Cтаровинні люльки XVII-XIX століть показують у Тернополі
Оригінальні старовинні люльки XVII-XIX століть виставили на огляд в експозиції Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Про це кореспонденту Укрінформу розповіла науковий співробітник музею Оксана Зборівська.
«У фондах музею нараховується майже 300 цілих люльок та їхніх фрагментів, які датуються XVII-XIX ст. Більшість люльок виготовлені з кераміки коричневого, сірого, каолінового (білого) кольору. Є у нашій збірці коротенькі файки, так звані «носогрійки», або «люльки-бурульки», ковані міддю «княжі», і завбільшки з великий кулак «люльки-мугурки», і плескуваті «сорочинки». На особливу увагу заслуговує чорнолощена люлька, виготовлена із застосуванням форми», – сказала Зборівська.
За її словами, у фондовому зібранні музею зберігаються і глечикоподібні люльки, є і зразки козацького атрибуту у формі квіткових пелюсток.
«Особливий інтерес викликає люлька, виготовлена з дерева. Центральна її частина має вигляд голови вусатого чоловіка у чалмі. Поверхня вкрита лаком коричневого кольору. Традиційно цей трофей приписують турецькому візиру Карі-Мустафі, який втратив його під час битви під Віднем у 1683 році. Але, можливо, це тільки легенда, яка в наш час не підтверджується ніякими доказами», – додає музейниця.
Як повідомляло агентство, у січні цього року мешканець Запоріжжя знайшов на Хортиці люльку, яка датується XVIII століттям. Знахідку передали Національному заповіднику «Хортиця».
Довідково. В Україні люлька з’явилася на початку XVII століття, проникнувши з Оттоманської імперії, та стала надзвичайно популярною серед козацтва. Запорожці вирізали собі люльки тільки з особливих порід – насамперед з вишні, а також із груші, липи і вересу. Практично не робили люльки із хвойних порід – сосни і ялини, оскільки їх смолистий запах геть перебивав аромат самого тютюну. «Чашку» люльки найчастіше ліпили з глини й обпікали на вогні, проте збереглося багато зразків із вулканічного туфу або інших, переважно м’яких, гірських порід. За зовнішнім обідком «чашки» нерідко наносилися сакральні візерунки – карби, що часто можна зустріти і на кобзах, і на тростинах, і на костурах. Уже в саму чашу трубки вставляли «втулку», виточену з дерева.