Російські радіоелектронні комплекси “Самарканд”: уже боятися, чи ще ні?
Називати ці комплекси РЕБ новим словом в озброєннях, як це роблять російські експерти - зарано та й не потрібно
Росія планує розмістити біля кордонів на Заході, на Сході і на території Білорусі 16 нових комплексів радіоелектронної боротьби “Самарканд”. Інформація від Міноборони РФ про проведення тендеру на поточний ремонт, монтаж і доробку “Самаркандів” потрапила в росЗМІ. Цю «духопідйомну» для них новину одразу ж почали коментувати російські експерти, і в більшості випадків їхня думка зводилась до того, що це “абсолютно новий вид озброєння, про який країнам НАТО нічого не відомо”. Повідомляли, що “Самарканди” мають бути розміщені до 10 листопада 2019 року в Мурманській, Калінінградській, Нижегородській, Московській областях, в Краснодарському та Приморському краях, в Єврейській автономній області (Далекий схід РФ) і в Білорусі.
Логічно запитати, а що таке ці “Самарканди”? Як вони вплинуть на боєздатність армії агресивної Росії? А відтак, наскільки боятись нових російських комплексів радіоелектронної боротьби Україні та країнам НАТО?
“Самарканд”: що це таке і з чим його їдять?
З відкритих джерел відомо, що комплекс радіоелектронної боротьби призначений для подавлення радіосигналів військової техніки – від радіолокаційних та комунікаційних станцій до безпілотних літальних апаратів. Фактично, комплекс РЕБ – це “глушилка” сигналів. Наскільки така техніка може бути новинкою? Росія уже давно приділяє достатньо уваги створенню і оновленню таких комплексів: в 2012 році РФ розробили проект РЕБ “Краснуха-2”. Через рік його модернізували до “Краснуха-4”. За останні 6 років Росія розробила 6 РЕБів, а ще 7-й зараз на етапі тестування: “Краснуха”, “Леєр”, “Мурманск”, “Свет”, “Самарканд” і “Москва-1”. Деякі з цих комплексів, а саме - “Москва-1”, “Леєр-3” та “Краснуха-2” були помічені і на окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей України.
Детальні характеристики “Самаркандів” засекречені. Але саму специфіку комплексів радіоелектронної боротьби в коментарі Укрінформу роз’яснив редактор англомовного журналу Ukrainian Defense Review (Український оборонний огляд) Антон Міхненко. “Комплекс РЕБ призначений для придушення сигналів, які випромінюються військовим обладнанням в діапазоні досяжності. Перелік такого обладнання досить широкий: навігаційні засоби, комплекси радіозв’язку, радіолокаційні станції, безпілотні літальні апарати тощо” - пояснює Міхненко.
Водночас експерт з національної безпеки та оборони Українського інституту майбутнього Глен Грант в коментарі Укрінформу припустив, що комплекси радіоелектронної боротьби “Самарканд” є доволі дорогими. “Одна система типу «Самарканд» може обійтись в 60 млн доларів, а таких комплексів - 16. Отже, на “Самарканди” Росія витратить близько мільярда доларів. Варто відмітити, що технологія РЕБів у росіян – одна з кращих у світі, якщо не краща порівняно з іншими видами озброєнь. Проте тут дуже важко зрозуміти, скільки їм коштує той чи інший комплекс РЕБ, адже невідомо, по якому шляху росіяни пішли – створювали щось принципово нове, чи модернізували вже наявні станції”, – розмірковує експерт.
“Самарканди” - проти НАТО, а не проти України
Щоб оцінити, які загрози створить «Самарканд» для України, треба аналізувати дані про дислокацію комплексів, а також про дальність дії. “Якщо дальність в межах 200-300 кілометрів, і станцію розташована десь в Краснодарському краї — загроза не надто велика, а от якщо ж вони встановлять «Самарканд» в Ростовській області, безпосередньо на кордоні з Україною — безумовно, сигнали об’єктів, що розташовані в Україні, можуть бути придушені”, - пояснює Антон Міхненко
“Україна має досвід протидії комплексам радіоелектронної боротьби РФ. Ми намагаємось оснащувати наші безпілотні літальні апарати або радіолокаційні станції таким чином, щоби російські комплекси РЕБ були щодо них найменш ефективними. Наприклад, українська радіолокаційна станція “Малахіт” може змінювати частоту локації. Завада комплексу РЕБ ставиться або конкретно на його частоту, або широкосмугова — в повному діапазоні. Якщо в повному діапазоні — це вже проблема і для власних засобів. Тому станції РЕБ в переважній більшості скеровані на те, щоб подавлювати сигнали по конкретним частотам. А ще на озброєнні в України є засоби зв’язку «Харріс» — вони спроектовані для роботи в досить складній радіоелектронній обстановці, коли інтенсивно працюють РЕБи противника. «Харріси» вельми швидко проводять обмін даними і в них є функція «перестрибування» з однієї частоти на іншу, і тому їх не так легко уловити і подавити. Навряд чи можна казати, що те, що РФ розгортає «Самарканди», означає якісь нові проблеми для України” - резюмує Антон Міхненко.
Яку же мету переслідували в Міноборони Росії, розпочинаючи масштабне розгортання цих комплексів? Глен Грант вважає, що розгортання “Самарканди” — це частина реалізації довготривалого плану. “Треба дивитись на це зі стратегічної точки зору. Росія розміщує комплекси” на своєму західному кордоні - в Ростові, Калінінграді. Кілька комплексів «полетіло» в східному напрямку, до кордонів з Японією. Не виключено, що Росія може просто замінювати застарілі системи РЕБ новими”, - вважає експерт.
Глен Грант переконує, що застарілі РЕБи, які були ввезені в Україну в ході українсько-російської війни за своїми ТТХ цілком влаштовують Росію: “Вони мають радіус дії 10-30 кілометрів, чого більш ніж достатньо, щоб перехоплювати дрони і глушити зв’язок на передовій. У «Самаркандів» значно більший радіус дії, можливо, понад 300 км. На території України йде війна і є ризик, що місцерозташування Самаркандів буде вирахувано. Ніякий командир не віддасть новітню систему на передову, де її можуть захопити. Отже, їх встановлять там, де вони будуть потрібні для ведення бойових дій і будуть в безпеці. А використовувати “Самарканди” нині на Донбасі – усе одно, що стріляти по мухах з гармати”, – вважає експерт.
А інформацію “злили” навіщо?
А тоді як розцінити потрапляння інформації щодо тендеру від Міноборони РФ в інтернет - це свідомий “злив” чи випадковість? Враховуючи, що йдеться про Калінінградську область, і щодо Білорусі — виглядає усе ж таки як “злив”.
“Росія традиційно використовує саме Калінінградську область для демонстрації тиску на країни Заходу. Мовляв, у нас є такі засоби ведення війни і вони стоятимуть у вас під носом. Крім того, комплекси ще не розгорнуті — тобто це певний меседж країнам Заходу, створення атмосфери. А ще це інформаційний вплив і на власне населення – пересічний росіянин позитивно сприймає новину про сучасне військове обладнання, невідоме “поганому” Заходу, з’являється на озброєнні Росії”, - переконаний Антон Міхненко.
Підтримує версію про те, що інформація про “Самарканди” поширилась не просто так і експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевіч. “По-перше, мобільна версія “Самарканда” по комплектації не сильно відрізняється від попереднього комплексу РЕБ “Москва-1”. По-друге, судячи з інформації про пункти дислокації та відстань між ними, можна припустити, що радіус ефективного застосування “Самарканда” - 80-90 км. А отже, це не новий комплекс, а доробка “Москви-1”. І по-третє, усі “Самарканди” мають бути розгорнуті на тих військових об’єктах РФ, де комплекси РЕБ мали бути за визначенням. В тому числі, і на одній з військових баз РФ в Білорусі “Вілейка”. Отже, розміщення “Самаркандів” - це ні що інше, як модернізація існуючих вузлів зв’язку. В такому разі, ми стали свідками інформаційної операції Росії щодо власного населення і сусідніх країн. А ще ця «операція» підтримала стан нервозності в Україні, нагадала про дискусії стосовно ступеня самостійності білоруського керівництва, і зумовила дискусії щодо реальної небезпеки для України з боку Білорусі”, – пояснює експерт.
Отже, не такий страшний той “Самарканд”, як його малюють російські ЗМІ та експерти? А може, це схоже на випадок, коли Росія навіть незначні етапи в роботі своєї військово-промислової машини виставляє як велику перемогу? Ну що ж, коли насправді так, то це не перший і не останній такий випадок. Втім, пильності не втрачаємо. Цікаво, до речі, що з цього приводу думають в уряді Узбекистану, адже саме іменем старовинного узбецького міста чомусь названа ця російська «лякалка».
Микола Романюк, Київ