Чехія: українські «біженці» чи «люди з України»?

Приписувані чехами до біженців українці – економічні мігранти, якісна робоча сила. І втрата для України

Чеська влада завжди, від самого початку міграційної кризи виступала проти ідеї централізованого розподілу біженців з країн Євросоюзу. Якщо такий розподіл у Берліні називають «справедливим», то у Празі – не інакше як «примусовим» і, відповідно, саботують процес, як можуть.

До сьогодні Чеська Республіка прийняла 12 (!) мігрантів з 1600, які визначені їй за квотою Євросоюзу. Це при тому, що африканців і представників арабського світу серед біженців можливих і тих, які ними не стали – не більше кількох десятків.

Донедавна міністр внутрішніх справ Мілан Хованець взагалі заявив, що ніяких таких мігрантів Чеська Республіка приймати більше не має наміру.

Думка ця – популярний тренд чеської політики. Її ж, думку про «не приймати більше», періодично озвучує і прем'єр-міністр країни Андрій Бабиш. Вчергове він проголосив це наприкінці серпня, вирушаючи з візитом до Італії та Мальти.

Сказав він приблизно таке: «Чехія не прийме більше жодного біженця, який переправляється в Євросоюз через Середземне море, так як приймає людей з України».

Чому Бабиш сказав це «приблизно»? Та тому що у чеських виданнях немає такої цитати. Чеські медіа почули від свого прем'єра те, що він сказав: Республіка не прийме більше жодного мігранта з регіонів Близького Сходу та Північної Африки. Тезу про «людей з України» поширили ЗМІ, орієнтовані (як не дивно) на російськомовну аудиторію. До речі, варто сказати, що цю, «російськомовну» версію одразу ж підхопили наші рідні українські видання.

Втім, не будемо стверджувати, що чеський прем'єр не міг такого сказати. Цілком собі міг. І якщо і сказав про це Андрій Бабиш, то на ексклюзивність такої вигадки претендувати він не може: до нього цю саму думку обіграли поляки, які у міграційних суперечках з Брюсселем вже послалися на «мільйон українців». Біженці ці українці чи власники таких потрібних робочих рук – це інше питання, яке жодним чином не заважає владі Чехії використовувати польський креатив.

НАШІ У ЧЕХІЇ

Кількість українців у 10,5-мільйонній Чехії – майже вдесятеро менша, ніж у 38-мільйонній Польщі.

У відповідь на запит, спрямований в МВС країни, Укрінформу повідомили, що станом на 30 червня 2018 року на території Чеської Республіки 84 314 громадян України проживали постійно і 38 449 – тимчасово. З них на підставі візи на термін понад 90 днів з метою сезонного працевлаштування – 319, і ще 18 548 – на підставі довгострокового виду на проживання (картки працівника).

Нарівні зі словаками, українці становлять найчисельнішу етнічну групу з близько півмільйона іноземців, які легально живуть в країні. При цьому «небажаними гостями» їх назвати навряд чи можливо. Українські руки – нарозхват у країні, де катастрофічно не вистачає власних робочих рук.

У Чехії найнижчий по ЄС рівень безробіття – близько 3%, – і найбільший дефіцит кадрів – понад 300 тисяч вакансій, згідно з підрахунками Міністерства праці та соціальних справ ЧР. За даними агентства Eurostat, у Чеській Республіці, як і раніше, найвища кількість вакантних місць порівняно з іншими країнами-членами ЄС.

Українці працюють у найрізноманітніших сферах. Найбільше їх серед лікарів та молодшого медичного персоналу, на будівництві і підприємствах, серед братії водіїв. Роботодавці ними задоволені, скаржаться лише на складнощі і зволікання у процесі прийому на роботу. При цьому в країні діє програма «Режим Україна», покликана його, процес, спростити. За 2 роки за цією програмою було працевлаштовано понад 13 тисяч співробітників, у лютому цього року уряд підвищив кількість прийому заявок до 20 тисяч. Але Економічна палата має намір вимагати підвищення і цієї квоти.

Проблемою є те, що чимало українців приїжджають в Чеську Республіку з польськими робочими візами і автоматично потрапляють у категорію нелегалів. Минулого року таких випадків порушення режиму перебування було зафіксовано 2,5 тисячі, українці тут займають печальне перше місце. Часто, хоча далеко не завжди, ці люди навіть не знають, що порушують закон. Несумлінні агенти вводять довірливих людей в оману, запевняючи, що віза ЄС дає можливість працювати в будь-якій країні співдружності. Одне слово, тим, хто збирається поїхати на заробітки за кордон, не зайвим буде уважно вивчити закони Євросоюзу і особливо майбутньої країни перебування – такі знання ніколи не завадять. До того ж з вересня по грудень цього року за рішенням Міністерства праці за участю Державної інспекції охорони праці та поліції, на підприємствах Чехії запроваджують позапланові перевірки у рамках боротьби з нелегальним працевлаштуванням.

Тими українцями, хто працює легально, задоволені не тільки роботодавці, а й держава. За даними все тієї ж Економічної палати, завдяки одним лише нашим співвітчизникам в рамках «Режиму Україна», до чеської держскарбниці щорічно надходить понад 2 млрд крон (78,5 млн євро) у вигляді податків і відрахувань.

ЗАХИСТИТИ СВОЮ КУЛЬТУРУ

Абсолютно не важливо, що українці добре адаптуються, швидко опановують чеську, і до того ж є носіями християнської релігії. Сказати, що наших співвітчизників повально люблять у середовищі корінного населення, було б перебільшенням. Але вони не викликають відторгнення у корінних чехів, які з помітним упередженням ставляться до всіх інших «інших», які від них відрізняються.

Хоча, є все ж винятки. У Чехії проживає найбільша у світі діаспора... в'єтнамців – 60 тисяч. Подейкують, що нелегально тут перебувають ще стільки ж. В країні підростає вже третє покоління тих, хто приїхав до Чехословаччини у 1950-х і 1970-х роках. В'єтнамці органічно вплелися в життя країни і щільно зайняли цілі суспільні ніші. Так, наприклад, пункти обміну валют, манікюрні салони і невеликі магазинчики, які торгують всім і вся («Вечьорки») – це майже виключно прерогатива в'єтнамців. Вони нормально уживаються у суспільстві, чудово розмовляють чеською і проблем майже не створюють. Вихідці з В'єтнаму здебільшого буддисти, і в силу світоглядних позицій нікому не нав'язують свої культурно-поведінкові традиції.

На відміну, наприклад, від мусульман, які активно привносять свої правила у співтовариство, яке їх приймає. Прояви їхньої активності можна спостерігати у багатьох країнах Європи. Але не в Чехії. Чехія – швидше виняток з цього явища. Тут дійсно побоюються радикальних представників цієї релігії, і при цьому воліють кивати головою в бік сусідів: дивіться, мовляв, що там робиться – теракти і усілякі неподобства, жінок ображають та ігнорують будь-які закони. Метод переконання, до речі, – дуже дохідливий, особливо якщо врахувати, що середній чех уважно дивиться не тільки місцеві, але і європейські новини. Ось і беруть цю тезу на озброєння ключові чеські політики.

«Я не раз говорив, що це боротьба за збереження нашої європейської цивілізації і культури. Ми не хочемо жити в Африці чи на Близькому Сході. Ми повинні боротися за наші цінності!», – заявив Бабиш після заворушень, викликаних вбивством німця біженцями у німецькому Хемніці. Це місто, до речі, розташоване зовсім поруч з німецько-чеським кордоном.

Для того, щоб захистити себе від навали та загрози «ісламізації», чеське керівництво готове «відкуповуватися». Виділяти гроші на те, щоб покращувати життя в країнах-постачальниках мігрантів, а також полегшити міграційний тягар для тих країн, які більшою мірою, ніж Чеська Республіка, змушені займатися біженцями.

«Нам необхідна угода з державами Північної Африки для боротьби з контрабандою людей, а також «план Маршалла» для Африки. Прага візьме у цьому участь», – пообіцяв Бабиш минулого тижня після переговорів у Берліні з канцлером ФРН Ангелою Меркель.

Він нагадав, що з 2015 року Чехія надала вже 100 млн євро на допомогу країнам, які беруть участь у вирішенні проблеми міграції, що в чеських лікарнях лікуються, серед іншого, і сирійські діти, що чеські фахівці надають допомогу на місцях. Бабиш запевнив Меркель, що Прага «солідарна». Разом з тим, він висловився проти продовження практики прийому мігрантів – це, на його переконання, буде посилати невірний сигнал контрабандистам про можливість продовжувати брудний бізнес на торгівлі людьми. Обидві сторони залишилися при своїй думці. Ймовірніше, не варто очікувати більшого і від наміченого на цьому тижні візиту Меркель до президента ЧР Мілоша Земана.

Дані опитування Центру вивчення громадської думки Чехії говорять, що 69% чехів схильні бачити корінь більшості проблем у «приїжджих». Виходячи з таких суспільних настроїв, керівники цієї порівняно невеликої європейської країни залишаються непохитними у питаннях міграції.

Тиждень тому на засіданні вищого керівництва у Празькому граді, присвяченому питанням зовнішньої політики, вкотре було зафіксовано неприйняття «недобровільних квот» на перерозподіл мігрантів у рамках Європейського Союзу. Президент, прем'єр, голова Палати депутатів і міністри закордонних справ і оборони у спільній заяві урочисто пообіцяли невтомно добиватися змін у правилах Загальної європейської системи надання притулку, які повинні забезпечити захист всім нужденним, але водночас поставити надійний заслін для проникнення в Європу нелегалів.

«Я пішов у політику головне, щоб піклуватися про чеських громадян», – заявив днями в одному з інтерв'ю мільярдер Андрій Бабиш. І дійсно, не сирійці ж будуть голосувати за нього на виборах...

Щодо українців – вони дійсно вигідно відрізняються від «середземноморських» шукачів європейського раю. Українські мігранти – економічні мігранти, в "біженці" їх записувати неправильно.

Втім, для нашої країни це навряд чи може бути підставою для гордощів. На рівні політичного керівництва України вже прозвучало гірке зізнання: виїжджають з країни працездатні, виїжджає молодь, а з нею – мізки нації та її перспективи. Ці люди їдуть шукати кращої долі на чужині тільки тому, що не можуть реалізувати себе в своїй країні, не можуть забезпечити добробут для своїх сімей і гідне майбутнє для підростаючого покоління. Зрозуміло, що усвідомлення цієї проблеми українським урядом ще не означає негайного її вирішення. Але вже сам факт усвідомлення хвороби – це перший крок до одужання.

Ольга Танасійчук, Прага