Бразилія – це не тільки екзотика
Унікальна країна з гігантським потенціалом
Пропозицію керівництва нашого МЗС очолити посольство України у Федеративній Республіці Бразилії я прийняв без вагань. Скажу відверто: тоді, у 2001 році, я не мав достатнього уявлення про цю велику державу, оскільки до того в ній ще не бував, але мав нагоду вітати ще в 1995 першого посла Бразилії в Україні, з яким добре співпрацювали. Хоча, за своїми службовими обов’язками, як начальник Управління країн Європи і Америки, я відповідав за цей регіон і, зокрема, брав участь у підготовці в тому ж 1995 році першого державного візиту до Бразилії та деяких інших країн Південної Америки тодішнього Президента України Леоніда Кучми. А коли я вже був послом, то він знову побував у Бразилії.
Тоді не бракувало ентузіазму
Справді, я тоді мало ще знав про цю країну, але вона якось притягувала до себе. І не лише своїми масштабами, великою історією та чудовою екзотикою, а й всесвітньовідомими карнавалами і не менш відомим футболом… Тому, звісна річ, цікаво було побачити Бразилію своїми очима, а тим паче вже у ранзі посла України. На цій високій і почесній посаді я прагнув докласти набутого вже власного досвіду і знань, щоб надати нового поштовху розвиткові українсько-бразильських відносин з урахуванням того, що на той час у наших двосторонніх відносинах уже були досягнуті певні конкретні напрацювання.
За майже п’ять років роботи на посаді посла мені вдалося відвідати багато куточків цієї великої, цікавої, по-своєму унікальної країни з гігантським потенціалом. Бразилія – найбільша держава Південної Америки і одна з найбільших у всьому світі. Після завершення дипломатичної служби я постійно і уважно стежу за її життям, переживаю за стан українсько-бразильських відносин і, звісно, за те, що в останні роки спостерігається помітний спад в динаміці їх розвитку.
Десять років тому бразильська економіка була на піднесенні, а наші двосторонні відносини розвивалися досить активно, по висхідній, і в причетних до них не бракувало ентузіазму. Про це, зокрема, свідчив зростаючий товарообіг. Особливо показовим прикладом цієї активності було започаткування спільного українсько-бразильського космічного проекту «Циклон -Алкантара». На жаль, в 2015 році його здійснення було практично зупинене. Судячи з різних повідомлень, у космічній сфері Бразилія вирішила переорієнтуватися на співпрацю з Росією і США. І це дуже шкода. Свого часу, коли я ще був послом, мені в разом з іншими послами України випало побувати на «Південмаші», де нам показали майже готову ракету «Циклон-4», яка, за словами її творців, якраз і була призначена для здійснення старту з бразильського космодрому Алкантара. Отже, Україна у виконанні спільного з Бразилією космічного проекту йшла попереду. І от із жалем доводиться констатувати, що все це зійшло нанівець. Очевидно, не без впливу Росії, яка ще в ті роки намагалася втрутитися в цей проект, щоб перебрати на себе провідну роль в його реалізації.
«О! Украніа!»
За роки моєї місії на посаді посла України я відкрив для себе багато цікавого. По-перше, для бразильців притаманне почуття єдності, згуртованості та гордості за свою державу. Там немає такого, щоб, скажімо, якась національна меншина відчувала себе другорядною. Та ж українська громада – і я в цьому мав нагоду не раз переконатися – живе в Бразилії в атмосфері поваги і доброзичливості. Коли я представлявся як посол України , то мені із шанобою говорили: «О, Украніа!», і в цьому вислові, як і загалом у численних спілкуваннях зі мною, звучала прихильність, теплота, щирість моїх бразильських співрозмовників до нашої держави.
У нашого посольства і в мене, зокрема, було дуже багато дружніх контактів з бразильцями. Я ніколи не відчував якогось негативного або упередженого до нас ставлення. Дуже хороші зв’язки склалися в посольства і з бразильською пресою. Журналісти завжди з великим задоволенням приходили на наші прес-конференції, брифінги, різні протокольні заходи. За моєю пропозицією ми виготовили навіть грамоту-подяку посольства, яку з приємністю і вдячністю вручали бразильським журналістам, та й не тільки їм.
За підсумками кожного року посольство готувало аналіз того, як реалізуються підписані двосторонні документи і як здійснюється торгово-економічна співпраця між нашими країнами. Інформацію для такого аналізу ми отримували як із нашого, так і з бразильського міністерств закордонних справ. Принагідно зазначу, що у Бразилії МЗС має досить високий авторитет. Жоден міністр, навіть віце-президент країни не здійснить закордонну поїздку і не прийме будь-яке рішення зовнішньополітичного характеру без консультацій та узгодження зі своїм МЗС.
У Бразилії живуть більше півмільйона українців
Українці на бразильській землі – в мирі й злагоді з іншими націями – живуть ось уже 125 літ. Скільки ж їх у Бразилії? Оцінки є різні, але загалом вважається, що представників нашого роду там – більше півмільйона. Я впевнений, що вони щиро підтримуватимуть наших спортсменів під час цьогорічної Олімпіади в Ріо-де-Жанейро. Українців можна зустріти в різних куточках країни, а найбільше – у штаті Парана. Їх обирають мерами міст, серед них є депутати, члени муніципалітетів, відомі лікарі, юристи, підприємці. В бразильському суспільстві вони шановані люди. Я не знаю жодного факту неповаги або вияву хоч якоїсь дискримінації щодо будь-кого з них.
У тому ж Ріо-де-Жанейро я зустрічав небагато вихідців з України. Одна з найвідоміших серед них – письменниця Віра Вовк (Селянська). У січні цього року їй виповнилося дев’яносто років, а вона ще повна творчих задумів. Дуже добре, що в незалежній Україні її гідно пошановано. Віра Вовк – лауреат Шевченківської премії, премій імені Івана Франка, «Благовіст» та інших. Вона заслужено удостоєна і державної нагороди України. Я, до речі, мав нагоду і честь вручити їй Орден Княгині Ольги III ступеня. Ми досі спілкуємось електронною поштою. Вона постійно присилає мені нові свої книги. Відомою свого часу балериною, а потім балетмейстером у Муніципальному театрі Ріо-де-Жанейро була колишня киянка Євгенія Федорова. У присутності її вихованців і колег із балетної студії я також вручав їй такий же орден. На жаль, кілька років тому вона померла.
Часто згадую і підприємців Ріо-де-Жанейро, які активно підтримували розвиток економічних зв’язків Бразилії з Україною. Одним з енергійних прихильників цього співробітництва між нашими країнами у ті роки був Маріо Августо Сантос, колишній посол Бразилії в Україні. Від імені нашого МЗС я мав честь вручити йому почесну грамоту «Посол українського бізнесу». У ті роки виникла ідея створення Бразильсько-української ділової ради. Одним з тих, хто активно долучився до цієї справи, був Маріо Андреазза. Відбулося грандіозне її відкриття, на яке зібралося багато відомих політиків, дипломатів, представників ділового світу Бразилії. На жаль, мені не відомо, чи існує такий важливий двосторонній механізм і сьогодні.
Не уникли й пригод
Пам’ятаю, як ми змушені були змінити службове приміщення нашого посольства. До його пошуків підштовхнув, зокрема, озброєний напад на наше посольство. Це трапилося в обідню перерву. Повертаючись з своєї резиденції, я побачив поблизу посольства місцеву поліцію. З’ясовую обставини цього нападу. Грабіжників було троє. Очевидно, сигнал їм подав хтось із бразильців, які працювали в нашому посольстві за контрактом як обслуговуючий персонал. Того дня ми мали отримати заробітну плату. Відповідну суму привезли наші співробітники з місцевого банку. Під виглядом працівників служби доставки грабіжники подзвонили у ворота і повідомили, що привезли обід. Замість того, щоб з’ясувати, чи хто-небудь з наших замовляв той обід, співробітниця-секретар відкрила їм ворота (їй не було видно, хто за ними стояв). Так нападники проникли до посольства. Але їм не вдалося заволодіти цими грошима. Наші співробітники все ж таки зуміли викликали поліцію. Зрозумівши, що їх спіткала невдача, грабіжники кинулися до огорожі і втекли через неї. Посольство тоді ще не охоронялося, як деякі інші іноземні посольства. Лише після цього нападу місцева поліція виділила і нам охорону. А пізніше до посольства були відряджені і представники прикордонної служби України. Тоді ж я порушив і питання про зміну посольського приміщення. Знайшли відповідну двоповерхову будівлю, що раніше була резиденцією колишнього посла Бангладеш у Бразилії. Після відповідного внутрішнього удосконалення посольство переїхало у це нове приміщення, яке функціонує до цього часу.
Я пригадав цей випадок ще й тому, що зовсім не виключено, що і під час Олімпійських ігор можливі пограбування її учасників і гостей. Тим більше, що йдеться про багатомільйонне Ріо-де-Жанейро, де криміногенна ситуація далека від благополучної. Розповім про ще один випадок. Він трапився в Ріо уже зі мною. Я перебував там у відрядженні якраз у зв’язку із засіданням згаданої Бразильсько-української ділової ради. Увечері, після ділових зустрічей, ми з дружиною вийшли з готелю прогулятися та придбати місцеві сувеніри на ринку неподалік. Ми вже були за лічені кроки до нього, як раптово виник за моєю спиною місцевий хлопчак і зірвав у мене з поясу мобільний телефон. Наздоганяти його було марною справою. Ми тут же повернулися до готелю і я негайно зателефонував до посольства, щоб заблокувати мій номер. Далі переговори з поліцією вже проводив наш Генеральний консул в Ріо Ігор Тумасов без моєї участі.
Про цю історію і мою необачність я не раз розповідав і моїм співробітникам і різним відвідувачам з України.
Отож, я раджу всім на Олімпіаді в Ріо, бути уважними й обачними. А насамкінець додам, що Ігор Юрійович Тумасов, який має великий дипломатичний досвід, у тому числі й досвід роботи у Бразилії, відряджений до Ріо-де-Жанейро (що означає «січнева ріка») Міністерством закордонних справ України для надання відповідної дипломатичної підтримки нашій спортивній делегації та нашим уболівальникам під час Олімпійських ігор. І все ж, сподіваюся, що в нього під час цієї важливої місії, як і в нашого посольства у Бразилії, не виникне прикрих історій і що від Олімпіади і від перебування у Бразилії, на землі гостинних, щирих душею бразильців у кожного залишаться лише приємні і незабутні враження. Дуже шкода, що сам я не можу побувати в ці дні у Ріо-де-Жанейро і на власні очі побачити грандіозне світове спортивне свято. Але хочу побажати нашим спортсменам гідно представляти нашу Україну і вибороти якомога більше олімпійських нагород.
Юрій Богаєвський