Дядя Гриша з Херсона збирає мільйони на ЗСУ

Волонтер, якого люди звуть "Дядя Гриша", за вісім років зібрав на потреби ЗСУ близько 4,5 млн грн. У тимчасово окупованому рідному Херсоні йому кидали гроші навіть військові рф

Григорій Миколайович Янченко (всеукраїнський позивний "Дядя Гриша") почав волонтерити  у 2014 році. Перша його поїздка була на Чонгар із концертною програмою для українських бійців. Але, як він сам зізнається, тоді концерт слухали навіть "зелені чоловічки", як називали російських військових.

За ці вісім років на його рахунку близько 180-190 поїздок на передову. Якби не окупація Херсона, в якому він жив донедавна, поїздок було б 200 чи й більше.

У середині вересня Дядя Гриша приїхав до Запоріжжя. Про легенду Херсона, якою, без перебільшення, є цей чоловік, тепер знають і запоріжці. Він збирає гроші в центрі міста і навіть устиг "змотатись" на вихідні до військових у Миколаїв. Каже, що дуже вже хотів побачитися з ними: дещо передати і прийняти нові "замовлення".

ВИМУШЕНИЙ ПЕРЕЇЗД

Війна познайомила Григорія Миколайовича з багатьма волонтерами з різних куточків України. У Запоріжжі чоловіка чекали. Керівниця ГО "Волонтерський центр "Солдатський привал" Галина Гончаренко називає його людиною-легендою і каже, що про його життя можна писати книжки. Вона надала Дяді Гриші кімнату в "Солдатському привалі", забезпечує всім необхідним і щодня допомагає дістатись до роботи й додому.

"Ми його зустріли і привезли до нас. Нам здавалось, що вивезти його з Херсона - нереально. Була ціла спецоперація. Я розумію, як це складно, тож навіть не вірила, що це відбулось", - розповідає жінка.

Вони знайомі з 2016 року. Коли Херсон окупували, Григорій Миколайович пересилав зібрані гроші Галині та іншим волонтерам, аби вони могли купити найнеобхідніше для армії.

"Крайня автівка, яку я купила, - наполовину придбана на гроші, які він надіслав. Як він це робив (пересилав гроші - авт.) - не розумію. Щомісяця чималі суми висилав", - продовжує вона.

За пів року чоловік зібрав в окупованому (!) Херсоні близько 600 тисяч гривень. Каже, що без діла сидіти не може, а гроші треба було зібрати й потім "якось передавати".

ОКУПАНТИ КИДАЛИ ГРОШІ

У соціальних мережах можна легко знайти відео, як волонтер на візку збирає гроші у Херсоні. 

Він сам розповідає, що спочатку їздив просто із пластиковим відерцем, а потім подумав, що їздити мовчки трохи неправильно, треба щось вигадати.

"Уві сні прийшла мені думка. І от їду вулицею, бачу, що колонки продаються, спитав, а як мені музику записати, щоб вмикати, коли їду. У Херсоні тоді вже інтернету не було, але вирішили те питання, і я почав їздити з колонкою. Спочатку самому було якось незвично, а потім звик - і їздив з колонкою місяці чотири", - розповідає волонтер.

Він не приховує: боявся щодня, бо вранці їдеш на роботу - і не знаєш, повернешся додому чи ні.

"Дуже тяжко… бачиш, ідуть 5-6 чоловік, і думаєш, чи звертать з дороги,  чи ні, а потім думаєш: буде як буде. Мені знайомі казали, що за мною стежать. Я боявся колаборантів, тих, які жили в Херсоні. Вони якось мені сказали: “Зніми берет”. А я кажу, що на нього пахав кілька років. Вони кажуть: "Тоді не грай гімн України, щоб люди не чули". Я сказав "ні", - згадує Григорій Миколайович.

У Херсоні він їздив вулицею, де з обох боків була організована вулична торгівля. Її довжина близько 800 метрів. Коли бачили, що "Дядя Гриша" їде, раділи, коли чули музику - підспівували і навіть підтанцьовували.

"Я збираю гроші для військових 8,5 років. Люди, які мені їх давали, знають, куди вони йдуть і для чого. Буває, зустрічаю стареньких людей на вулиці, а вони мені кидають 50, 20, 100 гривень і кажуть: “Григорію Миколайовичу, передайте нашим хлопчикам”. І от це прохання мене так зворушує, що я інколи плачу в них на очах. Обіймаємось. 1,5 - 2 рази на місяць висилав десь по 45 тисяч на потреби військових. Так у мене виходило. От зібрав 4,5 млн грн за 8,5 років", - говорить чоловік.

За цей час бувало й таке, що люди приходили до нього за порадою. Питали, наприклад, чи  брати російську "допомогу" - 10 000 рублів?

"Кажу, якщо у вас немає іншого виходу, то так. Бо не проживеш інакше. Люди йшли, отримували і мені потім кидали ті гроші, хто 500, хто 1000 рублів. Я обмінював на гривні і відправляв на допомогу нашим бійцям. Орки кидали гроші. Я вам чесно кажу. Можливо вони не знали, для чого я збираю, але вони кидали гроші мені у відро. Продавці, які торгують бачили і питали: “А що це було?” Кажу, гроші кидають, українські гривні. Я думаю, а може, це одні з тих, кого змусили йти в росармію?" - розмірковує він.

ОСТАННЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Колаборанти "попереджали" Дядю Гришу 5 чи 6 разів. Він говорить, що вже навіть звик і не звертав на те уваги. Але завжди старався бути поміж людей. Проте одного дня "дуже придавили".

"Їду додому, і зустрічає мене людина в цивільному одязі, відкриває паспорт "двоголовий", потім показує посвідчення фсб. Мені сказав: "Їздиш останній день-два". Поруч ішов мій товариш, він мені сказав: “Додому швидко, збираємо речі і валимо”. Це було в п’ятницю, а за маршрутку він домовився на понеділок. Тож мені довелось побути в його квартирі кілька днів. У понеділок рано-вранці виїхали його машиною, потім катером мене на Олешки відправили, а звідти - через Василівку до Запоріжжя", - розповідає він.

Вже за Василівкою у "сірій зоні" окупаційні війська зупинили колону. За словами волонтера, "старшому" серед військових не сподобались документи водія і він написав маркером на склі “домой”.

"Я подумав, що все, додому їхати, а там уже "чекають". Але водій пішов домовився якось, і ми проїхали", - продовжує він.

Дядя Гриша зізнається, що не хотів їхати з Херсона, бо розумів, що люди в нього вірили.

Питаю в чоловіка, чого саме він злякався - що "на підвал" відвезуть, катуватимуть?

Відповідає, що багато чув, як окупанти катують і розумів, що у свої 75 років не зміг би витримати того всього.

"Я ніколи не брав зі собою ні телефон, ні ноутбук, нічого такого, щоб не підставити нікого", - відповів він.

Нині його впізнають і в Запоріжжі, як він каже: "Якщо впізнають, і знають що збираю кошти, то не дарма я тут".

Він подякував усім херсонцям за допомогу, яку вони надавали нашим військовим.

"Навіть не можу виразити це словами. Йдуть люди, яким далеко за 70, кидають гроші і кажуть, що то для бійців… Мені зараз навіть сльози пробиваються", - сказав Дядя Гриша.

32 СТРИБКИ З ПАРАШУТА І НАЙСТРАШНІШИЙ ДЕНЬ

У Запоріжжі волонтер працює біля одного з найбільших торгових центрів. Напросились до нього "на роботу", погодився. Зустрітись домовились близько 11-ї години. Ми приїхали трохи раніше, домовились заздалегідь і з керівництвом торгового центру. Почувши, що готуємо матеріал про Дядю Гришу, одразу ж погодили нам зйомку. Охоронець ТЦ поцікавився: "Нашого волонтера чекаєте?" У цей момент до центрального входу під’їхало авто волонтерського центру, Галина разом із водієм допомогли Дяді Гриші підготуватись до робочого дня (повсили на візок відерце, прапори, ікону, дістали колонку).

Волонтер має свій "фірмовий" стиль: він завжди в береті десантника і тільнику. Виявляється, він служив у десантних військах. Питаю, скільки разів стрибав з парашута.

"32", - відповідає, ні секунди не роздумуючи.

"Перший раз стрибати найстрашніше?" - запитую.

"Вдруге страшно. Бо вперше тебе викинули - і все, і ти вже приземлився, а потім щось думаєш. А от уже другий раз, коли сам маєш складати собі парашут, то страшно".

Після армії, з 1971 по 1993 рр. він працював будівельником на домобудівному комбінаті міста. Потім отримав каліцтво і вийшов на пенсію за інвалідністю.

На питання, чи є в нього найулюбленіше місце в Херсоні, який він знає та багато чого там збудував, каже: "Херсон… Він прекрасний. Окремо виділити якийсь один район важко. Все місто красиве, над Дніпром, зелене… це райське місце".

Найважчим днем після 24 лютого Григорій Миколайович називає той, коли було окуповано його рідний Херсон.

"Мені найтяжче було пережити, що за добу Херсон окупували. Як так можна було??? Дуже тяжко було пережити це. Потім пішла окупація, і як бачив тих орків…

Всі ці пів року я їздив на роботу, як на мінне поле", - додає він.

Поки говоримо, підходять люди, кидають гроші, просять зробити фото на пам’ять і кажуть, що чули про нього й дуже раді, що зараз він у Запоріжжі. Підходять і військові, дякують за допомогу. Він усім відповідає: "Слава Україні!"

НАЙДОРОЖЧА НАГОРОДА

Поки Григорій Миколайович жив в окупованому місті, не міг нікуди виїжджати, а тим більше - до військових. Тож приїхавши у Запоріжжя, чоловік першим ділом поїхав у Миколаїв, до командирів.

"Два дні побув там, довше не міг, бо треба працювати і поповнювати волонтерський бюджет. У Миколаєві вирішив кілька питань. Поїхав до бійців з подарунками (повіз бензопилу, сітку маскувальну), я не звик їздити з пустими руками. Зараз військовим треба чи буржуйки, чи обігрівачі. Всі робимо свою справу. Поки не звільнять Херсон, я буду в  Запоріжжі - працюватиму й допомагатиму армії та волонтерам. Ми всі - одне ціле, наша армія - це ми. Народ і армія - єдині", - впевнений волонтер.

Питаю, а до яких підрозділів ще хотів би поїхати. Відповідає: "До всіх". Каже, як закінчиться війна, поїде по всій Україні. Вже отримав запрошення і від Житомира, і від Харкова,  Хмельницького, Тернополя, Львова, Ужгорода.

"А яким повернення додому уявляєте?" - питаю.

"Можливо, воно буде й важким, але все одно дуже приємним. Я не знаю, як відбуватиметься звільнення Херсонщини, не знаю. Але все одно буде приємно повернутись додому", - каже чоловік.

А от на питання, що найперше він зробить після перемоги, Григорій Миколайович спочатку сказав, що зустрінеться з друзями, які там лишились. Та за секунду буквально сам себе виправив: "Хоча ні… сам не знаю. Хай вона (перемога) настане".

Дядя Гриша має чимало нагород за волонтерську діяльність, є почесним жителем Херсона, Народним Героєм України. Але найдорожчою вважає нагороду від 72-ї бригади.

"Мені вона сама дорога. Бригада мінометного взводу подарувала зріз дерева сантиметрів 5 товщиною, а на ньому вибитий із гільз Герб України. Він висить удома на найпочеснішому місці. Коли отримав нагороду "Народний Герой України", приїхав до бійців, а вони сказали, що то була нагорода від батьківщини, а це - від них і вручили її. Повісили мені на шию, і вона ледь не перевернула мене з коляски (сміється, згадуючи той випадок, - авт.). Усі нагороди дорогі. Я дуже пишаюсь цим", - сказав він.

На завершення розмови попросила легендарного волонтера побажати щось нашим бійцям:

"Перемоги, перемоги, перемоги! А ще здоров’я, щастя. Все інше ми відбудуємо, будемо лікувати поранених, усе буде. Війна закінчиться, але моя робота - ні. Бо залишаться ще поранені, відбудова, знову ж таки, і на все це потрібні гроші…"

P.S.

Ми подарували Дяді Гриші прапор України, який за кілька днів до повномасштабної війни купили у запорізьких волонтерів. Він попросив залишити на ньому напис на згадку і зберігатиме його разом з іншими жовто-блакитними стягами.

Ольга Кудря, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнка