Меркель пропонує Європі Раду Безпеки без Росії

Право вето буде. Тому Рада Безпеки Євросоюзу має всі шанси повторити долю Ради Безпеки ООН, хоча й не приречена на це

У світі дедалі частіше лунають заклики якось реформувати ООН, бо її головний орган — Рада Безпеки — не здатна ухвалювати потрібні для безпеки світу рішення через право вето одного з її постійних членів. Тим часом канцлер Німеччини Ангела Меркель 30 вересня висловилася за створення аналогу цього органу на європейському рівні - Ради Безпеки Європейського Союзу. Навіщо це?

Вперше ідея такого нового органу керування Євросоюзом була офіційно озвучена у червні цього року в рамках німецько-французьких міжурядових консультацій. Зрозуміло, щоб втілити таку ідею в життя потрібна спільна згода провідних країн Євросоюзу, а Німеччина і Франція — найперші з них.

Однак головне: який сенс у появі Ради Безпеки ЄС?

Треба визнати, що є очевидні об’єктивні причини. Нинішній консенсусний принцип ухвалення рішень в ЄС дуже демократичний, але дуже проблемний (в сенсі — малоефективний). По-перше, надто багато часу витрачається на узгодження інтересів усіх 28 (вже можна казати про 27 — Велика Британія залишає ЄС) членів союзу. А будь-яке рішення має бути не лише правильним, але й своєчасним, інакше кому воно тоді потрібне, як-то кажуть, в “свинячий голос”? По-друге, через те, що узгодження (компроміс) нерідко досягти не вдається, рішення не ухвалюються взагалі. Тоді Євросоюз просто залишається осторонь світових подій, не впливає на них, а отже не має можливості відстояти свої інтереси. Приміром, сьогодні для багатьох європейських лідерів очевидна необхідність посилити санкції проти Росії, оскільки нинішні не дають потрібного ефекту. Однак для багатьох — та не для всіх. У підсумку і нових санкцій нема, і старі не скасовуються, як того прагне інша частина європейських політиків. Тобто, Європа “зависла” між двома принциповими рішеннями - “воювати” з Росією чи “миритися”, через що ініціатива політики Заходу щодо Росії цілком нині належить США. Так статичність і невизначеність у надважливому питанні об’єктивно відсуває Європу на другі ролі у великій політиці.

“Російська” політика — це лише один приклад, а загалом Європа, Євросоюз прагнуть відігравати у світі таку саму роль одного з центрів, як США, Росія чи Китай. А для цього потрібно ухвалювати швидкі рішення, для чого й потрібен такий мобільний орган як Рада Безпеки з числом членів, суттєво меншим, ніж 27. Не випадково Ангела Меркель називає метою створення РБ ЄС зміцнення дієздатності і формування нового порядку в питаннях саме зовнішньої політики.

Та проблема не тільки в швидкості чи неможливості (через відсутність консенсусу) ухвалення рішень. Справжній компроміс, тобто — ситуація, коли всі задоволені, практично недосяжний, тому на практиці частині членів ЄС доводиться погоджуватися з думкою іншої частини вимушено, під тиском. Цей тиск відбувається, звісна річ, непублічно, хоча він і становить таємницю, яка всім відома. Тож створення Ради Безпеки ЄС, яке, по суті, означатиме всього лиш звуження числа країн, які ухвалюватимуть рішення, буде узаконенням (впорядкуванням) механізму, який і так вже існує де-факто.

Є й суб’єктивна, суто “німецька” причина появи ідеї Ради Безпеки ЄС. ООН — створена переможцями у Другій світовій війні. Саме головні з них — США, Велика Британія, СРСР (сьогодні — Росія), Франція та Китай — і стали постійними членами Ради Безпеки з правом вето. Німеччини (як і Японії) там, зрозуміло, бути не могло. Однак з часу закінчення світової війни минуло вже більше 70 років, і багато чого в світі змінилося. Зокрема, Німеччина стала найпотужнішою економікою Європи. Відповідно зріс і її вплив на світову політику. Однак Німеччина потребує офіційного закріплення цього впливу, іншими словами — офіційного визнання, що вона вже не переможена у війні країна, а рівноправний учасник групи найсильніших цього світу. У рамках ООН такого офіційного визнання вона не отримає, принаймні, попри давні розмови на цю тему, жодних зрушень нема. Інша справа - в рамках ЄС. Тут Німеччина де-факто вже давно лідер, котрий справляє визначальний вплив на зовнішню політику союзу, і, до речі, не тільки на зовнішню. Так, влада німців в ЄС не абсолютна і такою ніколи не буде, але й більшої, ніж у них, нема ні в кого, і навряд чи коли буде.

Про більш конкретні речі — кількість членів РБ ЄС, правила ротації, загалом - весь механізм функціонування — буде сенс детально говорити, коли в ЄС дійдуть принципової згоди, що Рада Безпеки потрібна. Поки що маємо лише перші заяви політиків. Наразі очевидно, що Раду Безпеки створюватимуть (якщо до цього дійде справа) на ротаційній основі, як, власне, формується і Рада Безпеки ООН. Тут з точки зору демократії все гаразд. От тільки хто буде постійним членом? Хто матиме право вето? Чи його взагалі не передбачається? Нічого певного на цю тему поки що нема. Однак навряд чи Німеччина та Франція підуть на створення механізму, котрий за певних обставин може зіграти проти них. Великі гравці завжди потурбуються, щоб створити собі гарантію від змови багатьох маленьких гравців. Тож вето буде. Тому Рада Безпеки Євросоюзу має всі шанси з часом повторити долю Ради Безпеки ООН, хоча й не приречена на це. Залишається втішатися тим, що право вето у цьому випадку вже точно не матиме Росія.

Юрій Сандул. Київ