Сергій Цівкач, виконавчий директор Офісу із залучення та підтримки інвестицій (UkraineInvest)

Російська агресія, поміж іншого, згубно вплинула на інвестиційні можливості України. Рік тому капіталовкладення в нашу економіку фактично зупинилися. Приватні інвестори поставили “на паузу” втілення майже трьох десятків проєктів на $2,2 мільярда, що мали стартувати в межах виконання закону “про інвестнянь”.

Проте війна відкриває й нові можливості для інвестицій в Україну після перемоги. Адже ми маємо не лише розраховувати на допомогу держав-партнерів та міжнародних організацій, а й залучати до відбудови приватний капітал, аби світовий бізнес і нам допоміг, і зміг заробити для себе. Переконати інвесторів приходити в Україну вже зараз, не чекаючи завершення бойових дій,  - одне із завдань Офісу із залучення та підтримки інвестицій (UkraineInvest).

Детальніше — у розмові з його виконавчим директором Сергієм Цівкачем.

ПРО ТЕ, ЯК ПРАЦЮЮТЬ "ІНВЕСТНЯНІ" ПІД ЧАС ВІЙНИ

- Пане Сергію, за задумом, у 2022-2023 роках мали стартувати нові великі інвестиційні проєкти в межах так званого закону “про інвестнянь”. Війна повністю перекреслила ці плани? Чи в середовищі міжнародного бізнесу все ж є сміливці, які не зупиняли підготовку до втілення своїх інвестиційних планів у нашій країні?

- Ініціатива “про інвестнянь”, як її у народі та поміж експертів називають, - це не стільки про фізичний супровід інвестора, коли йому пропонують, куди вкладати кошти й пояснюють, як це краще зробити, допомагають отримати дозвільну документацію. Це - про комплексну державну підтримку. В тому числі, про підтримку до 30% витрат на втілення інвестиційних проєктів вартістю понад 20 мільйонів євро. Це дуже важлива президентська ініціатива, яка виводила нас у конкурентоспроможне поле із сусідніми країнами. Польща, Туреччина, Литва, Латвія мають такі ж або подібні програми.

У нас початок її реалізації, вважаю, був успішним, впроваджувалася вона досить швидко. З моменту обговорення ідеї до написання закону, його ухвалення, затвердження підзаконних актів і повного відкриття системи для інвесторів минуло трохи більше року. В інших країнах для старту могло знадобитися і до двох років.                                                                                                 

На UkraineInvest, як державну установу, за законом, поклали лише окремі обов’язки в супроводженні процесу - залучати інвесторів, пояснювати їм, як цей закон працює та як подавати заявки на участь у програмі, а також працювати з органами місцевої влади, роз’яснюючи, як виконувати закон про інвестиційні стимули та не створювати перепон для інвесторів.

До війни ми зібрали пропозиції про втілення 28 проєктів загальною вартістю $2,2 мільярда. У грудні 2021 року було подано вже три готові заявки, дві з яких ми супроводжували. У березні 2022-го планували подати ще п’ять заявок на понад $700 мільйонів.

Підписання ж перших інвестиційних угод за заявками, поданими у грудні 2021-го, теж планувалося на березень 2022 року. На жаль, війна ці плани змінила. Інвестдоговори не підписали, тому що змінилися економічні показники інвестиційних проєктів, а один з об’єктів капіталовкладень було фізично пошкоджено. Відповідно, участь цього підприємця у програмі стала неможливою. Решту проєктів довелося поставити “на паузу”: змінювалися економічні показники, ланцюги постачання, змінилися ринки. Тобто, повністю помінялись економічно-фінансові та торговельні моделі, бізнес почав переосмислювати та переплановувати діяльність. Зараз  сформовано новий портфель проєктів. Їх 8, на $1,3 мільярда. Сподіваємося до березня-квітня мати готових заявок на реалізацію перших конкретних проєктів приблизно на $500 мільйонів.

Але треба розуміти, що закон “про інвестнянь” розрахований на підтримку лише приватних інвестицій. А вони є найбільш чутливими до ситуації з безпекою. Потенційний інвестор розуміє, що ризикує під час війни втратити все. Тому вважаю, що зараз закон про держпідтримку інвестпроєктів потребує розширення переліку стимулів, щоб перезапустити й масштабувати програму, у тому числі й перерозподіляючи ризики інвесторів. А це - страхування проти воєнних ризиків, а також змішане фінансування приватних та донорських коштів. І ми зараз активно працюємо з донорськими організаціями, спонукаючи їх до участі у приватних інвестиційних проєктах та пропонуючи брати на себе частину можливих втрат. Якщо донорські організації зможуть входити в інвестиційні проєкти із 20-30% участю, приватні інвестори швидше й охочіше ухвалюватимуть рішення про подання заявок на інвестування в Україні.

- А 8 проєктів, про які Ви згадали, сформовані на основі тих, що були підготовлені до початку війни й доопрацьовані з урахуванням реалій, чи йдеться про абсолютно нові пропозиції?

- Два проєкти зі старого перелікуы шість нових. Вони втілюватимуться в найбільш перспективних для приватного бізнесу секторах економіки, тобто там, де можна швидко повернути інвестиції. Ми визначаємо ці проєкти у виробничій сфері як “критичне виробництво”. Це те, що зараз потрібно державі, і те, де приватний бізнес може досягти максимальних результатів для себе. В галузевому розрізі це передовсім агропереробка, логістика, будівельні матеріали і видобування та переробка природних ресурсів.

- А які напрями, можливо, поки що незаслужено обділені увагою? Чи намагаєтеся донести до потенційних партнерів інформацію про переваги України саме у цих сферах?

-  UkraineInvest працює з урахуванням так би мовити проактивної і реактивної позицій. Проактивна - це, коли ми визначаємо той або інший сектор економіки, знаходимо в ньому перспективні інвестиційні проєкти і пропонуємо різні варіанти співпраці з інвестором. Наприклад, створення спільного підприємства з вітчизняною компанією, яка має досвід роботи у цьому секторі. Пропонуємо іноземним партнерам або зайти в акціонерний капітал, або діяти як стратегічний партнер — вкладаючи в СП гроші й обладнання.

У “проактивній” частині, там, де шукаємо проєкти й демонструємо світові їхні переваги, зараз акцентуємо увагу на пʼяти секторах. Ми їх називаємо “4+1”. Мова про агропереробку, логістику, виготовлення будівельних матеріалів і окремо - виробництво меблів, - тобто галузі, де можна швидко отримати віддачу, адже попит на їхню продукцію буде надзвичайно високим. Пʼятий  сектор — виробництво транспортних засобів - те, що може поставити нашу країну на європейську і світову інвестиційні мапи. Для цього є хороші передумови, є позитивний досвід роботи з провідними автомобілебудівними корпораціями світу, але поки що тільки в частині виробництва складових для машин. Чому не перейти до вищого рівня, коли в країні збиратимуть уже готові транспортні засоби, зокрема перспективний електротранспорт? Або ж, усі знають про непросту ситуацію з бензином і дизпаливом в країні. Наш єдиний великий нафтопереробний завод серйозно пошкоджений ворогом. Зараз ми закуповуємо усе пальне за кордоном. Для того, щоб побудувати новий великий нафтопереробний завод, потрібно до $2 мільярдів. Такі ж кошти можна залучити для будівництва великого заводу, який вироблятиме, наприклад, електротранспорт. За цим напрямом Україна, переконаний, може стали стратегічним партнером Європи і світу, адже транспорт потрібен всім.

Загалом нам треба думати про майбутнє - про повну трансформацію України, а не лише про повернення її економіки до довоєнного рівня.

ПРО ІНВЕСТИЦІЙНІ СТИМУЛИ І СТРАХУВАННЯ РИЗИКІВ

- Деталізуйте, які інвестиційні стимули вже діють в Україні. І які преференції варто буде додатково запропонувати після війни, аби іноземний бізнес якнайшвидше приходив до нас з інвестиціями?

- Як на мене, м’яких стимулів (звільнення від податків та інше), в принципі, достатньо для того, щоб запрошувати міжнародних гравців в Україну і щоб це було ефективно та продуктивно для всіх сторін. Насамперед, як я вже говорив, ми можемо надавати державну підтримку до 30% основних капітальних витрат на підприємство. Є можливість на період до п’яти років звільнити інвесторів від податку на прибуток в межах закону про інвестстимули, а також до 10 років - від податку на прибуток, за нормою закону про індустріальні парки. Україна може відшкодовувати вартість побудови мереж для функціонування індустріального парку чи до конкретного підприємства. Є норма про звільнення від мита при ввезенні виробничого обладнання.

Зараз народні обранці розглядають урядовий законопроєкт, яким пропонується знизити поріг за законом “про інвестиційних нянь” із 20-ти до 12-ти мільйонів євро,  розширити дію закону на інші сектори економіки та зменшити вимогу щодо кількості робочих місць, що мають бути створені в межах реалізації інвестпроєкту. Норма чинної версії закону - не менше 80 робочих місць, нова пропозиція – щонайменше 50. Я ж вважаю, що не має бути жодної прив’язки до кількості робочих місць при втіленні високотехнологічних інвестиційних проєктів. Тому що є обладнання, яке може коштувати $100 мільйонів, водночас працюватиме на ньому лише з десяток людей. Звісно ж, надання стимулів для проєктів, в межах яких може бути створено багато робочих місць, це добре. Але для високотехнологічних підприємств треба розробити окрему шкалу, аби стимулювати заведення в країну технологій. Інакше ми не зможемо розвивати економіку з високою доданою вартістю.

Найкращим же стимулом буде ефективна діяльність державних та правоохоронних органів. Ключове для інвестора зараз  - це прозорість ведення бізнесу в Україні та навіть не стільки стимули, як мінімізація корупційної складової й ефективне функціонування держорганів. Адміністрування державних послуг для бізнесу  - це пріоритет. Добре, що останніми тижнями Україна робить рішучі антикорупційні кроки: бачимо звільнення високопосадовців та гучні кримінальні провадження. Маю надію, що робота за цим напрямом посилюватиметься, і ми не лише на папері, а й на практиці продемонструємо міжнародним партнерам та бізнесу, що в Україні справді нульова толерантність до корупції.

 - Віднедавна розширено перелік стимулів для підприємств у сферах переробної промисловості, науково-технічної діяльності, переробки відходів, інформації та електронних комунікацій, що втілюють інвестиційні проєкти в межах індустріальних парків. Це все вже працює?

- Так. Я говорив, що це дуже важливо для того, аби ми були конкурентоспроможними на світових ринках. Адже великий іноземний інвестор при ухваленні рішення зазвичай оцінює можливості цілого регіону, в якому “зацікавлений”, а не лише окрему країну. Наприклад, до війни ми супроводжували інвестиційний проєкт на $1 мільярд. Великий автомобільний концерн зі світовим ім’ям розглядав Україну як одну з країн, де можна розмістити підприємство і створити понад 10 тисяч робочих місць (це якраз виробництво електротранспорту). Ми вже обрали ділянку, де можна було б розташувати такий завод. І 15 лютого минулого року у мене було заплановано зустріч у Львові з інвестором, аби разом подивитися цю ділянку та предметно поговорити про дозвільну процедуру й можливі стимули з боку держави. На жаль, це був період передвоєнної турбулентності й представники міжнародної корпорації в останній момент скасували візит. А згодом оголосили, що проєкт буде втілено в одній із сусідніх держав.

- Тобто, відповідну перспективу для України вже втрачено?

- Конкретно цей проєкт -  так. Але якщо зацікавленість до будівництва подібних об’єктів була, вона повернеться. Головне, показати, що ми можемо ефективно працювати з інвесторами і маємо для них привабливі пропозиції. Але повторюся: без прозорого адміністрування та реального захисту прав бізнесу ми навіть у мирні часи втрачатимемо інвесторів.

- Ви вже побіжно згадували, що одне з ключових питань інвестування в умовах, в яких опинилася Україна через біснуватих сусідів, - надійне й доступне страхування інвестиційних ризиків. Уряд переймається цією проблемою вже не перший місяць. Є прогрес?

- Маємо доволі активних партнерів, які готові розглядати програми зі страхування воєнних ризиків для інвестиційних проєктів в Україні. Це багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (MIGA), що входить до Групи Світового Банку. Вони готують страхову програму та вже розглядають відповідні інвестиційні проєкти. Попередньо там є умова, що страхування можливе лише для іноземних інвесторів, які використовують іноземні кошти та втілюють іноземний проєкт на території України.

Також у нас є такі партнери як USDFC. Вони готують програми страхування без чітких секторальних обмежень з різною вартістю інвестиційних проєктів. Ми вже передали цим партнерам інформацію про 6 проєктів, які потенційно можуть бути для них цікавими. І зараз триває активна фаза обговорення з бізнесом можливих умов страхування.

Але варто розуміти: для того, щоб щось застрахувати, треба мати конкретні проєкти, які можна страхувати. Тому, користуючись нагодою, звертаюся до українського бізнесу: пишіть нам, повідомляйте про проєкти, які маєте, а ми допоможемо контактувати з міжнародними партнерами. Міжнародні партнери, представники експортно-кредитних агенцій або інституцій із розвитку кажуть: ми готові працювати, Україна для нас дуже цікава, але покажіть конкретні приватні інвестиційні проєкти, які можуть бути реалізовані, де є чіткі бізнес-плани, техніко-економічні обґрунтування, і тоді ми їх розглядатимемо й визначатимемо доступний коридор страхування.

ПРО УЧАСТЬ ПРИВАТНИХ ІНВЕСТОРІВ У ВІДБУДОВІ, А ТАКОЖ ПРО МОЖЛИВИЙ ТРАНСФЕР ТЕХНОЛОГІЙ

- Безперечно, найперспективніші інвестиційні проєкти, які  можуть бути ближчим часом втілені в Україні, пов’язані з повоєнною відбудовою та модернізацією країни. Які умови для такого інвестування можемо запропонувати іноземному бізнесові? Та чи зможемо скористатися інвестиціями як коридором для трансферу технологій?

- Питання комплексне. Тут і робота держави, і розуміння психології іноземного інвестора. Є інвестори, які входять тільки у приватні проєкти, а є ті, кому, передусім, цікаві програми державно-приватного партнерства. Я, приміром, вважаю, що якраз державно-приватне партнерство може стати основою для відбудови України. Ми зокрема говоримо про державні активи, які можна віддавати інвесторові на певний час на умовах концесійної угоди під зобов’язання інвестицій та розвитку таких об’єктів.

Щодо технологій, також дуже важливе питання. І тут знову повертаємося до ефективності державних інституцій. Наприклад, у нас є Вищий суд з питань інтелектуальної власності, який на повну ще не запрацював.  Повноцінне ж функціонування такої інституції буде серйозним стимулом і сигналом для іноземного інвестора: права його інтелектуальної власності в Україні краще захищені.

Технології  - це дуже “інтимне” питання для інвестора. І коли ми говоримо про високі технології, важлива довіра до держави, яка гарантує захист (той же спеціалізований суд, системи адміністрування патентів і їх захист в Україні). При втіленні таких проєктів інвестори, як правило, не залучатимуть українських партнерів в режимі спільного підприємства, вони будуватимуть підприємства “з нуля” за власний та позичковий інвестиційний ресурс. І це теж добре. Нехай будують. Для нас головне, щоб прибутки від роботи такого підприємства залишалися в Україні. І насправді тут дуже складно сказати, що має бути першим – інвестиції чи технології. Мабуть, спочатку технології, за якими прийдуть інвестиції. Тобто треба переконати міжнародні корпорації, які володіють сучасними технологіями, завести їх в Україну.

- А чи є гарантії, що інвестиції в нашу країну швидко окупляться для інвесторів? Адже після війни вітчизняний внутрішній ринок ще певний час залишатиметься турбулентним, споживчий - обмеженим, рівень доходів населення -  невисоким. 

- Думаю, проблема не є настільки глобальною, щоб її неможливо було розв’язати. По-перше, під час відбудови України сюди заходитимуть великі міжнародні програми з відбудови та стимулювання торговельно-інвестиційних відносин. Відповідно, йдеться про охоплення не тільки українського ринку або кишень українського споживача, а й ринків сусідніх країн, куди ми зможемо постачати сервіси та продукти за умови індустріального розвитку України як складової відбудови. По-друге, Україна отримала статус кандидата у члени ЄС, це теж є потужним сигналом для інвесторів та партнерів про майбутні вигоди. Вони розуміють, що побудувати підприємство в Україні зараз набагато дешевше, операційні витрати тут будуть меншими, ніж у Польщі, Болгарії, Румунії, а в Німеччині чи Франції - тим паче. І в Україні вони швидше отримають свій прибуток, експортуючи при цьому продукцію до Європи.

Простий приклад. Ірландська компанія Kingspan, яку ми залучаємо під час війни, це 250 мільйонів євро інвестицій, на виході - високотехнологічний промисловий кампус з виготовлення будівельних матеріалів. І вони планують цю інвестицію саме у розрахунку на експорт, для постачань на ринки ЄС.

- Справді прагматичний розрахунок. А потенційні зарубіжні інвестори розуміють, що чим раніше вони стартують у нас, заздалегідь пройшовши дозвільні процедури із тим, щоб почати втілювати проєкти одразу ж після перемоги, тим більше конкурентних переваг вони матимуть?

- Це якраз те, що ми намагаємося донести до міжнародних партнерів. Адже з моменту ухвалення рішення про інвестицію в Україну до початку ведення бізнесу може пройти від двох до трьох років. Нині активно комунікуємо з американськими, німецькими, французькими, британськими, японськими партнерами, запрошуючи: будь ласка, починайте зараз, плануйте, навіть якщо з часом зміниться парадигма ведення вашого бізнесу, ви майже нічого не втратите.

Коли на зустрічах з потенційними інвесторами ми говоримо про перспективу України, то ніколи не кажемо: допоможіть нам. Ми говоримо їм: зробімо це разом. Думаю, поважний світовий бізнес тепер чітко розуміє, що Україна - це світла сторона, яку необхідно підтримати в імʼя справедливості та утвердження демократії у світі.                                                                                                                                        

Під час цьогорічного Українського сніданку в Давосі виступали “акули” міжнародного бізнесу: керівники груп BlackRock, Goldman Sachs, Carlyle  - компаній, які управляють проєктами на трильйони доларів. Девід Рубенштейн, керівник Carlyle Group, наприклад, сказав: “Напевне, усі, хто тут зібрався, заможні, і ми всі можемо собі дозволити роботу з Україною. І це буде відповіддю, про яку потім розповідатимемо майбутнім поколінням, звітуючи про те, як ми пройшли цей тест історії”.

Якщо це артикулюють такі люди як Рубенштейн, передаючи відповідний меседж усьому світовому бізнесу, то я впевнений: в України велике майбутнє. Наше ж завдання - зробити все можливе, щоб іноземні та  вітчизняні інвестори почувалися тут максимально комфортно.

- Насамкінець — про роль UkraineInvest у формуванні такого комфортного бізнес-середовища і про ваші найближчі плани. Над чим працюєте під час війни? І якими будуть перші кроки після перемоги?

- Ми не чекаємо закінчення війни, працюємо зараз. Пріоритет №1  - забезпечити, щоб міжнародні компанії вже, не відкладаючи до стабільних часів, почали планувати інвестиції в Україну. Щоб спростити для них таке планування, пропонуємо глибокий аналіз усіх перспективних секторів української економіки, аналітику щодо того, як і де можна побудувати підприємства. Також запроваджуватимемо спеціальну інформаційно-аналітичну платформу “FIT for Ukraine”, яка займатиметься пошуком інвестицій для трансформації України.

Бренд “Україна” зараз на високому репутаційному рівні, в усіх на слуху. Ключове наше завдання — монетизувати цю увагу у можливості для економічної співпраці.

Ще один пріоритет – підтримка бізнесу, який вже діє в Україні. Тому що жоден бізнесмен не прийде в країну, якщо не отримає позитивного відгуку від тих, хто тут вже працює. І ось маємо кілька хороших новин. Компанія “Нестле”, яка багато років працює в нашій країні, нещодавно оголосила про нову українську інвестицію у 40 мільйонів євро. Компанія “Байєр” також обіцяє 35 мільйонів євро нових інвестицій. До всього, буквально перед нашим інтерв’ю я отримав новий запит про супроводження за законом “про інвестнянь” проєкту із  виробництва цементу.

Тобто, інвестиційна активність відновлюється. Тож працюємо для спільного результату на шляху економічного розвитку України.

Розмовляв Владислав Обух

Фото: Володимир Тарасов