Польща на віражі: шляхом реформ чи «орбанізації»?

Варшава у нинішній ситуації напружених відносин з ЄС критично потребуватиме союзників

Упродовж останніх двох місяців Варшава перебуває у фокусі уваги всієї Європи, з моменту приходу в листопаді до влади в Польщі правоконсервативної партії "Право і Справедливість" (PiS). Партія Ярослава Качинського взяла курс на швидкі зміни у багатьох сферах суспільного життя країни, намагаючись діяти при цьому швидко й безкомпромісно. Зміни до законів про Конституційний суд і функціонування публічних ЗМІ викликали найбільші за 25 років антиурядові вуличні протести, участь в яких взяли сотні тисяч демонстрантів. Процес змін викликає не лише внутрішній опір, але й критику зовнішніх гравців, насамперед з боку європейських чиновників, змушуючи офіційну Варшаву захищатися і йти у контрнаступ.

ЗМІНИ І ОПІР

Представники громадянського суспільства в Польщі, які об'єдналися в ініціативу "Комітет захисту демократії" (KOD) разом з опозиційними політиками, намагаються показати, що процеси, які сьогодні ініціює влада, суперечать демократичним принципам і все більше нагадують авторитаризм у стилі угорського прем'єра Віктора Орбана. PiS відкидає всі звинувачення, називаючи їх агонією ліберальних сил, які втратили владу на користь правоконсерваторів і зараз відчайдушно намагаються не допустити змін, що позбавлять їх залишків впливу і загальмують програму реформ влади.

Першим каменем спотикання став для влади Конституційний суд, а точніше внесення змін у його функціонування (детальніше читайте тут). Опозиція у діях влади побачила намагання паралізувати роботу одного з органів влади, що стоїть на захисті Конституції, аби безперешкодно "проштовхувати" вигідні PiS законодавчі ініціативи. Качинський фактично це підтвердив під час урядової демонстрації в середині грудня наголосивши, що нинішній склад суду є бастіоном попередньої влади і заважатиме втілювати програму дій влади, спрямовану на покращення життя простих людей. Урядові зміни у цей закон внесено до кінця минулого року, а влада вважає конфлікт навколо КС вичерпаним. Дарма, що його таким не вважають опозиційні політики, а також сам чинний глава КС Польщі, який має серйозні застереження до цього закону.

Вдруге, з сильним опором влада зіткнулася при внесенні змін у функціонування публічних ЗМІ, тобто тих, які фінансуються з державного бюджету (Польське телебачення (TVP) та Польське радіо зі своїми регіональними відділеннями, Польське агентство преси (РАР). За задумом, реформа публічних ЗМІ відбуватиметься у два етапи. На першому, вже внесено зміни до закону про Нацраду з питань  радіо і телебачення (KRRiT), яким обмежується вплив цього органу на публічні ЗМІ, скорочується термін повноважень нинішнього керівництва цих медіа, а нових відтепер призначатиме міністр держмайна Польщі. На другому етапі буде прийнято закон про нову організацію національних ЗМІ, які повинні будуть акцентувати свою роботу на сферах культури, освіти, історичної політики, промоції Польщі і підтримання позитивної марки країни у світі. Насправді, PiS, і не безпідставно, вважає публічні ЗМІ занадто ліберальними і досить критичними до консервативного вектора функціонування держави, який зараз представляє PiS. Зміна до законів про функціонування публічних ЗМІ має забезпечити лояльність до влади.

КОНФРОНТАЦІЯ БЕЗ ПЕРЕМОЖЦІВ

Польські журналісти ліберального і консервативного таборів, по-різному оцінюють ситуацію, яка склалася навколо публічних ЗМІ в Польщі, але їх погляди подекуди збігаються.

Укрінформ запитав відомих польських публіцістів - ліберального видання Gazeta Wyborcza Романа Імєльського і консервативного тижневика wSieci Пьотра Сквєцінського - про ситуацію, що склалася навколо реформи публічних ЗМІ в Польщі. Обидва журналісти згодні з тим, що публічні ЗМІ в Польщі потребують реформування і погоджуються, що вони сьогодні мають ліберальне обличчя з лівим нахилом і є досить критичним до нинішньої правоконсервативної владної команди.

"Стан публічних ЗМІ є дуже поганим. Йдеться, передусім,  про радіо і телебачення, які є надзвичайно пропагандистськими, і виступають противниками PiS і правих сил. Тому зараз здійснюється природна спроба перервати це, що можна вважати нормальною ситуацією", - підкреслює Сквєцінський. Утім, він визнає, що не має відповіді на питання: що буде далі з публічними ЗМІ?

"Питання в тому: чи після внесення змін до законодавства буде спроба встановити якусь рівновагу в ЗМІ, чи замість однієї агресивної пропаганди буде встановлена інша?", - риторично запитує публіцист тижневика wSieci, що є лояльним до PiS.

Більш критичним є журналіст опозиційного до влади часопису Gazeta Wyborcza Імєльський. Погоджуючись з твердженням про необхідність реформування публічних ЗМІ і зняття з них політичного нашарування, він переконує, що реформа у версії PiS це - "стрибок на ЗМІ, якого ще в історії Польщі не було".

"Проект закону про національні ЗМІ передбачає, що з моменту його вступу в силу буде розірвано угоди про працю з усіма представниками публічних ЗМІ (TVP та Польське радіо з регіональними відділеннями, PAP). Зрозуміло, що йдеться про те, аби позбутися всіх журналістів, які не захочуть виконувати "національну місію", а насправді місію правлячої партії, а на це не можна погоджуватися в демократичному суспільстві",- наголошує публіцист.

Обидва журналісти бачать розвиток подій навколо реформування польських ЗМІ і подальшого розвитку ситуації у "сірих" та "чорних" тонах. Вони згодні, що атмосфера конфронтації проурядових та антиурядових сил в Польщі діє на шкоду як у середині країни так і на зовнішньополітичній арені, підриваючи її позитивний імідж в Європі. "На бачу переможця по будь-якій із сторін, необхідно шукати компроміс, інакше Польща послаблюватиметься", - резюмує Сквєцінський.

НІМЕЦЬКИЙ "ВОРОГ" І УГОРСЬКИЙ "ДРУГ"

Про те, що відносини Варшави і Брюсселя після приходу до влади PiS охолонуть, було відомо заздалегідь. Перший сигнал журналісти помітили вже під час першого брифінгу Беати Шидло на посаді глави уряду, коли із зали прес-конференцій зникли прапори ЄС. На запитання, чому так сталося, Шидло лаконічно відповіла, що тут відбуваються засідання польського уряду, а не ЄС. А потім відносини з Брюсселем ставали дедалі напруженішими, наприклад, через критичну позицію польського уряду щодо прийому мігрантів з півдня. Вона кардинально відрізнялася від позиції ліберального уряду Еви Копач, що викликало занепокоєння у Брюсселі. Критика польських реформ, зокрема змін до закону про Конситуційний суд, реформи публічних ЗМІ з боку європейських чиновників (віце-президент Єврокомісії Франс Тіммерманс, Єврокомісар Гюнтер Еттінгер, президент Європарламенту Мартін Шульц тощо) викликає роздратування у польської владної еліти. Представники влади наголошують, що іноземці не розуміють природу змін у Польщі, пояснюють, що демократії у країні ніщо не загрожує і запрошують критиків до Варшави, аби вони могли ближче придивитися до польських реформ. При цьому, у Польщі натякають, що ці політики й чиновники висловлюють свою особисту точку зору, а не інституцій, які вони представляють.

На листи європейських чиновників у Варшаві відповіли досить гостро, подекуди навіть на межі дипломатичного етикету. Наприклад, міністр юстиції Польщі у відповіді Еттінгеру написав, що німецькі політики не повинні вказувати суверенній державі, що їй робити, оскільки у поляків це викликає негативні асоціації. Цим самим він натякнув на агресію Німеччини проти Польщі на початку Другої світової війни. Оскільки німецьких політиків є найбільше серед критиків політики уряду Польщі, Варшава вдалася до досить рішучого кроку - викликала на "килим" посла Німеччини у Варшаві, аби він пояснив німецьким політикам, що вони помиляються у своїх поглядах і можуть переконатися в цьому, приїхавши до Варшави. Щоправда, посол ФРН у Польщі не є зовсім відповідною особою у даній ситуації, оскільки більшість з них (Еттінгер, Шульц) сьогодні не мають жодного відношення  до німецької влади, а є чиновниками Євросоюзу. Варшаву ще покритикують на засіданні Єврокомісії 13 січня, де розглядатиметься питання реформ і стану демократії, що, напевно, не покращить відносин між Брюсселем і Варшавою, яку дедалі частіше починають порівнювати не лише з Угорщиною, а навіть з Росією.

Утім, саме порівняння з Угорщиною і термін "орбанізація" ніскільки не бентежать польську владу. Кілька днів тому за ініціативою польської сторони відбулася неофіційна шестигодинна зустріч лідера PiS Ярослава Качинського з угорським прем'єром Віктором Орбаном. Подейкують, що ще торік Качинський відмовлявся від зустрічі з Орбаном через надмірну приязнь угорського прем'єра до президента РФ Путіна. Але зараз ситуація змінилася, і на дружбу Орбана й Путіна можна закрити очі. Про що говорили і до чого домовилися Качинський з Орбаном залишилося "таємницею за сімома замками". Опоненти PiS припускають, що Качинський хотів познайомитися з угорським досвідом, як здійснювати бажані реформи у світлі критики ЄС і не понести жодних негативних наслідків в якості позбавлення права голосу чи замороження якихось проектів тощо. Сам факт розмови і її дружній перебіг може свідчити про те, що Варшава у нинішній ситуації напружених відносин з ЄС критично потребуватиме союзників, а Орбан здається чи не наприроднішим альянтом у даній ситуації. До слова, Орбан після цієї зустрічі вже заявив, що Будапешт не погодиться на жодні санкції ЄС проти Варшави, розмови про які вже починають вести у Брюсселі.

У нинішній ситуації Польща, на фоні погіршення відносин з ЄС, намагатиметься компенсувати це посиленням регіонального співробітницва, насамперед в рамках "Вишеградської групи", з країнами якої Варшава має спільні погляди, зокрема на питання міграції з півдня. Концепція регіональної співпраці, яку Варшава намагатиметься втілити в життя, передбачає активну співпрацю з країнами від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів. Не останнє місце в ній посідатиме співпраця з Україною, яка безумовно залишатиметься основним стратегічним партнером Варшави на Сході.

Юрій Банахевич, Варшава