитися на палац Терещенків до містечка приїздять українські та іноземні туристи. У Червоному немає туристичної фірми, але вистачає ентузіастів, які залюбки зустрінуть мандрівників, проведуть екскурсію палацом і розкажуть про нього. А заразом бодай кількома реченнями поділяться спогадами своїх бабусь і дідусів, і те, як добре жилося у Червоному в часи Терещенків, і які то були шляхетні й інтелігентні люди.

НЕОГОТИЧНИЙ ПАЛАЦ ІЗ ТЕАТРОМ ТА ЗАГАДКОВИМИ ПІДЗЕМЕЛЛЯМИ

Династія меценатів, промисловців і підприємців Терещенків добре відома в Україні та за її межами, а історія Червоного пов’язана саме з Федором Артемійовичем Терещенком і його сином Федором Федоровичем.

Що ж спонукало старшого Терещенка обрати Червоне, оселитися там і побудувати цукровий завод, який уже півтора століття невпинно працює у містечку?

Про це розповіла завідувачка музею цукрового заводу Тетяна Андрійчук: «Червоне Терещенко обрав невипадково, адже у нас родючі землі, навколо є вода, що дуже важливо для цукрової промисловості, а по селах багато робочої сили. Тож завод почав працювати у 1870 році й успішно продовжує розвивати свої виробничі потужності нині як ПАТ «Червонський цукровик». За всю свою історію він призупинив роботу єдиний раз - у 1943 році».

Приїхавши у маєток Терещенків, потрапляємо до нього через браму з табличкою «Свято-Різдва-Христового Червонський жіночий монастир Житомирської єпархії Української Православної Церкви». На вході зустрічаємо Тараса Коновалова. Молодий та енергійний гід закінчив перший курс історичного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. Хлопець багато знає про Терещенків із книг та архівних матеріалів. При собі в нього ціла колекція карт і фото для туристів, а ще - багато розповідей і відповіді чи не на всі запитання.

Тарас пояснює, що орієнтовно 10-ту частину палацу зараз займає жіночий монастир, але на територію маєтку можуть потрапити всі охочі.

Триповерхова будівля у неоготичному стилі з просторим балконом, високою вежею і великими вікнами одразу заворожує. Хоча на фасаді видніються тріщини, але стіни ще міцно стоять, і залишається тільки здогадуватися, які спогади береже кожна цеглинка.

«Палац побудував у 1851 році Адольф Грохольський. Після його смерті будівля перейшла у власність дружини Ванди, яка згодом продала маєток Федору Артемійовичу Терещенку. Балкон і театр уже добудували тут Терещенки», - розпочинає наше знайомство з палацом Тарас.

Маєток площею 58 гектарів був обгороджений муром, і на його території, окрім палацу, свого часу розташовувалися будинки для прислуги, озера, а ще - парк із липами, кедрами та корковими деревами.

На балконі палацу зображений герб родини Терещенків із викарбуваними словами «Стремление к общественным пользам». На жаль, тепер тільки з усних розповідей відомо, що всередині величної будівлі були мармурові сходи та люстри з венеціанського скла.

Серед місцевих жителів побутують легенди про загадкові підземелля маєтку, які ніби ведуть до місцевої церкви, закладеної Терещенками, та до сусідніх сіл. Тарас Коновалов додає, що старші люди розповідають не про одну спробу, коли відчайдухи спускалися у підземні ходи, та поки ні в кого не вистачило сміливості потрапити вглиб.

Широкими сходами на одному із входів до палацу потрапляємо у театр. Від оздобленої ліпниною зали з балконом, великою сценою, кімнатою для акторів тепер залишилася лише тінь із понівечених стін. Підлогу тут зірвано, а замість розкішних люстр нині лише легкі проблиски сонця.

ЛІТАКИ ТЕРЕЩЕНКА-МОЛОДШОГО

Тетяна Андрійчук акцентує, що Терещенки, які проживали у Червоному, так само як і інші їхні родичі, з повагою ставилися до мистецтва: «Федір Федорович дуже любив музику, він захоплювався грою на фортепіано, театром, кіно. До маєтку запрошував друзів, і в театрі вони оглядали вистави й перші кінострічки. Кажуть, що з цієї сцени навіть лунав голос Шаляпіна».

Тарас Коновалов додає, що молодший Терещенко часто організовував удома пишні бали. Усім гостям вистачало місця, адже в палаці на той час було 50 спалень, які опалювалися.

Федір Федорович прославився ще і як авіабудівник. Навчаючись у Київському політехнічному інституті, він був членом товариства повітроплавання, з часом його захоплення переросло у професійне заняття. У Червоному Федір побудував авіамайстерні та аеродром і залучив до роботи закордонних майстрів та робітників із навколишніх сіл. Цікаво, що випробувачем літаків у Терещенка була Любов Голанчикова (одна з перших жінок-льотчиків, перша жінка-випробувач — ред.). У фондах музею цукрового заводу досі зберігається укладений із нею договір. Відомо, що Федору допомагали Ігор Сікорський та Петро Нестеров. Молодший Терещенко навіть отримав замовлення на виготовлення військового літака, - так із майстерень поступово виріс завод.

Проте історія та політика внесли свої корективи в долю Терещенків, їхнього маєтку та авіації. Після жовтневої революції родині довелося емігрувати за кордон. Завод спочатку перевезли до Росії, а потім у Францію. Самі ж власники маєтку оселилися на Лазурному узбережжі.

Палац стояв замкнутий, і ні в кого з місцевих жителів навіть думка не виникала виламувати двері, аж поки у Червоному не з’явилися більшовики. З маєтку винесли чимало цінних речей, а що залишилося, вже забрали по домівках люди. У містечку розповідають, що навіть у 1990-х роках тамтешні господині пригощали гостей із посуду Терещенків.

ЯК «ТРИ ГРАЦІЇ» З ЛУВРА ОПИНИЛИСЯ У ЧЕРВОНОМУ

Просторий палац довго порожнім не стояв. Спочатку в ньому оселився сирітський будинок. У 1927 році в одній із частин будівлі виникла пожежа. Понівечене приміщення відреставрували на радянський манер у 1946 році. Тоді ж із палацу зникла тераса, на місці якої облаштували їдальню, а замість художньо оздоблених перил встановили металеві конструкції, які з часом поіржавіли.

Згодом у палаці функціонувало фабрично-заводське училище, де готували фахівців для цукрової промисловості. Навчальний заклад залишив по собі слід на даху маєтку, на якому білою фарбою видніється великий неестетичний напис «ФЗУ 1970».

Життя в архітектурній пам’ятці припинило вирувати у 1991 році, коли її стіни залишило училище, і хтось зухвало повалив на землю неоготичні ворота Терещенків. Тоді й повторився сценарій початку ХХ століття, коли до маєтку прийшли люди, вирізаючи труби та зриваючи підлогу для власних потреб. Гіди показують і фонтан навпроти центрального входу в палац, на якому тепер тільки височіє хрест, бо бронзові рибки хтось демонтував на металобрухт.

Завершуючи прогулянку навколо палацу, підходимо до дверей із табличкою «Не заходити». Саме в тій частині будівлі на двох поверхах проживають черниці. Аби облаштувати приміщення для монастиря, у центральному корпусі полатали дах і встановили металопластикові вікна. Поруч розташований Храм царських мучеників і монастирська трапезна на другому поверсі маєтку.

Відповідь на запитання про те, яким чином монастир опинився в занедбаній пам’ятці архітектури, буде далі. Тарас Коновалов, згладжуючи всі дискусії навколо цієї теми, констатує: «Якби не монастир, то палац уже б розвалився. Та й люди самі рознесли б його стіни на будматеріали…».

Наостанок екскурсоводи запрошують подивитися на ще одну цікавинку маєтку Терещенків. Мова йде про чавунну копію скульптури «Три грації». Її оригінал, виготовлений у ХVI столітті скульптором Жерменом Пілоном, зберігається у Луврі. Скульптуру відтворили на замовлення Терещенка, стилізувавши її під фонтан. Раніше вона стояла біля палацу, а тепер прикрашає майданчик навпроти колишнього інституту шляхетних дівчат, побудованого Терещенками.

НЕПРОСТА МОНОПОЛІЯ НА ВЛАСНІСТЬ

Враження від екскурсії маєтком переповнюють, та тільки запитання, чому ніхто не береться відновити палац Терещенків і збільшити потік туристів до Червоного, залишається без відповіді. Тож маючи до найближчого автобусного рейсу добру годину часу, гріх було не зайти до голови Червоненської ОТГ.

Із розмови з керівником громади Юрієм Ящуком випливає, що питання права власності на палац Терещенків блокує чимало ініціатив, які мають на меті відродження будівлі.

«Це приміщення переходило з одних рук в інші. Після закриття училища обласне управління освіти передало будівлю на баланс цукрового заводу. Тоді там навіть була охорона, а потім люди туди почали добиратися за чимось поживним. Згодом збори акціонерів підприємства вирішили передати палац Житомирській єпархії УПЦ. Для того, аби провести там відновлювані роботи, потрібно багато грошей. Не впевнений, що єпархія знайде такі кошти. Взагалі є питання щодо того, яким чином їй передали цей об’єкт. Якби палац опинився на балансі громади, нам теж це було б не під силу, але можна шукати інвесторів та грантові кошти, адже децентралізація дає перспективи для розвитку туристичної галузі», - розповідає Юрій Ящук.

За його словами, делегація селищної ради робила кілька спроб переговорів із керівництвом єпархії про передачу архітектурного комплексу в комунальну власність. Щоправда, остаточного рішення поки немає. Спочатку в єпархії пообіцяли розглянути можливість передачі, а потім повідомили, що такого варіант тепер не допускають.

Разом з тим, нащадки роду Терещенків готові інвестувати у відродження маєтку в Червоному. Заступниця голови ОТГ Олена Поліщук каже, що навіть зустрічалася із меценатами і бачила плани реконструкції палацу та будівлі інституту шляхетних дівчат. Юрій Ящук також запевняє, що у відновленні комплексу зацікавлений і мер Глухова Мішель Терещенко.

Із будівлею інституту буде простіше, адже вона перебуває на балансі цукрового заводу, власники якого готові безкоштовно передати її нащадкам Терещенків. Натомість найближчі перспективи палацу поки що дуже примарні.

«Як мінімум, хочемо зробити, аби маєток був доступним і служив наступним поколінням. Нам вдалося знайти спільну мову з настоятелем монастиря. До нас в обителі налаштовані дружньо і розуміють, що це пам’ятка культури, яку треба показувати людям. Ми також не відмовляємося допомогти, коли на території організовують прибирання. Біля палацу часто проводять весільні фотосесії, а скільки там буває закордонних туристів... Це вже хай невеличкий, але ж плюс», - резюмує Юрій Ящук.

Поки долю палацу Терещенків вирішуватимуть у кабінетах і на перемовинах, не втратьте можливості побачити цю унікальну для Житомирщини будівлю. Прогулянка територією маєтку легко може надихнути на написання якогось історичного роману або створення фільму.

До слова, нехай вас не лякають дороги, бо ними ви гарантовано потрапите до Червоного своїм автомобілем або громадським транспортом, а додому повернетеся з морем вражень.

Ірина Чириця, Житомир-Червоне

Фото автора