Трамп – Україна: Тиснув чи не тиснув?
За часи незалежності Київ пізнав чимало всіляких тисків – як негативних, так і позитивних
У міждержавних відносинах елементи шантажу як метод дипломатії – річ цілком звичайна. Щодо України значна більшість «тисків» не афішувалися. Водночас наша новітня історія знає й кілька резонансних випадків. Не всі вони мали негативне забарвлення.
ТЕСТ НА ПОЛІТИЧНУ ПРИНАЛЕЖНІСТЬ
Чи тиснув Трамп на Україну? Якщо ви адресуєте це запитання американському політикові, то легко визначите його політичну орієнтацію. Прибічник Демократичної партії дасть однозначну відповідь: тиснув грубо й цинічно, з порушенням Конституції й усіх моральних принципів. Прибічник республіканців, зокрема президента, скаже, що жодного тиску не було, демократи все вибріхують і полюють на відьом…
«Тиском на Україну» супротивники Трампа називають спроби його адміністрації спонукати українське керівництво щодо розслідування діяльності колишнього віцепрезидента США Джо Байдена та його сина Хантера.
Насправді «тиск на Україну» – ні що інше, як чудовий привід для опонентів Трампа показати американцям, яке він зло.
Стосунки Трампа з демократами давно стали токсичними. І демократи постійно шукають нагоди порушити питання про імпічмент президента. Раніше приводом для цього слугувало нібито перешкоджання з боку Трампа в розслідуванні російського втручання в президентські вибори, яке проводив спецпрокурор Роберт Мюллер. Проте доказів змови Трампа з Росією виявлено не було.
Тож українське питання стало бальзамом на душу для демократів: Трамп у боротьбі з їхнім ставлеником Джо Байденом вдався до залучення іноземної держави!
У Палаті представників, де превалюють члени Демократичної партії, оголосили про безпрецедентний тиск американського президента на Україну у власних корисливих цілях, що цілком може потягнути на імпічмент. Щоправда, цим демократи ще й самі себе висікли. Адже на поверхню сплили мутні подробиці звільнення Шокіна. З’ясувалося, що Байден так само тиснув на Україну.
Нагадаємо, сина Байдена 2014 року призначили на одну з керівних посад у газовій компанії Burisma близького до Януковича олігарха Злочевського. 2015 року колишній генпрокурор Віктор Шокін узявся за розслідування діяльності компанії, проте йому, за словами самого Шокіна, перешкоджала влада США. Навесні 2016-го Джо Байден, за його зізнанням, порушив перед Порошенком вимогу звільнити Шокіна протягом шести годин, інакше Україна не отримає 1 млрд доларів фінансової допомоги. Шокіна було звільнено.
Але справа потоплення Трампа для демократів виявилася важливішою, ніж рейтинг одного окремо взятого Байдена. Тим більше, що на президентських виборах Демпартію може представляти й Елізабет Воррен, яка дихає в спину Байдену, наздогнавши його за рейтингом серед демократів, і Берні Сандерс.
Звісно, в імпічмент у верхах ніхто не вірить, хоча за нього напевне проголосує Палата представників. Народна підтримка ідеї усунення президента поволі зростає. І нині сягає від 51 до 57 відсотків – відповідно до результатів соцопитувань різних компаній. У тому числі ті, що оприлюднено на замовлення телекомпанії Fox News, яка традиційно підтримує республіканців, виявилися невтішними для Трампа (51%). Навіть серед прибічників Республіканської партії 11% висловилися за імпічмент.
Складність процедури залишає мало шансів на усунення Трампа, але інформаційне нагнітання покликане збити його доволі високий рейтинг (40 відсотків американців – проти імпічменту).
Як відомо, під час телефонної розмови президентів США й України 25 липня Трамп попросив Володимира Зеленського посприяти в розслідуванні справи Байденів.
Сам Трамп після того, як у пресі здійнялася буча, назвав цю розмову з Президентом України чудовою.
Може, вона й була б чудовою, якби не сплили ще деякі деталі, що їх опоненти президента кваліфікують як шантаж. Аби стимулювати українців до розслідування, Трамп наказав заморозити 400 мільйонів доларів військово-фінансової допомоги Україні, частину якої схвалив був Конгрес. Демократи називають цю допомогу критично необхідною для протистояння російській агресії. Виявилося, як пише The Wall Street Journal, в Адміністративно-бюджетному управлінні США, яке відповідає за рух державних коштів, затримкою грошей опікувався «політичний призначенець» Майкл Даффі, помічник директора програм із безпеки бюджетного управління.
Ще з’ясувалося, що особистий адвокат Трампа, колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані контактував із тодішнім генпрокурором Юрієм Луценком через двох посередників – вихідців із колишнього СРСР Льва Парнаса й Ігоря Фрумана, які були спонсорами виборчої кампанії Трампа. У жовтні їх заарештували у США, висунувши звинувачення в порушенні правил фінансування виборчих кампаній.
Нині в комітетах Палати представників – у закордонних справах, з розвідки, нагляду та реформ – тривають допити в закритому режимі різних посадовців адміністрації, дипломатів, помічників і радників Трампа. Дарма що Трамп заборонив чинним посадовцям співпрацювати із цими комітетами, очолюваними ненависними демократами.
Одне слово, протистояння наростає. Істеричні коментарі, взаємообразливі випади заповнили весь інформаційний простір. І в центрі всього цього стоїть «тиск на Україну» – ця суто американська формула, зрозуміла лише в контексті їхньої внутрішньої політики.
НА КОРИСТЬ УКРАЇНІ
Для самої України, яка не мала щастя жити без шаленого зовнішнього тиску з боку північного сусіда, ця формула малозрозуміла. Ну що таке розслідування діяльності якогось там політика в порівнянні з вимогою не підписувати угоду про Асоціацію з ЄС, триматися подалі від НАТО, запровадити двомовність, купувати енергоресурси за нав’язаними цінами, призначати потрібних Росії керівників тощо? Уся історія українсько-російських відносин – це історія безупинного тиску й шантажу. І для українців, з нашим багатим досвідом відносин із Москвою, маніпуляції Трампа виглядають просто як дитячі пустощі.
Тож президент Зеленський заперечив наявність будь-якого тиску з боку Трампа не лише з дипломатичних міркувань.
Тим більше, що у вересні США відновили виділення обіцяної допомоги.
Уявімо собі, що ви постійно терпите наругу й приниження від неадекватного сусіда. Коли хтось на вулиці відтіснить вас у черзі, ви, зайняті думками про сусіда, й не помітите цього «тиску». Хоча особливо чутливі люди можуть угледіти тут харасмент.
Політолог Олександр Палій вважає, що набуття розголосу щодо американських «прохань» зіграло на руку Україні. «Можна припустити, – сказав він, – що Трамп міг узагалі припинити надавати допомогу, адже його не зовсім влаштовує цілком логічна й правильна позиція української влади. Мовляв, ми посприяємо в розслідуванні, але в установленому законом порядку – через офіційний запит. А Трамп якраз і намагався уникнути будь-якої офіційності – його посадовці хотіли, аби розголос про діяння Байдена ініціювала нібито Україна».
Водночас експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса вважає, що здобути якісь вигоди від цього скандалу Україні доволі складно. «Головне – не втягуватися у внутрішньоамериканські процеси, – наголосив він. – Це не наші вибори, і ми повинні максимально абстрагуватися від політичних позицій обох таборів. Будь-яка дія чи заява з нашого боку може бути використана як республіканцями, так і демократами у своїх цілях».
За словами Куси, формально тиску з боку Трампа не було, адже він лише попросив про послугу – але після того, як український президент порушив питання про військову допомогу. Проте нині зрозуміло, що рішення про затримку в наданні допомоги було пов’язане з розслідуванням діяльності політичного опонента Трампа.
Військова допомога від Америки, на погляд експерта, дещо переоцінена, адже кошти, що виділяються для України, не такі й значні (за обсягами – «між Мозамбіком і Ліваном»). Причому ця допомога йде переважно на оплату праці їхніх же інструкторів чи на закупівлю американської військової техніки. Демократи називають її «критично необхідною» – як аргумент у звинуваченнях Трампа, вважає Куса.
БАГАТО ТИСКІВ — ХОРОШИХ І РІЗНИХ
Загалом тиск у міждержавних відносинах з елементами шантажу як метод дипломатії – річ цілком звичайна. Якщо винести за дужки українсько-російські відносини, то щодо України значна більшість із таких «тисків» не афішувалися й стосувалися переважно торговельно-економічних питань. Наприклад, щодо скасування квот на експорт лісу-кругляку. Водночас новітня історія України знає й кілька резонансних випадків.
На думку Палія, тиск на країну може бути як негативний, так і позитивний. До негативних прикладів він відносить вимогу кількох країн, зокрема й США, позбутися ядерної зброї в середині дев’яностих, у результаті чого Україна, третя за потенціалом держава, у 1996 році втратила свій ядерний статус. Наша країна, на його переконання, мала тоді виторгувати більше преференцій – теж удаючись до тиску у відповідь. Серед негативних тисків, за оцінкою експерта, – і згадувана вимога колишнього віцепрезидента Байдена до тодішнього президента Порошенка позбавити Шокіна посади генпрокурора.
Діяльність президента Леоніда Кучми, вважає політолог, дала привід для численних тисків радше позитивного плану. Сполучені Штати вимагали адекватного розслідування вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, про яке стало відомо внаслідок «касетного скандалу» (2000 рік). М’яко пресували через продаж систем пасивної радіолокації «Кульчуга» в Ірак (запис оприлюднено 2002 року), щоправда ці факти не підтвердилися. Спільно з деякими країнами Євросоюзу США «позитивно» тиснули на Кучму та Януковича під час Помаранчевої революції 2004-2005 років, що певною мірою сприяло мирному розв’язанню політичної кризи.
Позитивний вплив справив і спільний тиск США та ЄС на українську владу під час президентства Порошенка, коли в обмін на «безвіз» західні партнери домоглися важливих кроків боротьби з корупцією – запровадження електронного декларування доходів і витрат чиновників, створення численних антикорупційних органів та ін.
Міжнародний валютний фонд, який керується, головним чином, із Вашингтона, тисне, на переконання Палія, «більше позитивно, в інтересах самої України». Надання кожного чергового кредиту супроводжується висуненням вимог, виконання яких, на думку МВФ, покликане сприяти посиленню фінансової спроможності держави. Серед таких вимог – доволі висока плата за комунальні послуги, наведення ладу в банківській сфері, планування адекватного дефіциту бюджету тощо.
Водночас політолог не пригадав жодного гучного тиску з боку європейських держав. Підписання Мінських угод він відносить до російського впливу.
Винятком виглядає Угорщина, яка намагається тиснути на Україну, вдаючись до відвертого шантажу. Мовляв, якщо наша країна не змінить своє законодавство про освіту й не дасть угорській громаді якихось особливих мовних преференцій, то Будапешт блокуватиме будь-які кроки Києва в напрямку євроатлантичної інтеграції. Ця проблема досі залишаться неврегульованою.
* * *
«Тиск Трампа на Україну», як бачимо, випадає з цього ряду тисків.
Але, судячи з усього, він від самого початку був приречений на невдачу для американського лідера, навіть якби про нього не повідомив спеціально навчений викривач (whistleblower).
Владна система в Сполучених Штатах побудована так, що будь-яке найменше відхилення від усталеного процесу вмикає сигнал тривоги – навіть у самій президентській вертикалі. Затримка виплати допомоги для України на півтора-два місяці збила з пантелику працівників Адміністративно-бюджетного управління (структура адміністрації США), викликала занепокоєння в Пентагоні, збурила ситуацію в Державному департаменті. Так, виконувач обов’язків посла США в Україні Вільям Тейлор, обмінюючись повідомленнями зі спецпосланцем із питань України Куртом Волкером, назвав затримку військової допомоги для України «божевіллям».
Як далі розвиватиметься ситуація? «Тиск» на Україну, можливо, трохи посунуть повідомлення про зростання напруження між США й Туреччиною у зв’язку з виведенням американських військ із Сирії та приєднанням курдів до проросійських сил. Проте свідчення, які продовжують давати чиновники у справі «тиску», напевне, ще підсиплють якихось пікантних, навіть скандальних подробиць.
Володимир Ільченко, Укрінформ