Час для перегляду історії: Пам’ятники мають значення
В Америці протестують проти батьків-засновників, у ФРН вшановують диктатора.
Посилення радикальних рухів у країнах Заходу призвело до перегляду історичного минулого. Особливо активно взялися за пам’ятники: одні валять, інші повертають зі смітників історії.
ГОРДІСТЬ ЧИ ГАНЬБА США?
Протести у США під гаслом Black Lives Matter («Життя чорних мають значення», BLM), що спалахнули після смерті в Міннессоті 46-річного афроамериканця Джорджа Флойда, поступово локалізуються й уже не супроводжуються погромами магазинів і приватного бізнесу. Однак хвиля гніву перемістилася глибше, в ідеологічну площину. Рух BLM прагне змінити погляд на історію США та знести «незручні» монументи діячам, які ще недавно вважалися національними героями. Тепер навпаки, життя та пам’ятники цих постатей втрачають значення прямо на очах.
Загалом, тема гніву проти «батьків-засновників» американської нації далеко не нова. Активісти порушували питання про недоречність пам’ятників окремим історичним постатям на континенті чи не з середини минулого століття. Просто раніше це не набувало такого масового масштабу та не мало настільки благодатного ґрунту на хвилі незадоволення широких верств населення.
У серці американської столиці, Вашингтоні, прямо поруч із Білим домом, демонстранти спробували скинути бронзову статую сьомого президента США Ендрю Джексона, якого, втім, змогли таки захистити майже 200 поліцейських – за допомогою газу. Хоча не зовсім змогли. Найбільш спритним вдалося розбити дерев’яні колеса чотирьох гармат біля основи пам’ятника й написати образливі слова на п’єдесталі. Джексон, який двічі обирався главою Білого дому, раптом втратив своє історичне значення перед розгніваним натовпом ХХІ століття через «жорстоке поводження з корінними американцями». Експрезидентові згадали, що він виступав за переселення індіанців у резервації. (До речі, Джексона, який був відомий своїм популістським політичним стилем, подекуди порівнюють з Дональдом Трампом).
Крім того, у Вашингтоні знесли й підпалили пам’ятник генералові армії Конфедерації Альберту Пайку, який був установлений біля будівлі поліції. Протестувальники також пообіцяли звалити статую Авраама Лінкольна у федеральному парку на Капітолійському пагорбі.
Об’єктом «антирасистів» став монумент Джефферсону Девісу – єдиному президентові Конфедеративних Штатів Америки, що з’явилися під час Громадянської війни 1861-1865 років у штаті Вірджинія. Девіс був власником бавовняної плантації і, відповідно, за нормами тих часів мав багато рабів. У цьому ж штаті, у місті Портсмуті, обезголовили пам’ятник конфедератові – збірному образу прихильника Конфедерації в Громадянській війні, поборника збереження рабства.
Маніфестанти «розвінчали» пам’ятник ще одному главі держави – третьому президентові США Томасу Джефферсону (1743–1826) у Портленді, штат Орегон. Джефферсон був одним з авторів Декларації незалежності, а також сином процвітаючого плантатора і його спадкоємцем, тобто власником кількох десятків рабів.
У Портленді ж постраждав і пам’ятник першому президентові США Джорджу Вашингтону. Бо він так само, як і всі заможні американці того часу, мав рабів. Там усе почалося з організованої представниками руху BLM «мирної акції», а вилилося в погроми й вандалізм: статую Вашингтона обгорнули американським прапором і підпалили. Після цього вночі статую «добили» (повалили на землю), а на п’єдесталі залишили напис: «Геноцидний колоніст». Винних не знайшли – або не шукали.
У Сан-Франциско жертвами гніву стали три меморіали. Серед них – знесений пам’ятник авторові гімну США Френсісу Скотту Кі, бо за свого життя він володів кількома рабами. Крім того, було пошкоджено два монументи – 18-му президентові США Уліссу Гранту, який керував Союзною армією під час Громадянської війни (за його «неоднозначне ставлення» до рабства), а також місіонеру Гуніперо Серрі. Він заснував у Каліфорнії кілька католицьких місій, але при цьому начебто утискав корінні народи й примусово приводив їх до віри.
У Новому Орлеані, штат Луїзіана, знесено пам’ятник Джону Макдонафу (1779–1850), одному з найбільших рабовласників Америки. Не врятувало його й те, що в 1822 році Макдонаф створив схему звільнення рабів, за допомогою якої ті могли купити собі свободу. А після своєї смерті залишив велику частину своїх статків на будівництво державних шкіл для бідних дітей – як білих, так і звільнених чорних.
ВІД КОЛУМБА ДО РУЗВЕЛЬТА
Потрапив під роздачу й «першовідкривач Америки» Христофор Колумб. Йому закидають фатальну роль у винищенні корінних американців. Не з’явись він на далеких берегах, жили б собі індіанці в Новому Світі й горя не знали.
Для тих, хто раптом не пам’ятає, Колумб (1451–1506) – іспанський мореплавець, у 1492 році відкрив для європейців (представників «цивілізованого світу») Новий Світ – Америку.
Від рук вандалів або «за доброю волею», тобто за розпорядженням місцевої влади, прибрали з вулиць кілька пам’ятників відкривачеві Америки у щонайменше 12 штатах США. Вони, вандали (або радикально налаштовані активісти), вимагають переглянути ставлення до спадщини славетного мореплавця. За їхнім розумінням, він приніс із собою смерть та геноцид тисячам людей з числа корінного населення континенту. Так, Фоун Е. Почель, координатор освіти Американського індійського центру, заявляє, що збереження статуй Колумба підтримує історію верховенства білих.
«Вони відстоюють верховенство білих і колоніалізм поселенців як те, що важливо в нашій історії, що ґрунтується на геноциді корінного населення, завезенні чорних та маргіналізації кожного, хто не підтримує християнську ідеологію того, чим і є «білість» тут, у Сполучених Штатах», – гнівно заявляє Почель американським ЗМІ.
Цікаво, що в Чикаго активісти вимагають прибрати два пам’ятники: статую Колумба (яка нерідко ставала жертвою вандалів) і монумент Бальбо, який був подарований місту італійським диктатором, фашистом Беніто Муссоліні в 1933 році на честь трансатлантичного перельоту з Рима до Чикаго генерала Італо Бальбо.
Теодор Делано Рузвельт, 32-й президент США, із фашизмом боровся і рабами не володів. Але й цей політик, увічнений у металі, потрапив під гарячу руку. Влада Нью-Йорка вирішила демонтувати пам’ятник біля входу в Американський музей, де Рузвельт є центральною фігурою, через те, що бронзова скульптурна композиція містить президента на коні в супроводі піших афроамериканця й індіанця. Антирасисти побачили в цьому символ колоніальної експансії і расової дискримінації…
45-й президент, Дональд Трамп, обурився тим, що відбувається. Він запропонував садити за ґрати за спалення американського прапора. А також видав розпорядження, згідно з яким руйнування чи повалення пам’ятників або іншого майна федеральної власності може каратися ув’язненням терміном до 10 років.
«Я уповноважив федеральний уряд арештовувати всіх, хто руйнує або знищує будь-який пам’ятник, статую чи іншу подібну федеральну власність у США з можливим ув’язненням терміном до 10 років згідно з законом про збереження меморіалів ветеранів, а також іншим законам, що можуть бути доречними», – заявив Трамп, як завжди, у своєму улюбленому Твіттері.
Очікується, що найближчим часом Трамп підпише наказ, який захищатиме державні статуї та федеральні пам’ятники, а за вандалізм чи будь-яке знищення пам’яток історії відправлятиме у в’язницю. Тим часом близько 400 бійців Національної гвардії було спрямовано на охорону ключових монументів, «щоб запобігти будь-якому оскверненню чи знищенню».
ЄВРОПА В ТРЕНДІ, ТА НЕ ЗОВСІМ
Загалом у Сполучених Штатах було звалено та спаплюжено кілька десятків монументів. Вікіпедія навіть створила окрему сторінку, пов’язавши це з протестами після смерті Джорджа Флойда.
Тим часом на Європейському континенті розгортаються свої «відносини» з пам’ятниками. І вже не перший рік. Пов’язано це також із переосмисленням історичних подій і бажанням позбутися темних сторінок минулого. Можна тут згадати й повалення фігури Фелікса Дзержинського на Луб’янці в Москві в серпні 1991-го, коли здавалося, що в Росії здатна перемогти демократія. Доречно згадати й демонтаж пам’ятників Леніну після розпаду СРСР у Грузії, а також «ленінопад» в Україні в середині 2010-х – як розрив з радянським минулим.
Серед нещодавніх, але «дофлойдівських» подій – повалення пам’ятника в Празі радянському маршалові Івану Конєву, який, з одного боку, командував військами, що звільняли місто від нацистів, а з другого, у 1968-му – його солдати брали участь у придушенні Празької весни. Раніше цей монумент нерідко ставав об’єктом вандалізму.
Але деякі з європейських історій перегукуються з американським наративом. Так, приміром, у Бристолі, Велика Британія, протестувальники скинули в річку статую Едварда Кольстона, який жив у 1636–1721 роках і був багатим місцевим купцем, меценатом і головою Королівської африканської компанії, що тоді володіла монополією на работоргівлю. У 1672–1689 роках кораблі компанії перевезли в Європу близько 80 тис. чоловік із Африки. Під час подорожі, яка тривала близько двох місяців, гинуло від 10 до 20%, як вони цинічно називали, «товару». Після смерті Кольстона його ім’ям було названо вулиці, а також найбільший бристольський притулок для незаможних.
Спаплюжено було й статую королеви Вікторії, хоча вона зайняла престол у 1837 році, через чотири роки після офіційного скасування рабства по всій Британській імперії. Але ж, дорікають борці за права, за десятиліття її правління імперія значно розширилася, зокрема, за рахунок колоніальної експансії в Індії, Азії та Африці. (У самій Африці, у кенійському Найробі, пам’ятник Вікторії, до речі, також знесли).
В Антверпені, Брюсселі, Генті та інших бельгійських містах з постаментів полетіли, були обезглавлені або облиті фарбою статуї Леопольда II. Цей король, який правив Бельгією в 1865–1909 роках і мав чимало заслуг, провинився тим, що був активним прихильником колоніальної експансії, зокрема в Конго. Чимало бельгійців вимагають демонтажу всіх портретів цього короля.
Таке саме відбувається з пам’ятниками в Австралії та Франції, Індії та Південно-Африканській Республіці, Італії та Новій Зеландії...
У німецькому Гамбурзі було облито фарбою кілька монументів, зокрема канцлеру Отто фон Бісмарку.
І ЛЕНІН ТАКИЙ МОЛОДИЙ
Але певні персонажі у ФРН – на відміну від інших країн – пам’ятники не лише відправляють на задвірки історії, а й витягають звідти. Так, тиждень тому в центрі Рурської області, у бідному за місцевими мірками містечку Гельзенкірхені з населенням 260 тис., було встановлено монумент Володимиру Леніну.
Уперше за всю історію цей пам’ятник «керманичу світового пролетаріату», організатору Жовтневої революції й теоретику марксизму з’явився на території колишньої Західної Німеччини. Ініціатором дійства стала Марксистсько-ленінська партія Німеччини (виявляється, існує така).
«Час монументів расистам, антисемітам, фашистам, антикомуністам та іншим реліктам минулого однозначно минув… Пам’ятники рабовласникам, деспотам і розпалювачам війни зносять. Добре, що ми ставимо пам’ятник революціонеру, борцю за свободу та демократію, мислителю всесвітньо-історичної ваги, що випередив свій час», – урочисто заявила голова МЛПН Ґабі Фехтнер перед кількома десятками роззяв, що зібралися на площі в центрі міста.
Навпаки, місцева влада та більш відомі партії дуже не хотіли мати Леніна в центрі Гельзенкірхена, оскільки радянський лідер «уособлює насильство, репресії, тероризм та жахливі людські страждання». Але програли справу в суді. Тож тепер двометровий Володимир Ілліч гордо стоїть перед офісом партії їй на радість.
Спеціально пам’ятник не виготовляли. Він був відлитий ще 1957 року в колишній Чехословаччині. Стояв на території Горжовицького машинобудівного заводу, однак після Оксамитової революції безслідно зник. МЛПН стверджує, що купила статую на інтернет-аукціоні за 16 тис. євро в австрійського колекціонера.
Двоє класиків марксизму-ленінізму тепер стоять на одній німецькій землі. Два роки тому, на 200-річчя від дня народження філософа, економіста та натхненника російських революціонерів Карла Маркса в його рідному місті Трірі було встановлено його статую – попри чималий опір. І не якусь там двометрову, а заввишки цілих п’ять метрів, новісіньку! Подарунок китайських товаришів. Та й церемонія відкриття монументу була більш помпезною, масовою, за участі офіційних осіб. Німецькі політики тоді зауважили, що неприпустимо звинувачувати видатного економіста й мислителя в злочинах ХХ століття.
Ярослав Довгопол, Вашингтон. Ольга Танасійчук, Берлін
Перше фото: PA Wire