Ірина Галай, перша українка на Евересті
Нема такої гори, на яку не змогла б піднятися
- Так, знайомі кажуть, що після Евересту виглядаю ще краще! Хоча є деякі проблеми, зокрема, ревматизм - він з'являється у спортсменів від перемерзання. Ти постійно мерзнеш, коли спиш, прокидаєшся від того, що тобі дуже холодно. Це потім супроводжується болями, ломотою у кістках ще досить довго. Зараз уже майже нема проблем із цим, але спочатку відчувалося.
Шкіра теж страждає, обмороження - звична річ для альпіністів. У мене трохи були обморожені щоки. Ще один наслідок після Евересту в мене - проблеми зі шлунком. Організм ще не зовсім перелаштувався зі стресового стану. Але взагалі всі дивуються, що я надто рано відновилася: зазвичай реабілітація після сходження в альпіністів триває 2-3 місяці, люди лікуються, лежать у санаторіях, а тут пройшов місяць, і я можу казати, що все гаразд. Я уже остаточно оговталася, до речі, через тиждень після сходження вже була у спортзалі.
Я ж не скинула жодного кілограма на Евересті - це нереально, адже люди там втрачають мінімум 10 кг, причому це погане худнення - просто на очах: обвисає шкіра, дуже погано це виглядає. У мене був добрий апетит, він зазвичай теж зникає в альпіністів, а я ходила й у всіх перепитувала: ви не будете їсти? То давайте мені свою порцію. Внизу й на висоті 6400 у нас іще був кухар, його послуги входили у вартість експедиції. Вище - на 7 тисячах - ще готували самі, а потім, на штурмовому таборі, вже їли сухпайки, цукерки, чипси. Там треба день чекати, поки вода закипить. Ну, й вага рюкзака має значення, звісно. До 10 кг - більше ніхто не бере, бо все це треба нести. А все спорядження, яке ти тягнеш на собі, і так важить 80 кг.
- Як удавалося дотриматися усіх цих еверестових правил?
- Я швидко акліматизувалася, тому постійно, на кожному з таборів рвалася уперед. Але тренер сказав, що треба висидіти "прописані" дні. Бобок (гід Ірини - Сергій Бобок, відомий тим, що став першим українцем, який підкорив усі 7 найвищих вершин світу, - ред.) постійно мене стримував. Я дотримувалася його порад, бо довіряла на всі 100%.
Мені дуже важило стати першою українкою на Евересті - ще ж до того в іншій групі була співвітчизниця, яка теж хотіла взяти цей рекорд. (Тетяна Яловчак, альпіністка, звершувала сходження на Еверест у часі разом із Іриною, також претендувала на рекорд першої українки на Евересті, підкорила вершину наступного дня, - ред). Тому я постійно рвалася вперед і озиралася на неї.
На Еверест треба справді піднятися спочатку морально, а потім фізично
На штурмовому таборі просиділа 10 днів. Це критично для організму. Ще однією такою людиною, яка провела там 10 днів, був відомий альпініст Букреєв. Там більше чотирьох днів перебувати не можна. Втрачаєш вагу, апетит, воду, починаються головні болі. На такій висоті організм нагадує бензиновий бак: от його заправили внизу, й усе, поїхали. Дозаправки нема ніде. Отож, чим швидше ти будеш їхати, тим більше шансів, що досягнеш цілі. Загалом, сходження тривало 35 днів - від базового табору до вершини.
- Чи багато важить у досягненні вершини Евересту моральна підготовка?
Якщо на костюмі блискавка пропускатиме холод, при мінус 60°С у такому костюмі не витримаєш і 10 хвилин
- На Еверест треба справді піднятися спочатку морально, а потім фізично. Якщо ти не готовий морально, вершини не підкориш. Я зустрічала дуже багато спортсменів, які не піднімаються навіть на 4 тисячі. Вони не можуть подолати так звану "гірську хворобу". Але все в голові. Мій напарник Павло, москвич, штурмував Еверест уже втретє у нашій групі, він каже: "Я зараз піднімуся на 6400, у мене пропаде голос, мене почне "хитати" зі сторони у сторону". І от він піднімається на 6400 - і стається так, як він казав. Я впевнена, це від того, що він себе так налаштував. І цього року він знову не зійшов, не зміг провести на 6400 навіть 3 дні. Там, де я спускалася 40 хв, він - 9 годин.
- Багато людей, до речі, повертається?
- Дуже багато, з них 50% через неправильне спорядження. Наприклад, якщо на костюмі блискавка пропускатиме холод, при мінус 60°С ти в такому костюмі не витримаєш і 10 хвилин.
- А є й такі, що не повертаються… Ви взагалі усвідомлювали цей момент?
Антураж Евересту - це й "зона смерті", де ти просто проходиш повз тіла спортсменів, які не дійшли
- Я досить розважлива людина, добре розуміла, що не хочу помирати, тому у мене був хороший гід, який мене постійно повертав у потрібні рамки, де треба повільніше, де треба зупинитись. Крім того, у мене була налаштованість спостерігати за собою - я добре знаю свій організм, слідкувала за реакцією на гори, якби стало критично погано, я б відреагувала. А оскільки потреби не було - то про смерті на Евресті намагалася просто не думати. Там є "зона смерті", де ти просто проходиш повз тіла спортсменів, які не дійшли. Це теж антураж Евересту.
- Чому їх звідти не забирають?
- Дуже дорого й важко. Не кожен шерп погодиться знести тіло з вершини навіть за великі гроші. Але буває, що батьки чи рідні загиблих це оплачують.
- Цього року було 150 чоловік без шерпів, із ними - вдвічі більше. Це забагато. Еверест також не гумовий, гора дає про себе знати, от торік був землетрус, загинуло багато альпіністів, гора їх просто струсила з себе. А так, там справді черги, особливо на важких ділянках. Самотнім точно не будеш.
- Тобто, усамітнитися, і так би мовити, поспілкуватися з горою не виходить?
- Я насправді не поспілкувалася з горою, узагалі, до цього ставлюся простіше. Не забобонна. От, наприклад, багато хто з альпіністів не вживає словосполучення "підкорити гору", мовляв, гора тебе на себе пускає або ні. Це хто таке вигадав? Кому це гора сказала, аби не казати, що її підкорюють? Але от щодо енергетики - то Еверест заряджає неймовірно! Я досі надихаюся цією енергією.
ТИБЕТСЬКІ ШЕРПИ НЕ ЛЮБЛЯТЬ АЛЬПІНІСТІВ, А НЕПАЛЬСЬКІ - НАВПАКИ
- Багато говорять про те, що насправді похід на Еверест - це комерція.
- Так, експедиція вартує 65 тисяч доларів, незалежно, приватний це похід, чи спортивна подія - від цієї суми нікуди не дінешся. Я бачила куди йдуть ці гроші. Це можливість цим країнам заробити (Китаю та Непалу, - ред.). Це зарплати провідникам-шерпам, це прокладення та утримання шляху, беруть гроші навіть за кисень.
- Як до альпіністів, які щороку штурмують Еверест, ставляться місцеві провідники - шерпи? Як до примхливих істот, що тривожать їхні гори? Чи як до героїв, які долають усе на шляху до мети?
На деяких з гір Тибету, вважається, живе Будда. На священні гори нема сходжень, це заборонено
- У цьому ставленні відрізняються непальські та тибетські шерпи. Тибетські вважають, що сходити на Еверест не можна, це священна гора для них. Особливо не миряться із цим тибетські монахи.
Є деякі священні гори, на які нема сходжень, це заборонено, вважається, що там живе Будда. Хоча ці гори цікаві для альпіністів.
А от непальські шерпи, навпаки, дуже люблять альпіністів. Вони радіють за своїх підопічних, коли тим вдається зійти на вершину. Рахують свої сходження. Мій провідник, до речі, брав Еверест 12-й раз. Хоча для них Еверест - теж священне місце, вони просто обожнюють цю гору. Перед сходженням шерпи моляться, приносять духам гори пожертву у вигляді шоколадок і пива в банках, що мене особливо потішило. Також освячують тебе, твоє спорядження, навіть кішки на взутті.
- Багато є вершин, які мені цікаві. Наступними будуть, скоріше за усе, Альпамайо (це Перу) або Ама-Даблам у Непалі. Після Евересту відчуваю, що нема гори, на яку я не змогла б зійти. Зрозуміла, що людина здатна на все, головне - бажання. Знаю багатьох людей, які опускають руки, не доводять почате до кінця. Вважаю, якщо узявся за гуж, як то кажуть, треба йти до мети. Дивлячись на мене, ніколи не скажеш, що я сплю в наметі, ходжу в гори… У горах, коли спортсмени чули моє упевнене: "Я стану першою українкою, яка зійде на Еверест", - а я всім це говорила, вони так із сарказмом посміхалися, мовляв, ну-ну. Я ж перші дні ще зачіску робила, стежила за обличчям, манікюром… Але бачите, я виявилися права у тому, що головне - йти до мети. Навіть маленькими кроками.
- Чого навчив Еверест?
- Ставитися до всього простіше. Коли йшла туди, мала певні проблеми, а коли повернулася - це здалося такою дрібницею! Через що я взагалі переживала? Це нам зовсім не потрібно! Треба більше уваги звертати на рідних, більше та глибше спілкуватися з друзями. Робота, кар'єра, гроші, розваги - це все класно, але це не робить справжню тебе. Аби стати собою, пізнати себе, варто час від часу виходити з зони власного комфорту.
Тетяна Когутич, Ужгород