Ахтем Сеітаблаєв, актор, режисер, військовослужбовець

Уже наступного дня після повномасштабного вторгнення Ахтем Сеітаблаєв — один із найпомітніших українських акторів і режисерів — був у теробороні Києва. Його позивний у Збройних Силах “Саід” — абревіатура початкових літер прізвища та імені з “і друзі”. Останнім часом його служба пов’язана зі зйомками історії всіх бригад ТРО.

Нарешті у лютому виходить у прокат новий фільм режисера “Мирний-21” — про Луганський прикордонний загін, який російські окупанти, попри перевагу в силі та техніці, 2014 року не змогли змусити зрадити Україну. Ця кіноробота особлива ще й тим, що на початку березня 2022 року в пристоличному Ірпені під час російського обстрілу волонтерської автівки загинув один з виконавців ролей у стрічці — Павло Лі.

Про непростий рік з Ахтемом Сеітаблаєвим ми говоримо у Києві у просвітницько-культурному центрі “Кримський дім”, який він очолює. Місце зустрічі змушує згадати про те, що співрозмовник народився півстоліття тому у родині депортованих режимом сталіна кримських татар неподалік Ташкента в Узбекистані, а потім у 1989 році повернувся з батьками у Крим. Митець зрежисував, зокрема, два художні фільми про долі кримських татар: “Хайтарма” (2013) та “Чужа молитва” (2017). А ще актор зіграв головну роль Батька у стрічці «Додому» режисера Нарімана Алієва, яка представляла Україну у 2019 році у конкурсній програмі “Особливий погляд” престижного Канського кінофестивалю.

- «Крим не здався без бою! І він повернеться», - таку назву мала нещодавно проведена у “Кримському домі” акція. Ахтеме, які ваші прогнози стосовно того, коли може статися повернення?

- Напевно, про це знає більш-менш точно тільки пан Головнокомандуючий Валерій Залужний, а точно знає тільки Всевишній. Якщо ми раніше розмірковували про повернення до Криму, оперуючи термінами десятиліть, то принаймні в мене нині є відчуття, що це все ж таки відбудеться, дай Боже, набагато швидше. Такої надії у проукраїнські налаштованих громадян у Криму стає більше.

- Через повномасштабну війну дещо на другий план відійшла тема незаконно ув’язнених кримських татар. Між тим, у січні до 13 років колонії суворого режиму засудили п’ятьох учасників так званої “другої Сімферопольської групи”. У лютому стало відомо про смерть у СІЗО російського Новочеркаська Джеміля Гафарова, бо йому елементарно не надали медичної допомоги. “Кримський дім” це відслідковує?

- І в назві, і в статуті “Кримського дому” закладено систему зацікавленості життям кримських татар - і не тільки на тимчасово окупованих територіях Криму, а також тих, хто змушений був звідти виїхати через анексію. Ми дотримуємося простого розуміння: кожна людина, яка потребує допомоги, психологічної чи моральної розради, має її отримати. Найбільш беззахисними під час війни, як на мене, є діти. Намагаємося в першу чергу вирішувати потреби сімей з дітьми.

- Нещодавно ви повідомляли про загибель Сейрана Кадирова, воїна спецпідрозділу “Крим” ГУР Міноборони. Скільки кримських татар захищає Україну? Скільки представників корінного народу у складі України віддали свої життя за нашу перемогу?

- Думаю, така узагальнена інформація є. Але з причини убезпечення родичів, частина з яких залишається у Криму, вона не поширюється. Тільки за останній період у російсько-українській війні загинуло четверо кримських татар.

- Центр, який ви очолюєте, має статус державного підприємства. На що вистачає коштів?

- Зараз “Кримський дім” має менше можливостей. У нас фінансування суттєво скоротилося. Це сумно. Тому що і до повномасштабної війни можливості були невеликі. Утім, особливо під час війни, ми не маємо права забувати, що людина є результатом і наслідком того культурного ландшафту, в якому вона народжується, зростає і формується. Кримські татари завжди були відомі своєю антиімперською, антирадянською, антиросійською позицією. Саме тому окупаційна влада, в першу чергу, намагається запроторити у в’язниці найактивніших громадян.

Багатостолітній досвід відстоювання своєї гідності кримськими татарами - це боротьба проти загарбників з російської імперії, радянського союзу та російської федерації. Тож є чітке усвідомлення: нічого доброго від тої росії, якою вона є протягом, як мінімум останніх 5-ти сторіч, чекати не варто. Відколи кримські татари повернулися на історичну батьківщину, на багаточисельних мітингах у нас завжди підкреслювали, що “рускій мір” може анексувати Крим. Ці звернення до української влади, на жаль, не було почуто.

Можливо, нам всім потрібно було пройти знову свої невивчені уроки задля того, щоби вибудувати порядок денний таким, при якому непотрібно буде пояснювати, хто твій друг, де твоя земля, де твоє небо, які твої цінності, які твої сенси. А це робота не одного дня, можливо, навіть не одного покоління. Але якщо ми зараз не закладемо міцний фундамент і не побудуємо принаймні перший поверх цієї сталої інституції, — ми постійно наражатимемося на намагання росії поглинути Україну, і в тому числі кримських татар.

- Кілька тижнів у “Кримському домі” демонструється доброчинна виставка “Промінь”, в якій представлені й світлини фотографа Укрінформу Євгена Котенка. Чи багато заходів вдалося провести за понад 350 днів повномасштабної війни?

- За паспортом використання бюджетних коштів у минулому році мали запланованих 12 подій в “Кримському домі”. Змогли провести 10. Утім тих, що відбувалися на волонтерських засадах, було близько двох десятків. Митці активізувалися. Взагалі, вся історія людства підкреслює оцей факт: поруч з великою трагедією, якою, безперечно, є війна, так само вибухає неймовірно потужний життєстверджуючий мистецький вулкан. Напевно, це природно, так має бути: таким чином постає баланс між смертю і життям.

- Ахтеме, розкажіть про службу в ЗСУ. 25 лютого 2022 року ви разом з актором Олексієм Тритенком підписали контракт…

- Підписавши контракт 25 лютого, власне ввечері ми вже зайняли позиції в лісі під Гостомелем… У перші дні війни, до 28 лютого ми були на тій дорозі, яка веде в Ірпінь, Бучу. Потім нас змінили наші побратими з 206 батальйону. Далі виконували завдання по збереженню громадського порядку в Києві: Оболонь, Поділ, Печерський район... Із 9 квітня вирушили в Миколаїв, де виконували завдання до 20-х чисел липня. В останні дні лютого - на початку березня мене викликали до штабу батальйону і призначили прес-офіцером. Поставили завдання створити команду і вибудувати інформаційну роботу. Ми розповідали, чим займається наш 206-й батальйон; знайомили громаду з тими, з кого складається Територіальна оборона. Мотивували людей вірити у перемогу України над ворогом, боролися з фейками, попереджали про небезпеки вибухонебезпечних предметів. Цю посаду - прес-офіцера 206 батальйону я займав майже до кінця минулого року.

Ближче до грудня за наказом командира бригади, був переведений до Києва, служив тимчасово виконуючим обов’язки керуючого служби бригади зі зв’язків з громадськістю. А зараз, за наказом командувача сил ТРО Збройних сил України, очолюю доволі велику групу військовослужбовців, завдання якої - зібрати розгорнуті портрети людей, які обороняли Київ, Бориспіль, розповісти історії всіх бригад сил ТРО. У нашій команді переважна більшість людей, які в цивільному житті займалися кіно або телебаченням.

- Командир 206 батальйону Віталій Баранов — підполковник, учасник боїв за Донецький аеропорт. Ви спілкувалися з ним особисто? Він бачив ваш фільм “Кіборги”?

- Ми знайомі, якщо я не помиляюся, з 2015-го року. Це людина, яку я надзвичайно поважаю. Так, він дивився «Кіборги». Із розповідей Віталія Баранова перед зйомками фільма я багато чого з’ясував, що і як саме відбувалося у Донецькому аеропорту. Він був командиром славетного 90-го окремого аеромобільно-десантного батальйону, бійці якого останніми виходили з ДАП. Про Віталія Баранова кажуть: “З таким комбатом готові виконувати завдання будь-якої складності”. Бо він завжди в першу чергу думає про особовий склад і докладає величезних зусиль для того, щоб люди були навчені, підготовлені, мотивовані. Особисто слугує прикладом.

- Наступного тижня нарешті має вийти у прокат фільм “Мирний-21”. Чи трансформувалася якимось чином ця кіноісторія за час повномасштабної війни?

- Ми зняли стрічку ще восени 2021 року, до початку широкомасштабної навали. Звичайно, деякі акценти, фіналізація, монтажі відрізняються від першого драфту, особливо після загибелі 6 березня 2022 року Паші Лі, який зіграв бійця з позивним “Осіріс”. Тема залишилася незмінною — про важливість довіри у взаємовідносинах, особливо в драматичних ситуаціях, які пов’язані з життям людей, присягою, обороною. Довіряти потрібно одне одному: тому, хто стоїть за твоєю спиною, своєму командирові і взаємно - своїм солдатам.

Коли фіналізуєш стрічку, маючи гірке знання про те, що деяких з твоїх друзів уже немає на цьому світі, - намагаєшся розповісти про них трошки більше та трошки акцентованіше, аніж планував раніше. Персонаж Павла Лі у фільмі — це майже він. За сюжетом “Осіріс” розповідає, що батько в нього кореєць, мама — із Західної України, а сам він - гуцул, який народився в Євпаторії. Це, власне, все значною мірою про актора.

- Що для вас є вирішальним для того, щоби виконавця-виконавицю затвердити на роль?

- Якщо актор вмотивований, має бажання грати, яке відчувається, - це може стати потужним інструментом, допомогою у створенні ролі та й усього фільму. Я взагалі радію, коли на знімальному майданчику не просто виконавці, а певною мірою акціонери, які вносять свій креатив, талант. Як режисер я не буду від цього відмахуватися, мені цікаво, що думають про сюжет, ролі, репліки всі члени знімальної групи.

Звичайно, режисер — як відповідальна людина, яка збирає все до купи і є капітаном цього корабля, — повинен мати примат при прийнятті рішень. Але доволі часто саме від того, що ти співпрацюєш з дуже класною професійною командою друзів, з’являється додаткова можливість зробити все максимально якісно. Те, що пропонують члени знімальної групи (називаю так всіх: і акторів, і тих, хто працює по інший бік камери), завжди має право на існування. Не все і не завжди відтворюється або приймається, але це завжди розмова.

- Наскільки швидко сформувався акторський склад, який побачать глядачі “Мирного-21”? Олексій Тритенко, Роман Ясіновський,Андрій Мостренко, Віктор Жданов, Лариса Руснак…

- Творчість - це дуже суб’єктивна територія. Я шукав той акторський ансамбль, який якнайкраще втілить у життя задум. Паша Лі, Олексій Тритенко, Андрій Самінін, Рома Ясиновський, Макс Девізоров - майже весь склад був зрозумілим, уже коли я створив сценарій. З багатьма ми працювали раніше. Але щоб не проґавити зустріч, можливо, з якоюсь цікавою творчою людиною, - проводяться проби.

- На початку нинішнього року ви повідомили, що завершився перший етап відбору локацій до нового фільму виробництва Україна-США. Що можете повідомити про цей проект? Читачам варто нагадати, що у 2019 році вийшов художній фільм “Захар Беркут” за мотивами повісті Івана Франка, співрежисером якого разом з вами є Джон Вінн.

- У співпраці з канадійським продюсером ми готуємося до зйомок художнього фільму, який буде розповідати про деякі події великої російсько-української війни. До виробництва залучена американська компанія.

Валентина Самченко, Київ.

Фото Руслана Канюки.