Інавгурація Президента США: без нас не обійдеться

Державний гімн країни виконає юна співачка українського походження

    Засоби масової інформації поступово відкривають розклад заходів, пов’язаних з інавгурацією – урочистою церемонією присяги та вступу на посади Президента і віце-президента США. Відомі лише основні події свята. Але що вже точно передбачено, так це те, що державний гімн країни - світового лідера, на інаугурації виконає 16-літня співачка українського походження Жаклін Марія Іванко. Про це її особисто попрохав Д.Трамп, котрому відомі унікальні успіхи артистки.

   «Джекі Іванко виконає національний гімн на 58-й президентській церемонії інавгурації. Вона є істинним зразком для наслідування й джерелом натхнення для молодих людей всього світу. Джекі уособлює все найкраще і найяскравіше в Америці», - говориться в офіційній заяві команди Д.Трампа.

   Виконати цю престижну місію було запропоновано зіркам світового рівня Елтону Джону, Гарту Бруксу, рокгрупі «Motley Crue», але наступний господар Білого дому віддав перевагу юній співачці – найзначнішому відкриттю в американській музиці останніх десятиліть. Жаклін познайомилась з Д.Трампом, коли його попередник Б.Обама запрошував її на офіційні урочистості як виняткову світову знаменитість.

   Ж.Іванко стане наймолодшою виконавицею державного гімну на інаугураціях заокеанських президентів.

   «Я дуже хвилююсь. Це буде приголомшливо. Це велика честь – отримати можливість виступити перед Президентом ще раз» - поділилася враженнями юна співачка, котра відтепер увійде до елітної групи інаугураційних виконавців гімну США.

    ПРЕДКИ ЖАКЛІН МАРІЇ ІВАНКО – ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

    Процитуємо абзац з інтерв’ю з Джекі (так називають співачку друзі) Іванко, де вона відповідає на запитання, що вона знає про своє етнічне походження: «Так, я знаю, що у мене слов’янські корені. Бабуся розповідала мені досить цікаву історію нашої родини: її бабуся була чи то австрійською, чи то українською принцесою. Вона була дуже допитлива, оскільки багато читала. Дізнавшись з книг про таку велику країну, як Америка, вона вирішила за будь-що побачити її. І врешті-решт ця мрія збулася. Так почалася історія прізвища Іванко на території Сполучених Штатів. Інших подробиць, на жаль, я не знаю…» (уточнимо, що припущення щодо австрійського походження, закономірне: Закарпаття, звідки предки Жаклін, у минулому у певний період входило до складу Австро-Угорщини; додамо, що сьогодні усталилось англомовне написання прізвища Іванко – Evancho, що зустрічається в Закарпатті).

    Додамо, що зберігся архівний документ, де записані всі члени родини і їхня національна приналежність. Прадід співачки – Вільям, прибув до Америки 1910 року. Поселився в штаті Пенсільванія. Тут у його дружини Марії народилося троє синів і донька, котрі записані як українці, за вірою – католики.

    Щодо сім’ї  Жаклін, то її батько Майкл (Михайло) – бізнесмен, мати Ліза (в родині ще троє дітей). По материнській лінії – предки німецького та італійського походження.

    У нас є ще одна переконлива підстава говорити про зацікавлене відношення до майбутніх вашингтонських урочистостей. Справа у тому, що попередникам Д.Трампа президентам США Д.Ейзенгауеру, Б.Клінтону, Д.Форду і Б.Обамі костюми для урочистої події введення на високу посаду шив народжений у селищі Павлове, що в Свалявському районі Закарпатської області, М.Грінфільд, визнаний нині кращим чоловічим кравцем у США. Замовниками його також були кардинал Едвард Іган, колишній державний секретар США К.Пауелл і мер Нью-Йорка М.Блумберг та інші відомі американські діячі. Ще не будучи президентом, замовляв костюми у М.Грінфільда і Д.Трамп. Б.Обама зустрічав королеву Великобританії теж в костюмі від колишнього закарпатця. В одязі знаменитого кравця знімалися в багатьох фільмах зірки Голлівуду (наприклад, Л. ді Капріо; не забудемо нагадати, що цей видатний кіноактор має одеське коріння).

    І В ПЕРЕДМІСТІ МОЖНА ВИРОСТИ ТАЛАНОВИТОЮ 

    Народилася й проживає Жаклін в передмісті північноамериканського мегаполісу Піттсбург (штат Пенсильванія). Тут і почався її шлях до cпочатку американського, а потім міжнародного визнання.

    Почалося все того дня, коли родина Іванків побачила фільм-мюзикл «Примара опери» (створений композитором Л.Уеббером за однойменним романом французького романіста Г.Лєру). Особливо була вражена 7-літня Жаклін. Вона наспівувала мелодії, слухаючи придбаний диск DVD. Мати запропонувала доньці взяти участь у місцевому конкурсі юних талантів. Жаклін посіла друге місце, віддавши першість 20-літній оперній співачці.

   Вимогливі батьки визнали талант дівчини.

   На національному телеконкурсі «Америка має таланти» (TV NBC) 2010 року Ж.Іванко здивувала журі красивим сопрано й знову посіла друге місце. Глядачі стоячи оплесками вітали юну переможницю. Успіх дозволив Жаклін підписати контракт з лідером звукозаписуючої індустрії США – компанією «Columbia Records».

    Суддя конкурсу «Америка має таланти» П.Морган  не стримався й висловився так: « Я ніколи не бачив подібного виступу ні в американських, ні в англійських шоу. Талант Жаклін Іванко світового рівня, з надзвичайним потенціалом. Це досконалість. Досконалість!»

    Так стрімко починався шлях талановитої співачки до вершин визнання.

    Сьогодні у Жаклін мільйони слухачів-прихильників, кілька студійних альбомів. Вона гастролює по всій Америці й за кордоном (кілька разів побувала в Японії – співала для імператорської родини в палаці імператора). Співачка постійно в центрі уваги засобів масової інформації, отримала підтримку легендарних музичних продюсерів, як Д.Фостер та кінорежисерів, як  Р.Редфорд. Студійні альбоми й диски з її записами належать до категорії найбільшого попиту у любителів музики. Жаклін – наймолодша солістка, котра одержала платиновий альбом. Також юнка працює в модельному бізнесі і кіно. 2013 року дебютувала в програмі відомого канадського «Сонячного цирку».

    Карнегі Хол, Музичні зали слави Канади та інші престижні концертні зали й сцени Америки з радістю приймають Ж.Іванко. 2012 року вона співала на Фестивалі мистецтв разом  з молодими зірками Метрополітен-опера.

    Оглядач «Вашингтон пост» порівняв її голос зі звучанням тібетської співаючої чаші – давнього східного музичного інструменту. А тижневик «Тhe Nation» дійшов висновку, що «Якщо є що-небудь на Землі близьке до співу ангела, то це голос Джекі Іванко».

    З юною артисткою виходять на сцену лауреати світових престижних мистецьких конкурсів, як британські співачки Шарлотта Чьорч та Сара Брайтман. 2015 року в дуеті з Ж.Іванко виступав видатний оперний співак П.Домінго.

    Але, досягши визнання, Жаклін залишається милою красунею з привітним  характером – 2011 року вона потрапила до десятки вихованих людей мистецького світу.

    Сьогодні Ж.Іванко – бажана учасниця офіційних заходів найвищого рівня, зокрема, Національної різдвяної ялинки у Вашингтоні. Вона співає для президентів США і лідерів Конгресу під час Національного молитовного сніданку.

    Разом з тим Жаклін почуває себе дівчиною-школяркою (певний період вона не відвідувала школу, а навчалася за окремою програмою).

   – Я бачу себе послом гуманного суспільства, – зізнається Жаклін. Співачка – учасниця руху за врятування тварин, що знаходяться на межі виживання. Вона переконана, що люди повинні підтримувати один одного.

2011 року співала на благодійній акції на честь видатного боксера Мухаммеда Алі, присвяченій збиранню коштів для боротьби з хворобою Паркінсона.  2014 року з піснею Д.Леннона була учасницею добродійного заходу під егідою ООН по програмі ЮНІСЕФ.

     А В НАС… КОЛИ Ж БУДЕ ГАРАЗД?

     Завершальний розділ пропонованої публікації, на жаль, відрізняється від основного тексту. І пояснення цього зрозуміле – щиросердно радіючи за нашу талановиту співачку, не можемо приховати свої гіркоту й сум. Тому й подальші рядки – спроба  глузливого іронізування й вимушені кпини, звернені не тільки на адресу надокучливих сусідів (у Москві вже галасують «Русская дєвочка!»), але й вітчизняних загумінкових хлєстакових, котрі всюди й весь час зі всіх трибун пихато декларують, що «в поті лиця» наполегливо будують Український світ.

    Де він?

    Коли справді почнеться ренесанс вітчизняної культури, освіти – духовного життя? Радіо, телебачення, періодична преса, електронні мас-медіа – здебільшого чужомовні. Україномовні друковані ЗМІ ледь животіють. І не тому, що не відповідають високим фаховим вимогам, а тому, зокрема, що не можуть протистояти натиску рекламного ринку, який знаходиться під тоталітарним контролем васалів олігархів (а там йдеться не про мільйони, а про мільярди). Україна чи не єдина в Європі країна, де рекламний ринок підчинив собі інформаційний ринок (про яку свободу слова можна говорити, коли все міряється «зеленими»?)

      Пройдіться по телерадіоефіру – лише кілька каналів чи радіостанцій пропонують глядачам чи слухачам культурологічні, просвітницькі або  наукові програми тощо. Решта віддана «говорящим головам», які на 24 години на добу заповнені тенденційними інформаційними випусками, політичними «дискусіями», агітаційно-пропагандистськими «програмами» (про так звані «шоу» говорити немає сенсу –  всі вони «творяться» бездарними малокультурними й малоосвіченими «талантами» й розраховані на такого ж  «інтелектуального» рівня глядача.

     Про який фаховий рівень вітчизняних ТБ і радіо можна говорити, коли вони не виконують свої основні завдання: не поширюють суспільно значиму інформацію; не здійснюють моніторингу дій влади.

     Отже, зрозуміло чому досі Жаклін Іванко невідома вітчизняній аудиторії. Й не дивно, що інформація про неї промелькнула в ЗМІ й відразу ж зникла з телеекранів та радіоефіру.

     А от «брати-сусіди» вже тривалий час торжествують, на всіх перехрестях  лементуючи: «Русская девочка» і тому подібне. Більше того – 2012 року Джекі Іванко співала в Санкт-Петербурзі разом з відомим оперним  артистом Д.Хворостовським (предки співака – вихідці з України) та корейською знаменитістю Сумі Йо на відкритті міжнародного економічного форуму.

   Воно-то й зрозуміло: московити з давніх-давен живуть, керуючись принципом «это мое, и то мое, и вообще все мое». Що їм до того, що Закарпаття ніколи не було у складі Російської імперії, звідки походять предки юної співачки; що прізвище талановитої юначки не Иванова, а Іванко?

   Загальновідомо, обрусіння всього, що є на білому світі, часто-густо набирає в Московії макабричного змісту. Наприклад, до нібито московських лауреатів Нобелівської премії відносяться всі, хто (чи хтось з його предків) мав хоча б колись хоча б якесь відношення до територій, що хоча б на короткий час відносилися до Російської імперії (маються на увазі і фінни, і поляки, і прибалти і т.д.).

    Чому українське суспільство не знає про про Жаклін Іванко? Тому, що у поляків є «Полонія» – міжнародне товариство, що об’єднує поляків всього світу; французів на планеті Земля згуртовують мережі франкофонії, консолідує німців міжнародний «Інститут Гете» тощо. А в Україні інституції, що покликані збирати до купи українців у світі, але наша влада гідно не  підтримує.

    На двох американських континентах нині проживають мільйони нащадків вихідців з України (незалежно від етнічного походження). За 25 років Незалежності київська влада хоча б один раз масштабно оцінила спроможність цієї сили, що здатна  справді створити «Український світ»?

    Є дані, що взагалі українців на планеті Земля живе понад 70 мільйонів чоловік (у всякому разі стільки у світі носіїв української мови). Чи ми почуємо їх колись, а вони нас? Поки не буде тісного єднання, як кажуть в діаспорі, Великої України з нащадками вихідців з країв «від Сяну до Дону», є всі підстави сумніватися…

   Торік в адміністрації Президента експонувалась вражаюча виставка «50 винаходів, що подарувала Україна світу» (насправді відкриттів у кілька разів більше). Її вітали захоплені й здивовані американці. І не тільки. Але коли я прочитав інтерв’ю натхненника заходу Д.Шимківа, котрий зізнався, що підготувати виставку йому підказали шведи (чиновник був у Швеції й побачив експозиції, присвячені вкладу шведів у цивілізаційний розвиток людства), глибоко розчарувався.

    Сьогодні в Україні видані десятки авторських енциклопедій, є достатньо літератури й публікацій, що розповідають про наші інтелектуальні досягнення, і які поповнюють фонди бібліотек усього світу, але господарів київського владного олімпу це не цікавить.

    Як байдужі вони й до світового досвіду державотворення.

    Чим відрізняється нинішня модель від колишньої – радянської?

    А нічим!

    В США немає міністерств культури, спорту, інформації тощо, а культурне й спортивне життя з кожним роком демонструє вражаючі успіхи.  Є там два федеральні фонди, створені з активною участю лідерів бізнесу, котрі, як щедрі доброчинці й патріоти-меценати, фінансують розвиток і культури, і спорту, і всієї гуманітарної сфери.

     Що говорити: на жаль, живемо сьогодні так, що нам не до захоплень талантами, котрі відкривають юні покоління незалежної України. У нас нині інша суспільна атмосфера: декларується прагнення модернізувати відроджену державу, а на ділі зміцнюється кланово-псевдопартійна система, що затиснула народ у безвихідний трикутник: олігархізм-популізм-невігластво. Дійшло до того, що «народні обранці» («цвіт нації») з парламентської та інших трибун безсоромно демонструють свою дрімучу безграмотність й безпросвітнє неуцтво.      

      Наші суперегоїсти-олігархи твердо переконані, що можна й без культури та освіти сито прожити…

      Слухаєш справді янгольський голос Жаклін Іванко й мимоволі переконуєшся, що талантам в Україні (а їх тут не менше, ніж в інших країнах) поки що «не світить» подібний успіх.  

Віталій Абліцов

(«Слово Просвіти» – Укрінформ).