Як яєчна шкаралупа врятувала церкву під Запоріжжям

Якби не радянський режим, святиню міг би відновити канадський нащадок настоятеля

Протягом кількох десятків років місцеві мешканці переповідають один одному історії про таємничу святиню, яку в післявоєнні роки хотіли підірвати, але побоялися. Якби не радянський режим, її міг би відновити канадський нащадок настоятеля. Сьогодні Церква Успіння Пресвятої Богородиці не "приписана" ні до однієї єпархії, в її історії є багато прогалин, а грань між міфами і правдою — практично стерлася.

Запорізька область, Оріхівський район, село Новояковлівка - нова Точка на карті саме тут.

РЕПРЕСОВАНИЙ СВЯЩЕНИК

Google не знає про цю церкву практично нічого. Перші згадки про неї датуються 1898 роком, тут правили службу до 1922 року. Першим і останнім священиком був Павло Писаренко. І це все, що можна знайти в мережі про цей храм.

Ми дізналися про нього від місцевого жителя Миколи Лозового. Кілька років він розпитував у старожилів про таємничу церкву, шукав інформацію в архівах. Каже, що хотів би знайти гроші і відновити храм.

«Село Новояковлівка засноване в 1861 році. Церква побудована приблизно в 1900-му. Її будував Писаренко Павло Вікторович. Він же був першим і єдиним настоятелем. Його дружина — Надія Іванівна — працювала вчителем математики в церковно-парафіяльній школі, яка була зведена поряд із церквою. Вони будувалися в один час», - говорить директор Новояковлівської загальноосвітньої школи Оріхівського району Геннадій Левченко.

У 2000-му році, коли він збирав інформацію до 100-річчя школи, до його рук випадково потрапили сімейні фотографії Писаренка. Довгі роки вони зберігалися у тодішньої начальниці районного управління капітального будівництва Тетяни Білич.

«Вона дала мені кілька фотографій, я зробив копії. Тоді технічні можливості сільської школи були не такі, як зараз. Тому зробив пару копій і фото віддав назад. Нещодавно згадав, що у Білич були великі знімки, взагалі багато фотографій. Хотів попросити, але виявилося, що всі фотографії вона віддала якийсь родичці настоятеля, а та померла. Нащадкам фото виявилися непотрібні, ось так ми їх і втратили», - розповідає Геннадій Левченко.

У 1917 році Павло Писаренко був репресований. Його сім'я виїхала до Канади.

НІМЕЦЬКИЙ КОРЕКТУВАЛЬНИК НА ЦЕРКОВНОМУ КУПОЛІ

Яким був розпис на стінах, які висіли ікони в храмі, як виглядав купол і дзвіниця, сьогодні не знає ніхто. Місцеві жителі кажуть, що у Михайлівському районі, в селі Веселянка була точна копія цієї церкви. Але в повоєнні роки її відбудовували, перебудовували і зараз її вигляд далекий від того, яким був 100 років тому.

«Коли будували церкву в Новояковлівці, то жителі сусідніх сіл приносили яйця. Їх додавали в цемент, щоб стіни міцнішими були», - кажуть місцеві мешканці.

І стіни вийшли справді міцними. У 40-і роки, через село проходила лінія оборони. Церква була на найвищій точці села, цим і скористалися німці. На церковній дзвіниці розмістився німецький коректувальник, у якого мов на долоні була вся Новояковлівка і найближчі села.

Сліди обстрілу зберігає, як нагадування про минуле, школа. На стіні (в старій частині школи, тій що колись була церковно-приходською) чітко видно сліди від куль. Але і школа, і церква встояли. Село звільнили в 1943 році, на свято Покрови Пресвятої Богородиці.

ТАЄМНИЧЕ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

«Церква дуже сильно постраждала під час війни. До 80-х років тут була комора. Колишній районний архітектор розповідав, що як тільки він приїхав сюди на роботу, отримав від партії завдання: скласти акт, що церква перебуває в аварійному стані і її треба знести. Він приїхав, подивився на церкву і відмовився писати про аварійний стан. Сказав, це була б неправда. На той момент там було зерносховище. Тоді храм вирішили підірвати. Але оцінивши силу вибуху сказали: «Півсела ляже, а церква стоятиме». Вирішили розтягнути склепіння тракторами», - ділиться спогадами голова Новояковлівської сільради 1991-2010 роки Лариса Прокопенко.

Розтягувати тракторами стіни церкви хотіли в 1983 році. Лариса тоді була в декреті, жила поряд із церквою і бачила це особисто. За її словами, з колгоспу пригнали кілька гусеничних тракторів, у стіни забили штирі і почали розтягувати.

«Трактори заривалися в землю, а церква стояла. Хотіли розібрати зсередини, але побоялися, що людей може привалити», - говорить колишня голова сільради.

Церква вже була без ікон. Ніхто не знає, куди та коли вони зникли: одні кажуть, їх розікрали місцеві жителі, інші розповідають легенди про скарб, який усі ці роки зберігається під церквою.

Жителі села говорять і про таємничі ходи, які ведуть від церкви до ставка і навіть до сусідніх сіл. Мовляв, ходи вели аж до Камишевахи — за 12 км від Новояковлівки.

«Мій син, коли був дитиною, лазив у цих підземеллях. Та всі діти тоді там лазили. Хід точно був від церкви до ставка. Збоку церкви і зараз видно в нього вхід. Розповідали, що в церкві мало було бути бомбосховище, і тому дістатися до нього можна було з різних сіл, через підземні ходи», - розповіла місцева жителька Лідія Терентіївна.

УТОПЛЕНИЙ ДЗВІН

П'ять років тому церквою зацікавилися «чорні археологи». Вони вирили яму - глибиною 5 метрів.

«Вони шукали інформацію в архівах, просканували землю і ніби знайшли прямокутний предмет під центральним куполом. Копали ночами. Не знаємо, знайшли чи ні скарб, про який ходять легенди, але копати перестали», - каже Лариса Прокопенко.

Сьогодні від колись величної церкви залишилися тільки стіни. Якщо придивитися, то на них можна побачити крихітні залишки синьо-червоного розпису. Закладені цеглою вікна, арки, на місці вівтаря виросли кущі. Сьогодні складно уявити, як виглядала 118 років тому ця церква. Кажуть, інформація про архітектора зберігається у пітерському архіві. А ще кажуть, що дзвін із тієї самої дзвіниці, на якій сидів німецький корректувальник, лежить на дні ставка. Його намагалися вивезти взимку, але лід не витримав і проламався, дзвін пішов під воду, а з часом його занесло мулом. Ця історія настільки часто звучала в селі, що сьогодні ніхто вже й не згадає - правда це чи міф.

***

У кінці 70-х — початку 80-х з Канади в Новояковлівку приїжджав нащадок того самого настоятеля Павла Писаренка. Він хотів відновити церкву, але тоді про це навіть думати було заборонено. Сьогодні відновити унікальний храм хочуть місцеві люди, але у громади таких грошей немає. Вся надія на те, що нащадки Писаренка знову повернуться в Новояковлівку через півстоліття...

Або ж час візьме своє, і храм, який пережив революцію і війну, не зможе встояти перед людською байдужістю, тоді його стіни не треба буде розтягувати тракторами - вони здадуться самі.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнко