Вибори в Каталонії: Автономія завдає Центру удару у відповідь

Вибори до парламенту Каталонії дали несподіваний результат. Приборкати «сепаратизм» Мадриду не вдалося

21 грудня, коли відбулися дострокові вибори до парламенту Каталонії – автономного регіону Іспанії, - мало стати днем остаточного врегулювання політичної кризи, що виникла у цій країні у зв’язку зі спробою проголошення у жовтні державної незалежності Каталонії від Іспанії. Так собі думав уряд Іспанії, таке пророкували практично всі експерти і політичні аналітики. Вони розраховували, що прихильники незалежності вибори програють, а отже проблему «сепаратизму» можна буде вважати подоланою.

Але не так сталося як гадалося. Три політичні партії (союз партій), які обстоюють відокремлення Каталонії від Іспанії, сукупно отримають 70 депутатських мандатів у 135-місному регіональному парламенті. І хоча у попередньому складі парламенту ці ж сили мали більше - 72 мандати, втрата ці двох місць у даному випадку нічого не змінює. Головне – прихильники незалежності знову мають абсолютну більшість.

Але на чому ґрунтувалися прогнози про їхню неминучу поразку?

По-перше. Іспанський уряд швидко і жорстко відреагував і на проведення в Каталонії 1 жовтня референдуму, і щодо членів регіонального уряду, які цей референдум проводили і підтримували. Іспанська поліція, усунувши поліцію каталонську, завадила нормальному проведенню референдуму, вилучивши значну кількість бюлетенів та урн для голосування, а потім заважаючи самому голосуванню на частині виборчих дільниць. Чим, зрозуміло, поставила під сумнів коректність оголошених урядом Каталонії підсумків голосування. Те, що в референдумі 1 жовтня взяло участь тільки трохи більше 40% виборців, є чимала «заслуга» іспанської поліції. Далі, проти каталонських політиків, які активно обстоювали незалежність, були застосовані прямі репресії – арешт і звинувачення за кримінальними статтями. Глава каталонського уряду Карлес Пучдемон був змушений тікати з країни і вдовольнятися тим, що Бельгія не видала його правоохоронцям Іспанії. Каталонські уряд та парламент були розпущені, і в регіоні введено пряме правління з Мадрида. Тобто, як підсумок, жорсткі дії Іспанії виявилися несподіваними для багатьох прихильників незалежності, вони сподівалися, що здобуття незалежності відбуватиметься спокійно, без застосування сили і значних потрясінь. І оскільки такого не сталося, то іспанці могли розраховувати на переляк і, відповідно, відмову від боротьби за незалежність багатьох каталонців.

По-друге. Прихильники незалежності дуже розраховували на підтримку Євросоюзу. Або хоча б на його нейтралітет. Боротися з Мадридом – це одне, а боротися з усією Європою – це зовсім інше. Крім того, абсолютна більшість прихильників незалежності зовсім не збиралася втрачати ті економічні та соціальні переваги, які дає членство в об’єднаній Європі, і лідери руху за незалежність постійно наголошували на бажанні майбутньої незалежної Каталонії бути частиною цієї Європи. Однозначний осуд Євросоюзом руху за незалежність був, безумовно, потужним ударом по каталонцям.

По-третє. Тільки спроба здобути незалежність через демократичний референдум викликала загрозу значних економічних втрат для регіону через побоювання бізнесу вести тут справи. Іспанські, та й не тільки іспанські, фірми почали забирати свої офіси з Барселони та інших міст Каталонії. Одним словом, каталонцям дали ясно зрозуміти, що їх чекають неабиякі економічні потрясіння, якщо вони і далі наполягатимуть на незалежності.

Усе це аж ніяк не дріб’язкові фактори, але вони чомусь не спрацювали. На дострокові вибори прийшла рекордна кількість каталонців – майже 82%. Легітимність виборів – поза всяким сумнівом, і дали вони перемогу прихильникам незалежності. Їх не зупинили ні перспектива економічних проблем, ні перспектива затяжного силового протистояння з Іспанією, до того ж підтриманою всією Європою.

Отже, покінчити з каталонським «сепаратизмом» новими виборами Мадриду не вдалося. Виявилося, що каталонці люди вперті і продовжують вважати себе окремою нацією, право на самовизначення якої – святе діло. Що далі?

Звісно, тепер вже Мадрид не здасться і виявлятиме впертість і наполегливість у досягненні своєї мети. За законом, після сформування нового уряду автономії за підсумками дострокових виборів пряме правління регіоном з Мадрида завершується, а цей новий уряд майже напевне сформують партії, що обстоюють незалежність. «Бліцкриг» Мадриду явно не вдався. Виходить, все спочатку? Не хочеться, що називається, «каркати», але, схоже, ситуація повільно, але неухильно скочується до «стінка на стінку». І чим все це кінчиться у демократичні і толерантній Європі – вже ніхто напевне не скаже.

Юрій Сандул, Київ