Двічі релоковані

Як виживає підприємство, що переїхало із зони бойових дій

Війна виступила таким собі сепаратором української індустрії. Такі гіганти, як «Азот» чи Лисичанський нафтопереробний нікуди не могли «переїхати» – і вже навряд чи відновляться. Натомість, приміром, «Рубіжанська панчішна мануфактура», «Тана» або «Аеромех» мають такий шанс.

Олександр Чорнобай

ЯК ПІДНЯТИСЯ З «НУЛЯ»

Позаторік компанія «Аеромех» відзначала 20-річний ювілей. Засновникам було чим пишатись. За сім років до того вони вимушені були поїхати з окупованого Луганська до Кремінної, маючи в багажі одну-єдину флешку з необхідними кресленнями. І вже на новому місці практично з нуля вдалося відновити виробництво. Підприємство навіть продовжило розвиватись, випускаючи нову продукцію. Не минуло й року після ювілею - і все повторилося. Довелося знову поринати в пошуки нового місця, нині такий процес називають релокацією. Осіли в місті Ватутіному на Черкащині.

…У тісній кімнатці сиділо все правління «Аеромеху»: керівник заводу Олександр Чорнобай, комерційний директор Ірина Чорнобай (його дружина) і бухгалтерка. Очевидно, Ірина Володимирівна опікується також і масовими комунікаціями компанії, оскільки про історію та сьогодення підприємства розповідала лише вона.

Ірина Чорнобай на робочому місці

– Підприємство засноване на нашій власній розробці: сортування насіння за питомою вагою. Наші сепаратори не мають аналогів у світі й дуже затребувані. За 21 рік існування заводу ми розробили багато моделей сепараторів, додаткового обладнання і поставляємо продукцію вже у більш як шістдесят країн світу.

Свого часу Ірина Володимирівна не тільки закінчила Луганський аграрний університет, а й після аспірантури встигла попрацювати там викладачем. «Чисто для практики», як вона каже. А нове підприємство було створене на базі розробки її батька Володимира Сухіна, у якого є понад сім десятків власних патентів. Пам’ятаю, як обласне керівництво рекламувало розроблену ним сівалку, яку виробляла фірма «Клен». Розповідали, яка це прогресивна й високоточна система. От тільки прізвище конструктора чомусь тоді не звучало, уперше я його почув у Ватутіному, слухаючи розповідь про поневіряння «Аеромеху».

Патенти фірми

– У Луганську підприємство розміщувалось на вулиці Мадридській, на самому виїзді з міста. У 14-му році ми вимушені були виїхати з кресленнями; з людей майже ніхто не виїжджав. На заводі були і пожежі, і прильоти. Потім пограбоване все майно – знаємо з переказів. Оселились у Кремінній, оскільки чоловік там народився, там його батьки. У жовтні-листопаді, ухваливши рішення розпочинати знову, почали шукати приміщення і знайшли потужності, де можна було вести виробництво: завод «Хімавтоматика».

Почали потроху підбирати працівників – зварювальників, слюсарів. Роздрукували креслення, і перші моделі наших сепараторів випустили вже в березні 2015-го. За період до 24 лютого 2022 року викупили два цехи, облаштували. У нас працював весь виробничий цикл: лазерне різання, зварювання, гнуття, камери для фарбування…

Ірина Чорнобай презентує свою продукцію

ЩО МОЖЕ САД

Щоб зрозуміти, чому підприємство з такою впертістю бореться за своє існування, варто розібратись, що воно виробляє. Це – в жодному разі не реклама, уже хоча б тому, що за нинішніх довготривалих відключень електрики і спартанських умов роботи в цеху «Аеромех» ледь встигає відпрацьовувати поточні замовлення. І сподіватись на покращення ситуації до кінця війни не доводиться.

Так от. Сепаратори «Аеромеху» (САД – сепаратор аеродинамічний – авт.) мають кілька модифікацій з різною потужністю. Найменші можуть обробити за годину до однієї тонни зерна, найбільші – до 150 (за бажанням клієнта – і до 200) тонн. Звичайно, справа не так у потужності апарату, як у способі, яким здійснюється обробка. Принцип сортування зерна – на повітряних потоках.

– Це не віялка, – підкреслює комерційний директор. – Наша технологія і більш дбайлива, і більш точна. Вона дозволяє відділяти найбільш повноцінне насіння завдяки чутливості системи. Вмонтований струменевий генератор, який за питомою вагою кожну зернину з різних сторін обробляє.

Якщо коротко, питомо важкий матеріал здатний оці всі струмені пройти, і це буде найбільш цінне насіння. Легкі домішки і щупле, хворе зерно відсіюються на самому початку процесу. Це безрешітна система обробки насіння, вона не вимагає від вхідного матеріалу якихось особливих параметрів, там, вологості, загнічення абощо. Сортування йде з високою точністю, а питома вага вказує, що це виповнене, крупне насіння, що воно має здоровий зародок. Тому, якщо сіяти насіння після нашої обробки, воно краще сходить, краще формується колос, дає більший урожай.

– Наскільки автоматизовані процеси в сепараторі?

– Ну, завантаження сепаратора залежить від моделі. Наприклад, на САД-4 висота два метри, САД-10 – 2,5 м. Ми розробили норії, які підходять під наш сепаратор – це такі з ківшиками стрічки. Обладнання для транспортування зерна – норії або шнеки… Але шнек травмує зерно. Наша ж мета – отримати здорове зерно, мінімізувати травми. Решітки його травмують, шнеки також. Тому норії, найбільш щадна технологія перевантаження з одного бункера в інший. Чим дрібніше насіння – тим менший потрібен потік повітря. А якщо квасоля, або грецький горіх – там по-максимуму. Тобто в залежності від культури й від забрудненості. А так автоматизуємо все, залежно від того, що хоче клієнт. Ставимо частотні перетворювачі, датчики… Усе це обговорюється індивідуально. Навіть комп’ютерне управління робили.

АМАРАНТ І ГРАНІТ

– Ну, якщо ви навіть горіхи очищуєте, назвіть межі – від і до…

– Діапазон культур, що сепаруються, починається від дрібного насіння амаранту до крупних бобів, гарбузового насіння, грецького горіха. Але чутливість нашого сепаратора дозволяє очищувати не тільки насіння. Багато хто обирає його, наприклад, під гранітну крихту. Алюмінієва крихта, тирса…

– Я так розумію, для сепарації гранітної крихти потрібні дуже потужні потоки…

– Нормальні потоки. Зрозуміло, це буде оброблятись не на меншій моделі, а на моделі 50 тонн за годину, наприклад. Гумова крихта була затребувана на київській виставці. Приносили матеріали, потім клієнт узяв наш сепаратор… У подрібнених автомобільних шинах багато сталевого дроту. Його потрібно було прибрати, і потім з цієї гумової крихти робили всілякі спортивні килимки. Наші машини універсальні. Діапазон використання розширюємо з кожним роком. Наприклад, шипшину ми сепаруємо. Крупна, ціла, відбірна шипшина, але там була купа паличок, гілочок, листків. Це все прибиралося…

З розповіді Ірини Чорнобай випливало, що в Кремінній фірма не просто відновила виробництво, а перейшла на новий його рівень.

- Розробляли нові технології, способи застосування нашого сепаратора. Поставили його на причеп, зрештою, зробили зерноочисний комплекс на колесах: власне сепаратор, барабанно-решітний сепаратор, протруйник насіння. Причіп на двох осях, на якому стоїть міні-комплекс – це, фактично, зерноочисний міні-завод.

– Тут його нема?

– На жаль, не вивезли нічого з Кремінної. Там усе залишилось. Ну, креслення є, просто ми не встигаємо навіть серійні машини робити. Поступово розширимося – почнемо всю свою лінійку виготовляти, і всі нові напрацювання теж підуть у діло.

ПІД ВОГНЕМ

Розпитую, як підприємці виїжджали з Кремінної після повномасштабного вторгнення.

– У той самий день, 24 лютого, ми зібралися, я з дітьми і всі, хто зміг, хто захотів – і на своїх машинах попрямували до Закарпатської області. Обладнання вивезти було неможливо. Потрібно було мінімум п’ять фур, а власники не погоджувались їхати в нашу сторону: снаряди вже літали. Тому виїхали ми, як і в 2014-му, без нічого, зате з командою. З нами вибралося 15 сімей, - розповідає Ірина.

Як ми вже згадували, з Луганська на початку війни у 2014 році не виїхав майже ніхто. Якщо вважати цей приклад певною статистичною вибіркою, можна стверджувати, що свідомість населення Луганщини за роки війни таки почала змінюватись. Принаймні, у ставленні до «руского міра», від якого вже ніхто нічого доброго не чекав.

Робочий процес

Сьогодні в «Аеромеху» працюють двадцять людей (у Кремінній їх було сімдесят). Є люди, які віддалено працюють у нас – менеджер, бухгалтер. Усі вони в Україні.

– Облаштувалися тут, узяли цех в оренду, трішки підремонтували… Раніше тут було АТП, мийки для машин стояли. Шукали цех із кран-балкою, але вимушені були задовольнитись тим, що не тече дах і підлога рівна. Обходимося поки що без кран-балки, використовуємо навантажувачі.

– А як ви знайшли приміщення?

– На Фейсбуці давала оголошення. Нам пропонували і в західній Україні, і в центральній. Об’їздили дуже багато об’єктів. А в нас основна задача була для наших людей якесь житло знайти й зібрати їх докупи. Зателефонували за одним оголошенням, вийшли на мерію Ватутіного. Нам призначили зустріч, просили залишитись, мовляв, допоможемо з житлом для ваших людей. Як не дивно, за півтора місяця знайшли всім нашим сім’ям орендоване житло.

– Яка вартість оренди?

– Для більшості житло обходиться безкоштовно, оплачують тільки комунальні послуги. Є півтори тисячі оренда, є і три тисячі - залежно від стану помешкання. Як домовишся. Кожний же вибирав за платоспроможністю. В інших містах варіантів просто не було.

ХАЙ БУДЕ СВІТЛО!

Мабуть, сьогодні основна проблема підприємства – енергозабезпечення. Обладнання потужне, 380 V, генераторами не обійдешся. 2 години працюють, чотири – стоять.

– Потужний генератор, який міг би підтримувати виробничий процес, витрачає забагато пального. Собівартість продукції злетить у космос. Є невеличкий генератор, підключаємо офіс. І то принтером у цей час не користуємось, - каже Ірина.

Мені пощастило приїхати тоді, коли світло ще не вимкнули, тож цех працював. Готові сепаратори справляли святкове враження. У таких умовах можна собі дозволити певні послаблення щодо промислової естетики, але ні – усі сепаратори сяяли свіжими фарбами, і не було видно необроблених кутів із задирками.

До речі, все це вироблено з українського металу та інших матеріалів і комплектувальних. На 80-90 % сепаратор складається з вітчизняних матеріалів і деталей. Єдине, що купували за кордоном – електрообладнання французького виробництва фірми Schneider Electric.

Цікавлюся, на які спеціальності взяли місцевих.

– Два зварювальники, слюсар, токар. Тут же треба робочі місця організовувати, а це непросто. А в Кремінній у нас працювало сімдесят чоловік, тут уже двадцять. Складності зі світлом – не знаєш, як планувати роботу. Але намагаємося. Підлаштовуємось під графік. Нам багато пропозицій було від наших партнерів з-за кордону взагалі виїхати з країни – і до Франції, і до Німеччини. І до Польщі можна було, й до Румунії, до Латвії.

– Чого ж не поїхали?

– Та тому, що з нами люди, які в нас повірили і поїхали за нами. Це по-перше. А по-друге, чоловіків призовного віку з країни не випускають. А нашим чоловікам по 35-40 років. Та й не кожен готовий їхати. Ми поки ще віримо в Україну.

– Якось невпевнено кажете…

– Знаєте, якщо буде повний блекаут, ми ж працювати не зможемо...

***

Довго вагався, чи питати у комерційного директора «Аеромеху» про державну підтримку в межах затвердженої Урядом програми релокації. З’ясувалось, заявку відправляли, але допомоги не отримали. Як і грантів від іноземних фондів. Може, тому, що Ватутіне – це навіть не райцентр, а просто  містечко районного підпорядкування. Тому останнє, чим я поцікавився – чи подобається Ірині Володимирівні нова локація?

– Так. Це тут промислова зона, а так місто дуже зелене. Озеро. Річка. Парк великий. Просто зараз зима. Мокра. Не така, як у нас в Донбасі, сніжна… Акуратне таке місто, багато магазинів, кафе. Є, де погуляти.

…А в Донбасі – краще.

Михайло Бублик, Черкаси

Фото автора та з сайту компанії