Кава і Казка – від учасника бойових дій, його дружини та дітей
У Богуславі на Київщині двічі переміщена сім’я заснувала дві власні справи і казковий майданчик для дітей
Таку житейську історію, як у Романа та Анни Слободянюків, – не придумаєш. Та й не треба, бо для сучасної України вона багато в чому є типовою. Буквально за два місяці до повномасштабного вторгнення ворога в Україну Роман підписав контракт із ЗСУ. А 24 лютого 2022 року його дружина Анна з двома дітьми опинилася в тимчасовій окупації у Херсонській області, звідки не могла відразу виїхати. А потім Романа на фронті тяжко поранили...
Тепер вся сім’я двічі переміщена: спочатку у 2014-му – із Луганщини на Херсонщину, а у 2022-му – з Херсонщини до Богуслава на Київщині – разом. Вони знову змогли облаштуватися на новому місці, заснувати два малі бізнеси, спільно з небайдужими сусідами побудували дитячий майданчик – для всіх. Укрінформ розповідає їхню історію стійкості і віри в перемогу – скільки б випробувань людям не довелося пережити.
РОМАН: МОБІЛЬНА КАВ’ЯРНЯ ВІДКРИВАЄТЬСЯ О СЬОМІЙ РАНКУ
У старовинному Богуславі – за 125 км від Києва і приблизно на такій же відстані до Черкас – неподалік від лікарні і ринку щоранку о 7-й, окрім понеділків, гостинно відкривається вагончик – кав'ярня, де господарює Роман. Для богуславчан орієнтиром є танк часів Другої світової на постаменті. А з далеких-далеких часів це Замкова гора – найстародавніша частина тисячолітнього міста, його дитинець.
«Встаю о п'ятій ранку, – розповідає Роман. – Поки причеплю свою мобільну кав'ярню, винесу все необхідне і завантажу: воду, каву, молоко, трохи смаколиків – о шостій ранку вже доїжджаю на своє постійне місце. Поки розвантажусь, прогрію свій вагончик – о сьомій вже відкриваю віконце. Працюю до 15-ої. Коли базар розходиться, то немає сенсу залишатися. Так щодня, окрім понеділка».
Роман запровадив програму лояльності для постійних клієнтів: кожну сьому чашку кави готує безкоштовно. Обслуговує привітно: «Ваша решта. Цукру? Чек потрібен?». Коли замовник здивовано відповідає: «Навіщо мені той чек?», бариста чемно відповідає, що за законом з 1 січня продавець у кожного покупця має таке уточнювати. Спілкування завершується традиційним: «Гарного дня! Смачного!».
Розпитую Романа Слободянюка, як він облаштовував свою мобільну кав'ярню? Замовив у Києві спеціальний причіп. Потім встановлювали необхідне обладнання. Дружина Анна за фахом – дизайнер, тож «забезпечила» зовнішнє оздоблення.
Вперше пересувна кав'ярня Романа виїхала до потенційних клієнтів зовсім недавно – цьогоріч 3 січня. Коли повертався того дня, тільки заїхати у двір залишалося, йому вдарили машину – ДТП. Тож тиждень довелося ремонтувати. Ще через два тижні роботи – нова кавомашина почала протікати. «Відремонтували, тепер все добре працює», – розповідає Роман.
Особливих прибутків власна справа ще не приносить. «Трохи більше мінімальної зарплати заробив», – ділиться чоловік. Проте, налаштований оптимістично: «Ще не всі знають про мене. Звикають до смаку. Кажуть, що у мене найкраща кава у Богуславі. Чому? А я не економлю на зернах. Середня ціна – 500 грн за кілограм. То я беру ті, які майже вдвічі дорожчі. Звісно, мені як учаснику бойових дій гуртовики роблять знижки, з розумінням ставляться».
АННА: ПЕРШОЮ ОБЛАШТУВАЛАСЬ У БОГУСЛАВІ, ВІДКРИЛА ШВЕЙНЕ АТЕЛЬЄ
Спочатку, наприкінці літа 2022 року, у Богуслав потрапила Анна з 5-річною донькою і 10-річним сином. Було це за активного сприяння Романа, який тоді ще служив у ЗСУ. Чоловік через інтернет підшуковував варіанти, де б його найріднішим було зручно після того, як вони змогли нарешті виїхати з тимчасово окупованої території Херсонщини.
«Ми жили за кілька десятків кілометрів від Каховки, ще ближче – до Криму було», – розповідає Анна, не називаючи точного місця, щоб випадково не нашкодити рідним, які залишилися на тимчасово окупованих РФ українських територіях. З батьками та іншими родичами Романа, які вірять ворожій Росії більше, ніж власному сину, – після 2014-го спільної мови не знайшли. Після початку повномасштабної війни почали активніше спілкуватися між собою Роман і далекі родичі з Черкащини, які повелися, як найближча рідня: допомогли і морально, і фінансово.
Переїзд у Київську область для сім'ї Романа і Анни за період російсько-української війни вже є другим. Перший раз вони зірвалися з місця у 2014 році, бо Роман родом із тимчасово окупованого ще тоді міста в Луганській області.
Ставлення на Херсонщині до подружжя переселенців було різне. Дехто їх вважав ледве не сепаратистами. Роман працював електриком. Звільнився. Наприкінці 2021-го вирішив йти захищати Україну.
Спочатку контрактника відправили на Сєвєродонецьк. А потім настало 24 лютого 2022 року: сім’я опинилася на території особливого ризику. Анна дуже хвилювалася за дітей, оскільки до окупантів могла дійти інформація, що їхній батько служить у ЗСУ.
«Спочатку ми боялися виїжджати, бо на російських блокпостах влаштовували людям різне. Коли наважилася і записалася у чергу, то треба було чекати ще два місяці. Коли збіг цей час, зник чоловік, який обіцяв це зробити», – розповідає Аня. Коли вже нарешті склалося, потрапили під обстріли. Діти особливо перелякалися. Донька спочатку навіть трохи затиналася».
Коли облаштувалися у Богуславі, то Анна стала шити і ремонтувати одяг – відкрила ательє. Люди зустріли переселенку з дітьми доброзичливо, допомагали волонтери.
РОМАН: ЧОТИРИ ОПЕРАЦІЇ ПІСЛЯ ПОРАНЕННЯ
Роман у ЗСУ служив у районі Сєвєродонецька і Лисичанська, водієм – має права категорії B та C. Коли 24 лютого 2022 року була команда стати на бойові позиції, спочатку у нього було відчуття певної розгубленості. Його враз розвіяло, коли комбат швидко сів у танк і поїхав першим проти ледве не десятку ворожих танків і вогонь відкрив першим. І бійці швидко включилися в бій. «Заслуговує на повагу той командир, який не пхає поперед себе солдатів, а веде за собою», – згадує Роман Слободянюк.
В основному він відповідав за забезпечення, підвозив для бійців амуніцію, харчування. В умовах бойових дій, коли все навкруги розривається, дороги всіяні мінами, доставка продуктів далеко не є прогулянкою.
Коли у грудні 2022 року на одному з напрямків треба було стримати російського ворога, людей не вистачало, то всі перетворилися на піхоту. «Ми тримали позицію, більше не було кому, – розповідає Роман. – Тоді мене й поранило».
Захисник згадує, що прилетів, найімовірніше, ВОГ-25 (осколковий боєприпас калібру 40 мм). «Окоп невеличкий, ми були в ньому вдвох. Напарнику перебило ноги. А мені «бронік» врятував грудину від важких уражень, але зачепило руку і ногу, дістало до внутрішніх органів».
Позиція потрапила у вороже оточення, машина евакуації не могла доїхати до поранених. «Мені вказали напрямок і я 1,5 кілометра йшов пішки, – згадує співрозмовник. – Двічі втрачав свідомість. Коли приходив до тями, казав собі: «У тебе двоє дітей. Вставай і йди далі! Чого лежиш?» Піднімався і йшов. Свої поранення побачив на фото, які зробили вже лікарі. Якби все це знав до того, мабуть, не дійшов би... Спочатку мене евакуювали ще у Бахмут, потім були Дніпро, Рівне». Довго лікувався, були чотири операції.
ДІТИ: «Я НАМАЛЮЮ НА ПАПЕРІ РІДНУ УКРАЇНУ БЕЗ ВІЙНИ»
Коли після складного лікування Романові довелося певний час залишатися вдома – багато займався дітьми: вчили уроки, зі старшим дивилися пізнавальні фільми. А влітку минулого року Роман біля будинку, де мешкають, розпочав для доньки й сина будувати дитячий майданчик. Зовсім скоро приєдналися небайдужі сусіди з пропозиціями «Давай допоможемо».
Це забирало чимало часу, сил і матеріальних ресурсів. Але результат перевершив усі сподівання. Двоповерхова споруда з дахом, сходами і гіркою обійшлася у понад 10 тисяч гривень. Сусіди то фарбу купували, то ще щось потрібне. Анна все розмалювала.
Відтоді всіх у дворі зустрічає усміхнене сонце біля намальованого сувою з правилами поведінки. А вони прості: дружити, посміхатись, грати чесно, стрибати, ділитися, голосно співати, мріяти! Є й «не сваритись, не штовхати, не ображати».
З іншого боку на синьому тлі двічі переселенка Анна намалювала «мандруючу хатинку» – з жовтим вікном і біля соняшників. Це про нинішніх українців, яких жорстока війна змусила піднятися із рідних місць, переїхати деінде у своїй країні, за кордон.
А ще піднімають настрій тих, хто приходить на дитячий майданчик, намальовані звірята: білка, жираф, левеня, слоник, їжачок, ведмедик коала і мавпеня.
Старші діти від початку слідкували за порядком у цьому будиночку, прибирали. Тепер уже намагаються передати свої господарські повноваження меншим. Зима – нехай і несувора у нинішньому році, але все одно зима – не налякала дітей: вони збираються у своїй хатинці, лише позакривали від вітру вікна.
У соціальній мережі є відео цієї будови дитячих мрій. Воно пробирає до сліз, бо там ще звучать слова сучасної української пісні: «Я намалюю на папері щасливу дитину, де в мирному небі літають птахи, я намалюю на папері рідну Україну без війни. Ти вся у ранах – так пече і дуже страшно. Не бійся, ненько, ми твої захисники. Усе життя було з тобою нам так класно, тебе ніколи не залишимо в біді»...
Валентина Самченко, Київ
Фото надані подружжям.