Памуккале. Місце, де зупиняється час

Що приваблює три мільйони туристів щороку

Світанки тут схожі на полунично-ванільне морозиво. А на заході сонця промені створюють загадкові візерунки на білих скелях. Білосніжні ванни, наповнені блакитною водою, по яких каскадом стікає цілюща вода з підземних джерел, – видовище, варте ока найдосвідченіших мандрівників. А для тих, кому, окрім естетичної насолоди, потрібне смислове наповнення, – поруч чекає 4-тисячолітнє античне місто з унікальним амфітеатром та входом у підземне царство Аїда. Туристів на ранкові прогулянки тут будять співом особливі півні, а пригощають мандрівників – найсмачнішими у всій Туреччині денізлійськими помідорами.

ПІВНІ, ЯКІ СПІВАЮТЬ ДО ВТРАТИ СВІДОМОСТІ

Шлях до Памуккале для самостійних туристів лежить через місто Денізлі. Сюди можна дістатися літаком, автобусом чи потягом. Півмільйонне за кількістю населення місто цікаве тим, що тут розводять найвідомішу в країні та за її межами породу півнів. Денізлійські півні – ще ті красені: горда статура, блискуче пір’я, яскраво червоний гребінь та «борода». Але національним надбанням Туреччини ці когути стали не через зовнішність, а через спів. Дзвінкі, на різний мотив та з різною тональністю «кукаріку» вони видають доти, доки не втрачають свідомість, а коли приходять до тями, продовжують співати. Кажуть, що дух змагання за кращий та найтриваліший спів культивувався століттями, тому птахи не жалкують ні сил, ні голосу, аби довести свою майстерність. А ті півні, які демонструють найбільшу витривалість, беруть участь у спеціальних змаганнях, стають для господарів справді «золотими»: самі переможці та їхнє потомство коштують немалих грошей.

На честь денізлійських півнів на горі, що височить над містом, на початку цього року було встановлено масивну фігуру – залізного півня, габарити якого сягають 27 метрів у довжину і 16 метрів у ширину. 27-тонного красеня видно з будь-якої точки міста. Місцеве керівництво свій проект цінує і має намір поборотися за внесення статуї до Книги рекордів Гіннеса.

ПОМІДОРНА «СТОЛИЦЯ» ТУРЕЧЧИНИ

Дорога з Денізлі до Памуккале займає менше півгодини (відстань 20 км) «долмушем» – турецькою маршруткою, скориставшись якою, можна без поспіху дістатися місця призначення та помилуватися краєвидами. По дорозі привертає увагу велика кількість теплиць. У них вирощують помідори – ще один символ Денізлі й гордість місцевих жителів. На честь рослини та її соковитих плодів на трьох в’їздах до міста стоять пам’ятники помідору. «У нас вони найсмачніші, врожаї тут щедрі, тому забезпечуємо нашими помідорами всю країну. От лиш скуштуйте: такі соковиті, солодкі, тонка шкоринка, а м’якоть – прямо тане як морозиво», – запрошують скуштувати місцеві аграрії. Так і є, дуже смачно.

«БАВОВНЯНА ФОРТЕЦЯ» БЕЗ ЖОДНОГО СУЦВІТТЯ БАВОВНИ

Білосніжну гору Чалдаг, яка є візитівкою невеликого населеного пункту Памуккале, видно здалеку – вона височіє над містечком і міняє відтінки, граючи кольорами – залежно від висоти сонця над горизонтом. «Памуккале» у перекладі з турецької – «бавовняна фортеця». За легендою, титани зібрали в цих краях багатий врожай бавовни та виклали просихати, але за своїми міфічними справами забули про нього. А коли згадали й повернулися за бавовною, виявилося, що вона закам’яніла.

Насправді ж своїми ландшафтами Памуккале завдячує природному явищу – 17 унікальним геотермальним джерелам, вода яких перенасичена окисом кальцію. Стікаючи тисячоліттями згори в долину, осад спочатку накопичується у вигляді драглистої маси на дні водойм, з часом твердне, утворюючи цілі тераси травертину. Травертин, або тібурський камінь, — це полікристалічна міцна гірська порода. Осідаючи на скелях тисячі років, травертин створив товсту білосніжну «шубу» та неймовірної краси басейни-тераси з блакитною водою. Температура води в травертинах – від 35 до 100 градусів.

ЧУДОДІЙНІ ТРАВЕРТИНИ

Унікальність візерунків, створених природою, захоплює та причаровує. У 1988 році унікальні травертини Памуккале було внесено до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Місця ці дуже оберігають. Наприклад, ходити у взутті по травертинах заборонено, навіть якщо ви приїдете сюди взимку. Але завдяки температурі води з термальних джерел, обіцяють, що мерзнути не доведеться. Також, аби зберегти унікальні природні травертини, частину з них закрили для відвідування. Аби не «вбивати» природні басейни, але й задовольнити жагуче бажання туристів до омолодження та оздоровлення, з 2007 по 2009 рік було побудовано каскад штучних травертинів.

Про цілющі властивості тутешньої води було відомо з давніх часів. Уже 4 тисячі років тому тут був термальний курорт. За легендою, сама красуня Клеопатра любила проводити час у травертинових ваннах і сповна використовувала чудодійні властивості води для власного оздоровлення та підтримання краси. «Басейн Клеопатри» розміщений вище головного каскаду травертинів та ніколи не буває порожнім – туристи вірять, що рецепти Клеопатри досі діють.

АРХЕОЛОГІЧНІ РОЗКОПКИ

Активний розвиток Памуккале як туристичного об’єкта почався у 2000-х роках. Окрім пристосування гірських схилів, було проведено розкопки стародавнього міста – Ієраполіса (в перекладі – «священне місто»), заснованого у ІІ столітті до н.е. Це місто згадується у Святому писанні, працях древніх істориків та географів. Іераполіс кілька разів руйнувався під час великих землетрусів – їх було щонайменше три – і заново відновлювався. За значенням відкритих історичних об’єктів його часто називають восьмим дивом світу.

Археологи працюють у цих місцях 70 років. Однією з найбільш цінних знахідок стала могила-базиліка святого Філіппа – одного з 12 апостолів, згаданого у всіх чотирьох Євангеліях та Діяннях Апостолів, який загинув у Ієраполісі від рук гонителів християнства. Базиліка була відкрита у 2011 році. Ще одне унікальне місце – античний театр на території міста, побудований у 206 році н.е. На ті часи він був грандіозною будівлею загальної висотою близько 100 метрів, мав 300 ступенів для розміщення 12-15 тисяч глядачів.

СЕКРЕТИ АНТИЧНИХ ОБРЯДІВ

Ще одне відкриття було зроблене у 2012 році італійськими археологами. Їм вдалося знайти ворота «Плутоніум», відомі в античних джерелах як «Ворота в царство Аїда», вхід у Царство мертвих. Це місце було надійно заховане під плитами стародавнього храму, побудованого на лінії сейсмологічного розлому земної кори. Там виявили невелику печеру, що закінчувалася розщілиною. З неї під тиском надходила суміш газів, левову частку якої складав вуглекислий газ. Прадавні священнослужителі знали про смертельний вплив вуглекисню та використовували це для демонстрації сили богів, яким поклонялися. Вони відкривали печеру та заводили в неї телят, закривали, проводили обряди, а після відкриття – демонстрували мертвих тварин, яких нібито прийняли в жертву боги. Те саме вони проробляли, опускаючи в печеру клітки із живими птахами. Без сумніву, після таких «вистав» непохитна віра в існування таємничого місця в Ієраполісі стрімко розлетілася по території всієї Римської імперії та збільшила популярність цього місця.

В Ієраполіс потягнулися безкінечні натовпи паломників, бажаючих на власні очі побачити, як саме боги забирають піднесені їм у жертву дари. Винахідливі священнослужителі з часом зрозуміли – наскільки популярним і вигідним є «шоу», і розширили перелік «послуг». Вони почали напряму спілкуватися з богами, заходячи в печеру та залишаючись там якийсь час. У розмові з богами, за окрему плату, могли запитати про майбутнє тієї чи іншої людини. Від бажаючих не було відбою. Як же священникам вдавалося лишатися неушкодженими в печері, наповненій вуглекислим газом? Цей секрет досі не розгаданий. Припускають, що в печері існував вентиляційний отвір, через який можна було дихати звичайним повітрям, що надходило з поверхні.

КУПАЛЬНІ КЛЕОПАТРИ

Маршрут через античний Ієраполіс веде до купалень Клеопатри. Достеменно не відомо, чи красуня приймала ванни саме тут і саме у цьому джерелі, адже конкретних свідчень не залишилося, але в пік туристичного сезону омолодження за нібито її рецептом прагнуть по кілька сотень туристів одночасно. Температура води – +36 градусів. Місце гарне і прибуткове (квиток для дорослого коштує 50 лір (близько $10), для дітей віком 6-12 років – 20 лір ($4). Береги джерела закуті в мармур зі сходами та містками.

Цілюща вода безперервно ллється з кам'яних отворів. На дні видніються уламки стародавніх

будівель та античні колони. Не скажу щодо омолодження, але ефект охолодження у ваннах Клеопатри дуже доречний. Справа в тому, що Ієраполіс знаходиться  на висоті 366 метрів над рівнем моря, місцевість майже не має рослинності й відкрита для пекучого сонця. В самому античному місті сховатися від сонця – ніде, тому після прогулянки стародавніми руїнами занурення у купальні Клеопатри дає відчутний ефект.

АРТЕФАКТИ І МІСЦЕВІ ЛЕГЕНДИ

Від купалень Клеопатри до самих травертинів – близько 200-300 метрів. Але поспішати не варто. Раджу зазирнути в тутешній музей, де зібрані знайдені в Ієраполісі артефакти. Музей новий і прилягає до території, де досі працюють археологи.

Першопрохідцями-археологами та реставраторами в Ієраполісі були італійські вчені. Для проведення розкопок їм було надано спеціальний дозвіл. Але роботи просувалися досить повільно, через погодні умови розкопки фактично тривали усього місяць на рік. Після понад півстоліття таких досліджень та кількох важливих знахідок, керівництво міста, яке прагнуло включити стародавнє місто в путівники та таким чином привабити ще більшу кількість туристів, звернулося в Мінкультури та туризму Туреччини з проханням дати дозволи на розкопки турецьким археологам та таким чином пришвидшити процес. Відповідь не примусила довго чекати – дозвіл дали і за кілька років оголосили, що на території Ієраполіса було розкопано та реставровано більше місць, аніж за весь “італійський” період.

Після оповідок про цілющі властивості та ефект оздоровлення, занурень у ванни Клеопатри – екскурсія пролягає через місцевий магазинчик. Тут вам – і мило ручної роботи, і  косметика на основі трояндового масла, і різні ароматичні засоби для дому. Але що дивно, тут не продають цілющу воду чи осад із травертинів, схожий на блакитну глину. На моє запитання – де можна купити – у місцевому магазинчику відповіли з гумором, запевнивши, що для моєї краси потреби немає, і розповіли ще одну легенду.

Давно в цих краях жив бідний лісоруб і мав він доньку, яка не відрізнялася вродою. Дівчина у відчаї, що ніхто не візьме її заміж, вирішила вкоротити собі віку та кинулася з гори Чалдаг. Але не розбилася – впала у травертин, трохи там полежала, поки прийшла до тями, і повернулася додому, де її ніхто не пізнав, – настільки гарною вона стала. Звичайно ж, згодом на красуню звернув увагу місцевий багатій та одружився з нею. Як звали цю дівчину, наразі невідомо, але продавці пообіцяли мені, що до наступної подорожі ім’я віднайдуть і виробництво косметики тутешнього виробництва налагодять.

СИДЯЧИ НА ВЕРШИНІ ГОРИ

Білосніжна гора з травертинами у запропонованих туристичних маршрутах – останній пункт, але раджу – залишити на цю красу щонайменше кілька годин і уважно слідкувати за часом, бо тут він має здатність зупинятися. Сидячи на вершині гори, гуляючи повз травертини, купаючись у них, можна нескінченно милуватися як краєвидами, так і самими візерунками на скелях, спостерігати як стікає вода, збирається у ваннах та спеціальному жолобі на краю прірви, набирає швидкість та бурхливим потоком летить донизу. Це ніби подорож у паралельну реальність – настільки незвичним та вражаючим для ока є все навколо. Унікальний витвір природи зачаровує своїми формами та кольорами. Тут, у Памуккале, ще раз переконуєшся, наскільки талановитим та креативним митцем є матінка Природа, наскільки вражаючими та неповторними є її творіння. Та менше з тим, раджу один раз побачити, аніж сто разів почути.

Ольга Будник, Денізлі–Памуккале–Анкара