Напад СРСР на Польщу: уроки минулого для майбутнього, яке вже настало

Поляки найкращим захистом вважають нарощування оборонних можливостей країни і присутність військ НАТО

У Польщі 17 вересня відзначено 78-у річницю пам'яті жертв нападу СРСР на Польщу. Четвертий поділ Польщі, як ще неофіційно називають "братську" допомогу СРСР українцям та білорусам на західних теренах Польщі, став можливим завдяки таємному протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 року. 

"ВИЗВОЛЕННЯ" ПО-РАДЯНСЬКИ: НЕ ЖАЛІЛИ НАВІТЬ ДИПЛОМАТІВ

Визвольний похід робітничо-селянської Червоної армії (РККА - рос.) – саме так досить стандартно раніше радянська, а нині російська історіографія, розглядає агресію й окупацію Другої Речі Посполитої, яка розпочалася о третій ночі 17 вересня 1939 року. При цьому, ця подія рясно припудрюється ідеологічними кліше: мовляв, радянські війська було введено для захисту населення західної України та Білорусі та через необхідність його визволення від буржуазного польського поневолення. 

Треба визнати, що Сталін довго зволікав з цим "захистом", адже Гітлер напав на Польщу ще 1 вересня. Радянська/російська історіографія подає це як довгі вагання лідера "Країни Рад", який роздумував, як саме вчинити у цій ситуації. В результаті бажання "піклуватися про долі близьких ментально, культурно і мовно українців і білорусів" взяли гору.

Однак насправді усе було набагато банальніше: Сталін просто не хотів вести війну на два фронти (деякий опір поляків не виключався), а тому розпочав агресію 17 вересня відразу після того, як напередодні у Москві було підписано перемир'я з Японією. Воно завершило радянсько-японські збройні зіткнення, кульмінацією яких стала битва на Халхин-Голі 27 серпня 1939 року. Відтак, підписана угода щодо "миру" на Далекому Сході розв'язала Сталіну руки на Заході, і РККА рушила "визволяти" східну Польщу. В результаті, фактично без боїв з польською армією, було окуповано територію площею 190 тис.кв.км з 13-ти мільйонним населенням.

Дезорієнтована польська армія не чинила опору. Тим більше, що одним з останніх розпоряджень польської влади, яка на той момент вже перебувала у Коломиї і вже мала перебиратися до Румунії, був наказ польським військам від 17-го вересня не вступати у збройні сутички з більшовиками, а відступати у бік Угорщини та Румунії. Утім, підрозділи РККА й не думали давати полякам відступати, а ставили ультиматум – роззброювали й арештовували. Таким чином, загалом було захоплено у полон 250 тис. польських військових, зокрема 18 тис. офіцерів. Значну частину з них у першій половині 1940 року буде страчено, що потім названо Катинським злочином.

Про підступність Сталіна та його оточення може свідчити хоча б факт, що всупереч міжнародному праву після намагання вручити послу Польщі в Москві Вацлаву Гжибовському дипломатичну ноту про агресію проти Речі Посполитої (дипломат ноту не прийняв), його разом з іншими членами польської дипломатичної місії тривалий час не хотіли випускати з СРСР. Радянська влада намагалася позбавити поляків дипломатичного імунітету й арештувати їх. Однак в ситуацію втрутилися посли на той час ще "дружніх" Німеччини й Італії, які зажадали від СРСР усе ж випустити польських дипломатів з країни. Менше поталанило польському консулу у Києві Єжи Матусінському, який був викликаний до НКВС і згодом страчений.

Про "захист" українців і білорусів упродовж 1939-1941 років можна писати багато. Репресивні виселення у віддалені райони СРСР, арешти та ув'язнення інтелігенції, розстріли особливо небезпечних для радянської влади в'язнів – стали буденністю на Західній Україні. Рахунок вбитих українців, поляків тощо йшов на десятки тисяч, депортованих у Сибір – понад мільйон. 

ОБОРОНА І РЕПАРАЦІЇ

У дощовий недільний ранок 17 вересня 2017 року президент Польщі Анджей Дуда мовчазно поклав вінок до пам'ятника "загиблим та закатованим на Сході". Міністр національної оборони Польщі Антоній Мацеревич біля цього ж пам'ятника згодом висловив сміливу думку: якщо Гітлер підступно не домовився б зі Сталіним у таємній частині пакту Молотова-Ріббентропа про поділ Польщі, то Друга світова війна не вибухнула б. Можна сперечатися з цим твердженням, але не можна заперечити очевидного: мовчазна згода Заходу ("дивна" війна Англії і Франції проти Німеччини) і підступність Сходу (СРСР) у початковій фазі Другої світової війни переконала Гітлера у слабкості візаві і надихнула його на подальший розвиток військового успіху. 

Глава міноборони Польщі у неділю підкреслив, що протести Росії та її "вето" на розміщення підрозділів країн НАТО на східному фланзі – у Польщі, країнах Балтії чи Румунії є "неактуальним" і "контрпродуктивним" для Польщі, адже саме війська НАТО, а також посилення обороноздатності країни є не фактором нестабільності, а навпаки – зміцнення власної безпеки. Очільник міноборони впевнений, що потенційний агресор має бути переконаний у тому, що навіть спроба якихось дій чи провокацій може йому дорого коштувати у прямому та переносному значенні.

Мацеревич також звернув увагу на потребу виплати репарацій не лише Німеччиною, але й Росією як правонаступницею СРСР. А чому, власне, ні? Після окупації східної Польщі радянська влада використовувала як промислові, так і аграрні потужності вже неіснуючої на той час країни. Можна передбачити, якою буде офіційна реакція Москви на ці ініціативи Варшави: покрутять пальцем біля скроні і відправлять куди подалі. Байдуже. Польща таким чином створює певний арсенал політичного тиску на Росію, яка наприклад, вже тривалий час шантажує Варшаву розбитим літаком президента Качинського. Кремль знущається над Польщею вже сьомий рік поспіль знаходячи приводи, аби не віддавати польську власність.

А повертаючись до теми: чи агресія СРСР проти Польщі 1939 року не викликає якихось паралелей із сьогоденням? Аргумент захисту "своїх людей" від гніту буржуа/націоналістів/злочинних режимів/хунти... (обрати "потрібний" варіант) перейшов у спадок від СРСР до Росії. Найбільш "свіжа" аналогія – "приєднання" Криму під виглядом "захисту своїх" від націоналістичної "хунти". А далі за калькою НКВС – розгортання агресивного терору ФСБ проти неугодного елементу на півострові – кримських татар та патріотично налаштованих українців. 

Потрібно знати і робити висновки з історії, яка не терпить забуття і сильно б'є по забудькуватим спіраллю свого нового витка, хоч він насправді є дещо видозміненим і адаптованим до нинішніх реалій відображенням минулого. 

У Польщі добре пам'ятають про несподівану агресію підступного північного сусіда й роблять висновки з останніх подій в Україні. Тому, поляки сьогодні кажуть, що найкращим захистом від можливих неприємних історичних паралелей є нарощування оборонних можливостей країни і присутність військ НАТО. Україні, аби вижити, теж потрібно діяти за цим сценарієм.

Юрій Банахевич, Варшава