Євро-2016 під акомпанемент страйків. Протестний рекорд Франції
Чи зіпсують соціальні заворушення французів футбольне свято?
Перший пішов: напередодні три найбільші об'єднання профспілок французької авіакомпанії Air France заявили про початок чотириденного страйку пілотів «в ім'я захисту робочих місць» та «зарплат» (офіційно - проти внесення поправок у нормативно-правові документи, що визначають розміри винагороди). Початок страйку у часі збігається з початком Євро-2016.
Організатори заявили, що акція протесту пілотів Air France триватиме з 11 до 14 червня. Оголошення, попри завчасне попередження, вдарило як грім серед чистого неба. Можна з упевненістю сказати, що неприємні передчуття «постукали» одразу до тисяч уболівальників, на руках яких виявилися квитки на літаки Air France та на матчі першого групового туру Євро-2016. Воно й зрозуміло, у цей період має відбутися 11 матчів за участю 22 команд, тобто майже усіх, хто потрапив до фінальної частини Євро-2016 (за винятком збірних Франції та Румунії, які гратимуть 10 червня в Сен-Дені). Сподіватимемося, що адміністрація Air France контролюватиме ситуацію, і на фанатів та збірні чекатимуть хіба невеликі затримки та незручності в аеропортах. Адже на кону реноме авіакомпанії та держави. Проте страйк пілотів Air France - це лише перший тривожний дзвіночок на шляху успішного проведення Євро-2016. Укрінформ спробував розібратися, до чого варто підготуватися уболівальникам, які вирушають у турне до Франції у період з 10 червня по 11 липня.
Страйк французьких пілотів Air France, організований профспілками SNPL, Spaf та Alter, оголошувався давно, але без конкретної дати. А зараз, коли профспілкові боси визначилися з термінами, акція протесту більше схожа на шантаж влади, ніж на спробу відстояти свої законні права.
Історія оптимізації національного авіаперевізника Франції має кілька років. Бюджетні авіакомпанії тривалий час успішно конкурують з Air France на внутрішніх та міжнародних рейсах, відтак адміністрації доводиться шукати нові підходи, щоби втриматися на ринку. Одним з них є план розвитку лоукост-філії Transavia, яку Air France мало намір вивести в лідери європейських бюджетних компаній за рахунок оптимізації коштів та повітряного руху. Проект, крім реструктуризації ринку праці, передбачає збільшення льотних годин для пілотів, але за умови зниження тарифних ставок, тобто працювати доведеться більше, але за ту ж зарплату. У зв'язку з цим, профспілки пілотів Air France неодноразово з 2012 року оголошували та проводили страйки. Щоденні простоювання літаків приносило до 15 млн євро збитків авіакомпанії, але вона не відмовилася від своїх планів. Цього року, керівництво компанії, слідуючи планам реструктуризації, вирішило знизити з 1 червня надбавки за нічні години з 50% до 40%. Що й підлило оливи у вогонь і спонукало профспілкових лідерів до дій. Вони знову почали дорікати керівництву авіакомпанії у «відсутності стратегії розвитку» та «безмежній економії».
Цікаво, що пілотів Air France важко назвати бідуючими. З джерел, наближених до французької авіакомпанії, Укрінформу стало відомо, що її пілоти отримують зарплату разом з усіма надбавками на рівні 30 тис. євро на місяць. У той же час, за даними французького статистичного інституту INSEE, мінімальна заробітна плата у Франції становить 1466.62 євро на місяць. Президент Французької Республіки отримує на рівні близько 15 тис. євро. Найбільша зарплата серед державних службовців у посла Франції в Афганістані, трохи більше 30 тис. євро (дані МЗС Франції), але ж у небі цієї країни літають смертоносні кулі, а не пухнасті хмарки.
Водночас, висловлювати протест владі або роботодавцеві є конституційним правом громадянина Франції, яким пілоти можуть скористатися будь-коли, але в межах чинного законодавства. Але видається, що дату проведення протесту обрано не випадково. Шанси змусити дирекцію поступитися під час проведення грандіозної спортивної події досить великі. До того ж, до пілотів вже обіцяють приєднатися авіадиспетчери та технічні працівники французьких аеропортів, які звичайно більше незадоволені трудовою реформою. У такому випадку найбільше постраждають гості чемпіонату Євро-2016, які вимушені будуть підлаштовуватися під внутрішні французькі «розбори». Причому акція французьких пілотів не єдина несподіванка для уболівальників. Нагадаємо, у Франції з березня тривають масові страйки, які торкаються багатьох сфер життєдіяльності як французів, так і гостей країни.
СВЯЩЕННЕ ПРАВО ФРАНЦУЗЬКОГО ГРОМАДЯНИНА НА СТРАЙК
Нещодавно французьке ділове видання Les Echos на основі дослідження проведеного Німецьким інститутом WSI Фундації Ганса-Бьоклера з Дюссельдорфа дійшло висновку, що французька нація за кількістю страйків є лідером серед європейських країн. «За період 2005-2014 рр., французи витратили 132 робочих дні для участі у страйках на кожну 1 тис. осіб», - йдеться у дослідженні. За даними WSI, друге після Франції місце посіла Данія з показником у 124 дні. Інші історичні європейські партнери Франції опинилися далеко позаду. «Бельгія - 84 днів, Велика Британія і Німеччина відповідно до 23 і 15 днів», - йдеться у документі. Згідно ж з дослідженнями Європейського профспілкового інституту (Etui, Бельгія), Франція четверта в Європі після Кіпру, Греції та Іспанії за кількістю страйкових днів на рік. «Але навіть, якщо статистичні дані враховувати серйозно, то варто зауважити, що лише 11% французьких співробітників об'єднані в профспілки», - констатує експерт Etui Курт Вандаеле.
Французький професор-соціолог Ліліан Матьє з університету Ліон-2 констатує, що кількість страйків у Франції суттєво знизилася з 1970 року, але філософія протесту не змінилася. «Це коштовний засіб тиску, а також можливість впливати на кар'єру, оскільки уряд і роботодавці мають звичку карати страйкарів, або принаймні тих, хто закликає до страйку», - зазначила експерт.
За її словами, зниження кількості страйків також пов'язано зі зміною підприємницького ландшафту у Франції. «Компанії, на яких працюють десятки тисяч працівників, поступово вистісняються малими і середніми підприємствами», - зазначила експерт, додавши, що це пояснює більшу кількість французьких профспілок у порівнянні з Бельгією або Німеччиною. Водночас, за словами Ліліан Матьє, якщо у Франції страйк, що з 1884 року є правом громадянина, а також результатом угоди між урядом і роботодавцями, з одного боку, і профспілок з іншого, то у Німеччині соціальний діалог більш інституціоналізований. «Роботодавці і державні органи Франції отримали право на страйк з урахуванням ідеї, що він стає головним інструментом протесту над іншими», - зазначила експерт. На її думку, у цьому контексті, у Франції цей інструмент є більш ефективним з точки зору відносного тиску та соціальних перемог. У той час як у Німеччині та Великій Британії Кодекси праці дозволяють використовувати цей інструмент у крайньому випадку.
ІМІДЖ НЕКЕРОВАНОЇ КРАЇНИ
Події останніх місяців: страйки на транспорті, в школах та на АЕС, фермерські трактори на автошляхах, блокування НПЗ та нафтосховищ, протести таксистів, маніфестації і мітинги, жорстокі вуличні сутички агресивних молодиків з поліцією стали повсякденним явищем сучасної Франції. Вони створюють імідж некерованої країни. Саме це кліше сьогодні лише зміцнює незаперечну культуру соціального конфлікту в державі. «Ця країна одного разу може померти від свого консерватизму та неспроможності реформуватися», - заявив нещодавно прем'єр-міністр Франції Мануель Вальс, роздратований трьома місяцями боротьби французів із запропонованою його урядом реформою Кодексу праці.
«Франція не допустить масштабних реформ, тільки революції», - кепкує іспанська щоденна газета El Pais. «Як завжди, французи вимагають змін, але відмовляються від них», - «підспівує» британське видання The Independent. Науковці також пов'язують соціальні протести французів зі страхом реформ та глобалізацією. «Як правило, у Франції кількість страйкових днів на рік тісно пов'язана з реформами, запропонованими урядом на ринку праці або щодо пенсійного забезпечення», - звертає увагу науковий працівник Etui Курт Вандаеле, додавши, що найбільші протести в країні відбулися у 1995, 2003, 2006 і 2010 роках. Колишній керманич Світової організації торгівлі (СОТ, 2005-2013 рр.) Паскаль Ламі, вважає, що реформи у Франції сприймаються болючіше, ніж в інших країнах через «психічне блокування» населення. «Французи бояться зовнішнього світу, тому що вони думають, що він, на їхню думку, ставить під сумнів нашу культуру, нашу валюту, наші принципи, нашу ідентичність», - сказав він в останньому інтерв'ю.
Слова впливового француза підтверджує вулиця. У «трудовому майдані» беруть участь сміттєпереробники, енергетики, докери, студенти, робітники нафтопереробної галузі, до яких приєдналися залізничники, співробітники паризького метро і згадані пілоти. Страйки повністю блокували роботу трьох місцевих НПЗ (Нормандія, Донге та Фейзан Гранпюї) та скоротили переробку до 80% на четвертому (Буш-дю-Рон) з п'яти існуючих заводів. Через акції протесту лише група нафтових компаній Total щотижня втрачає 40 млн євро. При цьому блокування сховищ та НПЗ, страйки на 19-ти АЕС і на транспорті серйозно загрожують Франції енергетичним та транспортним колапсом. ЗМІ припускають локальні або віялові відключення домогосподарств та підприємств від енергоживлення.
Третина з 12 тисяч заправок залишилася без пального. Найбільш складна ситуація склалася в західних регіонах країни. Уряд вимушений використовувати стратегічні резерви пального. За словами державного секретаря Франції з питань транспорту Алена Відаліса, уряд вже «відкупорив» стратегічні запаси пального, розраховані на 115 днів. Основна проблема, на думку урядовця, полягає в мобільному постачанні пального до заправних станцій. У столичному регіоні брак пального спостерігається на 40% заправних станцій.
На заході країни страйкуючі блокують нафтоналивний термінал в порту Гавра, через який надходить близько 40% від усього обсягу французького імпорту нафтопродуктів. За словами тутешнього мера, якщо термінал продовжуватимуть блокувати ще 5-6 діб, то без гасу залишаться аеропорти Парижа.
До докерів приєдналися працівники одного з найбільших заводів з переробки сміття Паризького регіону. У столичному передмісті Іврі-сюр-Сен оголосили про блокування підприємства на знак протесту проти трудової реформи. Сміттєпереробний завод, який спроможний відновлювати енергію, отриману при спалюванні відходів, обробляє 730 тис. тонн відходів на рік з Парижа та 15 містечок довкола французької столиці. Щодня від 150 до 200 сміттєзбирачів привозили сюди від 1,5 до 2 тис. тонн сміття.
Залізничники, у свою чергу, підтримують численні страйки протесту проти реформи трудового законодавств. Профспілки у кінці тижня вивели на лінії лише 60% запланованих за розкладом швидкісних експресів TGV, решта внутрішньорегіональні та міжрегіональні маршрути обслуговують лише 30% потягів «Інтерсіте», 40% поїздів «Трансільєн» і 50% експресів ТЕР. Усе це відбувається за тиждень до початку чемпіонату світу з футболу Євро-2016 у Парижі.
КОМПРОМІС ЧИ ПРОТИСТОЯННЯ
Попри шалений тиск вулиці, французька влада не збирається йти на поступки. «Я не збираюся поступатися, тому що занадто багато урядів раніше відступали. Я хочу, щоб люди запам'ятали мене як президента, який втілив реформи, а не президента, який нічого не робив», - заявив президент Франції Франсуа Олланд в ефірі радіостанції Europe-1. Лідер французької нації застеріг громадян утриматися від правопорушень і не підбурювати людей на вуличні протести проти трудової реформи, не пошкоджувати приватне та муніципальне майно. «Це - неприйнятно. Демонстрації - це право, але трощити і руйнувати все навколо - це злочин. Досить. Це (порушення закону - ред.) не залишиться без відповіді», - сказав він.
Позицію президента всебічно підтримує уряд. Ще у травні його члени скористалися статтею 49-3 Конституції для ухвалення непопулярного законопроекту про працю. Ця стаття дозволяє «силовим шляхом» без голосування депутатів Національних зборів «проштовхнути» законопроект. 12 травня французькі депутати проголосували за вотум недовіри уряду соціалістів, проте в нижній палаті парламенту не набралося достатньої кількості голосів, щоб відправити уряд у відставку. Відтак законопроект про працю пішов на розгляд у Сенат, який голосуватиме 28 червня. Після цього він повинен повернутися для другого читання в Національні збори. А для остаточного ухвалення законопроекту влада знову зможе скористатися статтею 49-3.
Положення законопроекту названого іменем автора, французького міністра праці Міріам Ель-Комрі, які передбачають суттєві реформи трудового законодавства, розширюють повноваження роботодавців по відношенню до персоналу, спрощують процедуру звільнення та збільшують робочий тиждень від 35 до 46 годин, не знаходять підтримки населення. Згідно з соціологічними дослідженнями, кожний другий француз (54%) виступає проти реформи трудового законодавства та висловлює обурення намірами уряду Франції «проштовхнути» законопроект, користуючись статтею Конституції 49-3, в обхід голосування. Пересічних громадян підтримують сім французьких профспілок (CGT, FO, FSU, Solidaires, Unef, UNL та Fidl), які координують акції протесту по всій країні.
Завдяки мобілізації лише на одній з акцій протесту у травні зібралося, за офіційними даними, близько 55 тис. осіб, у тому числі у французькій провінції 43 тис. осіб. Проте наймасовішою акцією протесту у Франції цього року став страйк 31 березня. Тоді на вулиці, за офіційними даними, вийшло 390 тис. осіб, за даними організаторів - 1,2 млн осіб. Маніфестації часто переростають у сутички з поліцією і масові заворушення. Вуличне насильство призвело до перших жертв серед учасників акцій. Якщо для правоохоронців сутички закінчилися синцями та побоями, до двом протестуючим вони коштували втратою ока та пам'яті.
Продовження пристрастей довкола трудової реформи у Франції прогнозоване. Не виключено, що до обговорення в Сенаті, де влада соціалістів не має абсолютної більшості, відбуватиметься пошук компромісу. Про це, зокрема, заявив і один із лідерів опозиції. «У нинішньому конфлікті, виконавча влада без чіткої парламентської більшості і до того ж без належної підтримки у власному таборі, далеко не просунеться», - сказав один лідерів французької опозиції і можливий кандидат у президенти Франції у 2017 році Ален Жюппе. Водночас, за його словами, Франція «спроможна до змін», країна «рухається цим шляхом», «реформи відбудуться». Яким чином вдасться домовитися? Дізнаємося згодом. Але поки, страйки триватимуть. Прогнозовано вони вплинуть і на хід проведення фінальної частини футбольного турніру Євро-2016. Відтак не виключено, що уболівальникам доведеться стежити за успіхами улюблених команд в екстремальних умовах. Сфери, яких може торкнутися соціальний протест, названі вище. Тому всі свої подорожі по країні варто узгоджувати з офіційними оголошеннями та стежити за новинами, і обов'язково переглядати прогноз погоди. Здається до страйкуючих приєдналася і погода. Рясні дощі спричинили потужні повені по усій Франції, особливо постраждала центральна частина країни та населені пункти вздовж русел рік. Стихійне лихо тільки додало «головного болю» владі.
Роман Сущенко, Париж.