США дуже хочуть вдарити по Асаду (Путіну), але в компанії з європейцями

Питання не в тому, коли саме американці вдарять, а в тому, чи буде удар, і що буде далі, якщо він буде

Світ чекає, коли Дональд Трамп виконає обіцяне. Тобто, вдарить ракетами чи бомбами по сирійському диктатору Асаду за те, що той застосував хімічну зброю проти сирійців-опозиціонерів. Утім, насправді Асад нікого не цікавить, світ з тривогою та інтересом чекає американського удару по Росії, бо та публічно пообіцяла захищати Асада.

Ще в понеділок Трамп взяв максимум 48 годин на роздуми (підготовку удару). Вони вже минули, удару нема, але не будемо чіплятися до слів. Будемо вважати, що 48 годин — це для ухвалення рішення, це вже сталося, і зараз виконується підготовча робота до завдання потужного удару. Тим більше, що Росія вже кілька разів офіційно заявила (як-от вустами свого посла в Лівані), що збиватиме американські ракети, якщо ті полетять на Сирію, і “джерела”, які їх запустять. Звісно, американці мають серйозно поставитися до цих заяв, а отже максимально ґрунтовно готувати військову операцію. Приміром, якби була гарантія, що Росія не впишеться за Асада, то можна було б не викликати у Середземне море з бази у США авіаносець “Гаррі Трумен”. Вистачило б тих кораблів і тієї зброї, яка вже є у американців у Сирії і біля Сирії.

Коротше кажучи, питання не в тому, коли саме, в який день, американці вдарять, а в тому, чи буде удар, і що буде далі, якщо він буде і російські війська у Сирії втягнуться у бійку?

Звідки сумніви, чи буде удар? Адже Дональд Трамп щойно у Twitter закликав Росію зустрічати американські ракети – «хороші і розумні». Заклики підтримані очевидною концентрацією американської військової потуги у регіоні, зокрема — залученням “Гаррі Трумена”. Однак є нюанс: США дуже логічно і закономірно хочуть, щоб по Асаду били не просто США, а міжнародна коаліція, і насамперед — Франція, Німеччина, Велика Британія (...Австралія, Саудівська Аравія чи Катар — це не так важливо). Це бажання не від того, що в американців замало кораблів, ракет чи літаків. Розрахунок на інше, а саме: Кремль може наважитися на обмежений, разовий військовий удар по США (ракетою по кораблю чи літаку), аби не виглядати вже зовсім боягузом, але не зробить цього проти коаліції, де є Франція чи Велика Британія. Зіграти на американо-європейських суперечностях, не допустити їх повного єднання проти Росії — основа стратегії Кремля, а в даній ситуації європейці — остання надія Кремля зупинити військову машину США. Європейці дуже бояться масштабного військового конфлікту з Росією (навіть без ядерної зброї, про неї й мови не може бути), бо їм дістанеться найбільше (США далеко, на іншому кінці світу). Тому ми сьогодні вже маємо ось такі новини: 1) президент Франції Еммануель Макрон заявив, що Франція, США і Велика Британія найближчими днями будуть вирішувати, чи варто відповідати військовими ударами на хімічну атаку в Сирії; а якщо удари будуть, то не проти союзників офіційного Дамаска; 2) прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей заявила президенту Дональду Трампу у телефонній розмові, що Британії потрібно більше доказів хімічної атаки, яку здійснив режим Асада, перш ніж приєднуватися до військового удару по Сирії.

Щоб підсилити цей очевидний страх Європи перед можливістю війни з Росією, Кремль і намагається зараз демонструвати не меншу рішучість захищати Асада, ніж США його знищити.

До речі, глянемо з цього боку на історію з отруєнням батька і доньки Скрипалів: можливо, Москва дала зрозуміти Лондону, що вона може вчинити, якщо дійде до “великої” війни. Уявіть: кілька грамів “Новічка” на дверях супермаркету в Лондоні чи там у Ліверпулі — і вся Британія у паніці! Не дивно, що Тереза Мей, котра, здавалося б, сьогодні найбільший ворог Росії, вимагає у Трампа “більше доказів”.

Ще день — два — три ми будемо гадати, що вирішать європейці.

Якщо удар по Асаду завдасть коаліція за участю європейців, то Росія, хоче-не-хоче, змушена буде підібгати хвоста і фактично тікати з Сирії. Воювати з усім Заходом у Кремлі навряд чи наважаться, все-таки там не самогубці. Щоправда, яким чином вони спробують потім відігратися (це ще раз нагадування про долю Скрипалів)? А ось якщо європейці відійдуть убік, а американці таки наважаться вдарити по Асаду і Росії тільки власними силами, і Росія відповість, тоді спрогнозувати подальші події практично неможливо. Війна, якщо вона реально почнеться, має свої об'єктивні закони, вона вже не підкоряється волі окремих людей, навіть якщо це президенти та прем'єри.

Але й загалом, навіть з урахуванням згаданого страху Європи, все йде до війни. Логіка протистояння, розпочатого Росією у відкритій формі у 2014 році, поступово, але невмолимо знищує усі запобіжники і перестороги, які раніше стримували війну між великими державами. Цілком можливо, що цього разу справа не дійде до військового зіткнення між Росією та США, хтось з них відступиться. Але обов'язково буде наступна криза, а потім ще. І колись та вибухне, якщо хтось не погодиться з програшем. Політика кремлівських “чекістів”, якщо вона якимось дивом не зміниться, не передбачає “розумної альтернативи”, як висловлювався колись останній генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов.

Юрій Сандул. Київ