Чому, забувши про право, генсек Ради Європи готовий захищати права людини в Росії?

Публічні заяви Турбйорна Ягланда зайвий раз засвідчили: нам потрібні реальні союзники, які відмовляються сплачувати данину Кремлю

Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд в інтерв’ю Financial Times наговорив цілу купу неприємних для України тез. Головний висновок з яких – делегації Росії треба повернути право голосу в Парламентській асамблеї РЄ. Звісно, це не пряма цитата генсека, а висновок, що логічно випливає з його позиції. Причому, на жаль, висновок очевидний і недвозначний.

А щодо прямої мови Ягланда, то ось що він сказав: «Це було б дуже, дуже погано, якщо б Росія пішла... Конвенція та Європейський суд з прав людини є дуже важливими для громадян Росії... Це буде також крок назад для Європи, оскільки ми отримаємо Європу без Росії». Йдеться про те, що Росія висунула вимогу: або повернення їй права голосу, або вона не платитиме до бюджету РЄ (22 мільйони євро на рік), і внеску за 2017 рік вже не було. Ягланд переконаний, що така ситуація – неминуче призведе до виходу Росії з організації - або з власної волі, або з ініціативи інших держав: «У мене є розуміння, що це може статися. Велике політичне питання полягає в тому, чи хочемо ми такого політичного розвитку».

Отже, констатуємо: генеральний секретар Ради Європи відкрито заявив себе прихильником зняття з Росії санкцій, накладених ПАРЄ за анексію Криму та агресію на Донбасі. Як сказав постійний представник України в Раді Європи Дмитро Кулеба, «генеральний секретар став виразником тієї групи, яка підтримує та працює над поверненням Російської Федерації до ПАРЄ».

Щодо аргументів пана Ягланда. Він вважає великою бідою для Європи («дуже, дуже погано»), якщо Росія, залишивши РЄ, не визнаватиме рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Тобто, Європа втратить можливість захищати права людини в Росії, а це «дуже важливо для громадян Росії». А щодо того, що санкції накладені на Росію за агресію проти України, і Росія ні на йоту не поступилася у цьому питанні (тобто, не звільнила Крим, не забралася з Донбасу і постійно та брутально порушує права людини на окупованих нею територіях), то Ягланд висловився так: «Ніхто не хоче давати сигнал, що ми приймаємо анексію Криму, про підрив цього принципу не йдеться... Але ми повинні тверезо оцінювати: яким є наш мандат? Наш мандат - захищати права людини в Росії та Криму, як і будь-де на континенті».

Неприємно таке казати, але аргументація пана генерального секретаря Ради Європи наскрізь фальшива. Неможливо уявити, щоб такий високопоставлений і високоосвічений європейський політик (не рівня деяким нашим - з купленими дипломами) щиро вірив, що Рада Європи спроможна реально захистити права людини в Росії. Нема тут здорової логіки. Членство Росії в РЄ та ПАРЄ аж ніяк не зупинило і не могло зупинити ні масові порушення прав російських громадян, ні навіть збройну агресію проти іншого члена РЄ і ПАРЄ. Але пан Ягланд свідомо відкидає таку логіку, натомість пропонує свою, за якою головним вважає, що «наш мандат - захищати права людини в Росії та Криму». Іншими словами, у нас, каже Ягланд, «вузька спеціалізація» - захист прав людини, все інше, включно зі збройною агресією – не наша, за великим рахунком, справа. І ось для нашого головного треба, щоб Росія залишалася членом РЄ, бо інакше громадяни Росії не зможуть звертатися до ЄСПЛ.

Повторимо, неможливо уявити, щоб пан Ягланд, як й інші прихильники повернення Росії до ПАРЄ, щиро вірив у декларовану ним логіку. Реально у його позиції є інша мотивація. Її можна легко угледіти в словах Ягланда, там, де він говорить, що «ми отримаємо Європу без Росії» і що «велике політичне питання полягає в тому, чи хочемо ми такого політичного розвитку» (вихід Росії з РЄ).

Так, є в Європі політичні сили, які дуже не хочуть політичної ізоляції Росії. Вони її бояться, тому що бояться Росії. Вони вважають для себе безпечнішим підтримувати певний рівень зв’язків з Росією, який би гамував її потенційну агресію проти Європи. Все це, по суті, є готовністю частини Європи сплачувати Росії регулярну данину (або відступні), купляючи тим самим собі безпеку. Це суто прагматичний розрахунок, класичний обмін гаманця на життя. Ця данина (відступне) може бути в найрізноманітніших формах. Приміром, невтручання Європи, коли Росія знищує в буквальному розумінні непокірних на своїй території. «Непокірні» - це і окремі особи, і цілі нації. («Своя територія» - змінна історична категорія. На даний момент це територія колишнього СРСР крім країн Балтії. Ще тридцять років тому вона включала і практично всю Східну Європу.) Або інвестиції в російську економіку. Або неформальний дозвіл російській еліті ховати (і, звісно, витрачати) в Європі вкрадені у російського народу гроші. Власне, у такій данині нема нічого особливо поганого, якщо тільки не сплачується вона за рахунок «третьої сторони». А таке, на жаль, відбувається нерідко. Нині, приміром, Європа (повторимо, її частина) готова сплатити Росії данину у вигляді невтручання у її справи з Україною.

Є також, про що говорилося не раз, прибутковий бізнес Європи з Росією. Настільки прибутковий, що переважає такі небізнесові поняття, як міжнародне право, права людини, тощо.

Можна довго перелічувати всі фактори і обставини, які змушують частину Європи піддаватися на нинішній шантаж Росії. Але чи варто? Для України важливіше зробити з цього єдино правильний висновок, а саме: у протистоянні з Росією ми повинні шукати союзників, які відмовляються сплачувати відступне Росії. Іншими словами, далеко не на всю Європу ми можемо покластися. А ще ми маємо усвідомити, що союз з Україною для Європи має стати хай частковим, але замінником союзу з Росією. Тобто, Україна має стати гарантом безпеки Європи від Росії. На жаль, поки що Україна таким гарантом не є, навіть попри те, що стримуємо Росію на Донбасі. Принаймні, так вважає та Європа, виразником якої є пан Турбйорн Ягланд.

Юрій Сандул, Київ