Костянтин Єлісєєв, заступник глави Адміністрації Президента

Україна нині протистоїть російській агресії на двох найважливіших фронтах — лінії зіткнення на Донбасі й міжнародній арені. Наскільки ефективними є успіхи українських дипломатів у відстоюванні інтересів української держави на світових майданчиках, як далеко зайшла Росія у невиконанні Мінських угод, чи намагається Москва вплинути на хід і результати виборів Президента України, коли наша держава вступить до НАТО і про плани Кремля щодо транзиту газу — розповів в інтерв’ю Укрінформу заступник глави Адміністрації Президента Костянтин Єлісєєв.

КРЕМЛЬ АКТИВНО ВТРУЧАЄТЬСЯ У ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

– Костянтине Петровичу, що наразі відбувається з виконанням Мінських домовленостей? Чи обговорюється можливість їх альтернативи?

- Маємо фактичне бойкотування Росією виконання Мінських домовленостей. Розрахунок простий – дочекатися завершення президентської кампанії і виграшу зручного для себе кандидата. При цьому Кремль не просто спостерігає за процесом, а активно втручається у нього, намагаючись дестабілізувати ситуацію всередині України. Неодноразово лунали заяви з його боку, що нинішній президент аж ніяк не зручний для них.

- Наскільки імовірним є зміна Мінська як міста перемовин на інше місто чи країну?

- Тема альтернативних домовленостей популярна. Однак, з усіх мені відомих пропозицій, всі вони є суттєвим кроком назад, окремі автори пропонують відверто антидержавні пункти.

В активізації дискусії щодо альтернативи Мінську прихована російська пастка. Я б не применшував потенціал Мінських домовленостей, які зупинили активну фазу російської збройної агресії, які містять конкретні вимоги до Росії, включно з виведенням іноземних сил та засобів з території України та передачею нам контролю над кордоном, і які пов’язані з санкціями стосовно Росії.

- На якому етапі зараз знаходяться перемовини в “Нормандському форматі”? Чи зустрічаєтеся ви на рівні дипломатичних радників?

- Протягом останнього часу в нас відбулося декілька контактів у Нормандському форматі. І як цьому не опиралася Росія, порядок денний нормандського формату розширився за рахунок азовського питання. Відповідні консультації на моєму рівні відбулися в Берліні у грудні 2018 року. Обговорювалося це питання й на тристоронньому рівні.

- Наскільки міцною є позиція міжнародних партнерів щодо продовження санкцій проти Росії?

- Завдяки зусиллям Президента Петра Порошенка і всієї дипломатичної команди маємо потужну міжнародну коаліцію на підтримку України. І попри розбіжності в окремих питаннях, – це важливий підсумок п’ятирічної роботи.

Капіталізацію цієї підтримки ми бачимо на практиці – уже є три пакети санкцій – кримський, донбаський і зовсім новий азовський.

Якщо говорити про міцність, то візьміть хоча б звістки з Брюсселя і Вашингтона за останній тиждень. Маю на увазі доповідь Європарламенту, де дається не лише оцінка відносинам із Росією, а й містяться заклики припинити будівництво Північного потоку-2; а також рішення палати представників США, де йдеться не лише про Крим, а й активізовано дискусію про статки російського президента.

Така готовність наших партнерів і є власне оцінкою зовнішньої політики Президента України за останні роки – сотень зустрічей і телефонних розмов, проведених безпосередньо Главою держави, не кажучи вже про інші рівні. І дійсно, Президент Порошенко продемонстрував високу ефективність у питанні продовження санкцій.

- Чи одностайно прийняли міжнародні партнери аргументи України після агресії Росії в Керченській протоці?

- Давайте для прикладу візьмемо останню доповідь управління верховного комісара ООН з прав людини про ситуацію з правами людини в Україні. Там у 14-му пункті говориться про статус наших моряків як військовополонених. Із точки зору міжнародного права це означає, що мав місце акт агресії, у результаті якого наші військові стали полоненими з відповідними правами, що гарантовані міжнародним гуманітарним правом.

Це була позиція України, яка доводилася нашим партнерам із самого початку. Однак, Росія традиційно намагається судовим фарсом прикрити свій міжнародний злочин.

Вам також добре відомо, що ЄС підтримав заклик Президента Порошенка та запровадив перші санкції у рамках так званого азовського пакету. На доручення Глави держави наші дипломати вже працюють над його розширенням.

Позиція наших партнерів одностайна – негайне і безумовне звільнення українських моряків, повернення захоплених суден та забезпечення свободи судноплавства в Керченській протоці.

- Президент Петро Порошенко неодноразово заявляв про співпрацю з міжнародними партнерами у питанні протидії втручанню Росії у вибори. Чи є конкретні напрацювання?

- Питання російського втручання у вибори – одне із пріоритетних, яке цікавить наших партнерів під час переговорів. Кожен розуміє, що відпрацьовані в Україні методи будуть застосовані Росією і в інших країнах.

Маємо також практичні аспекти співпраці. Наприклад, Канада оголосила про виділення близько 3 млн доларів на протидію російській пропаганді та інформаційним втручанням в українські вибори. Ведеться співпраця з НАТО по лінії кіберзахисту. Йде також більш специфічна співпраця з партнерами по лінії ЦВК, СБУ та інших структур.

- Чи ставлять європейські партнери дедлайн для врегулювання питання поновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення? Чи може вплинути рішення Конституційного Суду на безвізовий режим?

- Хотів би, перш за все, зняти будь-які інсинуації про загрози для безвізу: такої ув’язки немає. Поки президентом залишається Петро Порошенко, загроз для безвізу нема і не буде.

Хоча мені зрозуміло, чому такі фейки поширюються саме зараз, перед виборами.

Президент миттєво відреагував на рішення суду, зареєструвавши нову норму в парламенті. Тим більше, українська сторона готова до співпраці з міжнародними партнерами з цього питання з метою вдосконалення цієї норми з урахуванням норм Конституції України та положень Конвенції ООН проти корупції від 2003 року.

Позиція Президента – жодних відступів чи компромісів у боротьбі з корупцією. Ні знайомства, ні посади – не будуть індульгенцією від покарання.

УКРАЇНА Є ДЕ-ФАКТО СХІДНИМ ФЛАНГОМ НАТО

- Влітку минулого року на саміті НАТО було підтверджено перспективи членства України в Альянсі, попри ситуацію на Донбасі. Яку іще “домашню роботу” має виконати наша держава, щоб отримати ПДЧ?

- Я б скоріше говорив про домашню роботу в контексті отримання повноправного членства в НАТО. Стратегічний курс на це було закріплено у лютому в Конституції з ініціативи Президента.

Саме цій меті підпорядкована нинішня модернізація українського війська, яка здійснюється у руслі наближення до НАТО та запровадження кращих євроатлантичних стандартів. Це робиться у тому числі й на виконання закону про нацбезпеку, який було розроблено у тісній співпраці з нашими партнерами з Альянсу.

Якщо брати до уваги досвід нашої армії, видатки бюджету на оборону, то Україна вже сьогодні є де-факто східним флангом НАТО. Тому ми вважаємо, що отримання ПДЧ у певній перспективі не є чимось нереальним.

- Давайте поговоримо про “Північний потік-2”. У цьому питанні іще не сказали останнього слова США. На вашу думку, чи вдадуться американці до крайніх заходів – введення санкцій проти швейцарської компанії-підрядника, що укладає трубопровід по морському дну?

- Від самого початку цей проект був політичним. Там немає жодної економічної складової. Тим паче українська ГТС є достатньо надійною, на відміну від підводного трубопроводу. Наша труба може достатньо ефективно справлятися з поставкою необхідних обсягів газу в Європу.

Маючи українську трубу, для нас досі незрозумілим залишається – для чого вкладати такі гігантські кошти у цей проект, замість того, щоб їх спрямувати на соціальні програми в тій же Росії.

Сполучені Штати вже неодноразово висловлювали свою позицію щодо цього питання. Щодо конкретних кроків чи часових рамок, то це питання варто було б адресувати американській стороні.

Але хотів би знову привернути увагу до нещодавньої доповіді Європарламенту із закликом припинити будівництво трубопроводу. Тобто є широкий консенсус щодо загрози з боку реалізації цього проекту. Сподіваюсь, така політична позиція все ж таки трансформується в практичні кроки, адже йдеться не лише про українську безпеку, а й про європейську енергетичну стійкість.

- Чи стимулюватимуть “Газпром” проблеми з побудовою “Північного потоку-2” укласти новий контракт на транзит газу через Україну?

- Поведінка Кремля в чергове доводить, що росіяни чекають завершення президентської кампанії в Україні, щоб укласти новий транзитний договір. Вам така ситуація не нагадує аналогічний підхід на мінському треку? Дочекатися зручного партнера, з яким би можна було все тишком-нишком залагодити – як у «старі добрі» часи?

Однозначно, для Москви не пройшли не поміченими обіцянки про зниження цін на газ. Кремль добре читає такі сигнали. Бо ті, хто зараз обіцяють зниження цін на газ, мріють про продовження контрактів 2009 року. А це рівнозначно новій енергетичній кабалі, перекресленню наших досягнень в Стокгольмському арбітражі і, відповідно, відновленню російського впливу. Тому Росія так вкладається в українські вибори, щоб отримати комфортного для себе партнера.

- На вашу думку, після останніх здобутків української дипломатії — укладання Угоди про асоціацію, безвізу, введення низки санкцій проти Росії, закріплення курсу в ЄС і НАТО у Конституції – чи можливий в Україні “відкат назад”, в орбіту впливу РФ, як це відбулося у 2010 році?

- Безумовно така загроза є. Такою є ставка Росії на президентські вибори.

Але зараз – все в руках українських громадян. Саме вибір українського народу стане найкращою гарантією проти попадання в орбіту російського впливу. І буду з вами відвертий – аналізуючи поведінку Москви та її нервозність через набирання обертів євроінтеграції й реформ в Україні, власне сам український народ може запровадити найпотужнішу санкцію проти Кремля, надавши Президенту Порошенку ще один п’ятирічний мандат.

Погодьтеся, подальше наближення до ЄС і НАТО – це насамперед внутрішні зміни. Хоча б згадайте, де ми були в 2014 році й що ми маємо зараз? Чи можемо ми собі дозволити чергову перерву в п’ять років?

Олена Литвиненко, Алла Шершень. Київ

Фото: Павло Багмут, Михайло Марків