Ще один український крок до загадкової Японії
Мудрі нотатки з чотирнадцятого століття
Днями агентство Блумберг поширило інформацію про прискорене зростання в другому кварталі світового валового внутрішнього продукту. І одним з локомотивів цього прискорення стала Японія.
Знову Японія. Вкотре ця далекосхідна острівна країна у своїй повоєнній історії демонструє світові приклади економічних ривків. Не маючи достатніх природних ресурсів, передусім енергетичних, вона перед лицем планетарних економічних криз завжди знаходить власні шляхи і способи виходу із скрути і нові імпульси для розвитку.
Ворожка у центрі Токіо
Пишу ці рядки, а в пам’яті постає вечірня Гінза – найпопулярніша вулиця японської столиці. Мене вразила побачена там одна картина: трохи осторонь потоку людей і машин сиділа ворожка. Свічечка, запалена нею, слабо мерехтіла і явно губилася в морі рекламних вогнів і сяючих вітрин магазинів, ресторанів, ігорних центрів. Але, судячи з усього, ворожка не залишалась непоміченою: кілька молоденьких дівчаток терпеливо чекали своєї черги, щоб дізнатися про свою долю. Мабуть, для того, аби «пацієнт» виразніше бачив, куди ведуть лінії його рук, ворожка застосовувала ще й лупу, а відомо, що японська оптика, як і багато чого іншого, у світі – поза конкуренцією.
Мене це вразило, бо до тієї поїздки в Японію я був переконаний, що японці – народ прагматичний, далекий від забобонів. І там, на Гінзі, мені подумалось: а що ми взагалі знаємо про цю екзотичну острівну країну, населення якої, господарюючи на 15 відсотках землі ( решта території – гори), зуміло створити найрозвиненіше на планеті суспільство. Одні з найбільших у світі корпорації і фірми – японські (у загальносвітовому індексі доля акцій японських компаній складає 44 відсотки), у десятці провідних банків світу – сім японських, японці живуть довше всіх у світі, за останні піввіку експорт Японії зріс у 155 разів, а ВВП на душу населення у 55 разів, найнижчий рівень інфляції серед розвинених країн – у Японії, найменше безробітних – також у цій країні.
Як вдалося цього досягти? Кожен, кого цікавить сучасний світопорядок, не може не замислюватися над японським феноменом, найбільшою загадкою якого є, напевне, характер японців. Начебто ми чимало про нього знаємо: серед найхарактерніших його рис виділяється працелюбність, дисциплінованість, акуратність, точність, ввічливість, схиляння перед авторитетом, відданість традиціям, розвиненість естетичних почуттів. Погодившись із цим, перекладач нашої журналістської групи виділив ще загострене почуття обов’язку. І привів характерний приклад, пов’язаний з відомою історією про хабарі від американської фірми «Локхід» колишнього прем’єр-міністра Японії Танаки. Причому про хабарі не в нашому розуміння слова: Танака не клав гроші собі в кишеню, а передавав на підтримку своєї партії. Одним із свідків у цій справі був особистий водій Танаки. З одного боку, він, як людина законослухняна, мусив казати правду, з другого – морально не міг зраджувати свого шефа. Не знайшовши виходу з цієї дилеми, водій покінчив життя самогубством.
І це не винятковий випадок навіть у сучасному житті Японії. Неабияке почуття обов’язку – справді одна з найпримітніших рис японського характеру. Японська мораль вважає дух «групової солідарності», узи взаємної залежності – основою відносин між людьми. «Знайди групу, до якої б ти належав, – проповідує суспільна мораль. – Будь вірним їй і покладайся на неї. Один ти не знайдеш свого місця в житті, загубишся в її лабіринтах і хитросплетіннях. Без почуття залежності не може бути почуття впевненості». Саме тут слід, мабуть, шукати пояснення, чому японці так віддані своїй «фірмі», а в ширшому розумінні – державі й нації, саме в цьому – джерела японського патріотизму.
Буддійський чернець «заговорив» українською
Отже, ми й справді начебто немало знаємо про Японію і японців. Але ось який парадокс я спостеріг: чим більше знайомишся з цією острівною країною, тим загадковішою вона здається. І в цьому я ще раз переконався, коли прочитав книгу японського філософа, письменника, буддійського ченця Середньовіччя (1283 – 1350) Кенко-хоші «Нотатки знічев’я», яка вийшла у ці серпневі дні в київському видавництві «Либідь».
Цей твір належить до перлин світової літератури. Він перекладений багатьма мовами світу. І ось тепер маємо український переклад. Відразу зазначимо: прекрасний переклад! Але спершу про автора «Цуредзурегуса» (так звучить японською мовою назва цієї збірки есеїв, новел, оповідань та легенд Кенко-хоші). Досі про Кенко-хоші та його творчість в Україні знали переважно дослідники японського письменства, філософії та історії. Нині, завдяки виходу у світ «Нотаток знічев’я», цього автора може відкрити для себе більше коло українських читачів. На жаль, не широке, бо наклад видання обмежений тисячею примірників.
Як уточнює у вступному слові до видання авторка перекладу Ніна Баликова, повне ім’я письменника від народження – Урабе Канейоші, проте вже кілька століть він відомий як Йошіда Кенко чи Кенко-хоші. Кенко – його ім’я після чернечого постригу, «хоші» – почесне звання видатних ченців, що дослівно означає «учитель закону». Він походив із роду синтоїстських священників. Дід і батько обіймали посаду придворного провидця. Сам Кенко став наставником імператора Го-Ніджьо, коли того знали ще під іменем принца Куніхару. Але удача й слава відвернулися від придворного літератора: після нетривалого правління Го-Ніджьо до керма влади став імператор іншої, протиборчої династичної лінії. І це відразу позначилося на долі Кенко. Коли у 1312 році укладали при імператорському дворі чергову збірку поезій, до неї не потрапив жоден вірш Кенко, і вже наступного року він прийняв постриг ченця, відмовившись від матеріальної допомоги кіотської знаті ( Кіото тоді був столицею Японії) і тривалий час жив відлюдником у віддаленому гірському селі, а потім усамітнився в Йокава, одній із трьох пагод храмового комплексу біля підніжжя гори Хіей.
За словами Ніни Баликової, аскетизм і усамітнення становили лише один бік його життя. Бо поряд із цим Кенко відвідував будинки знатних вельмож, підтримував дружні стосунки з представниками вищого світу Японії. Труди і дні Кенко того періоду відбито у збірці віршів, укладеній його другом, поетом Тон-а, який прийняв постриг того ж року, що й Кенко-хоші. Відлюдники обмінювалися віршами про самотність, часом шифруючи смисл послань в акровіршах. Скажімо, Кенко надіслав другові рядки:
Холодно вночі отут
Чую, літо скоро промине
Ридає вітер, огорта житло
Сумним серпанком.
Виділені перші склади кожного рядка формують звернення: «Хочу рису». В іншій строфі Кенко просить у друга грошей. У відповідь отримує його зашифрований акровірш: «Рису немає, грошей обмаль».
Дослідники життя і творчості Кенко-хоші вважають, що він прожив довге життя і закінчив його у провінції Іга біля підніжжя гори Куніміяма, у сплетеній із трави і лози хижі. По його смерті в хижі знайшли стару копію Лотосової сутри, переписані митцем уривки китайського трактату Лао-цзи, кілька частин «Повісті про Генджі» (щоденник іншої талановитої письменниці-самітниці пані Мурасакі»), чернечий одяг і найпростіші речі хатнього вжитку. Але, крім цих скромних речей, Кенко залишив після себе унікальні твори, і, насамперед, «Цуредзурегуса» – «Нотатки знічев’я».
Саме два провідні ідейні і філософські напрями – буддизм і конфуціанство – поєдналися на сторінках безсмертного твору Кенко-хоші. Але в ньому годі шукати буквальне слідування цим напрямкам. Автор «Нотаток знічев’я» представив у ньому своє бачення світу і місця та поведінки в ньому людини. Він, зокрема, відстоював ідею самовдосконалення і просвітлення через відданість власній справі, що передбачає передусім життя у світі, а не зречення його. «Навіть після постригу, – зауважує у передмові Ніна Баликова, – Кенко прагнув поєднати конфуціанські ідеї служіння державі і суспільству з буддійськими ідеями відходу од світу… Суперечностей між релігійним і мирським ставленням до життя, на думку Кенко, можна уникнути через побудову «ідеального» двору, де доброчинний правитель і витончено-естетична аристократія утворюють одноцілість. Так буде, якщо всі представники суспільства дотримуватимуться ідеалів старовини».
Більшість дослідників, наголошує авторка передмови, сходяться на тому, що Кенко-хоші вирізнявся вільнодумством і поєднував у(у літературі, як і в житті) «смаки грішного мирянина з благочестивими пориваннями буддиста». І справді, погляди митця суперечливі. То він вихваляє самотність і осуджує марноту світу, то скаржиться: «На світанку прокинешся – і ні з ким обмовитись словом. Рукав твій сльозами уві сні зволожений». Приводячи у передмові ці слова, Ніна Баликова додає, що широта тематики «Нотаток знічев’я», спричинена світським досвідом автора, немовби позбавляє цей твір ореолу пам’ятки літератури самітництва. Зрештою, ліберальні погляди японців на усамітнення давали змогу поєднувати відлюдництво із суто світським способом життя. Естетика усамітнення перетворювала цей дивовижний спосіб життя на альтернативний центр влади, який правителі пізнього Середньовіччя прагнули використати для легітимації й посилення свого авторитету.
Кілька нотаток знічев’я Кенко-хоші
Твір Кенко-хоші написаний у чотирнадцятому столітті. Але як по-сучасному звучать його мудрі рядки! Приведемо лише кілька нотаток-розмірковувань автора, далекого від українського читача і в часі, і в просторі:
«Марні зміни гірші за відсутність змін».
«Є люди, які вже забули святі стародавні принципи управління державою, не помічають ні страждань народу, ні загроз для країни, натомість потопають у розкошах і поводяться так, наче цілий світ затісний для їхніх забаганок. Здається, цим людям забракло розуму».
«Найзвичайніші дії жінки можуть іноді схвилювати серце. Самі жінки в полоні кохання втрачають сон, проте стійко витримують будь-які незручності й тамують біль».
«Хоча наш дім –– лише тимчасове пристановисько на цьому світі, та все ж як гарно, коли в ньому все гармонійно, усе до ладу».
«Сидіти самому під лампою, читаючи книгу, і знаходити на її сторінках нових друзів із небаченого світу неперевершена втіха».
«Коли людина, усамітнившись у гірському храмі, присвячує життя Будді, вона не має відчуття змарнованого часу, натомість здається, наче весь бруд, що назбирався в душі, вимивається начисто».
«Здавна так повелося, що найдостойніші люди рідко бувають багатими».
«Ще й вітер не подув як слід, а квіт уже осипається з дерев: так само нетривке й людське серце. Коли згадуєш старі часи й товариство близьких людей, здається, не забудеш жодного слова, від якого колись так стискалося серце. Проте з часом спогади віддаляються, і розлука з ними навіть болючіша, ніж розлука із самою людиною».
«Украй нерозумно в гонитві за славою й статками ціле життя не давати собі ані хвилини спочинку, а серцю – спокою».
«Люди не вічні, і про це варто пам΄ятати щомиті. А отже, треба послабити прив΄язаність до марнот цього світу, спрямувавши серце на праведний шлях».
«Неабияке розчарування настає, коли хтось розводиться про поезію, але подає як приклад невдалий вірш. Люди, які хоч трохи розуміються на поетичному мистецтві, такого собі не дозволили б. І так завжди: коли дилетант намагається вдавати із себе знавця, це смішне й жалюгідне видовище».
«Людина, яка твердо вирішила осягти високу мету просвітлення, хай як це складно, має рішуче відкинути все буденне».
«Гідна поваги та людина, яка добре розуміє межі своїх можливостей, говорить розважливо і лише тоді, коли до неї звертаються чи коли її про це попросять».
«Є приказка: «Драконові, що піднісся до небес, залишається тільки падати». Так само повний місяць може тільки худнути, а від розквіту шлях – лише до занепаду. Що раніше будь-що на світі з΄являється, то швидше й зникає. Осягаючи певну мету, ви стаєте на шлях, що провадить до кінця».
«Коли люди, яким уже за сорок, зберігають нахил до сластолюбства, та хоча б намагаються приховувати свою пристрасть, – ще менше з тим; але якщо вони теревенять про інтимні речі, ба починають глузувати з чужих любовних походеньок, це так суперечить їхньому вікові, що й слухати гидко».
«Ми напевно не потребуємо китайських товарів, крім ліків. Книжок із Китаю в нашій країні теж, здається, удосталь, щоб переписувати їх. А те, що китайські торгові судна , дощенту набиті нікчемним дріб΄язком, мають долати нелегку дорогу, щоб доправити це все до нас, – справжнісіньке божевілля».
«Вражене серце болить набагато сильніше за скалічене тіло. Та й більшість хвороб зароджується в серці. Насправді мало хвороб, що приходять іззовні».
«В опочивальні імператора подушку заведено класти на схід. Гадають, що так людині передається енергія сонця, – тому й Конфуцій спав головою на схід».
«Недаремно доживає віку старий майстер, який так знається на своїй справі, що люди про нього кажуть: «До кого ж ми звернемося, коли його не стане?»
«Недобре ходити у гості знічев΄я. Навіть якщо ви зазирнули до когось у справі, слід піти, тільки-но її залагоджено. Затримуватися – це лише завдавати господарям зайвого клопоту».
«У світі є багато незрозумілих речей. Наприклад, я ніяк не можу збагнути звички за найменшої нагоди пригощати інших вином, ще й наполягати на такому частуванні. Змушений до пиття мученицьки кривить обличчя, усе поривається кудись тихцем вилити свій трунок і втекти, але його перепиняють, затримують – і знову змушують пити без міри; пити так, що навіть найповажніша людина скоро обертається на безумця й блазня, а міцна здоров΄ям починає скидатися на тяжкохвору й зрештою втрачає тяму. Це все тим більше прикро, якщо випивали з радісної нагоди».
«Сподіване не справджується, а непередбачене збувається. Проблемні начебто питання розв΄яжуються самі собою. , тоді як позірно легкі змушують напружитися. Ось і минають дні не так, як гадалося. За днями цілий рік. А там і цілісіньке життя».
«Людина – духовний центр неба і землі. Всесвіт безмежний, і людська натура безмежна так само».
«Якщо прагнете уникнути помилок, найкращий спосіб – чинити по правді, шанувати всіх і не бути багатослівним. Ті, хто так чинить, – чоловіки чи жінки, старі чи малі, – усі є достойними людьми, та коли зазначених вимог дотримується хтось молодий і гарний з лиця, його слова надовго западають в душу. Усі помилки трапляються тоді, коли вдаєш із себе до всього звиклого й умілого, прибираєш розумного вигляду й згорда поглядаєш на інших».
«Причини, через які люди раз у раз переймаються сприятливими і несприятливими обставинами, – це насолоди і страждання. Насолоду дає те, що подобається, і те, що любиш. У пошуках насолоди люди не знають упину. Серед прагнень до насолоди найпершим є прагнення слави. Слава буває така: ушанування вчинків і вшанування талантів. Другим прагненням є хіть, а третім апетит. Усі спонуки світу поступаються перед цими трьома. Вони є наслідком помилкових думок і причиною багатьох проблем. Найкраще їм не піддаватись».
* * *
Цей ряд нотаток і сентенцій Кенко-хоші можна продовжувати довго. Повторимось: написані вони ще понад шість століть тому. А таке враження, що їх творив наш з вами сучасник. Книга Кенко – не лише видатна пам΄ятка японської класичної літератури і всього світового письменства, а й цілком актуальний твір для наших з вами часів. Тому таку високу цінність має переклад його українською мовою і безпосередня зустріч із ним читачів України. Тому маємо щиро подякувати тим, хто здійснив переклад і видав цю унікальну збірку Кенко-хоші.
Насамперед, перекладачці Ніні Баликовій і тим, хто підтримував її у цій великій подвижницькій праці, зокрема , доктору філологічних наук, професорові Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванові Бондаренку.
Ніна Баликова довго йшла до цієї події. У дитинстві це були японські анімаційні фільми, в яких уже відкривався незвичний казковий світ далекої країни. Дитяче захоплення переросло у професійний інтерес та в наполегливе, поглиблене вивчення японської мови. Правда, «попутно», в одинадцять років, Ніна стала автором книжки дитячих казок «Міс Кішка», у десятому класі перемогла у європейському конкурсі за твір про рідну країну, отримала диплом Малої академії наук України за дослідження про традиції буковинського весілля, перемогла у Всеукраїнській олімпіаді з української мови і літератури.
І все ж її найсильнішим «магнітом» стала японістика. Ніна з відзнакою закінчила КНУ імені Тараса Шевченка, отримала ступінь магістра з мови та літератури (японської і англійської) та перекладу, здобула магістерський ступінь з медіа та міжнародних комунікацій у Токіо, Університет Васеда, працювала в цьому університеті асистентом професора. Нині пише статті з японської мови та літератури для наукових збірників та перекладає давньояпонську класичну прозу, є власним кореспондентом парламентської газети «Голос України» в Японії. Про її глибоке знання не тільки японської мови, а й літератури, історії і філософії Японії переконливо свідчать численні коментарі Ніни Баликової до есеїв, новел, оповідань та легенд Кенко-хоші. Вони додають нам нові знання про цю справді дивовижну країну і показують ерудицію і наукову сумлінність перекладачки
Кажучи про вихід в Україні класичного твору Кенко-хоші як про значну літературно-мистецьку подію, не можемо не відзначити і прекрасне оформлення книги. І, насамперед, завдяки вдалим, доречним і виразним ілюстраціям та дизайну художника Олексія Григора.
І, звичайно, віддамо заслужену шану очолюваному Оленою Бойко колективу видавництва «Либідь» (зокрема, головній редакції літератури з гуманітарних наук на чолі зі Світланою Головко), яке у наш скрутний, безгрошівний для книговидавничої справи час знайшло можливість підготувати і випустити у світ українською мовою один із безсмертних творів світової класики. Важливо й те, що видання здійснене напередодні 26-ої річниці незалежності України і в проголошений Президентом України Рік Японії в нашій країні. На початку цього Року не бракувало запевнень на всіх українських рівнях у здійсненні нових кроків по зближенню з Японією і зміцненню з нею контактів. Ми не беремося аналізувати, що із цих заяв, намірів і планів реалізовано, тим більше, що Рік ще триває. Але ось перед нами – цілком конкретний і вагомий труд, книга «Нотатки знічев΄я», котра справді стала одним із реальних кроків у наближенні України і українців до країни, якою є далека від нас, загадкова Японія.
Михайло Сорока