Таємниці Збруцького ідола

У Медоборах вивищується на 414 метрів над навколишньою місциною гора Богит. Саме з нею пов’язана дивовижна знахідка, що збурює уяву археологів, етнографів, істориків

Укрінформ продовжує серію публікацій про дивовижні місця на карті України.

Сьогодні із нашим кореспондентом помандруємо на Тернопільщину, до однієї із вершин Товтрів, або ж Медоборів, як часто місцеві мешканці називають це вапнякове пасмо кряжу, що тягнеться аж до Молдови. А назва така пішла через густі зарослі лісу та тутешні галявини з медоносними травами. Серед такого багатющого лісового різнотрав’я над навколишньою місциною вивищується на 414 метрів одна гора з інтригуючою назвою - Богит. Саме з цією вершиною пов’язана дивовижна знахідка, що вже друге століття збурює уяву археологів, етнографів, істориків, краєзнавців, зрештою, усіх, кого цікавить наше минуле.

ВЕЛИКА ЗНАХІДКА МАЛЕНЬКИХ ПАСТУШКІВ

- Одного сонячного літнього дня 1848 року діти пасли худобу на правому березі Збруча, у долині Медоборів, поблизу села Личківці. Ця річка у ті роки була кордоном між Австрійською і Російською імперіями. І ось дітлахи побачили, що з води стирчить… кам’яна чотирилика голова, увінчана великою шапкою, – розповідає історик-археолог, завідувач відділу давньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк. – Зауважу, що того року, за архівними даними, літо було надзвичайно спекотним, тому Збруч сильно обмілів. Так ось, пастушки побігли у село й повідомили дорослим про те, що побачили у річці. Згодом селяни за допомогою декількох пар волів витягнули знахідку на берег. Нею виявився довжелезний, майже триметровий кам’яний стовп. Під час цієї «операції» селяни почули гуркіт. Виглядало на те, що нижня частина знахідки, згодом названої Світовидом, або ж Збруцьким ідолом, відламалася.

Власник села Личківці Костянтин Зборовський спочатку наказав розмістити ідола на території місцевого фільварку, а згодом подарував його графу Мечиславу Потоцькому. Той уже перевіз кам’яний стовп у сусіднє село Коцюбинчики, а пізніше передав Збруцький ідол у Краківське Наукове Товариство разом із супроводжуючою документацією, яка містила коротку історію його знайдення, малюнок і детальний опис. Через п’ять тижнів подорожі з подільських теренів 12 травня 1851 року ідола нарешті привезли у Краків. Він був розміщений в одному з будинків Ягеллонської бібліотеки, що на вулиці святої Анни, 8, де і був виставлений для загального огляду. Там він перебував до серпня 1858 року, а тоді його перевезли у палац Любомирських. До 1950 року Збруцький ідол не був доступний для загального відвідування і огляду, – розповів Олег Гаврилюк

ЧОТИРИЛИКИЙ КАМ’ЯНИЙ БОГ ДАВНІХ СЛОВ’ЯН

То як же виглядає знахідка, яку 170 років тому розгледіли у Збручі галицькі пастушки? Історик-археолог Олег Гаврилюк дає, так би мовити, детальну «характеристику» Збруцькому ідолу.

- Він має вигляд кам’яного стовпа висотою 257 см. У горизонтальному перетині це – майже квадрат зі сторонами 29–30 см. Вага – понад 500 кг. Стовп поділений на три частини. Всі сторони ідола вкриті вирізаними фігурами. Вони створюють три групи зображень. Нижній ярус зображень до висоти 60 см у вигляді облич трьох чоловіків, двоє з яких стоять на колінах із піднятими догори руками. У середньому ярусі висотою 38 см зображено чотири людських постаті на повен зріст, які тримають один одного за долоні. При чому, дві з цих чотирьох – чоловічі, а ще дві – жіночі фігури. У верхній частині ідола зображено чотири людські постаті висотою понад півтора метри. Вони мають спільну шапку з нижнім випуклим валиком. Одне зображення – жінка, яка у правій долоні стискає ріг, направлений вгору ширшою частиною. Друге – також жінка, яка тримає у правій долоні кільце. Третє, вже чоловіче, – без ніг, але з шаблею або палашем і конем. Четверта фігура, на відміну від інших, без додаткових символів, але з кільцем із шістьма променями. І ще. Ідол витесаний із місцевого каменю - вапняку. Ймовірно, він був виготовлений на зламі ІХ–Х ст., або ж упродовж Х ст., – каже Олег Гаврилюк.

За його словами, археолог, академік Борис Рибаков, ґрунтуючись на дослідженнях своїх попередників – академіка А. Фаміцина, М. Вейгеля та інших і використавши працю польського дослідника Г. Ленчика, інтерпретував зображення. Перша жіноча постать із рогом, за Рибаковим, – богиня Макош – «Мати врожаю», друга жіноча постать із кільцем – Лада, богиня весни, кохання, покровителька шлюбу. Чоловіча постать із конем і шаблею або палашем – Перун, бог грому і війни, друга чоловіча постать із колом на шість променів – Хорос, божество самого світила або Дажбог – бог сонячного «білого світу». Чоловічі зображення нижнього ярусу пов’язані з Велесом або Волосом, який виступав у двох іпостасях: божество підземного світу померлих, а друга – представляла його як «скотьим богом», покровителем багатства, тому що худоба й була мірилом багатства. Окремі дослідники вважають, що Збруцький ідол це – своєрідний прадавній календар. Адже його «обличчя» чітко дивляться на чотири сторони світу, а сам ідол поділений на три горизонтальні частини, а отже, у ньому, можливо, закодовані дванадцять місяців року…

А загалом, як вважають науковці, Збруцький ідол відображає місцеве космологічне уявлення слов’янських племен про будову Всесвіту.

КРІЗЬ ХАЩІ МЕДОБОРІВ, ТУДИ, ДЕ ВИСОЧІВ СВІТОВИД

Уважний читач поставить логічне запитання: а де ж стояв Збруцький ідол, якому поклонялися прадавні слов’янські племена? Дослідники сходяться на думці, що це – гора Богит, де й донині збереглася унікальна пам’ятка – ритуальне капище із вісьмома жертовними ямами навкруги. Там і відбувалися жертвоприношення.

Сюди ходив не простий люд, а тільки привілейовані жерці-волхви.

Збруцький ідол, який тут стояв, за однією з версій, був захований на дні ріки від татар, а за іншою, його туди скинули перші християни. Поряд із капищем донині збереглися дольмени – великі брили з місцевого каменю, складені у вигляді велетенських букв П. Такий собі, Стоунхендж медоборського масштабу. Є версії, що дольмени уособлювали містичні ворота між двома світами чи відігравали роль воріт при вході на святилище.

Мені довелося бувати тут не раз і завжди на Боготі траплялися зі мною дивні речі: то відмовляв фотоапарат чи відеокамера, то якось втрачалося відчуття часу, а якось узагалі спостерігав дивовижне явище, коли навкруги лив дощ, а над капищем, де молилилися своїм богам язичники, високо у небі, між хмарами з’являлося «вікно», з якого сяяло сонце…

Дослідник історії краю Михайло Ковальчук розповідав мені, що в оцих околицях проходить розлом земної кори, тож утворюється потужна енергетична зона, що зрозуміло, впливає і на апаратуру, і на людей, які часто приходять сюди подивитися, де стояв Збруцький ідол. Одні крізь хащі Медоборів навідуються до капища, аби помедитувати, інші, як кажуть, «набратися сили», ще хтось – аби відчути потужну енергетику землі. Багатьох туристів-мандрівників інтригують різні перекази, зокрема й такі, що нібито Богит був не тільки місцем поклонння Світовиду, але й жертвоприношень тварин і давніх людей, хоча останньої тези науковці не підтверджують.

ОСТАННІЙ ПРИХИСТОК ЗБРУЦЬКОГО ІДОЛА

І насамкінець нашої подорожі Медоборами до гори Богит, де стояв Збруцький ідол, ще кілька цікавих штрихів від нашого гіда – історика-археолога Олега Гаврилюка.

- У 1962 році польські науковці провели трасеологічне вивчення поверхні Збруцького ідола. Зроблені висновки вражали. Виявилося, що ідол був…розмальований червоною і жовтою фарбами. Наприкінці 80-х років ХХ ст. мені довелося працювати у Прикарпатській археологічній експедиції Інституту археології Академії Наук СРСР. Експедицію очолювала доктор історичних наук Ірина Русанова. Тоді було виявлено три городища-святилища на правому березі річки Збруч. Досліджено капища, ритуальні поховання і жертвоприношення русів. Тоді ж київські водолази, правда, безрезультатно, намагалися знайти у водах Збруча ще одного ідола чи хоча б його частину. Зі слів одного з водолазів, на заваді стала дуже каламутна вода, оскільки напередодні пройшли потужні зливи.

І ще. У вересні 2009 року мені, завдяки сприянню музею Королівські палати у Вавелі, вдалося побувати у Кракові, детально оглянути королівський замок, попрацювати в архіві й відвідати археологічний музей, у готелі якого ми і проживали. В археологічному музеї для експонування Збруцького ідола, якого поляки традиційно називають «Святовидом», відведена окрема невелика кімната. Коли ви входите туди, потрапляєте у напівзатемнене приміщення, але достатньо зробити декілька кроків у напрямку до ідола – і відразу ж загоряються кілька не дуже яскравих ламп, розміщених над ним, і ви його бачите у всій красі та величі. Біля підніжжя Збруцького ідола насипаний рівним шаром пісок. А наближаючись до Світовида, піднімаючись подіумом, відвідувачі мають змогу оглянути його на три чверті, рухаючись по колу.

Зауважу, що на його поверхні є чимало слідів від ударів, які, можливо, утворилися під час транспортування у 1850 році з Надзбруччя до Кракова, – завершив свою розповідь Олег Гаврилюк.

Хтозна, може дослідники давнини невдовзі виявлять нові відомості про оцей феномен Збруцького ідола, цього праукраїнського Світовида, який поки що так і не розкрив перед нашими сучасниками усіх своїх таємниць…

Олег Снітовський, Тернопіль

Фото автора та Олега Гаврилюка