Закон про дезінформацію: TО BE OR NOT

«Заточування зброї» проти фейків: французький досвід й український

Ми живемо учорашнім, адже звідти – наші знання, уміння, навички та досвід. Але якщо у майбутньому бачити обриси минулого, то воно ніколи не настане. Сучасний світ формується вже не лише за допомогою інформації, а й дезінформації. Поточна ситуація, у якій опинився інформпростір України, вимагає розробки вивірених стратегічних програм й пошуку суспільного консенсусу для їхнього втілення. Питання щодо дотримання медіагігієни та впливи фейків у сучасних умовах актуальне як ніколи

ФЕЙКИ – ПРИЧИНА ПАНІКИ

Новини про події останніх тижнів суттєво попсували психічне здоров‘я багатьом українцям. Соцмережі переповнює паніка на межі істерики щодо загрози епідемії коронавірусу після повернення літака з Уханя, щодо причин та наслідків провокації після розведення у Золотому, щодо національної «ракетної програми», щодо результатів Мюнхена тощо.

Власне, й самому мені та родині довелося неодноразово ставати жертвою фальшивих новин ще під час ув‘язнення у російських буцегарнях. Починаючи від дат обміну до закидів у російській пресі щодо «шпигунства» та брудних натяків про інтимні стосунки з майбутньою першою леді Франції. Ледь не серцевого нападу мамі коштувала недостовірна інформація про моє повернення 30 серпня 2019 року від співробітниці Верховної Ради України Ганни Ісламової, на яку послався навіть генпрокурор, та від російського політичного біженця, бізнесмена Іллі Пономарьова.

Росія активно і витончено використовує фейкові новини, брутальну пропаганду, відверту брехню, упереджену інтерпретацію контенту, спекулює та маніпулює думками, застосовує весь арсенал, що має визначення дезінформації. Це не випадковий (без злого наміру), а усвідомлений обман, який умисно вбудовується в інформаційний потік, на основі якого ухвалюються політичні рішення і який підштовхує відповідальних осіб до дій або бездіяльності, вигідних замовнику створення дезінформації.

У чому мета дезінформації? У тому, щоб змінити у людини, громади, суспільства сприйняття реальності, а не саму реальність, і після сприйняття викривленої дійсності підштовхнути їх до зміненого рішення. Адже головне завдання агресора полягає в ухваленні рішення швидше, ніж це робить його жертва, оскільки вона у такому випадку ухвалюватиме рішення в застарілих умовах через їх реальну зміну.

Дезінформація, ховаючись у вирі фактів та їх інтерпретації, стає інформацією, що несе небезпечний ризик подальших впливів, оскільки до неї так і ставляться, виносячи на розгляд, на обговорення, розповсюджуючи її. Для розпізнання дезінформації у такому вигляді потрібні спеціальні знання та вміння, які пересічній людині, можливо й, не потрібні.

Що відбувається далі? Змінюючи свій статус, дезінформація розвиває потенцію і спроможна стати знаннями, які складніше спростувати іншим фактом. Такі знання загрожують стати основою для розділів у шкільних підручниках, частиною сценаріїв художніх фільмів і мати триваліший цикл існування. За таких умов телевізійний серіал сьогодні спроможний просунути ідеї ефективніше, аніж учора – вища освіта.

Домінування фальшивих історій у національному інформаційному просторі у режимі реального часу створює перешкоди для поінформованого та зваженого прийняття політичних рішень, а також ризики для сприйняття суспільством правдивої критичної інформації.

Сьогодні фейк – це дешевий і доступний для всіх інформаційний продукт і водночас маніпулятивний інструментарій. Світ змінився і ніколи не повернеться у минулий стан. Його переповнюють фейки і ми мусимо бути готовими сприймати новий світ.

ЦИФРОВІ ТРЕНДИ, ТЕХНОЛОГІЇ – ЗБРОЯ ВОРОГА

На початок 2020 року понад 4,54 млрд людей користується Інтернетом, аудиторія соціальних мереж перетнула позначку в 3,8 млрд. Для порівняння, торік аудиторія Інтернету сягнула позначки у 4,39 млрд осіб, а у соцемержах зареєструвалося 3,48 млрд користувачів. Сьогодні майже 60% землян – online. Дослідження свідчать, що попри проблеми, з якими Facebook зіткнувся останніми роками, ця соціальна платформа зберігає статус найпопулярнішої. За офіційними даними про доходи компанії, соцмережа перетнула історичну позначку в 2,5 млрд активних користувачів на місяць. Кількість користувачів Facebook неухильно зростатиме й надалі. Сьогодні ця мережа спроможна охопити третину всього дорослого населення планети і більше половини всіх людей у віці від 18 до 34 років. Суттєва частина фальшивих новин впроваджується через соцмережі, а левова з них – через Facebook.

За словами менеджера з публічної політики щодо України в Facebook Катерини Крук, лише за третій квартал 2019 року вони видалили 1,7 млрд фейкових акаунтів т.з. «ботів» (бот – це акаунт, створений алгоритмом, не жива людина), більшість із них – відразу після відкриття. Створення посади менеджера для України є чітким сигналом, що Facebook посилить свої заходи у роботі з викликами, з якими зіштовхується Україна. Зустріч президента Володимира Зеленського із засновником соціальної мережі Facebook Марком Цукербергом 15 лютого у Мюнхені на 56-й Мюнхенській конференції з питань безпеки – також про це.

Проблема дезінформації становить головний виклик для сучасної демократії, оскільки існує реальна загроза неправомірного привласнення впливів на публічну політику. Завдяки таким факторам, як анонімність створення та розповсюдження інформації, оскільки для читача сьогодні важливішим є те, хто надіслав інформацію, а не її джерело. Упродовж останнього десятиліття спостерігається соціалізація інформаційного простору, спричинена масовістю джерел інформації, велика частина яких не дотримується журналістських стандартів та етичних норм. Тому сьогодні класичні системи інформування населення – ЗМІ, переживають кризу довіри.

Технологічний прогрес з року в рік ускладнює розрізнення реальної інформації та неправдивої. Постіндустріальна революція та глобалізація успішно долають бар‘єри, які заважають людям в усьому світі отримати справедливий і рівний доступ до цифрового всесвіту, що змінює наше з вами повсякденне життя. Штучний інтелект спроможний підробляти відео, фальсифікувати слова, відводити погляд, додаючи емоції, створювати і поширювати тотальну ілюзію. У такий спосіб і завдяки технічному прогресу наш ворог просуватиме і розширюватиме межі обману.

ФРАНЦУЗЬКИЙ ДОСВІД

У більшості цивілізованих країн регулювання діяльності журналістів регламентується нормами, що гарантують незалежність їхніх поглядів та думок, захищають від будь-якого тиску і переслідувань з боку влади та приватних осіб. Дотримання кодексу журналістської етики переважно є цариною відповідальності власне телеканалу, радіо чи видання або може стати предметом дослідження професійних організацій. Участь у них журналістів є добровільною, а кількість необмежена. Членство у подібних об‘єднаннях дає змогу, з одного боку, захистити права журналістів, а з іншого, перевірити їхню діяльність на відповідність етичним нормам. І цей механізм працює. Свіжий приклад – консолідована відмова французьких ЗМІ опублікувати компрометуючі інтимні відео вже екскандидата від правлячої партії «Вперед, Республіко» на виборах мера Парижа та найближчого соратника Макрона Бенжамена Гриво (саме він три роки тому, маючи повноваження, відмовив в акредитації в Єлисейському палаці російським RT і Sputnik, назвавши їх пропагандистськими), запропоновані російським художником-акціоністом Петром Павленським та широке публічне обговорення моралі довкола цього скандалу.

Водночас, державна влада, згідно з повноваженнями, зберігає за собою право контролювати діяльність власне самих ЗМІ й у випадку порушень може позбавляти їх ліцензії. Така практика покликана убезпечити суспільство від пропаганди війни, проявів дискримінації чи нетерпимості.

Проте події останніх років, зокрема, гібридна війна Росії проти України, маніпуляції суспільною думкою під час референдумів щодо Brexit та незалежності Каталонії, зовнішні впливи на хід виборчих президентських кампаній у США та у Франції, змусили владу реагувати на прояви агресії в інформаційному просторі.

Франція два роки тому змінила законодавство, щоб захистити суспільство від впливу іноземних медіа на виборчий процес і загалом на політику держави. Процес ухвалення рішення тривав 13 місяців. До дій спонукав президент Франції Емманюель Макрон, анонсувавши законопроект, спрямований на боротьбу з поширенням в Інтернеті фейкових новин, та визначивши глосарій поля дії дезінформації, політичної пропаганди та свободи висловлення своїх поглядів. Він також закликав до «етичної дискусії» серед медіаспільноти на тему проблем моралі та моральності у професії журналіста. Йшлося про саморегуляцію правил та професійних обов’язків відповідно до викликів часу і для упередження утисків свободи слова, гарантованої Декларацією прав людини і громадянина (1789 р.). У зв‘язку з чим «Репортери без кордонів» розробили правила оновленої етичної поведінки під назвою «Міжнародна декларація про інформацію та демократію».

Після звернення президента міністр культури країни представила майбутній законопроект для публічних обговорень.

В той же час французькі науковці та експерти підготували детальне дослідження щодо інформаційних маніпуляцій. Роботу обсягом понад 200 сторінок написали автори Центру аналізу, прогнозування та стратегії (CAPS), який працює при міністерстві Європи та закордонних справ Франції, а також Інституту стратегічних досліджень (IRSEM) — дослідницької установи французького Міноборони. Готуючи матеріали, вони відвідали 20 країн і проконсультувалися в ОБСЄ, НАТО та ЄС. Експерти дійшли думки, що дезінформацією є умисне масове поширення неправдивих чи упереджених новини з метою досягнення ворожих політичних цілей.

У цього маніпулятивного інструментарію є три складові: скоординована кампанія, поширення свідомо спотвореної інформації та намір завдати шкоди з політичними наслідками. «Кінцевою метою іноземних держав може бути не стільки переконати населення в тій чи іншій історії, а змусити уряди вживати заходи, що суперечать їхнім демократичним, ліберальним цінностям. Це, у свою чергу, провокує реакцію іншої частини політикуму та громадянського суспільства», — йдеться у звіті.

Законопроект було опубліковано для громадського обговорення. Публічні дебати широко транслювалися та обговорювалися у французькому інформаційному просторі упродовж 5-ти місяців.

Ознайомившись з думками професійної спільноти, профільний міністр провела конструктивні консультації зі ЗМІ, й міністерство доробило остаточні положення, які врахували інтереси всіх зацікавлених сторін. А згодом парламент розпочав розгляд його положень. Французька преса назвала такий крок «заточуванням зброї» проти неправдивої інформації в Інтернеті: «Фальшиві новини», стережіться!».

Двічі законопроекти про дезінформацію не підтримував Сенат. Їх називали «неефективними» та «посяганням на свободу слова».

Проте, користуючись правом вирішального голосу у випадку полярних поглядів між парламентськими палатами, Національні збори Франції все ж схвалили законопроекти під епіграфом сучасного німецького філософа Анни Арендт: «Свобода думок — це фарс, якщо інформація про факти не гарантується і якщо не самі факти є предметом дискусії». Це сталося у листопаді 2018 року (про це писав Укрінформ). Національні збори ухвалили положення проектів закону №190 та №191, які по суті є поправками до Виборчого та Освітнього кодексів, закону про свободу комунікації та інших нормативних актів.

Згодом закони підписав президент.

Вони розширили транспарентність функціонування онлайн-платформ (Facebook, Twitter тощо), посилили повноваження регулятора — Вищої аудіовізуальної ради – CSA (у т.ч. Рада у праві припиняти трансляцію мовника, який поширює дезінформацію, або того, діяльність якого, ймовірно, може серйозно порушити життя нації, або завдати шкоди фундаментальним інтересам нації, або розгортатиме кампанії по дестабілізації її інституцій), надали 2 доби судам на розгляд справ, що стосуються видалення неправдивої інформації у виборчий період та інше.

Положення законів також визначили моніторинг соціальних мереж та ЗМІ, які перебувають під «впливом» іноземної держави, зобов’язавши їх маркувати спонсоровану інформацію, а також запровадили юридичний механізм тимчасового провадження для надання можливості швидкого блокування фейкових новин та попередження їхнього подальшого масового або штучного розповсюдження. Саме суд має кваліфікувати неправдиву інформацію.

Крім того, CSA отримала право вимагати від онлайн-платформ (YouTube, Facebook тощо) оприлюднення замовників статей чи кампаній в Інтернеті, які мають за мету впливати на хід голосування, використовуючи помилкові аргументи. Ці соцмережі також зобов‘язані оприлюднювати витрачені на такі кампанії суми, прізвище рекламодавця та сплачені суми за масове розповсюдження інформації. Також вони зобов‘язані вживати заходи на боротьбу з поширенням неправдивої інформації, а для користувачів – забезпечити можливість вказати на таку інформацію. Онлайн-платформи повинні оприлюднювати інформацію щодо вжитих заходів і надсилати звіт про їхню ефективність до CSA. Крім того, компанії повинні призначити спеціального представника, що відповідає за дотримання норм нового закону на території країни.

Закони покликані відновити довіру до інформації, яка з’являється в публічному просторі, а також закласти основи для ефективної обов’язкової медіа та інформаційної освіти, щоби зробити французьку молодь повноцінними громадянами.

Французька Республіка була не єдиною у своїх намірах боротися з дезінформацією. Подібне зроблено у Великій Британії, Німеччині, Італії, але Франція – серед піонерів щодо створення послідовного правового механізму, який забезпечує застосування положень закону й особливо їхню своєчасність. Зокрема, у створенні публічного реєстру, який ідентифікує операції з просування інформації. Водночас французькі закони виявилися менш жорсткими, ніж у Німеччині, які ще більше обмежують онлайн-платформи, на відміну від Великої Британії, де немає обов'язку співпраці платформ.

«ТОРПЕДУВАННЯ» ЗАКОНОПРОЕКТУ

Україна, від початку агресії вдавалася до не завжди успішних спроб протистояти інформаційній війні. Торік розпочалася розробка положень закону про протидію дезінформації. Перша спроба його презентації та обговорень засвідчила неприйнятність та несумісність позицій між авторами та більшістю учасників мадіаспільноти. Багато хто побачив серед норм спробу запровадження тотальної цензури, ліквідації незалежної преси та перетворення України на сусідню поліцейську державу. Хтось не побачив пропозицій запровадження механізму усунення політичної ангажованості окремих українських медіа до власників-олігархів або ж до адептів Росії в українській політиці. Інші скептично оцінили наміри упорядників проекту закону очистити український інформаційний простір від ворожої пропаганди та дезінформації. Вочевидь документу бракувало точного глосарію та чітких критеріїв діяльності журналістів, професійних та соціальних медіа.

Гарячі дебати, серія публікацій, офіційні заяви, пікети і мітинг спонукали очільника міністерства культури, молоді та спорту України Володимира Бородянського подовжити термін громадських обговорень. За його словами, група медіаправників наступного тижня аналізуватиме законопроект про протидію дезінформації, розроблений урядом. А через кілька місяців суспільство матиме новий текст закону, який «жодним чином не обмежуватиме журналістську діяльність щодо таких елементів, як розслідування, щодо критичних висловлювань на адресу влади і таке інше». «Два місяці – щонайменше триватиме обговорення», – пообіцяв Бородянський.

У підсумку, видається, що політичне рішення – ухвалити важливий закон хоча і формувалося на підставі високих очікувань суспільства, але проводилося неналежним чином і без достатніх і необхідних соцопитувань та наукових досліджень авторитетними інституціями. Водночас, дискусія триває. Очікуємо залучення до неї зацікавлених сторін та оприлюднення наукового й фахового обґрунтування положень законопроекту. Зрозумілим лишається те, що простого рішення не буде. Якість та успіх будь-якого медіа проекту сьогодні залежить, передусім, від конкуренції на ринку та рівня довіри суспільства.  Необхідно також розвивати суспільне мовлення, підвищувати стандарти, стимулювати економічну незалежність преси, запроваджувати медіа грамотність, яка допоможе боротися з дезінформацією.

Українська влада мусить виконати «законодавчий обов’язок протидії дезінформації», а енергійна медіаспільнота, яка покликана впливати на державну інформаційну політику у межах компетенцій та відповідальності перед суспільством не повинна втрачати ентузіазм. Вихід один – синергія досвіду, знань та інтуїції урядовців, журналістів, юристів і незалежних експертів зі сфери медіа, стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

Роман Сущенко. Київ