Відпочинок на Дністрі: від фортечних мурів до річкового круїзу
Новий туристичний маршрут презентували у Чернівецькій області
«Дністер – ріка великої історії» – маршрут із такою назвою з’явився цього сезону в Бессарабській частині Чернівецької області. Кореспондент Укрінформу разом з іншими учасниками промо-туру, організованого для представників туристичного бізнесу з різних регіонів країни та ЗМІ, за добу побували у Хотинській фортеці, яку вже починають готувати до відзначення 400-ї річниці славнозвісної Хотинської битви, відвідали Дністровську бухту, де функціонує та приймає туристів яхт-клуб «Маяк», прогулялися на катамарані вздовж берега Дністра неподалік Бакотського монастиря та побували у садибах «зеленого» туризму села Вороновиця, де збереглися залишки Троянового валу та є невеликий мегаліт.
ПЕРША ЗУПИНКА – ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ
Новий маршрут до Дністра починається з Чернівців. Нас везуть невеликим автобусом. У дорозі екскурсовод Антоніна Толпигіна розповідає про пам’ятки, повз які проходить наш маршрут. У Чернівцях встигли розповісти про Центральну площу та площу Пресвятої Марії (в народі – турецька площа), церкви на вулиці Руській, Музей від відкритим небом, храм на Горечі (передмістя обласного центру).
«Зазвичай усю нашу область називають Буковина. Але це трохи неправильно. Насправді Чернівецька область складається з частини Буковини і частини Бессарабії. Наш тур буде якраз місцями Бессарабії. До 1882 року тут панувала Туреччина, потім – Австро-Угорщина, пізніше ці землі увійшли до складу Росії. Зараз ми під’їжджаємо до Хотинської фортеці – історичної пам’ятки, якою в різні часи хотіли володіти і турки, й австрійці, й росіяни. Але взяти силою її так і не змогли», – розповідає Антоніна.
Екскурсовод каже, що Бессарабія дуже гарна, тільки ми її чомусь нікому не показуємо.
Заїжджаємо у Хотин. Головна окраса цього невеличкого містечка – Хотинська фортеця. За кількасот метрів до неї проїжджаємо повз старовинний двоповерховий будинок.
«Це була будівля митниці. Колись Дністер був суднохідною річкою, а Хотин був відомим торговельним центром, який знали у всій Європі. Нині це місто більше схоже на село. Відповідно, і кількість населення була більшою», – продовжує наш екскурсовод.
З 2000-го року Хотинська фортеця має статус «історико-архітектурного заповідника», територія якого – 25 гектарів. Перед входом тут розмістили намети з сувенірами, різним крамом, є заклад харчування. На вході до фортеці троє дівчаток віком 8-10 років грають на скрипці та бандурі, одна співає. Це додає атмосферності старовинному замку.
120 ТИСЯЧ ТУРИСТІВ ЗА РІК
Окрім нашої групи, на території фортеці є багато туристів, я зміг вирізнити польську, німецьку мови і, здається, ідиш. Також багато дитячих груп туристів.
«Фортецю реконструювали. Це сучасна реставрація, адже тут були суцільні руїни. За 19 років є певні досягнення у плані реконструкцій будівель. Фортеця має п’ять башт, посередині – замкова криниця. Тут є замок молдовського господаря Штефана чел Маре, казарми, церква XV століття, комендантський палац із південною, південно-західною, західною (комендантською), східною та північною, найбільшою, баштою замку», – розповідає учений секретар державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» Тетяна Нємічева, яка проводить екскурсію замком.
На території заповідника встановили інфо-бокси в різних експозиційних залах з інформацією про експонати і про сам музей. Також перед входом є кілька лавиць з USB-зарядками від сонячних батарей. «Ніби і дрібничка, а туристи з приємністю використовують», – зауважує наш гід.
За словами екскурсовода на території заповідника дозволяють проводити пікніки, але за умови обов’язково прибирати за собою, при цьому не можна розпалювати вогонь.
«Також закрили кафе, вважаємо, що на території пам’ятки архітектури недоречно смажити шашлик. Поїсти можна в іншому місці. Наше завдання – зберегти історичну атмосферу», – каже Тетяна Нємічева.
«До 2015 року більшість відвідувачів у нас були з-за кордону. Зокрема поляки, румуни, бо для них це теж спадщина. Вони про неї пам’ятають. Приїжджали навіть групи з Австралії, Японії (70-80-річні туристи). Потім криза вплинула на розподіл туристів, і почався внутрішній туризм – 80% відвідувачів були з України. Щороку їхня кількість зростає. Торік заповідник відвідали 120 тисяч туристів, із них 90 тисяч – вітчизняні», – каже екскурсовод.
При всій красі та атмосферності фортеці тут є й певні мінуси. І про це знають в адміністрації пам’ятки. Особливо актуальними проблеми стають напередодні визначної дати – 400-ї річниці Хотинської битви, яку відзначатимуть за два роки.
«У нас не вистачає інфраструктури, маємо скарги на туалети. Наразі адміністрація вирішує це питання, але на території заповідника це складно зробити, бо це – пам’ятка архітектури, тут нема води і каналізації. Аби отримати дозвіл на будівництво централізованої мережі, треба багато документів. На парковці є туалет, але він не відповідає нормам, хоча зараз ми плануємо його відремонтувати. Також у Хотині бракує гідних готелів, ресторанів. Але попри ці недоліки, люди із задоволенням повертаються до нас знову і знову, бо тут нереальна атмосфера середньовічного замку», – зазначає Тетяна Нємічева.
Слухаючи цю оповідь, пригадав, що коли ще я навчався у Хотинській школі (закінчив у 2003 році), за увесь період ми мали буквально одну-дві екскурсії до Хотинської фортеці. Але в той час там були одні руїни. Приємно бачити, що за останнє десятиліття заповідник сильно змінився на краще.
КРУЇЗ ДНІСТРОМ
Із Хотина їдемо на Кельменеччину, у мобільному з’являється молдовський роумінг, це означає, що проїжджаємо неподалік кордону. Дорогою бачу вказівники, які сповіщають, що проїжджаємо у контрольованому прикордонному районі. Міркую собі, що розвивати туризм із таким станом доріг дуже важко. Якщо з Чернівців до Хотина капітально і доволі якісно відремонтовано приблизно 60-70% дороги (решта – у жахливому стані), то з Хотина до наступного місця дислокації нашого туристичного маршруту в селі Дністрівка більш-менш нормальна дорога зроблена приблизно на 20-30%. Решта – в суцільних ямах.
Село Дністрівка Кельменецького району – приблизно за 50 кілометрів від Хотина. На території села є Дністровська бухта, де свої послуги туристам пропонує яхт-клуб «Маяк» із базою відпочинку.
Тут є дерев’яні будиночки. Адміністраторка демонструє нам номери з умовами, як у чотирьохзіркових готелях. Це переважно двомісні кімнати зі зручностями. Вартість такого номера – 1300 гривень за добу. За дітей від 2 до 12 років – доплата 350 гривень, з 12 років – 500 гривень, для малюків до 2 років – безкоштовно. В ціну включається по 150 гривень на особу, які можна витратити на барі, що розміщений на воді, це вартість сніданку або вечері.
«Фактично 1000 гривень коштує проживання для двох і 300 гривень на харчування. Максимально можемо поселити при повному завантаженні до 27 осіб. Із розваг у нас є настільний теніс, дартс, бадмінтон і пляжний волейбол. Унизу біля води – шезлонги, парасолі, все входить у вартість проживання. Ми облаштували сходи, щоб спускатися до води. Також можна брати в оренду човни. Прогулянковий катер на 20 осіб коштує 2000 гривень за годину +500 гривень – година простою. Є човен на чотири особи, вартість оренди – 1500 гривень за годину. Яхта на шість осіб (великий швидкісний катер) – 300 доларів за годину», – каже адміністратор Анастасія.
За її словами влітку у вихідні дні вільних місць майже не залишається. Багато клієнтів приїжджають сюди одразу на тиждень, як на море. Є кілька пічок і мангалів, щоб смажити шашлики.
«Наші відвідувачі можуть безкоштовно користуватися столами, мангалом, решітками, шампурами, єдине, за що беремо додаткову оплату – це дрова, 200 гривень за цілий день користування», – додає адміністратор.
Катер чи яхту туристи замовляють здебільшого, аби дістатися до Бакотського скельного монастиря (за 5 кілометрів від яхт-клубу – авт.) або ж для прогулянки Дністром. Бакота – це затоплене село, де колись мешкало близько 2 тисяч людей; у середні віки воно було одним із найбільших торгових центрів Пониззя.
На воді у яхт-клубі є навіть вертолітний майданчик. Власники невеличких гелікоптерів можуть сюди дістатися повітрям. Для інших туристів є дорога. З Чернівців до села Дністрівка їдуть автобуси двічі на день – це близько 100 кілометрів. Із центру села до яхт-клубу – ще 7 кілометрів. За невелику плату місцеві таксисти довезуть вас до місця відпочинку.
БАКОТА ЗАЛИШИЛАСЯ НА НАСТУПНИЙ РАЗ
Після обіду у ресторані на воді збираємося прогулянковим катамараном до Бакоти. Але погода різко погіршилася, зірвався сильний вітер і почав накрапати дощ. Нашу подорож відкладають на певний час. Приблизно за 20-30 хвилин очікування хмари розвіюються, дощ припиняється, можемо розпочати наш круїз Дністром.
Оскільки катамаран орендували на дві години, маємо час спершу прогулятися вздовж скельного берега Дністра кілька кілометрів у напрямку Хотина, а потім плануємо поїхати в Бакоту.
Дністер тут широкий. З обох боків – багатовікові скелі. Дощ починається і припиняється. В одній із бухточок помічаємо кількох рибалок, які сидять у дощовиках зі своїми вудками, махають нам руками, вітаючись. Під час прогулянки зустріли два туристичні катери.
«У вихідні дні у гарну погоду тут набагато більше туристів. А ось та скеля, яку ще називають «лисою горою», взагалі буває встелена парапланеристами. Сьогодні, на жаль, немає жодного», – каже наш екскурсовод Антоніна Толпигіна.
Пливемо на невеликій швидкості Дністром, милуємося краєвидами, з-за хмар вийшло сонце, і ми нарешті повертаємо в напрямку Бакоти.
Дорогою нам розповідають про це село, яке повністю затопили через будівництво Дністровської ГЕС у 1970-х роках.
«Людей змусили розібрати свої домівки та позрізати усі дерева. Якусь компенсацію, звичайно, виплачували, але то був мізер у порівнянні з тим, що потрібно було вкласти для будівництва нового житла», – говорить пані Антоніна.
Через 10 хвилин нас наздоганяє велика темна хмара, починається сильна злива з градом. Дощ заливає дивани на катамарані, з даху починає текти вода. Але, як не дивно, настрій у всіх не псується. Ми загортаємося у пледи та дощовики і спостерігаємо за грозою. Видимість зменшується, капітан судна (хлопець років 18-ти) оголошує, що далі рухатись ми не можемо і повертаємось назад у бухту.
«Буде привід знову повернутися у Бакоту іншим разом», – роблять висновки мандрівники.
ЗАЛИШКИ ТРАЯНОВОГО ВАЛУ ТА НЕВІДОМИЙ МЕГАЛІТ
Наступним пунктом нашого маршруту є агросадиби у селі Вороновиця, яке розташоване приблизно за 30 кілометрів від яхт-клубу. Тут можна відпочити, скупатися у Дністрі, порибалити і просто насолодитися природою поблизу мальовничої річки. Зазвичай туристи з Чернівців або з інших областей приїжджають сюди на вихідні.
Цей край багатий не тільки принадами річкового відпочинку, а й історичними пам’ятками.
«На території, прилеглій до села, збереглися залишки Траянового валу. Це величезні земляні насипи, які зводилися римлянами у І-ІІ століттях нашої ери за часів правління імператора Траяна, – розповідає дорогою наш екскурсовод Антоніна Толпигіна. – Пізніше слов’яни використовували ці вали для захисту від ворожих нападів. Фактично, це були ніби прикордонні укріплення. Їхні залишки збереглися на території Поділля, Бессарабії тощо».
Крім того, на території села Вороновиця є залишки невеликого мегаліта – доісторичної кам’яної глиби невідомого походження.
«Найвідоміший мегаліт є на території Великої Британії – це Стоунхендж. У нас в Україні є ще мегаліти у Запорізькій області, поблизу Мелітополя, у Криму і на Тернопільщині. Місцеві мешканці села Вороновиця розповідали, що на початку 1990-х років була спроба вирити цей мегаліт. Але коли почали підкопувати його, люди почали хворіти і вирішили більше його не чіпати», – розповідає пані Антоніна.
А ще Вороновиця та два села на Дністрі – Макарівка і Грушівка – це золота корона Дністра, каже екскурсовод. Це тому, що вода і каньйон створили клімат, схожий на той, що у Криму.
«У Вороновиці є понад 20 сучасних сільських садиб високого рівня комфорту і ще більше середнього рівня. Загалом тут є 360 дворів. Перспектива села – туризм», – каже Антоніна Толпигіна.
Зараз тут функціонує лише щебеневий кар’єр. Тут видобувають найдешевший в Україні і дуже якісний щебінь. Підривають величезні скелі й великими машинами возять щебінь. Через це тут дуже швидко руйнуються дороги, кажуть місцеві мешканці.
Нас поселяють на ночівлю у садибі подружжя Світлани і Дмитра, частину групи – у садибі пані Антоніни. Тут є сімейні номери, розраховані на двох дорослих і двох дітей. Вартість такого влітку – 750 гривень за добу. У ньому є двоспальне ліжко, зручності. На території садиби також є літня кухня.
«Працюємо переважно з сім’ями, зазвичай це постійні клієнти. До нас приїжджають на 2-3 тижні, дехто й на півтора місяці. Найбільше туристів із Києва, Вінниці, Львова, Івано-Франківська, приїжджають і з Чернівців. Пропонуємо відпочивальникам катамарани, човни. Є пляж із понтонами, плавний вихід до води. На території садиби є більярд, телевізор, дитячий басейн», – розповідає господар Дмитро.
На літній кухні готують їжу. У селі є ринок, можна придбати свіжі продукти. Також замовляють харчування у господарів садиби: за триразове харчування можна вкластися у 150 гривень на день.
Ціни тут є різні. Наприклад, проживання на 2-лінії від Дністра, приблизно за 500 метрів від берега коштує 450 гривень за добу з людини з триразовим харчуванням.
МАРШРУТ ПЛАНУЮТЬ ДОПОВНИТИ
Гості з інших міст, туроператори з Києва, Вінниці та Львова приємно вражені гостинністю буковинців. Кажуть, готові рекомендувати такий відпочинок своїм клієнтам. Адже в одному маршруті поєднано міський туризм і відпочинковий з водними прогулянками.
«Відкриваю для себе Україну, бо здебільшого подорожую за кордоном і розповідаю представникам турфірм про нові цікаві місця. Зараз ми робимо для себе переворот у внутрішньому туризмі. Сюди приїхала, щоб переконатися на власному досвіді, чого вартує такий відпочинок. Коли побачила щось сама, можу порекомендувати це клієнтам. Більшість людей, які не були у Чернівцях, думають, що тут нема на що дивитись, крім університету. Але насправді тут є що показати. І про це потрібно більше «шуміти» у соцмережах. Дуже сподобалась Хотинська фортеця і прогулянки Дністром. Варто на власні очі побачити цю могутню річку, ці скелі, які формувалися мільйони років, це вражає. Я вважаю, що у Чернівці можна їхати на 3-4 дні й поєднати цікаві місця Буковини з Румунією. До кордону всього дві години їзди. Я уже побувала у монастирях Сучави. Це дуже гарні об’єкти», – ділиться враженнями маркетолог в туристичному бізнесі з Києва Яна Рянська.
Також представникам туристичного бізнесу сподобалась добродушність господарів та домашня атмосфера садиб.
«Чесно кажучи, не очікувала, що буде так круто. Раніше я вже була у Бакоті, але це була одноденна поїздка і відчуття у мене залишилися не найкращі. А зараз розміщення в агро-садибах дуже сподобалося. Те, що близько до річки, що домашня атмосфера. Саме це приваблює. У нас є одноденні тури в Бакоту. Але такого туру, щоб поїхати одразу на кілька днів, відвідати кілька об’єктів, відпочити на березі Дністра, немає. Гадаю, цей маршрут буде доволі популярним», – сказала представник туристичного клубу «Бідняжки» з Вінниці Ольга Господарець.
Нинішній маршрут розробила громадська організація «Асоціація працівників туристичної сфери «Туристична Буковина» спільно з відділом із питань туризму ОДА.
«Ми задумали цей тур для популяризації нашої частини Дністра і відпочинку на ньому. Щоб ми бачили, що у Чернівецькій області є ще і бессарабський край, окрім буковинського, і щоб люди туди їхали. Бо все-таки наразі малувато у нас там відпочивальників, особливо з інших регіонів. А хотілося б щоб там розвивалася туристична індустрія. Тут є представники туристичних фірм із Вінниці, Львова, Києва та Чернівців, тож можемо сподіватися на приплив туристів у цьому напрямку вже найближчим часом. Сподіваюсь, що представники турбізнесу донесуть своєму клієнтові побачене принаймні так, як ми це показали їм», – сказала керівник «Туристичної Буковини» Ольга Савка.
У відділі туризму Чернівецької ОДА зауважують, що цей маршрут планують вдосконалити і доповнити.
«Ми ще вдосконалюватимемо цей новий маршрут. Це перший пробний варіант. Плануємо обов’язково показати два скельні монастирі. Один з Чернівецької сторони Дністра, а інший – із Хмельницької. Ну, і сама Бакота також дуже цікава. Хоч це і Хмельницька область, але все це Україна і ми можемо возити туристів з нашого боку на цей об’єкт, – говорить начальник відділу з питань туризму Чернівецької ОДА Володимир Фурдига. – Наступним етапом подібного туру стане гірський маршрут Буковини. Плануємо у серпні разом з асоціацією «Туристична Буковина» провести промо-тур цим новим маршрутом у напрямку Карпат», – додав посадовець.
P.S. Сам я народився і виріс у селі Атаки Хотинського району, що на березі Дністра. І коли вперше поїхав відпочивати на море в Одесу, не міг зрозуміти, чому люди так хочуть морського відпочинку, якщо поряд є Дністер. Мабуть, ми часто не цінуємо того, що є поруч, до чого звикли, і готові часом долати тисячі кілометрів, щоб отримати майже те саме, чого не помічаємо під самісіньким своїм носом.
Віталій Олійник, Чернівці
Фото – автора