Як дружня Литва допомогла у відновленні ліцею у Бородянці
Литва профінансувала докорінне оновлення закладу, де російські військові два роки тому влаштували штаб, госпіталь і… катівню
У Бородянці на Київщині відбулося урочисте відкриття відновленого великого шкільного приміщення, яке у 2022 році було пошкоджено ворогами на 70 відсотків. У ньому два роки тому під час тимчасової окупації селища рашисти облаштували штаб, госпіталь і катівню… Нині ж про жахи руйнувань нагадували лише великі фото з безкінечних тижнів деокупації.
Укрінформ побував на відкритті відбудованого литовсько-українського ліцею №1 у Бородянці – селищі, яке нині світ знає за фото простріленої голови пам’ятника Шевченку і непереможного Півника-куманця, що втримався на стіні кухні, у будинку, зруйнованому російською ракетою. Сьогодні бородянці згадують страшне недавнє минуле і вірять у нашу перемогу.
ЯК ОКУПАНТ ЛЮТУВАВ У БОРОДЯНЦІ
Відстань від Києва до Бородянки – 60 км. Це дорога через Ірпінь, Бучу, Гостомель – населені пункти, від згадки про які після лютого-березня 2022-го у багатьох навертаються сльози. Тепер, через два роки, коли ще голими стоять березневі дерева, – обабіч автодороги особливо виразні поранені російською зброєю ошатні європейські котеджі і багатоповерхівки із вибитими вікнами та проваленими вибухами поверхами.
Коли повертаєш на довгу вулицю Центральну у Бородянці, якою йшли броньовані колони загарбників, – то від кількості пошкоджених будівель холоне серце. По цій лінії розташовувалась більшість комунальних і державних закладів, частину яких військові РФ знищили повністю. У понад 3 тисячі місцевих жителів домівки зруйновані вщент, або їхнє житло зазнало руйнувань. Під час бойових дій у 2022 році Бородянська селищна громада зазнала значних втрат: повністю або частково було зруйновано 2 234 об’єкта: 80 багатоквартирних будинків і 2116 приватних. Але ворог не скорив бородянців. Українські військові звільнили селище 1 квітня 2022 року.
Перший раз, після невдалої висадки на летовиші у Гостомелі, окупанти спробували захопити Бородянку в третій день повномасштабної війни. Їх, звісно, не зустріли «хлібом-сіллю», натомість – палили бронетранспортери та захоплювали їхні вантажівки.
28 лютого окупанти знову посунули на Центральну вулицю – і знову недорахувалися техніки. Зрозуміло, агресори лютували і нищили все навкруги. 2 березня бомбардували багатоповерхівки і розстріляли пам’ятник Тарасові…
Ліцей №1 знаходиться далі за всесвітньо тепер відомим погруддям Шевченка. Зараз це стильна біла 3-поверхова будівля із сіро-червоними «вкрапленнями». На землі – акуратна плитка біло-сірих відтінків.
Навпроти – темніє вигоріле від російського удару приміщення суду. Поряд – будмайданчик. Місцеві чоловіки уточнюють, що там стояла музична школа, яку знищила вщент російська зброя. На запитання «Як було під час окупації?» місцеві відповідають майже однаково: «Страшно. Тільки дізнавалися, що їдуть їхні танки, БТРи, БМПшки, «Урали», КамАЗи, – ховалися, хто куди: у хати і підвали». Показують на розбитий магазин з іншого боку вулиці – в нього в’їхала БМП, там і згоріла.
ОКУПАЦІЯ: ЗАСИНАЛИ І ПРОКИДАЛИСЯ ПІД ЗВУКИ ВИБУХІВ
Два роки тому в Бородянському ліцеї господарювали окупанти. Великі приміщення і навколишня території давали змогу ворогу окопатися і розгорнути свій штаб. Заодно в будівлі облаштували шпиталь і… катівню – кожну з цих зон упізнавали після звільнення за залишеними слідами і предметами. На футбольному полі біля школи трактором зорали букву V...
Спілкуємося з учнями ліцею. «Я все бачив: російські танки, ракети, літаки, гвинтокрили, – розповідає Артем Петровський. – Разом із батьками і двома молодшими сестрами у перші дні окупації ховалися вдома у підвалі». Одинадцятикласник живе за 2 км від ліцею, «біля старої школи». Із Бородянки вони виїхали 3 березня, оминаючи підбиті танки і діючу ворожу техніку.
Тільки повернулися після деокупації додому – Артем відразу пішов дивитися на свій ліцей. «Тут були окопи, дуже багато. Все побите. Валялося багато гільз від патронів, – згадує хлопець. – Пізніше, коли вже готувалися відбудовувати школу, допомагав знімати і прибирати у кабінетах стару підлогу».
Одинадцятикласниця Діана Гресько з батьками і братом теж виїздила в перші дні окупації з Бородянки. «Слідкувати в інтернеті за тим, що відбувалося у селищі, – це одне. А приїхати і побачити – це зовсім інше. Коли дивилася на руїни – сльози на очі наверталися», – розповідає дівчина.
Всю окупацію пережив у селищі Ростислав Баклай, тепер теж одинадцятикласник. «Прильоти» фактично були кожен день і кожну ніч. Засинаєш – чуєш вибухи, прокидаєшся – чуєш вибухи», – згадує Ростислав.
«Це моя рідна школа, я до неї пішла в 1-й клас. Сюди ходили мої діти. І коли 1 березня 2022 року розбомбили перші будинки у Бородянці, мої діти запитали: за що? – емоційно розповідає Ірина Захарченко, виконуюча обов’язки голови селищної ради. – Я по сьогоднішній день не знаходжу слів, щоби пояснити, як у цивілізованому сучасному світі може відбуватися те, що зараз відбувається у нашій країні, що робить Російська Федерація з нашими дітьми, з нашим народом. Коли мені було 5 років, мій дідусь, сидячи на кухні сказав: «Доню моя, саме головне – щоби не було війни». Не могла й подумати, що війна може стати жахливою реальністю, в якій ми живемо».
РОСІЯНИ ЗНИЩИЛИ І ПОГРАБУВАЛИ У ЛІЦЕЇ ВСЕ
На фотографіях бачимо, на що російські окупанти упродовж місяця перетворили збудовану 1971 року школу, де діти поколіннями вчилися й росли. Кожну світлину коментує учитель фізкультури і предмету «Захист України» Андрій Бондар, який працює у ліцеї більше 20 років. (Виїхав з тимчасово окупованої Бородянки 4 березня 2022 і після деокупації повернувся 9 квітня. Дивом уцілів будинок, в якому мешкає, що знаходиться за 200 м від розбомблених. Навіть квартира вчителя лишилася непограбованою – російські військові дійшли тільки до третього під’їзду).
«Всі вікна ліцею були вибиті. Згорів кабінет російської мови, – розповідає співрозмовник. – Біологічний кабінет був також зруйнованим, обвалився дах. У кабінеті англійської мови окупанти їли, залишивши гори сміття, як і всюди, а посередині лежала така купа г..на, що смерділо нестерпно, незважаючи на те, що у віконних рамах гуляв вітер. Пообписували стіни: «Была Бурятия» і «Бендерам хана». Порозстрілювали плазмові екрани і портрети українських діячів. З «оружейки» покрали всі учбові гвинтівки і мечі з сейфа…».
Російські снаряди в приміщення ліцею летіли, починаючи з 26 лютого 2022 року, каже директорка Інна Романюк. Потім окупанти поселилися в школі. Знищили і розграбували все: від смарт-дошок до сучасного харчоблоку. Рубали дерев'яні парти й опалювали буржуйками приміщення.
«Тут була катівня: було багато крові, яку не могли відмити. Довелося все демонтувати, – розповідає жінка, цитуючи Ліну Костенко про «клекіт хижої орди». – У коридорах і холлах залишилися штативи для крапельниць, що дає підстави вважати, що тут і госпіталь окупантів був».
ЛИТВА НА ВІДНОВЛЕННЯ ЛІЦЕЮ ВИДІЛИЛА МАЙЖЕ 8 МЛН ЄВРО
«Всі співчували. Будівля зазнала руйнувань від ракетно-бомбових ударів десь на 70 відсотків. Але конструкція вистояла. Її врятував парк майже півстолітніх дерев перед школою, – розповідає директорка закладу. – А десь у жовтні приїхала спікерка Сейму Литовської Республіки Вікторія Чміліте-Нільсен. А після спілкування підійшов до мене Вальдемарас Сарапінас, Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні, і сказав, що вони відновлять наш заклад».
І дотрималися слова. Майже 8 мільйонів євро профінансував Фонд розвитку співробітництва та гуманітарної допомоги дружньої держави. На внутрішнє обладнання, меблі та зовнішню інфраструктуру 1,8 мільйона євро внесло представництво Тайваню в Литві. Поруч з навчальним корпусом збудовано нове, унікальне для України укриття.
«Наша школа змінилася на краще до невпізнаваності, – коментує Інна Романюк, директорка ліцею №1 Бородянки, який нещодавно отримав назву литовсько-українського в знак подяки країні, яка вклалася у відбудову. – Тепер це новітній інноваційний європейський освітній заклад. Ми дуже вдячні нашим литовським друзям за умови, створені для навчання і розвитку наших дітей».
Будівлю повністю модернізували. Ввійшовши у ліцей, тепер потрапляєш в атріум: простір на два поверхи, де майданчик внизу може служити сценою, а вгору підіймаються вісім рядів стільців для глядачів. Власне, тут відбулося урочисте відкриття відновленого закладу.
У класах та лабораторіях – сучасні меблі, інтерактивні панелі та комп’ютерна техніка. Яскравими кольорами радують зони відпочинку на кожному поверсі.
“Освіта дітей – це не лише знання та оцінки. Ми інвестуємо у безпечне майбутнє”, – сказала на відкритті відновленого ліцею у Бородянці Інга Чернюк, канцлер Міністерства закордонних справ Республіки Литва та голова Фонду розвитку співробітництва та гуманітарної допомоги. Вона зауважила, що маємо використовувати всі наші можливості, аби не стали нормою – пошук порятунку в укриттях замість ранкової кави і рутина заміни розбитих вікон.
Відновлення Литвою ліцею у Бородянці є символом віри в майбутнє України, сказала Аушріна Армонайте, міністр економіки та інновацій Республіки Литва. І підкреслила, що підтримка зусиль України до відбудови є одним із пріоритетів для її країни.
Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас уточнив Укрінформу: «Від початку повномасштабної війни державна підтримка України зі сторони Литви перевищила 1 млрд євро: військова і гуманітарна допомога. Наші пріоритети – освіта (школи і дитячі садочки) і реабілітаційні центри для українських захисників».
Мешканці Бородянки, яка пережила страшну і жорстоку російську окупацію, демонструють свою віру в перемогу України і відновлення тим, що до повномасштабної війни в ліцеї №1 навчалося 604 учні, а тепер – 623. «Плануємо тут жити», – кажуть дорослі і діти.
Валентина Самченко, Київ – Бородянка
Фото Володимира Тарасова