Націоналісти марширують Варшавою: “троянський кінь” для Качинського

Правляча партія Польщі ставить під загрозу власне існування при владі та безпеку країни

Минулої суботи з нагоди 99-річчя незалежності Польщі у Варшаві відбувся традиційний “Марш незалежності”. Широкий резонанс після події, організованої рухами ультранаціоналістичного спрямування, й досі підігріває емоції у Польщі та за її межами.

ПОРОКИ РАДИКАЛЬНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ

Трохи навіть дивно, але в останні роки не державні урочистості, а саме Марш незалежності потроху став візитною карткою святкування незалежності Польщі. Започаткований в 2011 році радикальними організаціями крайнього націоналістичного спрямування – Національно-радикальним табором (ONR) та Всепольською молоддю (MW), він з кожним роком згуртовує усе більше прихильників, фокусуючи на собі пильність ЗМІ. Попри дозволи на подібні марші, ліберальна “Громадянська платформа” усе ж критично ставилася до  учасників. Тоді, фактично щороку, в результаті зіткнень націоналістів із поліцією і противниками маршу були десятки і сотні затриманих, побитих, зокрема й журналістів, які висвітлювали цю подію.

Ситуація змінилася в 2015 році, коли до влади в Польщі прийшла право-консервативна політична сила “Право і Справедливість” (PiS). Партія Качинського прийняла іншу стратегію, ніж попередники. Хоч відкрито вона і не «дружить» з націоналістами, але намагається їм не перешкоджати і навіть певним чином демонструє симпатію до учасників, називаючи марш “гарною патріотичною подією”. Відтак, і справді третій рік поспіль різко зменшилася кількість проявів фізичного насилля, бійок, зіткнень із поліцією, актів вандалізму тощо. Ну майже ідилія. З наголосом на слово “майже”. Навіть за відсутності в цьому році видимої агресії на марші, в результаті його проведення світ знову заговорив про Польщу, як країну, де сильними є підвалини радикального націоналізму з обличчями ксенофобії та расової нетерпимості.

У чому справа? ONR і MW, які разом з великою кількістю більших чи менших організацій та рухів організували марш, і справді подбали про безпеку. Сотні їхніх волонтерів слідкували, аби не було проявів фізичної агресії. Присутність влади відчувалася лише в небі: над маршем літали поліцейські чи військові гелікоптери. Треба бути відвертими: не легко утримати десятки тисяч людей різної масті й поглядів (зі значною частиною з них точно не хотілося б зустрітися у темному провулку) від проявів агресії у сприятливому середовищі значного скупчення учасників. Це майже те ж саме, що вести вовків повз стадо овець і чекати, що вони жодним чином не реагуватимуть на потенційну жертву. А люди там зібралися і справді різні: починаючи від фанатичних прихильників коронації Ісуса Христа на короля Польщі й до тих, для кого релігія не викликає абсолютно жодних емоцій. Попри те, що цьогорічний варшавський Марш незалежності проходив під лозунгом “Ми хочемо Бога!”, дивлячись на значну кількість учасників із зовнішністю, характерною для субкультури футбольних хуліганів, складно було собі уявити цих людей у стані глибокої молитви на вервиці. А от футбольна атмосфера якраз відчувалася максимально.

Ледь марш встиг стартувати, як розриви петард і червоний їдкий дим від файєрів вмить повернули значну частину учасників у рідну стихію. Фізична безпека була гарантована, але в ідеологічному плані все виглядало зовсім по-іншому. Пороки радикального націоналізму вмить вилізли назовні разом із плакатами, які розгорнули учасники. Деякі з них важко було не помітити навіть у дуже широких рамках визначення “патріотизм”. Від угорського праворадикального Jobbik й італійської фашистської Forza Nuova до польських друзів Путіна – угруповань “Фаланга” і Табору Великої Польщі (OWP), усі несли плакати і вигукували гасла, які зовсім не обов'язково мали відношення до Бога чи того ж таки вище згаданого патріотизму в його класичному розумінні.

“Біла Європа братерських народів”, “Усі різні – усі білі”, “Чиста кров”, "Sieg heil" (нацистське вітання), “Молімося за ісламський голокост” – це лише деякі з плакатів, які не могли не викликати негативну реакцію в Польщі та за кордоном. Не бракувало на ньому й гасел проти УПА і Бандери (з використанням ненормативної лексики) та плакатів типу “Польський Вільнюс, польський Львів”.

ПРОЯВИ ДЕМОКРАТІЇ ЧИ “РЕПУТАЦІЙНА КАТАСТРОФА”?

Польська влада після завершення маршу рапортувала про успіх – як у безпековому, так і в патріотичному плані. Мовляв, багато людей вийшли на вулиці столиці, аби під державними прапорами продемонструвати свою любов до батьківщини. На марші й справді було багато простих людей, які вийшли цілими сім'ями, з маленькими дітьми, аби потішитися святом. Однак, як завжди буває в таких ситуаціях, “ложка з дьогтем псує бочку з медом”. Хоча, тут “ложкою” явно не обійшлося.

Світові ЗМІ дуже критично оцінили марш, першим на сполох забив Ізраїль. Вустами речника МЗС Єрусалим назвав його “небезпечним, організованим екстремістськими та расистськими елементами” і висловив сподівання, що офіційна Варшава “негайно і рішуче” на нього відреагує.

Президент Євроради, екс-прем'єр Польщі Дональд Туск, який перебував на Філіппінах на саміті АСЕАН, згодом написав у Твіттері, що марш був “репутаційною катастрофою” для Польщі. Багато світових лідерів розпитували його в кулуарах про події у Варшаві. Польські опозиційні партії і, навіть, фізичні особи подали заяви до прокуратури на організаторів маршу щодо скоєння ними злочину, зокрема – пропагування фашистської ідеології. Вони пропонують делегалізувати сили, які організували марш. До речі, попередник нинішнього ультранаціоналістичного ONR, який діє з 2012 року, – рух з ідентичною назвою і поглядами був заборонений в 30-х роках минулого століття тодішньою польською владою. Проіснував він тоді усього три місяці.

Зовнішня критика змусила реагувати польську владу і самих організаторів маршу. МЗС Польщі в офіційному повідомленні підкреслило, що у мирному марші тисячі поляків “засвідчили свої патріотичні почуття”. Польська дипломатія наполягала, що негативні ексцеси під час події носили “інцидентальний характер”, відтак це не може кидати тінь на весь марш. Водночас, МЗС рішуче засудило “расистські, антисемітські й ксенофобські” ідеї та плакати. У схожому дусі висловлювалися й польські політичні “важковаговики”. Президент Анджей Дуда підкреслив, що у Польщі не може бути місця проявам расизму та ксенофобії, а лідер PiS не виключив, що поява на марші подібних плакатів могла бути чиєюсь провокацією.

Організатори ж маршу вирішили, що найкращий захист – це напад і оголосили про намір притягнути до відповідальності тих, хто називає марш фашистським і нацистським. Однак, спроби заперечити наявність у їхніх діях ксенофобії та расової нетерпимості виглядали надзвичайно недолугими. Це ще більше ускладнило їхню ситуацію. Зокрема, один із ведучих маршу від МW в інтерв'ю польським ЗМІ сказав, що “особа з іншим кольором шкіри не може бути поляком”. Це викликало негайну реакцію, і його виключили з керівництва руху. Цей активіст не сказав нічого нового, що не відповідало б ідеалам MW. Просто зовнішня кон'юнктура тимчасово стала несприятливою, і заради її покращення потрібно було принести “сакральну жертву”.

ГРА НА ОДНОМУ ЕЛЕКТОРАЛЬНОМУ ПОЛІ

Ситуація з фактичною підтримкою урядом PiS Маршу незалежності (з деякими застереженнями) з одного боку є зрозумілою, а з іншого – виглядає недалекоглядною. Демонструючи лояльність, право-консервативний польський уряд, фактично, засвідчує спільність у поглядах з його учасниками. Зокрема – в прив'язаності до католицизму, сповідуванні традиційних сімейних цінностей, приділенні значної уваги патріотичному вихованню чи в несприйнятті диктату Заходу. Напевно, лідери PiS вважають, що офіційна критика могла б зашкодити партії й позбавити її частини патріотичного електорату. Однак, даючи карт-бланш ультранаціоналістам на проведення маршу в такому форматі (плакати і висловлювання усе ж не виглядають як поодинокі інциденти, а фактично відповідають ідеологічним переконаннями цих рухів) сама собі будує “троянського коня”. Ультранаціоналісти не можуть бути ані ситуативними, ані тим більше, постійними союзниками PiS. Вони грають на одному електоральному полі, борються за той самий консервативний електорат. Тільки з більш радикальними поглядами вони скоріше є союзниками парламентського руху Kukiz'15, який вже зараз претендує на 8-10% польського електорального “торта”, і це далеко не межа.

Але ультранаціоналісти навіть не приховують того, що не вважають PiS спорідненою силою і будують свої плани на майбутнє. Наприкінці маршу зі сцени лідери цих організацій прямо заявляли: їхня мета – влада у країні. Вони вже мають своє, хоч і невелике, представництво у Сеймі. Іще кілька років тому подібне не можливо було навіть уявити. Плани на майбутнє не менш амбітні – поступове нарощування присутності в інших органах влади аж до повної перемоги. І там вже не буде місця для PiS.

Однак, Качинський і його оточення воліють цього не помічати, або вважають, що на сьогодні іміджеві втрати для партії можуть бути більшою проблемою за можливу небезпеку поки ще маргінального конкурента. Але політикою непомічання і навіть деякого загравання з ультранаціоналістами чинна польська влада може “пригріти змію на грудях”, поставивши на карту не лише власне існування при владі, але й безпеку країни й усього регіону. Історія вже знала такі приклади, і за ними не потрібно заглиблюватися в історію.

Окреме питання виникає і до антиукраїнських висловлювань лідерів ультранаціоналістів з головної сцени. “Кричалки” типу “Від колиски аж по гріб – польський Вільнюс, польський Львів”, яке підхопили тисячі учасників маршу, слід сприймати в Україні та Литві як елемент національно-культурного фольклору чи усе ж проявом поступового ренесансу реваншизму? Очевидно, що це питання також є досить вразливим, але польські владні еліти намагаються цього не помічати.

Юрій Банахевич, Варшава

Фото: Юрій Банахевич