Таміла Ташева, Постійна Представниця Президента України в АРК

Уже майже 10 років Крим окупований російськими загарбниками. Президент України Володимир Зеленський під час Другого парламентського саміту Кримської платформи підкреслив, що Україна обов'язково звільнить півострів та поверне його не лише до загальноукраїнського, а й до загальноєвропейського простору. Представництво Президента України в АРК, зі свого боку, розробляє кроки, які здійснить Українська держава в Криму після деокупації. Постійна Представниця Президента України в АРК Таміла Ташева розповіла в інтерв'ю Укрінформу, в чому полягатиме когнітивна деокупація Криму та скільки часу вона може зайняти, як відбувається підготовка кадрового резерву для півострова, про нинішні настрої кримчан, а також про посилення співпраці України з країнами Глобального Півдня.

ГОТУЄМО ФАХІВЦІВ, НА ЯКИХ БУДЕ ПОКЛАДЕНО ФУНКЦІЮ ВІДНОВЛЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ НА ЗВІЛЬНЕНИХ ТЕРИТОРІЯХ

- Якими будуть перші кроки Української держави в Криму після звільнення?

- Коли ми говоримо про деокупацію Кримського півострова, йдеться про перші стабілізаційні заходи на території звільненого від загарбників Криму та подальші реінтеграційні системні зміни.

Ми маємо різні уявлення, яким шляхом деокупуватимуть півострів, як російські війська тікатимуть із Криму. Можливо, його звільнятимуть поступово, район за районом. Можливо, це буде так званий “жест доброї волі” від росіян, як ми це бачили у Херсоні. Україна неодмінно деокупує територію Криму, але це може потребувати різних зусиль та заходів.

Безумовно, першими будуть заходити до Криму Сили безпеки й оборони України, які звільнять півострів від окупантів. Уже потім поступово відбуватиметься відновлення інфраструктури, телекомунікації та інших життєво необхідних об’єктів.

Ми це вже бачили на прикладі звільненого Херсона і Харківщини. На деякий час деокупована територія може бути закрита, там працюватимуть відповідні структури, які займатимуться розмінуванням та відновленням базових потреб безпеки наших співгромадян. Адже ми поки що тільки можемо припускати, що зроблять окупанти під час відступу з півострова.

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, зі свого боку, спільно з партнерами працює над розробкою реінтеграційних політик, включно з гуманітарним аспектом реінтеграції. Для нас важливо розуміти, як відновлюватимуть свою діяльність органи публічної влади. Очевидно, що функціонуватимуть військові адміністрації. Аби запустити цей процес, потрібна низка дій, ми працюємо в цьому напрямку.

Так, 23 серпня Верховна Рада України прийняла кілька важливих документів, один із яких – Заява про пріоритетні напрями державної політики України у сфері деокупації, реінтеграції і відновлення Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Ще один важливий крок – ухвалення Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою Автономної Республіки Крим”. Документ вводить у дію можливість створення військових адміністрації у десяти районах півострова. Ми не могли цього зробити раніше, бо напрацювання нового плану районування розпочалось у 2020-му році й передбачалося його запровадження після деокупації.

Слід зазначити, що в цьому Законі прописано, як функціонуватимуть органи публічної влади, військова адміністрація. Ці інституції важливо створити першочергово, адже люди в Криму мають розуміти, до кого звертатися для розв'язання своїх питань, за соціальними виплатами, що робити тим, у кого немає українських документів тощо. З цим пов’язані питання кадрового резерву – ресурсу, який буде потрібен для роботи на деокупованій території.

- До слова, на якому етапі формування кадрового резерву для Криму?

- У травні була прийнята постанова Кабміну щодо формування кадрового резерву для деокупованих територій України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Уже надійшло понад 2000 заявок від людей, які готові стати частиною програми кадрового резерву та працювати на звільнених територіях. Із них 80% обирали саме Крим у якості місця майбутньої роботи. Зрозуміло, що цього – замало. Адже тільки для півострова знадобиться 50 тисяч фахівців. Але це – один із елементів набору кадрів для роботи на деокупованих територіях. Ще можуть бути відрядження, коли спеціалістів із різних центральних органів виконавчої влади залучатимуть до роботи на деокупованих територіях. Кожна структура – освітня, медична тощо – самостійно формуватиме для себе кадрові резерви.

Важливою є освітня робота з особами, які потрапили до кадрового резерву. Людей потрібно всесторонньо готувати, бо є питання, пов’язані зі змінами в законодавстві, специфікою роботи на деокупованих територіях. На базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка вже запущено дві освітні програми – «Постконфліктне врядування» та «Урядування на повоєнних територіях». Ми також розробили просвітницький онлайн-курс «ProKrym: державна політика реінтеграції Криму». Це додаткова освіта для держслужбовців та всіх охочих краще пізнати історію півострова, різні аспекти суспільно-політичних подій. На курс зареєструвалися понад 17 тисяч небайдужих громадян, більше 15 тисяч із них уже отримали сертифікат.

Слід зазначити, що до кадрового резерву подаються не лише держслужбовці, а й люди, які не мають досвіду роботи на держслужбі, але хочуть працювати на деокупованих територіях. Серед них – громадські діячі, військові, які нині воюють на передовій, журналісти, студенти. Представництво спільно з бізнес-школою «МІМ-Київ» розробило та готує до впровадження освітню програму для управлінських кадрів на деокупованих територіях. Ідея проєкту полягає в підготовці нової генерації управлінських кадрів для реінтеграції Криму та інших територій, включаючи майбутніх керівників військових адміністрацій. Програма підготовки включає чотири навчальних блоки, в яких розкриваються питання бізнес-адміністрування в публічному управлінні, стратегічного управління, економіки, інновацій і регіонального розвитку, організаційного управління. Під час навчання учасники готують та захищають групові проєкти, в яких вирішують окремі проблеми відновлення деокупованих територій.

КОГНІТИВНА ДЕОКУПАЦІЯ ЗАЙМЕ ЩОНАЙМЕНШЕ 15-20 РОКІВ

- Як відбуватиметься когнітивна деокупація Криму? Скільки на це може піти часу?

- Стратегія когнітивної деокупації Криму – важливий документ, адже йдеться про роботу з думками людей, переконаннями, цінностями, когнітивним «розмінуванням» від російського токсичного впливу. До кінця року ми розробимо дорожню карту, де будуть описані практичні кроки для досягнення ключових цілей Стратегії. Ми всім пояснюємо, що процеси деокупації, а потім і реінтеграції, будуть непростими. Але ми до цього готуємось. Когнітивна деокупація – тривалий процес. Потрібно говорити, що досвід людей, які живуть в умовах повномасштабного вторгнення на вільній материковій Україні, відрізняється від досвіду людей на тимчасово окупованій території. Важливий і той, і інший досвід. Ми маємо шукати точки дотику. Це слід доносити через навчальні та освітні програми, програми обмінів. Зрозуміло, що просто не буде. Люди в Криму майже 10 років жили в умовах тотальної пропаганди. Це мілітаризація свідомості, класи патріотичного виховання для школярів, юнармія тощо. Ми маємо зробити так, щоб Україна була для них безпечною країною, умовно модною та країною, яка є частиною Європейського Союзу. Україна – це можливості для кримчан.

У Криму найбільший відсоток людей, які чинять спротив окупантам, ставляться з сарказмом до дій російської влади, – серед молодого покоління. Наприклад, нам розповідають, що є школи в Джанкої, де на перервах в учнів такий фан – говорити «Слава Україні!» та «Героям Слава!».

Ми розробляємо дорожню карту, де буде покроковий план дій, який сприятиме когнітивній деокупації в кожній сфері. Це стосується не лише Криму, а й усіх звільнених територій України. Готуємо підручники, навчальні та освітні програми. Говоримо про створення центрів вуличної культури, які будуть цікавими як для молоді, так і для старшого покоління.

Враховуючи складність та унікальність ситуації в Криму, прогнозується, що основні перетворення у рамках когнітивної деокупації на півострові відбуватимуться щонайменше 15-20 років, але можуть зайняти час зміни поколінь.

Слід зазначити, що мовне питання залишатиметься проблемним упродовж п'яти-семи років після фактичної деокупації. Значна частина мешканців Криму звикла спілкуватися російською, адже багато з них не мали можливості регулярно практикувати українську. В будь-якому випадку, знання мови не може стати показником лояльності до України. Але якнайшвидше використання української мови слід підтримувати і заохочувати в розумний спосіб. Публічна сфера в Криму має поступово українізуватися. Спеціальні курси української мови мають стати широкодоступними для різних суспільних груп.

МИ БАЧИМО, ЩО УКРАЇНУ ЧЕКАЮТЬ У КРИМУ

- Чи спілкуєтеся ви з кримчанами? Які сьогодні настрої на тимчасово окупованому півострові?

- Я особисто спілкуюся з кримчанами. Настрої у людей – різні, адже люди в Криму – також дуже різні. На півострів у незаконний спосіб приїхали щонайменше 800 тисяч російських громадян. Не варто очікувати, що вони підтримуватимуть Україну. Є українські громадяни, які мали нейтральну позицію, є проросійське населення. Але більшість із них розчарувалися в діях РФ. Росіяни не виконали того, що обіцяли зробити в Криму. Путін говорив, що будуть інвестиції, що Крим перетворять на дуже розвинутий регіон, та цього не сталося.

А після повномасштабного вторгнення мешканці Криму – як російські, так і українські громадяни – побачили, що Україна бореться за півострів. У тому числі – військовим шляхом: чи не щодня різні військові об'єкти окупантів зазнають успішних ударів ЗСУ. І у людей, які майже десять років чули російські наративи “Крым с Россией навсегда”, “В Крыму все спокойно”, “Мы Крым защитим”, картинка, яку їм малюють, почала не сходитися з реальністю. Адже що насправді? Туризму взагалі немає з 2022-го року, незаконний “Керченський міст” обстрілюється, знищуються військові штаби РФ. Ціни сильно зросли, є нестача харчів, ліків та паливно-мастильних матеріалів. Місцевих мобілізують, повертають тіла загиблих. Люди бачать, що, з одного боку, в Криму – небезпечно, з іншого – життя аж ніяк не покращується. Хороших настроїв немає. Частина людей виїжджає з півострова.

У Криму діють декілька рухів спротиву, чого не було до повномасштабного вторгнення. Це партизанський рух "АТЕШ", рух громадського спротиву "Жовта стрічка", жіночий рух “Зла мавка”, "Кримські бойові чайки". Вони розповсюджують листівки, символіку, слідкують за пересуванням військової техніки ворога.

Є також громадяни, які демонструють свою незламність – роблять татуювання з українською символікою, синьо-жовтий манікюр, піднімають український стяг, обливають жовтою та блакитною фарбами окупаційні “військкомати”, співають українських пісень та пишуть у соціальних мережах правду про життя в Криму. За це їх притягають до адміністративної або кримінальної відповідальності. Російська окупаційна адміністрація жорстко реагує на подібні речі, на вулицях проводять перевірки, людей переслідують, вриваються до їхніх будинків та безпідставно звинувачують.

Ми нарахували, що громадяни України вже сплатили понад 15,5 мільйона рублів через незаконні штрафи. Заведено 559 судових справ за буцімто «дискредитацію ЗС РФ». Із них у 490 випадках було винесено постанову про адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Окупанти зрозуміли, що, попри вливання з 2014-го по 2022-й рік величезних коштів у силові структури і каральні органи, які борються з “тероризмом”, “екстремізмом”, – їхня схема не працює. Є люди, які демонструють свій спротив. Ми бачимо, що Україну чекають у Криму. Про це треба розповідати і міжнародним партнерам, і українським громадянам.

Ми точно знаємо, що не всі, хто там живе, підтримують Росію, як це демонструє російська пропаганда. У кримчан дуже сильна регіональна ідентичність. Тому спротив на півострові є і буде посилюватися, особливо після чергових вдалих військових дій української армії.

- Що буде з житлом та землею, які надавали у Криму під час окупації, зокрема, російським військовим?

- Будь-які дії окупаційних адміністрацій є незаконними, у тому числі – щодо відчуження майна громадян України, так званої “націоналізації”. Усі подібні “рішення” ми будемо переглядати та виявляти порушення. Ми розуміємо, що мешканці Криму, які не за власним бажанням пішли на співпрацю з режимом, є заручниками окупації. У випадках, якщо будуть докази такої співпраці, притягуватимуть до кримінальної відповідальності.

- Чи буде перепоховання військових росармії, яких заховали в Криму?

- Ми вивчаємо досвід інших країн, аби правильно вчинити. Всі ми, громадяни України, не хочемо, щоб могили російських солдатів були на нашій території. Але треба розуміти, що частина людей, які пішли воювати проти України, є кримчанами, а не “понаїхами”. Тож це питання дуже непросте, але ми обов'язково знайдемо на нього відповідь.

НАМ ПОТРІБНА СПІВПРАЦЯ НЕ ЛИШЕ З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ КРАЇНАМИ, А Й ІЗ ГЛОБАЛЬНИМ ПІВДНЕМ

- У Києві пройшла міжнародна конференція "Крим глобальний. Розуміння України через Південь". Ця подія зібрала понад 300 учасників із 36 країн світу. Чи можна зробити висновок, що Україна розпочинає співпрацю з країнами Глобального Півдня? Наскільки це важливо для нас?

- На жаль, в історії української незалежності ми робили багато помилок, у тому числі – в дипломатії. Пріоритетом для України була співпраця з країнами Північної Америки, Великої сімки, Європейського Союзу, партнерами, які поруч із нами географічно. Найменше ми звертали увагу на країни Південно-Східної Азії, Африканського континенту, Центральної та Південної Америки, Перської затоки. Звичайно, в деяких регіонах у нас були міцніші зв'язки, пов’язані, в першу чергу, з відбудовою економічної сфери. Але якщо подивитися на мапу Африканського континенту і присутність українських амбасад, відсоток таких – незначний. Звісно ж, на це були й об’єктивні причини, зокрема відсутність фінансування, матеріальної бази для відкриття посольств тощо. Після 2022-го року, коли Президент України Володимир Зеленський зазначив, що одним із пріоритетів дипломатичної роботи України є робота з країнами Глобального Півдня, ми почали посилювати стосунки з цими країнами.

Тема Криму цікава й тому, що півострів є частиною не лише європейської цивілізації, а й Глобального Півдня. Це – з огляду на історію регіону, присутність там найбільшої в Україні мусульманської громади з дуже довгою історією ісламу, наявність різних народностей, торговельні зв’язки з багатьма країнами.

Для багатьох експертів, які приїхали на згадану вами міжнародну конференцію, Україна відкрилася по-іншому. Більшість із них підтримували нашу державу. Але під час заходу важливо було на експертному рівні розказати про злочини Росії та виклики для їхніх країн, пов’язані з російсько-українською війною. Йдеться про продовольчу безпеку, злочини групи Вагнера, що також мали місце на африканському континенті та в Сирії, також про подвійні стандарти в лівих активістських рухах тощо.

Ми бачили, що за останній рік пропонувалося багато «мирних планів». Зараз зрозуміло, що українська Формула миру, запропонована Президентом Володимиром Зеленським, дає відповідь на всі питання й акумулює плани, які нам пропонують. Україні потрібна співпраця не лише з європейськими країнами, а й з країнами Глобального Півдня. Всі ці країни є членами ООН, голосують за ті чи інші резолюції. Наприклад, Малайзія та Індонезія голосували за Резолюцію 23 лютого 2023 року щодо запропонованої Президентом Зеленським Формули миру. Хоча раніше ці країни утримувалися від рішень, які стосуються України. До слова, у мене був візит до Малайзії та Індонезії, ми зустрічалися з представниками релігійних та інших інституцій. Важливо, щоб співпраця була системною. Слід пояснювати, що йдеться не про протистояння США та Росії, як озвучується в низці цих країн, а про війну, повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Для нашої держави це – екзистенційна війна, тобто війна за те, щоб узагалі бути, і цей меседж для країн Півдня теж дуже зрозумілий. Для нас це також – деколонізаційна війна, адже Росія вважає Україну своєю колонією і всі свої дії побудувала саме з цієї позиції. І через цю призму ми теж пояснюємо, ким є насправді. Росію ще ніхто не покарав за продовження колоніальної політики стосовно сусідів. Потрібно говорити про це на міжнародному рівні, доносити правду.

Ми активно працюємо над реінтеграційною політикою. Один із пунктів Формули миру стосується територіальної цілісності нашої держави. Президент неодноразово говорив, що завершення війни неможливе без повернення Криму. Понад 80% громадян України підтримують тезу, що не готові іти на поступки, віддавати території в обмін на членство в НАТО, ЄС. Бо йдеться не лише про території, а й про людей, які там виживають, яких незаконно саджають у тюрми.

Звісно, за Крим ми будемо боротися різними способами: не лише військовим, а й дипломатичним. Залучатимемо «Кримську платформу», яка активно розвивається. Після деокупації ми використовуватимемо цей майданчик для інших цілей, пов’язаних з реінтеграцією, відновленням Криму.

Але інколи ми чуємо наративи, мовляв, Крим буде настільки складно реінтегрувати, що, можливо, не варто цього робити. Так говорять деякі аналітики, розуміючи, що за цим, так би мовити, розкиданням територій – сотні тисяч людей. Тому ми працюємо не лише для того, щоб показувати нашим громадянам, що у нас усе готове для реінтеграції окупованих територій, ми маємо демонструвати це й міжнародній спільноті. Ми всім пояснюємо, що процес деокупації, а потім і реінтеграції, буде непростим. Але саме тому ми знайомимо із нашим баченням цих процесів. Не лише українці, а й міжнародна спільнота мають розуміти, що Україна точно звільнятиме ці території. Що наша держава розуміє, з якими викликами вона зіткнеться, що у нас є план.

- Коли ви востаннє були у Криму? І що зробите в першу чергу, коли приїдете на півострів після деокупації?

- Крайній раз я була в Криму в січні 2014-го року. Коли потраплю на півострів, відвідаю батьків. Мій дім – у Сімферополі. Я завжди докладатиму максимум зусиль, щоб відновлювати півострів, допомагатиму в будь-якій сфері. Крим – моя земля. Це не просто робота, це – мета мого життя. І якби я не вірила в повернення контролю над Кримом, я б цим давно не займалася.

Ольга Матарикіна

Фото: Геннадій Мінченко