Прифронтова Херсонщина: повернення світла та миру
Енергетики працюють нонстоп, найбажаніше ж у херсонців – звільнення лівого берега від присутності рашистської артилерії
Деокупована частина Херсонщини все ще близько до лінії фронту. Крім ракетних обстрілів та атак БПЛА, від яких потерпає вся Україна, сюди «дострілює» й російська артилерія. Територія залишається небезпечною через мінування та залишки російських снарядів. Багато населених пунктів все ще без світла – електроопори зруйновані почасти впродовж кілометрів. Відновлюють їх з осені 2022-го, втім енергетики говорять, що кінця тому не видно. Власне, робота енергетиків, які відновлюють мережі – то перше, про що вдається тут детально дізнатися кореспонденту Укрінформу. І побачити на власні очі.
УМОВНИЙ КОРИДОР ЖИТТЯ В ДЕКІЛЬКА МЕТРІВ
Ми приїхали подивитися, як працюють земляки – енергетики ПрАТ "Кіровоградобленерго". Вони на Херсонщині з жовтня минулого року.
За цей час у відрядженнях у Херсонській області побували бригади Олександрійського, Долинського, Бобринецького, Добровеличківського, Світловодського та інших РЕМів.
«Наша бригада відновлює повітряну лінію 35 кВ, яка заживить трансформаторну підстанцію, потім інша бригада займеться відновленням ліній 10 кВ та 4 кВ. Ми знаходимося тут чотири дні, приїхали замінити колег, які до нас тут працювали», – розповідає Олександр, працівник Бобринецького РЕМ ПРаТ "Кіровоградобленерго".
Для роботи бригади енергетиків сапери розмінували на полі коридори шириною декілька метрів. Рівно стільки, щоб могла проїхати робоча машина, плюс запас, аби вільно пересуватися бригаді з обладнанням. Поле усіяне снарядами, стирчать хвости від некерованих авіаційних ракет та реактивних систем залпового вогню. Деякі електроопори знесені або зламані навпіл, дроти посічені, шматки звисають зі стовпів та розкидані навкруги. Десь удалечині чуються вибухи. Енергетики до цього вже звикли, розрізняють за звуком «виходи» і «приходи», так само як і місцеві жителі. Працюють у повному спорядженні.
У спорядженні, зрештою, всі: у захисну амуніцію вбираємося й ми біля останнього перед дорогою в поля блокпосту. За полями, на протилежному березі Дніпра, – позиції росіян. Всі рухаються лише по дорозі та у визначених на полі умовних коридорах, раніше розмінованих, у супроводі військових, які наголошують, що небезпечно відходити від маршруту наодинці, навіть якщо захочеться до вбиральні. Таблички «заміновано» стоять повсюди.
Розміновані для роботи місця сапери позначили червоно-білими стрічками, прив’язаними до засохлих стеблин соняшників. Соняхи виконують свою роботу неначе вартові – попереджають про небезпеку. Далі них ходити – зась. Днями, підірвавшись на міні, загинули двоє енергетиків. З іншої бригади, в іншому місці. Ще одне вбивство росіянами українців, мирних жителів.
Неподалік працюють сапери. Один з них, який приїхав із Черкащини, розповідає:
«Хвости, що на полі стирчать – то «урагани». Касетні елементи знайшли, такий снаряд на розі стояв, його підірвали. Протитанкові міни, мінометні міни, протипіхотні міни».
Частину боєприпасів знешкоджують на місці, частину – вивозять. Залежить від того, чи можна переміщувати снаряд та скільки потрібно матеріалу для його знешкодження. Дрібноту на кшталт гранат з розтяжок підривають одразу, не заморочуються. Сапери працюють якраз біля позиції, яку займали російські танкісти. Кругом купи сміття, бита побутова техніка, звісно ж, вкрадена, дитячі іграшки, жіночі парфуми, речі, винесені з хат.
БОРЩ ВІД ВІЙСЬКОВОЇ КУХНІ ТА ТОРТ ВІД МЕШКАНЦІВ СЕЛА
Неподалік деокупованих населених пунктів по береговій лінії Дніпра займають позиції українські військові. Віталій з Кіровоградщини, йому 38 років. Вдома дружина, двоє дітей. Варту несе на спостережному пункті. Пильнують за водною поверхнею Дніпра.
На стінах укриття – документи, службова інформація. А на стелі – дитячі малюнки. Віталій одразу коментує:
«Є з собою малюнки дитячі. Вони завжди з нами. Багато дітей нам надсилають цукерки, малюнки, присилали килимки для сидіння плетені. Видно, що дітки нещодавно навчилися писати, а щось вже підписують. Це дуже приємно».
До бліндажа заходить сірий кіт. «Оце прибиваються до нас. А чиє – не знаємо, прибилося, живе з нами у бліндажику. Звати Сірий. Що самі їмо – тим і годуємо. Та й мишей тут вистачає, аж по ногах бігають», – розповідає інший боєць, Роман.
Бійці розповідають, що найщирішими для них моментами є також хвилини спілкування з жителями села неподалік, коли бувають там для купівлі дрібничок. Щоразу зустрічі у місцевому магазині розчулюють до сліз – люди обіймають та намагаються нагодувати смаколиками.
Окрім смачного від вдячних жителів села та волонтерів, військові мають також свою кухню, далі від позицій, гарячі обіди їм привозять звідти. Пропонують обід, відмовитися – неможливо.
Частують військові гарячим борщем, бутербродами з салом та чорним хлібом, кавою з печивом, пропонують навіть торт, яким їх також пригостили.
На виїзді з позицій українських військових, дорогою селом – розбита школа. Військові розповідають, що підірвали її росіяни, коли відступали, просто так. Або ж аби приховати свої злочини.
Місцеві жителі повертаються до зруйнованих домівок, перекривають розбиті дахи плівкою, дехто живе у господарчих спорудах, деякі села досі залишаються знеструмленими. Говорять, що світло у домівках зникло ще коли росіяни окуповували село. Жителі одного з сіл розповідають, що зараз користуються генератором одним на всіх, закуповують для нього пальне всією громадою та так само разом заряджають гаджети, аби принаймні залишатися на зв’язку та давати змогу дітям мати розваги в Інтернеті.
«Село здорово розбите, люди повертаються, але немає де всім жити. Живуть і в сараях, поки чекають, що зараз тепліше стане. Наш будинок розбитий, будинок старшого сина розбитий, меншого – ціліший, накрили брезентами, кімнати поділили як гуртожиток, так і живемо», – говорить Тетяна, жителька села.
Більшість розмов та мрій селян починаються з фрази: «От коли наші звільнять лівий берег…». Але все-таки мир та світло поступово повертаються на Херсонщину, звільнену від російської окупації.
Мирослава Липа, Херсонська область
Фото - Мирослава Липа