«Коли Росія захопила Крим – світ просто впав на коліна»
Для деокупації півострова потрібні внутрішня єдність та міжнародна консолідація
Український Крим окупований уже 10 років. Його захоплення російськими військовими в лютому 2014 року стало початком війни Росії проти України. Неповторний український півострів, де б мали вільно розвиватися корінні народи, окупанти перетворили на місце для репресій, військову базу та плацдарм для повномасштабного вторгнення на територію України. Але одразу ж, коли загарбник ступив на українську землю, у Криму розгорівся спротив, – його продемонстрували тисячі кримських татар, українців та представників інших національностей біля Верховної Ради Криму. Попри утиски та намагання знищити і викорінити все українське, опір загарбникам та боротьба за свободу тривають.
До Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Укрінформ провів бліц-інтерв'ю з людьми, які борються за український Крим та створюють стратегію його визволення, – головою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим, командиром добровольчого батальйону «Крим» Ісою Акаєвим, постійною представницею Президента України в Криму Тамілою Ташевою, головою управління з правових питань та закордонних справ Меджлісу кримськотатарського народу Ескендером Барієвим.
ЧОМУ СТАЛА МОЖЛИВОЮ АНЕКСІЯ КРИМУ?
Рефат Чубаров:
«Росія обрала момент, коли Україна була в дуже знесиленому стані. Україна, на жаль, не змогла захистити свої землі. Але повна правда полягає в тому, що весь світ, всі міжнародні інституції, які створювалися десятиріччями і вибудовувалися після Другої світової війни, зокрема ООН, ОБСЄ, Рада Європи, – усі вони виявилися неспроможними захистити Україну в умовах, коли агресором стала держава, яка має найпотужнішу ядерну зброю і є постійним членом Ради безпеки ООН. Сьогодні світ переконався: якщо тепер не вибудувати інші механізми, щоб зупиняти такі конфлікти, вони можуть повторюватися в інших регіонах.
Отже, це сталося завдяки дуже багатьом чинникам, і внутрішнім, і зовнішнім, – світ просто впав на коліна».
Таміла Ташева:
«По-перше, варто уточнити, що це була не анексія, а спроба анексії. Ми і весь світ цього не визнаємо. Це тимчасова окупація.
Росія ніколи не полишала задуму «відродити Російську імперію», захопивши території країн колишнього Радянського Союзу. Росіяни вичікували зручного моменту, коли Україна буде ослаблена, майже без армії та влади після подій Революції Гідності, а міжнародна спільнота – настільки залежна від російських ресурсів, що готова буде заплющити очі навіть на найгрубіші порушення міжнародного права та посягання на чужі території. Крим був лише першим кроком у цій війні, до якої росіяни готувалися дуже довго».
Іса Акаєв:
«Серед причин анексії Криму можна зазначити два основних моменти: недостатньо уваги приділяли кримськотатарській проблемі та саме питання Автономної Республіки Крим ніби пустили на самоплин. На той момент усе керівництво Республіки Крим було проросійським. Майже не проводили роботу над тим, щоб інтегрувати кримських татар в українське суспільство».
Ескендер Барієв:
«Анексія Криму сталася тому, що українська влада не звертала увагу на проблеми кримськотатарського народу і не намагалася знайти баланс у цьому питанні серед кримчан».
ЩО ПОТРІБНО БУЛО РОБИТИ, ЩОБ ЦЬОГО НЕ СТАЛОСЯ?
Рефат Чубаров:
«Із моменту досягнення Україною незалежності у 1991 році потрібно було системно проводити державну політику щодо Криму. На кримській території щойно проголошеної Української держави було сконцентровано багато проблем, які передавалися від Радянського Союзу. Щороку масово поверталися з вигнання кримські татари, приїздило по 25–40 тисяч людей на рік.
На той час у Криму етнічно переважало російське населення. І тут могли бути різні маніпуляції з протиставлянням їхніх інтересів інтересам кримських татар, які поверталися. За 70 років вигнання було створено багато негативних стереотипів, міфів щодо кримських татар. Тому це повернення проходило достатньо проблематично, складно.
Україні потрібно було впроваджувати цілісну програму, спрямовану на відновлення їхніх прав, інтеграцію, облаштування. Ця політика повинна була укріплювати Українську державу в середовищі російського впливу.
Києву потрібно було знайти формат збалансованої державної політики щодо Криму. Якщо б Київ тоді виконував такі наративи, то я впевнений, що у 2014 році, на момент спроби окупації півострова, був би зовсім інший стан кримського суспільства. Ми б тоді мали відверті виступи проти російського вторгнення не тільки з боку кримських татар, а й з боку всього багатонаціонального громадянського суспільства».
Таміла Ташева:
«Дуже важко відповісти на це питання, враховуючи велику кількість факторів та подій, які призвели до окупації Кримського півострова, а потім і до повномасштабного вторгнення. Потрібна була більш рішуча реакція України та наших країн-партнерів на злочини, які вчинила Росія ще до вторгнення в Україну.
Ми не були першими, до кого росіяни вдерлися та захопили чужу територію. Відсутність рішучих дій та наслідків з боку міжнародної спільноти показали РФ, що вони можуть розв’язувати війни та порушувати кордони своїх сусідів і не нести за це покарання».
Іса Акаєв:
«Потрібно було виховувати насамперед молодь в українському дусі. Молоде покоління повинно відчувати, що ми – політична нація, ми – українці, що у нас є держава, народ. Найголовніше – не було цієї ідеології. Без ідеології жодний народ не може інтегруватися у суспільство».
Ескендер Барієв:
«Треба було відновлювати Автономну Республіку за національно-територіальною ознакою, щоб представники корінного народу мали право впливати на рішення місцевого парламенту».
ЯК ДІЯТИ ТЕПЕР, АБИ ЯКНАЙШВИДШЕ ДЕОКУПУВАТИ КРИМ?
Рефат Чубаров:
«Щоб швидше звільнити Крим, потрібна максимальна внутрішня єдність і максимальна міжнародна консолідація довкола українського суспільства».
Таміла Ташева:
«Тепер ми маємо продовжувати боротьбу. Працювати з міжнародними партнерами та союзниками, щоб посилювати санкції, продовжувати співпрацю, зокрема в оборонній сфері. У Формулі миру Президента України Володимира Зеленського прописані конкретні дії та кроки, які ми разом із міжнародними партнерами маємо запроваджувати, щоб досягти справедливого миру та повернути усі наші території, включно з Кримом».
Іса Акаєв:
«Для швидшої деокупації Криму потрібно виправити попередні помилки та виховувати молодь у проукраїнському дусі, працювати над інтеграцією кримських татар в українське суспільство. Кримськотатарський народ має відчути, що вони є частиною України».
Ескендер Барієв:
«Щоб прискорити звільнення Криму, треба дати зрозуміти представникам корінних народів, що їхнє майбутнє може бути тільки в незалежній, правовій і європейській державі Україні. Для цього вже сьогодні потрібно відновлювати справедливість, починаючи з відновлення історичних топонімів у Криму, і закінчуючи всіма нормативно-правовими актами і законами, які нададуть гарантії для розвитку прав корінних народів України».
Довідка: Окупація Росією українського півострова розпочалася з того, що в ніч з 26 на 27 лютого російські спецпризначенці захопили й блокували Верховну Раду Криму та Раду Міністрів Криму. Представники так званого ополчення Криму за підтримки військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації, яких пізніше назвали «зеленими чоловічками», захопили інші адміністративні будівлі, аеропорти у Сімферополі та Севастополі, установи зв'язку, засоби масової інформації тощо. На їхню вимогу до парламенту Криму прийшла частина депутатів, щоб проголосувати за проведення референдуму про «розширення автономії Криму».
День 26 лютого 2014 року став і першим днем опору Криму російській окупації. Тоді до стін Верховної Ради АРК з усіх куточків півострова приїхали тисячі людей з українськими і кримськотатарськими прапорами, щоб захистити територіальну цілісність своєї країни. Вони скандували: «Крим – це Україна!» А їхні супротивники з «аквафрешами», які мріяли про «возвращение в родную гавань», волали: «Россия!»
У цій тисняві постраждали кілька десятків осіб, а двоє кримчан загинули.
Згодом окупанти відкрили на деяких учасників проукраїнського мітингу кримінальні справи – так розпочалося політичне переслідування Росією кримчан.
Депутати-зрадники все ж проголосували за проведення незаконного референдуму, призначивши його на 25 травня 2014 р., день президентських виборів в Україні. Водночас невідомо, чи вдалося їм зібрати кворум для цього рішення, оскільки на засідання не допустили ЗМІ.
1 березня 2014 року Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Російської Федерації Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України.
Дату псевдореферендуму змінили на 30 березня, потім – на 16 березня. Питання було переформульоване і в новій редакції звучало як «Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації?». За результатами референдуму, які оголосили організатори, за приєднання до Росії у Криму (крім Севастополя) буцімто проголосувало 96,77 % учасників голосування, у Севастополі – 95,6 %.
Весь час до проведення псевдореферендуму в Криму тривали проукраїнські мітинги. Під час одиночного пікету в Сімферополі невідомі викрали 39-річного кримського татарина Решата Аметова, катували його і застрелили. Він став першою жертвою російської окупації півострова.
17 березня «Верховна Рада АРК» проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня Путін спільно з самопроголошеними головою «Ради Міністрів АРК» Сергієм Аксьоновим, спікером ВР АРК Володимиром Костантиновим та самопроголошеним «головою координаційної ради зі створення управління з забезпечення життєдіяльності Севастополя» Олексієм Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Російської Федерації.
21 березня Рада Федерації ратифікувала Договір та закон про утворення «нових суб'єктів федерації» – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.
Україна і весь цивілізований світ не визнають результатів сфальшованого Росією «референдуму». 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід'ємними частинами. За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН зі 194. Проти були 11 країн (Білорусь, Болівія, Венесуела, Вірменія, Зімбабве, Куба, КНДР, Нікарагуа, Російська Федерація, Сирія та Судан), 58 країн утрималися, решта не брали участі в голосуванні.
Насильницька анексія Криму не визнається українською державою, не визнається Генеральною асамблеєю ООН, ПАР’Є, ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеційської комісії. Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Кримського півострова внаслідок російського захоплення вважається тимчасово окупованою територією.
Ольга Матарикіна
Перше фото: Getty Images