Кім Чен Ин на утриманні у Трампа бути згоден

Чим більше американці матимуть розмов з північнокорейським режимом, тим більше втрачатимуть оптимізм щодо “вигідного для всього світу” розв’язання корейської кризи

Зустріч між Кім Чен Ином і Дональдом Трампом, схоже, наближається. The Washington Post повідомляє, що до Північної Кореї здійснив надсекретний візит і бачився там з Кім Чен Ином директор ЦРУ Майк Помпео (саме зараз він проходить затвердження у Сенаті на посаду держсекретаря США). Сьогодні ж і сам президент США на спільній прес-конференції з прем'єр-міністром Японії Сіндзо Абе повідомив, що США і Північна Корея ведуть прямі переговори на “дуже високому рівні” про організацію зустрічі президента США і лідера КНДР.

Утім, ще нічого остаточно не вирішено. Сам Трамп сказав сьогодні і таке: “Можливо, все буде не так добре, і у нас не буде зустрічей, і ми просто продовжимо йти по тому дуже жорсткому шляху, який ми обрали”.

Не будемо зважувати варіанти “буде зустріч — не буде зустрічі”. Уявімо, що буде, якщо зустріч буде. Іншими словами, спробуємо у загальних рисах сформулювати, про що в принципі можуть домовитися США і КНДР (якщо зустріч буде — значить домовилися).

Очевидно, від КНДР вимагатимуть знищення ядерних зарядів і міжконтинентальних ракет і гарантій їх невідновлення. Дуже ймовірно, майже напевне, що Кім Чен Ин на це піде, бо інакше вважайте, що переговорів і не було: США на менше не погодяться. Але питання в ціні. Що захоче за свою згоду на знищення своїх ракет і ядерних зарядів Кім Чен Ин від США і, ширше, від всього світу? І чи готові США і світ цю ціну сплатити?

Знову ж таки, не будемо зупинятися на публічних пропозиціях Кім Чен Ина на кшталт встановлення зі США дипломатичних відносин і відкриття американського посольства в Пхеньяні чи укладенні мирного договору між КНДР і Республікою Корея. Для північнокорейського режиму є речі важливіші, вголос про них вони ніколи не скажуть, а саме: гарантії існування чинного політичного режиму КНДР. Це те, заради чого, не в останню чергу, Пхеньян і затіяв всю цю ядерну та ракетну гру зі США і світом.

Що цьому режиму загрожує зараз? Зовсім не військовий наступ США чи Південної Кореї, ніхто силою забирати владу у корейських комуністів не збирається. Основна і єдина загроза — економічна неспроможність північнокорейського режиму, його нездатність забезпечити народ життєво необхідним мінімумом матеріальних благ. Образно кажучи, режим у КНДР виявився хронічно і безнадійно нерентабельним, що, безумовно, раніше чи пізніше має закінчитися грандіозною корейською “пугачовщиною”. Існувати без спонсорської зовнішньої допомоги режим просто не може.

Тривалий час такими спонсорами були (та й зараз є) Китай і Росія (вони головні і постійні спонсори з часів виникнення КНДР; “гуманітарку”, яку вдавалося інколи “витиснути” з ООН чи Південної Кореї, нічого й порівнювати). Але ці спонсори - не благодійники, задарма допомогу не видають. За неї КНДР відпрацьовує тим, що створює постійну військову загрозу насамперед Південній Кореї та Японії, військовим союзником яких є США. Тобто, це постійні проблеми і для США. Апофеозом такого “відпрацювання” спонсорської допомоги і стало для КНДР створення ядерної та ракетної зброї, яка загрожує вже не лише союзникам США, а й самим США. Тепер настав час “капіталізувати” ці здобутки — “продати” їх США за гарантії існування режиму, тобто, по суті, за спонсорську допомогу США. Погодьтеся, хитро задумано: хай американці за власну безпеку компенсують нам нашу нерентабельність!

Тому за безумовну відмову від ракет і ядерної зброї Кім Чен Ин вимагатиме від Трампа:

1) грошову компенсацію витрат на ядерну та ракетну програми, причому дуже великих грошей; можна не всі одразу, а частинами, або натурою — нафтою, приміром;

2) скасування усіх економічних санкцій, щоб Пхеньян міг вільно продавати своє вугілля і свою робочу силу і купляти, що захоче;

3) нарешті, найголовніше — якнайбільше різноманітних (політичних та економічних) гарантій, що проти політичного режиму в КНДР не вчинятимуть нічого, що можна було б трактувати як загрозу режиму; на практиці це, звісно, зведеться до гарантованої регулярної матеріальної (гуманітарної) допомоги КНДР.

Тобто, всі вимоги Кім Чен Ина до США і світу можна коротко викласти закликом, з яким пан отаман Гриціан Таврійський звертався до свого тата-куркуля: “Батьку! Гроші!”

Якщо ці вимоги будуть задоволені, якщо все так і завершиться, тоді що? Будемо констатувати, що утримання компанії північнокорейських комуністів перейшло від Китаю та Росії до США і решти демократичної міжнародної спільноти? Оце такий буде підсумок історії з ядерною загрозою від КНДР, яку успішно подолали США на чолі з президентом Трампом? Або, запитаємо жорсткіше: ядерний шантаж КНДР спрацював?

Звісно, поспішати зі ствердною відповіддю не варто. Про що домовляться США і КНДР, і чи домовляться взагалі, і які гарантії вимагатиме Кім Чен Ин, а особливо — якими будуть гарантії американських гарантій, і чи можливі в принципі домовленості між Вашингтоном і Пхеньяном, які б у жодному разі не могли бути порушені в майбутньому — все ці питання наразі в суцільному тумані. Між тим, маємо право припустити, що чим більше американці втягуються у безпосередні розмови з північними корейцями, тим більше вони дізнаватимуться про конкретну ціну, яку з них вимагатимуть. І тим більше Трамп, Помпео та інші втрачатимуть оптимізм щодо “вигідного для всього світу” (Трамп) розв’язання так званої корейської кризи.

Юрій Сандул, Київ