Канада після виборів входить у “кризу сепаратизму”

Розчарування у західних провінціях несуть ризики для територіальної цілістності

Наприкінці минулого місяця у Канаді відбулися парламентські вибори, за результатами яких найбільше мандатів отримала партія чинного прем’єр-міністра Джастіна Трюдо . Ліберали, однак, не зможуть самостійно сформувати уряд і муситимуть шукати коаліцію для ухвалення кожного рішення. Це нестиме серйозні ризики для територіальної цілісності Канади.

ЗОЛОТА АКЦІЯ ТА ІНШІ ПАРЛАМЕНТСЬКІ РОЗКЛАДИ

Річ у тім, що для формування більшості у чинному канадському парламенті необхідно мати 170 голосів, а від Ліберальної партії обралося лише 157 депутатів. На другому місці опинилася Консервативна партія, яка провела до парламенту 121 особу. Далі - Квебецький блок із 32 мандатами, Нова демократична партія із 24-ма, партія Зелених, яку представлятиме три законотворця, та один незалежний депутат.

Оскільки Консервативна і Ліберальна партії мають надто багато ідеологічних розбіжностей, аби будь-коли порозумітися, а Квебецький блок представляє регіон, а не всю країну, Трюдо буде змушений за кожне голосування домовлятися з лівацькою Новою демократичною партією, що не припаде до душі мешканцям великих західних канадських провінцій Альберта й Саскачеван, які отримують свій основний дохід від видобутку нафти.

ПРОБЛЕМИ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ

Слід згадати, що на федеральному виборчому рівні у Канаді функціонує винятково мажоритарна система. Країна поділена на 338 округів, мешканці яких надсилають одного представника до парламенту в Оттаву. Під час останніх виборів усі 14 округів у Саскачевані та 33 із 34 в Альберті делегували до Оттави члена Консервативної партії. Ліберали також суттєво втратили свої позиції у сусідніх провінціях Британська Колумбія та Манітоба, окремі регіони яких теж досить залежні від сировинних доходів.

Джастін Трюдо, який зробив боротьбу зі змінами клімату, зокрема відмову від викопних енергетичних ресурсів, чи не основним слоганом своєї виборчої кампанії, очікувано не зміг отримати підтримку багатих на нафту регіонів. За свою першу прем’єрську каденцію він запровадив податок на викиди вуглекислого газу, підвищив екологічні стандарти на пальне, заборонив нафтовим танкерам заходити до кількох портів та значно ускладнив будівництво нових нафтопроводів, чим не на жарт розлютив альбертійців та саскачеванців, доходи яких суттєво впали через глобальне зниження цін на нафту.

Гасу у вогонь підлив і той факт, що своє представництво у парламенті значно збільшила партія Зелених, а “золоту акцію” здобула Нова демократична партія, яка виступає за ще більш радикальну відмову від викопних ресурсів. Це зрушило громадський дискурс у напрям, протилежний баченню Оттави, - у сторону відділення двох провінцій від Канади.

“НОВА УГОДА” ДЛЯ ЗАХІДНИХ ПРОВІНЦІЙ

“Результати виборів показали, що відчуття розчарування та відчуження у Західній Канаді нині сильніші, ніж будь-коли”, - зауважив прем'єр-міністр Саскачевану Скот Моє одразу після виборів. Наступного ж дня він написав Джастіну Трюдо листа, закликавши розробити “Нову угоду для заходу”, яка б належним чином враховувала занепокоєння цієї частини країни. На його переконання, ця “нова угода” повинна передбачати скасування податку на вуглекислий газ, створення нових нафтопроводів та оновлення системи перерозподілу бюджетних коштів між провінціями. “У західних провінціях вирує пожежа і я передаю прем’єр-міністру вогнегасник й сподіваюся, що він не принесе каністру пального”, - сказав Моє.

Його відверто підтримує й прем’єр Альберти Джейсон Кенні, який вже пообіцяв зібрати експертів для обговорення місця провінції у канадській федеративній системі.

Водночас і Джастін Трюдо не сидить, склавши руки. “Я особливо звертатимуся до західняків, <...> аби обговорити, як ми можемо в уряді відреагувати на дуже конкретні занепокоєння альбертійців”, - сказав він на своїй першій післявиборчій пресконференції. З того часу він поговорив не лише із прем’єрами західних провінцій, але навіть із мерами кількох великих міст. “Я дуже серйозно ставлюся до того, аби упевнитися, що ми рухаємося уперед на користь усіх канадців. Я слухатиму та працюватиму із багатьма людьми, аби це трапилося”, - додав Трюдо.

Варто зауважити, що і Скот Моє і Джейсон Кенні стверджують, що прагнуть зберегти федерацію, однак не висловлюють впевненості, що це вдасться зробити.

Утім, окрім традиційних гравців, на канадській політичній сцені є ще один впливовий учасник - корінні народи, і вони так просто своїх позицій не здадуть.

СЛОВО ЗА КОРІННИМИ НАРОДАМИ

Коли Британська імперія у ХІХ столітті освоювала Північну Америку, то укладала велику кількість угод із місцевим корінним населенням, яке в обмін на освіту, охорону здоров’я та інші здобутки європейської цивілізації віддавало британцям контроль за територіями. З плином часу ці землі увійшли до складу Канади, а потім із них утворили Альберту, Саскачеван та інші сучасні провінції. “Рухатися шляхом відчуження чи відділення Заходу слід дуже обачно. Ми маємо притаманні права, права, відповідно до угод, тобто міжнародних договорів із Монархією”, - зауважив глава Асамблеї корінних народів Канади Пері Белегарде. Він попередив, що будь-яка зміна адміністративних кордонів у Канаді повинна отримати згоду корінних народів, яких це стосуватиметься. І у випадку відділення якої-небудь провінції - цієї згоди не буде.

Хоча наразі численні канадські корінні народи переважно діють відособлено, криза, спричинена можливим розпадом Канади, майже напевно змусить їх об’єднатися, що зміцнить їх переговорні позиції. “Нації, що живуть на території Угод, зазвичай діють як окремі групи - дуже малі поселення із слабким політичним впливом. На мою думку, сепаратизм сприятиме їхній політичній єдності, що стане потужним фактором”, - сказав у коментарі CBC News експерт з питань конституції Пол Шартранд.

Прибічникам так званої “Республіки Західної Канади” (як вже встигли назвати нове державне утворення канадські сепаратисти) слід врахувати і той факт, що ні Альберта, ні Саскачеван не мають виходу до моря, тож для торгівлі їм доведеться укладати транзитну угоду із Канадою, яка, найвірогідніше, ставитиме драконівські умови.

ПОВТОРЕННЯ ІСТОРІЇ

Як часто буває, подібна ситуація вже виникала раніше. Попереднє “відчуження Заходу” відбувалося у Канаді в 1970-х і досягло свого апогею у 1980-му. Тогочасний канадський уряд, очолюваний П’єром-Еліотом Трюдо (батьком нинішнього глави уряду Канади) планував запровадити додаткові мита на енергетичні ресурси, чим неабияк роздратував західняків. На одній із пресконференцій він навіть отримав запитання про можливе відділення західних провінцій. “Шанси західного сепаратизму дорівнюють нулю. Канадці - це канадці, не думаю, що вони підтримають це, окрім як засіб перемовин прем’єрів”, - відрізав він у характерній різкій манері.

З того часу в Канаді змінилося багато, але територіальна цілісність залишалася непорушною. Статистика стверджує, що середній термін життя уряду меншості, який має нещастя формувати Джастін Трюдо, становить 23 місяці. Це значить, що з великою  вірогідністю влітку 2021 року канадці знову підуть на виборчі дільниці, аби обрати новий парламент. Передбачити результати наразі неможливо, але великі шанси на успіх матиме нині опозиційна Консервативна партія. Якщо це справдиться, то політичні занепокоєння Заходу швидко зникнуть, адже прем’єри Альберти, Саскачевану та Манітоби - консерватори. Якщо ж ні - криза може поглибитися, оскільки від показових екологічних ініціатив Трюдо навряд відмовиться, щоб не втратити підтримку власного електорату. Слід пам’ятати і про впливові корінні народи, які абсолютно не зацікавлені у розпаді країни. У будь-якому разі, остаточне слово буде за канадцями.

Канада вже кілька разів проходила “кризу сепаратизму” і кожного разу виходила із неї цілою. Немає причин вважати, що цього разу демократія не спрацює. 

Максим Наливайко, Оттава.