Канадське рукостискання: чи варто вірити обіцянкам лібералів?

Ряд важливих зобов`язань головного лобіста України так і лишилися тільки намірами

Рік тому, напередодні виборів до федерального парламенту Канади, Конгрес українців Канади надіслав до штабів чотирьох основних партій анкети, у яких просив відповісти на питання, що становили інтерес для української громади. Тоді з-поміж усіх конкурентів найбільш проукраїнську позицію зайняла опозиційна Ліберальна партія на чолі з Джастіном Трюдо. Утім, після неочікуваної перемоги на виборах та приходу до влади політика Лібералів зазнала суттєвих змін, подекуди перетворившись на діаметрально протилежну.

То наскільки справдилися сподівання української громади, велика частина якої повірила запевнянням молодого харизматичного Трюдо і проголосувала за його партію в обмін на обіцяну підтримку України?

САНКЦІЇ ПРОТИ РОСІЇ

Оскільки останні вибори до федерального парламенту Канади проводилися 19 жовтня 2015 року, очевидно, що одним із ключових питань, яке цікавило українських канадців, було стримування російської агресії в Україні, і в цьому Ліберальна партія видавалася найкращим союзником (бодай на словах).

Так, хоча чинний на той момент Консервативний уряд на чолі зі Стівеном Гарпером вже запровадив найдовший у світі список санкцій проти Росії, до якого потрапили понад 250 фізичних та юридичних осіб, Ліберали обіцяли піти далі. Негайно після обрання вони мали заборонити в'їзд до Канади та заморозити усі рахунки двох наближених до Путіна олігархів: Ігоря Сечіна та Володимира Якуніна. Під час передвиборних дебатів Трюдо регулярно обвинувачував Гарпера у прихованій співпраці з російським олігархатом через не включення до санкційних списків цих двох осіб. Також Ліберальний уряд мав би "розглянути можливість" відключення деяких російських банків від міжнародної системи грошових переказів SWIFT.

"Ми переконані, що нині чинний список росіян, на яких урядом Канади накладені санкції, є недостатнім та містить помітні упущення. Ліберальний уряд негайно розширить санкційний список, включивши до нього впливових бізнесменів та близьких прибічників Путіна Ігоря Сечіна та Володимира Якуніна", - заявила тоді Анна Гайні, президент Ліберальної партії Канади.

У реальності Сечін та Якунін можуть безперешкодно використовувати свої гроші у канадських фінансових установах та надсилати їх додому за допомогою SWIFT переказів, адже жоден із російських банків не був позбавлений доступу до цієї системи.

Для справедливості слід зазначити, що протягом останнього року Канада все ж двічі розширяла санкції проти Росії, останнього разу навіть включивши до списків шість самозваних депутатів від Криму, які обиралися до Державної Думи РФ.

СПИСОК САВЧЕНКО-МАГНІТСЬКОГО

На час проведення голосування у Канаді найвідомішим українським політичним в'язнем, якого утримував Кремль, була Надія Савченко. Тому не дивина, що українську діаспору дуже цікавили перспективи запровадження Канадою "списку Савченко", який, подібно до "списку Магнітського" у США, накладав би санкції на російських держслужбовців, відповідальних за незаконне позбавлення волі українців. Розуміючи бажання виборців, президент Ліберальної партії Анна Гайні зазначала: "Ліберальний уряд ухвалить законодавство, подібне до американського "акту Магнітського", що накладе санкції на російських чиновників, відповідальних за незаконне ув'язнення у Росії українських громадян Надії Савченко, Олега Сенцова, Олександра Кольченка та інших".

Невідомо, що змінилося з того часу, але міністр закордонних справ Стефан Діон вже кілька разів прямо заявляв, що потреби в ухваленні нових законів наразі немає, оскільки чинне законодавство дозволяє забороняти в'їзд небажаним особам. Після потужного тиску опозиції та враховуючи одноголосну підтримку Палатою громад пропозиції розгляду "акту Магнітського", профільний парламентський комітет все ж отримав завдання вивчити це питання. Поки до ухвалення рішення залишаються місяці, якщо не роки, українці можуть радіти бодай тому, що Савченко вже насолоджується свободою і навіть завітала нещодавно до Канади, аби подякувати діаспорі за підтримку. Однак, десяткам інших українців у російських катівнях від цього навряд чи легше.

НЕДОСЯЖНИЙ БЕЗВІЗ

Обговорення (точніше, його відсутність) запровадження безвізового режиму для короткотермінових поїздок громадян України до Канади теж багато говорить про політику офіційної Оттави відносно нашої держави. Незважаючи на те, що на своє запитання стосовно запровадження безвізу КУК отримав від Гайні однозначну відповідь: "Уряд працюватиме над досягненням цієї мети", - насправді процес лібералізації не зрушився з мертвої точки. Це стало очевидно після оприлюднення відповіді міністра імміграції, громадянства та біженців Канади Джона Маккалума на депутатський запит Керрі Діотте, у якому прямо говориться: "Міністерство ніколи не проводило офіційний перегляд візового режиму з Україною".

Подібну відповідь федеральний уряд уже дав у вересні, відреагувавши на приватну петицію Миколи Кравця, що отримала підтримку більше сотні депутатів та сенаторів. "Наразі Україна не досягла критеріїв, які Канада використовує для оцінки придатності для звільнення від віз. Як наслідок, міністерство не планує найближчим часом переглядати візові вимоги для України", - написав тоді Джон Маккалум.

Насправді, мало хто в Україні та діаспорі щиро сподівається на запровадження у найближчій перспективі безвізового режиму із Канадою, мова нині може йти про визначення чітких критеріїв, "дорожньої карти" безвізу, подібної на ту, що свого часу розробив для України ЄС. Утім, навіть цього досягнути не вдалося.

Враховуючи, що Ліберали загалом позитивно налаштовані до імміграції, вже прийняли у країні понад 30 тис. сирійських біженців, оголосили про безпрецедентне підвищення міграційних квот на наступний рік та працюють над суттєвим збільшенням кількості відвідувачів із Китаю, радикальна відмова від обговорення змін до візового режиму з Україною викликає щонайменше здивування.

Все ж із кінця минулого року Канада, за прикладом США, почала видавати українцям десятирічні туристичні візи, утім рівень відмов при цьому стабільно тримається вище 20%, що в рази більше, ніж у найсуворіших консульствах держав-членів ЄС.

ФІНАНСОВА ДОПОМОГА

Канада Стівена Гарпера надала Україні дуже оперативний і чи не найбільший серед усіх держав світу різносторонній пакет як фінансової, так і гуманітарної допомоги. Окрім незліченних предметів першої необхідності, товарів для вимушених переселенців, обладнання для лікарень, поліції та інших служб, із січня 2014 року Оттава виділила Києву близько 400 млн дол. позик та 240 млн дол. допомоги на різноманітні проекти із розвитку. Перед виборами у Ліберальній партії стверджували: "Ліберальний уряд надасть додаткову фінансову допомогу Україні та закличе Західні уряди й міжнародні інституції підтримувати Україну, поки вона втілює необхідні економічні реформи". Однак, значної фінансової допомоги від Канади Україна протягом року не отримувала, натомість на початку 2017-го завершуються багато, розпочатих раніше, канадських проектів із розвитку та підтримки реформ в Україні, подальша доля яких залишається невизначеною.

ВІЙСЬКОВА ПІДТРИМКА

Чи не найбільше це стосується тренувальної місії UNIFIER, у рамках якої українських воїнів на двох полігонах навчають близько 200 канадських інструкторів. У Міноборони дуже високо оцінюють її ефективність та наполегливо закликають до продовження. Незважаючи на те, що до завершення мандату місії залишається менше 4 місяців, чіткої відповіді від канадської сторони щодо її долі поки не надходило. За словами віце-прем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванни Климпуш-Цинцадзе, під час зустрічі із міністром оборони Канади Харджитом Саджаном минулого місяця їй вдалося "отримати абсолютно чіткий сигнал, що місія UNIFIER буде подовжена у найпотрібнішому для ЗСУ форматі". Однак, що це за формат, і чи передбачатиме він, власне, розміщення канадських військових на українській землі - незрозуміло.

Подібна історія розвивається і довкола підписання Угоди про співробітництво між міністерствами оборони Канади та України. З українського боку робота над текстом документу була завершена іще влітку, однак Канада лише кілька тижнів тому оголосила про готовність поставити свій підпис. Такий темп просування міжвідомчої угоди свідчить про низьку пріоритетність України у порядку денному офіційної Оттави.

Знаковим стало також рішення Канади нібито із бюджетних переконань припинити передавати українським військовим життєво важливі супутникові зображення. Опозицію дуже здивував такий крок, адже ця програма коштувала дуже дешево, особливо порівнюючи із кількістю життів, які вона допомагала зберігати.

ЗНОВУ #ЗРАДА?

Незважаючи на велику кількість недотриманих обіцянок, неправильно вважати чинну владу в Канаді антиукраїнською, адже за останній рік у багатьох аспектах наших двосторонніх відносин було досягнуто значного прогресу. Зокрема, після шести років перемовин було нарешті остаточно підписано Угоду про вільну торгівлю, яка має набрати чинності вже на початку 2017-го; українська поліція отримала 8 млн дол. допомоги; продовжує роботу фінансована МЗС Канади експертна програма підтримки реформ EDGE; поволі збільшується товарообіг між країнами; з офіційної Оттави в бік Москви регулярно лунають заяви про неприпустимість порушення територіальної цілісності України; у канадському федеральному парламенті сформовано безпрецедентно велику групу дружби з Україною; Канада все так само не визнає анексії Криму і так само суворо дотримується режиму санкцій проти РФ, за що платить певну ціну, адже обмежувальні заходи удвічі зменшили обсяг торгівлі між країнами; нарешті прем'єр-міністр Джастін Трюдо, глава МЗС Стефан Діон, міністр оборони Харджит Саджан, міністр міжнародної торгівлі Христя Фріланд, міністр праці Мері Анн Мигайчак здійснили візити до України. І це все - протягом лише одного року!

Утім, все ж є у США таке поняття, як "техаське рукостискання". Означає воно домовленість, скріплену лише... рукостисканням. Відсутність будь-яких письмових підтверджень угоди нібито дає можливість кожній зі сторін уникнути виконання своїх зобов'язань без штрафних санкцій. Однак, для мешканців Техасу відмова від свого слова означала б недопустимий удар по репутації, після якого мати із "порушником" справу не став би ніхто.

Ліберальна партія під час виборчої кампанії вправно роздавала обіцянки, намагаючись мобілізувати на свою підтримку електорат. Хоча жодна із цих обіцянок не вимагає від влади надзусиль та досить легко може бути реалізована, реальні справи виявилися іншими. Безперечно, можна пояснити це "мінливою ситуацією на міжнародній арені", однак чи настільки принципово змінився світ за цей рік? Росія поводиться так само агресивно, загрожуючи не лише Україні, а й світу; вимушені переселенці з Донбасу так само потребують підтримки; Крим залишається окупованим; прав людини у Росії не дотримуються; список українських політичних бранців Кремля постійно довшає, а українські воїни ледь не щодня гинуть на передовій. Кожна партія укладає зі своїми виборцям некодифіковану угоду, і якщо Ліберальна партія найближчим часом не перетворить своє "канадське рукостискання" на "техаське", то в майбутньому 1,3-мільйонна українська громада може зовсім втратити бажання мати з нею справу.

Максим Наливайко. Оттава.