Розширення ЄС: спочатку "проковтнути" Балкани
Молоде поповнення Євросоюзу може з'явитися не раніше 2025 року
Цього тижня Єврокомісія схвалила і оприлюднила стратегію щодо перспективи розширення Європейського Союзу та посилених відносин із Західними Балканами. Ще за декілька тижнів до презентації документ побачили європейські журналісти та експерти, його текст викликав значний резонанс на тлі як позитивних оцінок, так і критики.
Щодо українського інформаційно-аналітичного середовища, то один із головних сигналів можна сформулювати через таку критичну й обурливу позицію: мовляв, знову зрада; стратегія розширення ЄС навіть не містить згадки про Україну; це лицемірно; і ми там нікому не потрібні.
СТРАТЕГІЧНА ІНВЕСТИЦІЯ ДО "М`ЯКОГО ПІДЧЕРЕВ`Я" ЄВРОПИ
Крилатий вираз про Балкани, як «м'яке підчерев'я» Європи сформували британські публіцисти за мотивами виступів Уїнстона Черчилля.
Крилата фраза означає вразливість балканського регіону Європи через низку географічних, історичних, політичних, економічних та національно-етнічних особливостей.
Сьогоднішня стратегія ЄС стосується шести країн Західних Балкан – регіону, який залишився анклавом, оточеним країнами-членами Спільноти. Відтак, намагання «проковтнути» ці невеликі країни вважається «геостратегічною інвестицією» єдиного європейського проекту заради утвердження стабільності, процвітання, безпеки, верховенства права, демократії, викорінення корупції у країнах Західних Балкан.
Саме на це, і, на жаль, не на українців, як одну із найбільш на сьогодні європейсько оптимістичних націй, націлені пріоритети політики розширення ЄС.
На думку аналітиків, нова стратегія розширення є чи не «останнім шансом» для Євросоюзу зберегти свій переважний вплив на Західні Балкани та повернути довіру до європейської інтеграції. Не секрет, що упродовж останніх років серед громадян країн регіону зросло розчарування відносинами з ЄС на тлі внутрішніх політичних та економічних проблем, безпекових загроз, нелегальної міграції, агресивного гібридного впливу Росії, а також кризи у самій Європейській спільноті.
2025: ЧІТКА ПЕРСПЕКТИВА, АЛЕ НЕ ДЕДЛАЙН
Актуальна стратегія містить низку досить конкретних і доволі оптимістичних для західнобалканських країн положень, що покликані стимулювати подальші євроінтеграційні реформи. А кінцевою метою має стати набуття повного членства у Євросоюзі.
У документі, і це доволі сміливий крок з боку дипломатично стриманого і забюрократизованого ЄС, визначені чіткі часові рамки для можливого приєднання до Спільноти Чорногорії і Сербії – до 2025 року.
Ці країни нині є єдиними серед західнобалканської «шістки», які ведуть переговори про приєднання.
Зокрема, Чорногорія (також є членом НАТО з 2016 року) подала заявку на вступ до ЄС у 2008 році; у 2010-му набула статусу кандидата; у 2012-му розпочала переговори про членство, які проходять з відчутним прогресом.
Сербія офіційно заявила про прагнення приєднатися до ЄС у 2009 році; у 2012-му стала кандидатом; у 2014-му – розпочала переговори про членство, у процесі якого вдалося досягти поміркованого прогресу.
Відтак, Єврокомісія визначила у стратегії для цих країн конкретні кроки на шляху реформ, щоб до 2025 року Подгориця і Белград реалізували перспективу стати членами Спільноти.
Тут дуже важливо зрозуміти, що 2025 рік не є крайньою і остаточною часовою межею або суворим графіком. «Для нас є чітко зрозуміло, що це не є цільовою датою, це не дедлайн, а перспектива», – пояснила ситуацію високий представник ЄС Федеріка Могеріні.
Відносно інших країн регіону, то вони, за задумом європейських чиновників у Брюсселі, повинні брати приклад з більш просунутих сусідів та мати стимул для продовження реформ і виконання визначених критеріїв, щоб також у відносно недалекому майбутньому приєднатися до ЄС.
Насамперед це стосується Албанії і Македонії. Ці країни також мають статус кандидатів, а переговори про вступ сторони прагнуть розпочати у 2018 році.
Боснія і Герцеговина є, так би мовити, «кандидатом у кандидати», що подала заявку на членство у 2016 році. Нині Рада ЄС чекає від Єврокомісії оцінку щодо можливого надання статусу кандидата для цієї країни.
Відносно Косово, незалежність якого у світі та у самому ЄС визнана частково, то Єврокомісія пропонує Приштині продовжувати реформи у рамках імплементації угоди про стабілізацію і асоціацію з ЄС.
Стратегія містить позитивні сигнали для Західних Балкан. Однак, попри політичну волю і прагнення Єврокомісії досягти успіху в імплементації європейської політики розширення, реальний стан справ у регіоні та навколо, наявність майже непереборних на сьогодні проблем і суперечностей не додають оптимізму, що у перспективі «2025» європейська родина включатиме більше 27 членів.
Окрім всеосяжних внутрішніх реформ, боротьби з корупцією, утвердження верховенства права країни балканської шістки повинні урегулювати наявні міжнародно-правові суперечки.
ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ОПТИМІЗМ НА ТЛІ НЕПЕРЕБОРНИХ ПРОБЛЕМ
Навіть з огляду на величезні зусилля і роль модератора з боку ЄС, нормалізація відносин між Сербію і Косово протікає важко і ще далека від порозуміння і гармонії. Для Боснії і Герцеговини невирішеним залишаються територіальний диспут з Хорватією щодо частини Адріатичного моря.
Греція традиційно блокує європейську і євроатлантичну інтеграцію Македонії (колишньої югославської республіки) щодо назви країни.
Залишається мінливим і міжнародно-правовий статус Косово, що взагалі не визнаний як незалежна держава п'ятьма членами самого ЄС. Це Греція, Іспанія, Кіпр, Румунія та Словаччина.
Іспанія, маючи досвід каталонського сепаратизму, вже висунула вимоги виключити Косово із стратегічного пакету західнобалканської інтеграції.
Отже ініціатива з розширення надає регіону євроінтеграційного оптимізму, але не містить відповіді на ключові питання у вирішенні наявних проблем. Хоча перспектива розширення на вісім і більше років, потенційні політичні, економічні та безпекові переваги можуть відіграти вирішальну роль для успіху геостратегічної інвестиції ЄС.
Деякі з цим переваг Західні Балкани відчули вже сьогодні. Починаючи з 2007 року допомога Євросоюзу країнам регіону з підготовки до членства сягнула майже 10 млрд євро. Зокрема, у 2018-му планується надати 1,9 млрд.
Важливим рішенням також є запрошення західнобалканських країн до участі у деяких засіданнях з формування спільних політик ЄС. Серед інших запропонованих переваг – глибша інтеграція до енергетичного союзу, єдиного цифрового ринку (включаючи зменшення або скасування платні за роумінг), подальша торговельна лібералізація.
ДОМАШНЯ РОБОТА ДЛЯ УКРАЇНИ: ЩОБ ПРАГНЕННЯ СТАЛИ ПЕРСПЕКТИВОЮ
На офіційному політичному і міжнародно-правовому рівні Європейська інтеграція України визначається серед наших партнерів в ЄС формулюванням у тексті Угоди про асоціацію, а також – у спільних деклараціях самітів «Східного партнерства».
На відміну від «перспективи Європейського Союзу», яку мають країни Західних Балкан, Україна (а також Грузія і Молдова) перебувають у стані визнання лише «європейських прагнень» без будь-яких політичних і юридичних зобов'язань з боку ЄС щодо потенційного членства цих східних партнерів.
Українські дипломати у жорстких спорах з бюрократами ЄС і представниками урядів країн-членів намагаються домовитися про більш конкретне формулювання – про визнання європейського майбутнього держави за умови досягнення визначених критеріїв та за вимогами ст. 49 Угоди про ЄС. Однак, їх аргументи залишаються без відповіді з боку деяких наших партнерів в ЄС.
Власне, і сам Київ не подавав заявку на членство у Євросоюзі. У середньостроковій перспективі поглиблення європейської інтеграції України( і такі пропозиції вже надані європейській стороні) може відбуватися через участь Києва в енергетичному союзі ЄС, приєднання до єдиного цифрового ринку (скасування роумінгу стільникового зв'язку, розвиток широкосмугового інтернету), набуття асоційованого членства у Шенгенській зоні. Також обговорюється приєднання до митного союзу ЄС, але це питання оцінюється неоднозначно щодо вигоди та доцільності для України.
Але найголовніше, як традиційно нагадують українцям у Євросоюзі, треба сумлінно виконувати «домашню роботу» з імплементації амбітної Угоди про асоціацію.
Андрій Лавренюк. Брюссель.