Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень

Триває чергове загострення конфлікту в багатостраждальній Сирії. Та що там конфлікту – кривава бійня, якою учасники війни намагаються знову перерозподілити кордони свого впливу. Після загибелі 33 турецьких військових внаслідок авіаудару режиму Башара Асада, здавалося, не уникнути російсько-турецького протистояння. Але поки що відомо, що 5 березня президенти РФ та Туреччини мирно зустрінуться у Москві. Чи домовляться турки з росіянами, випустивши пару? Навіщо Туреччина відкриває кордон біженцям до Європи? І, головне – що чекає Сирію? Про це ведемо розмову з заступником директора Центру близькосхідних досліджень Сергієм Даниловим.

СИРІЙСЬКІ “КОНТРАКТИ”: СИТУАТИВНІ І НЕДОВГОВІЧНІ

- Сергію, чому знову відбулася ескалація конфлікту в Сирії? Це сталося тому, що одна з його сторін діяла ситуативно, побачивши вигоду, чи домовленості дали тріщину?

- Просто єдиний союз Асада, росіян й іранців скористався шансом закінчити війну (як їм здавалося), знищивши останній анклав, непідконтрольний центральному уряду. З початку року йшов наступ на західну частину провінцій Алеппо, Ідліб, Хама, які, за домовленістю, мали бути зоною безпеки для повстанців усієї Сирії. Де стояли турецькі спостережні пости по периметру, щоб гарантувати дотримання режиму припинення вогню. А у січні почався наступ і продовжувався досить успішно, все йшло до того, що до кінця лютого - початку березня вся територія перейшла б під контроль Дамаска.

- І турки отримали ніж у спину, що, здається, було для них цілком несподівано?

- Всі домовленості в сирійському конфлікті – досить ефемерні. Вони досягаються, потім порушуються. Протилежна сторона (тобто Асад з РФ та Іраном) теж можуть заявити, що Ердоган не виконав свою частину угоди про демілітаризацію цього регіону. Зрозуміло, що всі ці домовленості – ніщо інше, як просто форма фіксації співвідношення сил на певний момент. Коли воно змінюється і якась сторона бачить можливість покращити своє становище, вона йде на це, аби перемогти.

- А це співвідношення сил змінюється мало не щонеділі? Поки весь світ зайнятий коронавірусом, а українці — внутрішніми проблемами, в Сирії весь час перестановка?

- Офіційна Сирійська арабська армія — це тільки дуже маленька частина збройних сил, які воюють на боці Дамаска. Всі інші – дуже різноманітні, з різним підпорядкуванням, напівдобровольчі військові з’єднання ліванців, іранців, афганців, яких збирають за гроші чи за ідею. За “приз”, за перемогу. З іншого боку, теж дуже різноманітні групи – як відверто екстремістські, так і більш помірковані – об’єднуються під формальним дахом Вільної сирійської армії.

Кожне з цих угруповань, в залежності від статусу свого командира і його наближеності до центрів прийняття рішень і, головне, до ресурсів – то зменшується, то збільшується, то перетікає в інші угруповання. Тікає з фронту або повертається на фронт. Строката заплутана картина.

- Але основних гравців – таки 4? Інші країни не мають явних інтересів, впливу на ситуацію? Наприклад, якщо воює “Хезболла”, це ж не значить, що втрутився Ліван як держава.

- “Хезболла” – це одночасно військове з’єднання і політична сила, яка була створена іранцями (зокрема, Корпусом вартових ісламської революції) для консолідації шиїтів Лівану. І коли здавалось, що режим Асада впаде, покійний Касем Сулеймані (іранський генерал-майор у Корпусі вартових Ісламської революції, вбитий у Багдаді 3 січня – ред.) привів їх у Сирію, щоб замінили регулярну армію, не досить вірну режиму Асада. Це не означає, що стосунок до цього має уряд Лівану, що недержавні гравці змінили статус і стали повноцінними гравцями, ніби вони є державою в державі. Так само воюють і бійці «Ліва Фатіміюн», організації афганських шиїтів, яких іранці теж сформували окремим підрозділом.

- Дивує реакція Туреччини. Анкара так бурхливо відреагувала — публічними заявами про “жахливу помсту” Росії, а скінчилося тим, що відкрила кордон для сирійців до ЄС і мститься, виходить, європейцям...

- Турки прореагували в першу чергу тим, що завдали ударів по супротивнику в Сирії й виконали традицію “око за око, зуб за зуб”, за якою помста має бути не холодною, а швидкою, негайною і надмірною. Інакше володаря вважатимуть слабким. У цьому сенсі Ердоган вчинив так, аби відповідати уявленням про себе, як про сильного лідера. А ситуація з біженцями пов’язана з тим, що президент Туреччини не відчував підтримки ЄС та США, стосунки з якими останнім часом перебувають на дуже поганому рівні. І в момент, коли відбулося загострення, він не зміг на них спертися. Президенту Туреччини потрібно примусити Європу розвернутися до нього обличчям. Дії Ердогана – ризикований спосіб якщо не шантажу, то примусу до дружби.

- Хіба вигідно загострювати ситуацію, коли сам, можна сказати, зіпсував стосунки заграванням з Путіним?

- У Туреччини знайдеться на це відповідь: з їхньої точки зору, законні вимоги врахувати інтереси безпеки Туреччини в курдських районах Сирії не були враховані. А Туреччина дуже серйозно сприймає курдську загрозу, діяльність Робітничої партії Курдистану, яка бачиться силою, що хоче розчленувати державу.

Обидві сторони можуть представити список претензій, які пояснюють, з їх точки зору, цей розрив із Заходом. І в аргументах кожної буде бодай частка правди.

- Але чи є перспектива таких дій, конструктив?

- У США є шанс змінити стан речей, якщо буде взаємний рух назустріч. Теоретично. Як складеться, прогнозувати не берусь.

- А як гадаєте, яких заходів вживатимуть в Євросоюзі? Йому пригрозили 1,5 мільйонами біженців.

- Очевидно, почнуть якось діяти. Досі йшлося про досить істотні фінансові трансфери Туреччині, які передавалися, щоб вона утримувала ситуацію з біженцями. Вона там справді дуже напружена: коли Реджеп Ердоган називає її критичною, він не дуже перебільшує. Якщо ви не звертаєте увагу на нас, ми повинні оберігати вас? У такій логіці наразі все відбувається.

- Українцям дуже сподобалася заява радника президента Туреччини Месута Хаккі про готовність воювати з Росією і помсту за події в Ідлібі. За нею щось стоїть?

- У той же час міжнародне інформаційне агентство в Анкарі “Анадолу” заявило, що відповідальність за напад на турецьких військових несе уряд Асада – і він заплатить за це велику ціну. Тобто сторони не готові воювати напряму. Вони воюють де-факто, але всіляко уникають називати це прямим зіткненням між Туреччиною і РФ.

- Тобто Туреччина все-таки надто залежна від підтримки Путіна?

- І Туреччина залежна, і Росія хоче представити себе країною-брокером, яка може домовлятися одночасно з усіма. Ворожнечею вони одночасно знижують свої можливості у цих ролях.

- Як оцінюєте наслідки ескалації у короткій і довгій перспективі?

- Дуже важко давати оцінку, коли інтенсивність подій така висока. Росіяни з турками – на постійному контакті, постійно домовляються й узгоджують дії. Не виключено, що вимоги Туреччини — а це 30-кілометрова зона безпеки вздовж кордону, яку турки контролюють напряму, і повернення лінії фронту в провінціях Ідліб, Алеппо і Хама до стану на грудень 2019 року — будуть задоволені. Але враховуючи, наскільки зросла інтенсивність подій, завжди існує загроза (чи шанс?), що хтось та стрельне – і ситуація вийде з-під контролю. Тим більше, що ситуація не влаштовує сирійську сторону, якій чітко показали, що сирійці — витратний матеріал, якого нікому не шкода. І тоді події можуть розвиватися досить несподівано і зовсім іншими темпами.

Взагалі треба враховувати, що ці всі угоди недовговічні. Угоди будуть, і торги теж, точніше – вони тривають з моменту першого удару по колоні батальйону турецької армії росіянами. Відразу почалися, і перед тим тривали, і далі йтимуть, а от як будуть виконуватися... Хто як стане діяти, щоб зберегти обличчя, подати себе в найкращому світлі не тільки у зовнішній, а й у внутрішній політиці (для Ердогана і Путіна то дуже важливо) — це вже інша справа.

- Складається враження, що у Туреччини, у Башара Асада – цілі цілком прагматичні, зрозумілі, й лише Росія веде війну заради війни, а тому її дії передбачити складно.

- Треба зрозуміти їхню логіку – і тоді все виглядатиме раціонально. Вони хочуть бути брокером, торгувати тим же Асадом, наприклад. Повернутися як гравець на регіональну сцену, тобто на Близький Схід. Хочуть, щоб Європа домовлялася з ними і за спільним столом вирішували – кому що належить. Тобто бажають повернення побудови світу за зразком кінця 19-го – початку 20 століття. І такі конфлікти, як у Сирії – інструмент для досягнення такої картини світу.

- 5 березня має відбутися зустріч Володимира Путіна з Реджепом Тайїпом Ердоганом, який відвідає Росію з робочим візитом. Чого від цих перемовин очікувати?

- Вирішуватимуть, де буде лінія фронту, хто як використовуватиме авіацію, кого визнати терористом, а кого ні, як можна поводитися з тими чи іншими силами. Але це все – динамічний процес, який у кращому випадку зафіксує поточну ситуацію на фронті й поточну розстановку.

Тетяна Негода. Київ

Фото Геннадія Мінченка