Журналіст дізнався, як фінських дітей навчають протистояти дезінформації
Фінляндія очолила рейтинг стійкості до дезінформації
Наприклад, на уроках математики учнів навчають, як недоброзичливці можуть маніпулювати статистикою. На уроках мистецтва учням пояснюють, як можуть підроблювати зображення, а на заняттях з історії школярі аналізують відомі пропагандистські кампанії. Вчителі ж з фінської мови працюють з ними над способами, за допомогою яких тексти можна використовувати для введення в оману.
«Мета — активні, відповідальні громадяни та виборці. Критичне мислення, перевірка фактів, інтерпретація та оцінка всієї одержуваної вами інформації, де б вона не з’явилася, є вкрай важливим. Ми зробили це ключовою частиною усіх предметів», — розповідає завуч коледжу у Гельсінкі Карі Ківінен (Kari Kivinen).
Така навчальна програма — це частина широкої стратегії, що розроблена фінським урядом після 2014 року. Тоді країна стикнулася з дезінформацією, яку поширювала Російська Федерація. Більшість кампаній РФ, пише журналіст, просували через «альтернативні» фінські сайти та облікові записи у соціальних мережах. Вони атакували ЄС, акцентуючи на питаннях імміграції, та намагались вплинути на дискусію щодо повного членства Фінляндії в НАТО.
Карі Ківінен каже, що у навчанні дітей звертає увагу на три різновиди оманливої інформації: мізінформацію (misinformation, помилки), малінформацію (malinformation, чутки) та дезінформацію (disinformation) — брехня, яка розповсюджуються навмисно, щоб вводити в оману.
«Навіть зовсім маленькі діти можуть це зрозуміти. Вони люблять бути детективами. Якщо ви також заохотите їх допитувати журналістів і політиків у реальному житті про те, що для них важливо, пограєте у дебати та вибори в школі, попросите їх написати точні та фальшиві навини про них ... тоді демократія та загрози, перед якими вона стикається, починають щось для них означати», — каже пан Ківінен.
Він вчить учнів ставити питання до інформації: хто її створив; де це було опубліковано; що вона реально означала; яка була мета повідомлення; на чому базувались твердження; це факт чи чиєсь судження; чи інформацію якось перевіряли тощо.
«Діти нині не читають газет і не дивляться телевізійні новини, які тут у відповідають стандартам. Вони не шукають новини, а просто натрапляють на них у WhatsApp, YouTube, Instagram, Snapchat... Або точніше, алгоритм вибирає їх саме для них. Вони повинні вміти критично підходити до цього. Не цинічно — ми не хочемо, щоб вони думали, що всі брешуть, — але критично», — наголошує Карі Ківінен.
Частину освітнього процесу перебирають на себе також громадські організації. Одна з них «Бар фактів» (Faktabaari), яка займається перевіркою фактів. Ця організація створена волонтерами — журналістами да дослідниками — перед європейськими виборами у 2014 році. Тоді вони розробили матеріали для просвіти громадян щодо виборів.
Крім того, громадська організація Mediametka, яка частково фінансується Міністерством культури Фінляндії, розраяє матеріали з медіаграмотності ще з початку 1950-х. Тоді її засновників боялися, що розум фінських дітей страждає через вплив коміксів.
Зараз, як каже виконавча директорка Mediametka Мері Сеістола (Meri Seistola), організація влаштовує хакатони спільно з фінськими стартапами, намагаючись розробити «значущі матеріали» для шкіл та молодіжних груп.
«Ми працюємо з зображеннями, відео, текстом, цифровим контентом; заохочуємо наших учнів виробляти свій власний контент; просимо їх визначити оманливі новини: від пропаганди до клікбейту, від сатири до теорії змови, від псевдонауки до підпільних звітів; від матеріалів, що описують неіснуючі події до ненавмисних помилок», — розповідає Мері Сеістола.
Фото: The Guardian