Андрюс Кубілюс, екс-прем'єр Литви, кандидат на пост генсека Ради Європи

Андрюс Кубілюс є одним із чотирьох кандидатів, що висунуті урядами на пост генерального секретаря Ради Європи. Саме литовського політика, колишнього прем'єр-міністра, а нині депутата Сейму Литви, українська делегація в ПАРЄ підтримує на виборах нового очільника РЄ.

Кубілюс є ініціатором і автором так званого «плану Маршалла для України», метою якого є залучення багатомільярдних міжнародних інвестицій заради європейського розвитку держави, просування реформ.

Про бачення майбутнього Ради Європи, стратегію Заходу відносно Росії, а також про перспективи членства України в ЄС литовський політик розповів у ексклюзивному інтерв'ю власному кореспонденту Укрінформу в Страсбурзі.

РЄ vs РФ: ЦІНА ДІАЛОГУ НЕ МОЖЕ ПІДРИВАТИ ЦІННОСТІ

- Пане Кубілюс, ви є кандидатом на пост генерального секретаря Ради Європи. Нині організація переживає період кризи на тлі прагнень Росії підірвати європейські цінності, шантажувати. Яке ваше бачення майбутнього РЄ у таких складних умовах?

- Моє розуміння Ради Європи є дуже простим. Саме цього року організація відзначатиме 70-річчя від свого створення. Треба подивитися, що Рада Європи досягла за ці 70 років. Але зроблено дуже багато. Ми – Литва – є продуктом її успіху. Те, що досягла держава за 30 років незалежності, багато вдалося зробити завдяки Раді Європи. Ми навчилися розвивати демократію, утверджувати права людини, верховенство права. І тут Рада Європи надала дуже вагому допомогу. Більше того, Рада Європи є тією організацією, що допомогла нам підготуватися до членства в Європейському Союзі. Це було пов'язано.

Організація має чіткі амбіції, що були внесені до Статуту РЄ ще у 1949 році. Йдеться про об'єднання Європи довкола цінностей прав людини, демократії, верховенства права. І це відбувається, але поступово. Литві вдалося включитися до цього об'єднання раніше; Україна ще проходить більш довгу трансформацію; Росія спочатку рухалася уперед, а нині повертається до статусу, де демократія опинилася під питанням.

- І все ж таки, чи є майбутнє у Ради Європи?

- Якщо поглянути на наступні 70 років… Ось тут я маю дуже просте бачення. Маю особисту мету. Я може й не доживу до 2089 року, коли буде відзначатися 140-а річниця створення Ради Європи. Але я так собі уявляю, що ми будемо жити у Литві більш заможній, демократичній та оточеній такими ж демократичними державами, сусідами. Це означатиме, що глобальне питання безпеки буде знято з порядку денного. Тому що демократії між собою не воюють. Але поки що у нашому регіоні це є великою проблемою. І в Україні про це знають краще, аніж я.

Так ось, Рада Європи повинна мати дуже чіткі бачення своєї мети й амбіції заради утвердження цінностей демократії та прав людини на ширших теренах Європейського континенту.

Тут є про що поміркувати, зокрема, й про те, як реформувати діяльність Ради Європи заради її ефективності у досягненні такої глобальної мети.

- Чи є у вас конкретна програма для цього?

Програма є дуже простою. По-перше, Рада Європи повинна чітко усвідомлювати необхідність посилення роботи із захисту однієї з основних цінностей – демократії. Сьогодні ми бачимо проблеми з цим і в Старій Європі, а також ще більше проблем є у Новій Європі, у нашому регіоні.

Україна ще проходить трансформацію до стабільної демократії. Але є регіони, де й такого рівня не досягнуто.

По-друге, необхідно опікуватися авторитетом Ради Європи. Організація повинна залишатися таким собі маятником цінностей і правил, утверджених у конвенції прав людини. Має бути місцем для діалогу. Але ціна діалогу не може бути такою великою, щоб Рада Європи втратила своє підґрунтя цінностей.

На жаль, нині Росія намагається ставити питання про те, що важливіше.

ЛИШЕ УСПІХ УКРАЇНИ МОЖЕ ВПЛИНУТИ НА ПОВЕДІНКУ РОСІЇ

- Зважаючи на поведінку Росії, порушення з боку кремлівського режиму  міжнародних правил, агресії проти України та розв'язаної гібридної війни проти Заходу загалом, чи є місце для цієї держави у складі РЄ?

- Коли мене обвинувачують – зокрема, із самої Росії можна почути такі голоси – мовляв, Кубілюс як кандидат на пост генерального секретаря Ради Європи є непридатним, адже він є антиросійським, відповідаю: навпаки, я себе відчуваю дуже проросійським. У тому сенсі, що ми маємо дуже чіткий інтерес допомогти Росії розвиватися за демократичними правилами. Адже для нас це питання нашої безпеки. Те, що зараз робить Росія – вона шантажує Раду Європи.

Звичайно, це сама Росія вирішуватиме, чи залишатися у Раді Європи. Організація може дуже конкретно розмовляти з російською стороною про умови, які необхідно виконати, щоб ПАРЄ зняла санкції з російської делегації. У 2014 році Росія продемонструвала, що для неї європейські цінності нічого не варті. Відтак, Росія повинна показати, що зрозуміла свої помилки, що буде виправлятися. Лише після цього Парламентська асамблея може зробити певні кроки назустріч РФ.

Захід повинен мати довгострокову стратегію щодо Росії, яка переживає складні часи. Ця стратегія має бути спрямована на допомогу Росії стати європейською державою з демократичними цінностями.

- У чому, на вашу думку, полягає така стратегія?

- Вбачаю лише одне. Це інвестування ресурсів, у тому числі фінансових, у створення зони успішних держав на кордонах з Росією – починаючи з України. На моє переконання, це єдиний інструмент, який може реально вплинути на поведінку Росії, її влади та на ставлення російських громадян загалом. Ось так їм треба допомогти. І успіхи України тут є дуже важливими.

«ПЛАН МАРШАЛА» ЯК ЗАРУЧНИК СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ

- Ви є ініціатором і автором європейського інвестиційного плану, який символічно також називають «планом Маршалла для України». Як просувається ця ініціатива, наскільки оптимістично її сприймають міжнародні партнери, донори?

- Захід іноді програє у тому, що не вміє ефективно проводити стратегічні комунікації щодо своєї політики. І «план Маршалла» також є певним заручником дефіциту хороших комунікацій. Але нам вдалося показати Заходу й українському керівництву, що нині питання не полягає у нових грошах. Йдеться про те, як допомогти Україні реалізовувати проекти, включаючи інфраструктурні, використовуючи ті гроші, які вже були обіцяні, заплановані. Щоб ці ресурси ефективно залучати на виконання цих проектів.

- За вашими розрахунками, про які кошти йдеться?

- Нині головні донори, зокрема й Єврокомісія, підраховують, що йдеться про близько 8 млрд євро коштів, що не використані. Головне завдання – створити систему, як правильно використати ці фінанси. Міжнародні донори, уряд України, банки зараз працюють над цим. Справа упевнено просувається уперед. Ми бачимо прогрес, але стратегічна комунікація щодо «плану Маршалла» дуже слабка. Треба працювати.

ПОСТРЕВОЛЮЦІЙНІ ВИБОРИ І ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ 2027

- Україна вступила у дуже складний рік виборів. Серед кандидатів у президенти є відверті популісти, коміки, а також представники проросійських сил. Як ви оцінюєте перспективи європейського шляху держави за таких умов?

- Це перші так звані постреволюційні вибори. Вони зазвичай бувають дуже складними. Не можу говорити за українців, які політики для них є кращими. Але для України важливо мати на увазі дуже чіткі критерії: хто продовжуватиме проєвропейські реформи; хто може довести свою волю і компетентність у просуванні цих реформ? Це головні запитання.

Українцям необхідно триматися свого європейського шляху. Але і Захід повинен дуже чітко будувати свою стратегічну комунікацію. Слід показати Україні, чого вона може досягти за умови продовження реформ.

Тому ми до нинішнього «плану Маршалла» додали нову складову. Це частина друга, скажімо так, яку назвали «Україна-2027». У цьому плані, який ми, можливо, обговоримо в Україні ще до виборів, вказано дуже чітко. 2027-й – це рік, коли Литва вдруге головуватиме у Європейському Союзі. До нас, у 2025 році головуватиме Польща. Нині з поляками обговорюється питання про необхідність створення такої стратегічної зв’язки. Тобто обидві країни під час своїх головувань можуть порушувати амбітне питання, щоб ЄС дійшов до дуже конкретного рішення про подальше просування України до Спільноти. Тобто надати державі конкретні перспективи членства. Ми намагатимемося це зробити. Але за умов, що й сама Україна виконає своє домашнє завдання до 2025-2027 років. Вікно можливостей є.

Андрій Лавренюк, Страсбург