Сілена та Роб Фредрікси, які втратили у трагедії МН17 сина

У домі Сілени Фредрікс та її чоловіка Роба майже всюди світлини молодої, усміхненої пари. На фото їхній 23-річний син Брайс та його дівчина Дейзі. Вони загинули 17 липня 2014 року, коли російський «Бук» у небі над Донбасом збив пасажирський літак рейсу МН17, що прямував із Амстердама до Куала-Лумпура. У цій трагедії загинуло 283 пасажири (серед них – 196 громадян Нідерландів) та 15 членів екіпажу. Міжнародне розслідування дійшло висновку, що МН17 було збито зенітно-ракетним комплексом «Бук», який належить 53-й зенітно-ракетній бригаді протиповітряної оборони російських збройних сил, дислокованій у Курську. Росія заперечує свою причетність до збиття літака.

9 березня 2020 року Окружний суд Гааги розпочав розгляд кримінальної справи щодо трьох обвинувачених росіян та одного українця. Інтереси одного з чотирьох обвинувачених – підполковника-спецпризначенця ГРУ РФ Олега Пулатова, котрий виявив бажання долучитися до процесу, представляють двоє нідерландських адвокатів. Судовий комплекс «Схіпхол», розташований за 50 км від Гааги, для розгляду кримінальної справи MH17 було зарезервовано на рік.

За тиждень до шостої річниці трагедії Нідерланди подали позов проти Росії до Європейського суду з прав людини.

Усі ці роки Сілена Фредрікс та її чоловік Роб живуть надією, що одного дня почують правду: хто та чому вбив їхніх дітей. Два останні роки свого життя їхній син Брайс та його дівчина Дейзі мешкали разом з ними. Кімната молодої пари виглядає так само, як і в день трагедії. Недопитий напій, недоїдена пачка чіпсів… Життя тут наче зупинилося. Вони й досі чекають своїх дітей додому…

У переддень шостої річниці від дня трагедії в інтерв’ю Укрінформу подружжя поділилося своїми очікуваннями від судових процесів та розповіло про своє життя після катастрофи. А ще Сілена показала татуювання, яке зробила на пам’ять про загиблих дітей.

СВІТЛИНА З ЛІТАКА І ТАТУ НА ЛІВІЙ РУЦІ

- Сілено, у вас на шиї два ланцюжки з літерами Б та Д…

Сілена: Так, Брайс та Дейзі.

- Ваш син Брайс та його дівчина Дейзі жили в цьому будинку разом з вами?

Сілена: Вони були разом три роки, і Дейзі жила з нами останні два роки. Після відпустки діти хотіли шукати окреме житло.

- Як ви дізналися, що втратили їх?

Сілена: Зателефонували моєму чоловікові та повідомили про те, що сталося. Я була на барбекю, мій телефон був у беззвучному режимі, коли всі телефонували мені. Тож я останньою з родини дізналася про трагедію.

- Яка була ваша реакція? Ви усвідомлювали, що сталося? Чи була надія, що вони могли, наприклад, запізнитися на літак?

Сілена: Я просила колег перевірити, чи справді сталася катастрофа. І вони сказали: так, Малайзійські авіалінії... І тоді я усвідомила: це все… кінець. Я не мала жодної надії. Не було надії. Я не знаю, що почував мій чоловік... Робе?

Роб: Ні, не було надії. Я відчував те саме. Усвідомив, що сталося.

Сілена: Роб відвозив їх у аеропорт.

Роб: Дейзі сказала мені: «Я боюся літати». Я відповів: «О, я літав дуже багато разів, тобі не варто боятися».

Сілена: Дейзі також надіслала світлину з салону літака своїм друзям. Тож ми знали, що вони були там, і я розуміла, що ніхто не міг вижити після такої катастрофи. Але наші рідні наполегливо намагалися до них додзвонитися, плекаючи надію, та це було марно.

Роб: Я бачив по телебаченню кадри того, що сталося, і був певен: вижити після такого неможливо.

- Чи вдалося вам отримати речі Брайса та Дейзі з місця трагедії?

Сілена: Так. У нас є деякий одяг, сумка Дейзі, гаманець, а ще браслет, який я дала їй, але понівечений, обгорілий.

- Яким стало ваше життя після трагедії?

Сілена: Повністю змінилося.

Роб: Це нове життя. Для нас майбутнього просто немає, воно було знищене, коли знищили МН17.

Сілена: Це частинка твого серця, якої просто не стало. Звісно, в нас ще є діти, ми гарно проводимо час разом, але завжди відчуваєш якусь порожнечу, когось бракує, когось втрачено.

Роб: Відчуваєш, наче хтось забрав частинку твого серця, і ніщо не може того змінити – це назавжди.

- Сілено, у вас на лівій руці татуювання. Розкажіть, коли ви його зробили.

- Тут написано: «Брайс та Дейзі». Це тату дуже багато значить для мене. Часом, коли мені дуже сумно, я роблю ось так – притуляю руку з їхніми іменами близько до серця і наче відчуваю їх поруч.

- Коли ви зробили тату?

- Через три роки від дня трагедії.

ДОТОРКНУТИСЯ ДО ОСТАНКІВ ДІТЕЙ

- Відтоді минуло вже шість років. Як виглядає зараз кімната дітей?

Сілена: Можете подивитися. Тут усе так само, як було тоді… майже все: одяг, ліжко, де вони спали. Це сумка Дейзі, яку повернули з місця трагедії. Діти згоріли, а вона виглядає, наче нова… 

- Коли вам повернули останки, ви бачили їх?

Сілена: Це була маленька труна у формі серця. Такі зазвичай роблять, коли ховають маленьких дітей. І всі останки Брайса та Дейзі були там. Дуже мало залишилося від них. Ми бачили частинки їхніх тіл... Це було дуже важливо для нас. Я мати й хотіла доторкнутися до останків дітей. Це останнє, що я могла зробити. Було дуже важко, але я зробила це.

- У цій кімнаті час наче зупинився…

- Вона виглядає так, як і того дня, коли вони залишили її. Тут застиг той день, час зупинився... Навіть сміття досі не прибране. Я просто не можу його викинути. Тут усе мені нагадує про Брайса та Дейзі. Це досі їхня кімната, і часом здається, що вони от-от повернуться. І я кажу: якщо ви захочете повернутися, то вертайтеся. Тут усе, як того дня, коли ви покинули цю кімнату... Це досі ваша кімната.

ДІЗНАТИСЯ ПРАВДУ

- 9 березня 2020 року в судовому комплексі «Схіпхол» стартували слухання у справі МН17. Жоден із чотирьох обвинувачених на суд у Нідерландах не з’явився. Нідерландські адвокати представляють інтереси підполковника-спецпризначенця ГРУ РФ Олега Пулатова, який виявив бажання долучитися до процесу. Що ви думаєте про представлені прокурорами документи, фото, відео та позицію захисту Пулатова?

Сілена: Ми цілком і повністю довіряємо Міжнародній спільній слідчій групі. Усе, що йде від них, – правда. Я певна в цьому і не маю жодних сумнівів. Альтернативні версії трагедії теж розглядалися… Та ми певні, це неможливо, навіть якщо Росія заперечує свою причетність до трагедії і вказує на Україну. Але ми знаємо, що це неправда. Щодо адвокатів Пулатова, то це не Пулатов обирав адвокатів, це йде від Росії. Я переконана в цьому. Росія хоче володіти інформацією, мати можливість впливати на процес.

- Хто на вашу думку винен у цій трагедії?

Сілена: О, багато людей, але найбільше – Путін.

Роб: Путін. Він знав усе. Люди зі зброєю виконують його накази.

Сілена: Він створив цю ситуацію.

Роб: Думаю, що Росія не може зізнатися, сказати: ми зробили це. Бо якщо вони скажуть «пробачте», то весь світ знатиме, що вони були в Україні, зокрема, я маю на увазі ситуацію з Кримом. І це проблема…

- На вашу думку, яка роль України в цій трагедії?

Роб: Україна не закрила повітряний простір, але вона не винна в тому, що інші люди збили МН17. Це дві різні речі…

Сілена: Україна мала закрити повітряний простір, але, з другого боку, російська сторона знала, що небо не закрите і літають пасажирські літаки. Тож, використовуючи зброю, мали бути дуже обережні.

Роб: І вони мали знати, що то був пасажирський літак. Яка нині ситуація в Україні? Досі війна?

Драбок: Так.

Сілена: Просто жахливо...

- Що ви думаєте про іншу справу? Нідерланди проти Росії у Європейському суді з прав людини?

Сілена: Гадаю, дуже добре, що наша держава подала в суд на Росію – це підтримка для нас, для сімей. Це робить нас сильнішими. Для нас важливо знати правду: чому це могло статися, хто це зробив, як вони ухвалили рішення стріляти. Ми лише хочемо правди, щоб люди, причетні до цього, понесли відповідальність. Це єдине, чого ми хочемо.

- Під час другого блоку слухань у судовому комплексі «Схіпхол» багато озвученої інформації, деталей трагедії було досить важко чути родичам. Що найбільше вразило чи схвилювало з оприлюдненого вас?

- Коли ми побачили, як працює «Бук» й усвідомили, що сталося... Думаю, наші діти нічого не відчули, це було швидко. Такий потужний вибух, що все мало статися миттєво… Сподіваюся, що вони не страждали. Це було, наче я на власні очі побачила, як усе сталося.

- Зараз тривають слухання щодо чотирьох причетних…

Роб: Так, але їх буде більше, і дійде до самої верхівки РФ.

- Що б ви хотіли сказати керівництву України?

Сілена: Будь ласка, допоможіть нам дізнатися правду. Зробіть усе можливе, щоб ми могли дізнатися, як це відбулося...

- А якби перед вами опинився Путін?

Сілена: Єдине, про що можу просити Путіна, це бути чесним. Усі вже знають, хто винуватець, то візьміть на себе відповідальність! Будьте чоловіком.

- Чи хотіли б поїхати в Україну?

- Так, як тільки це буде можливо, якнайшвидше... Коли ми мали зустріч з послом України в Нідерландах, він обіцяв допомогти нам потрапити на місце трагедії. Це дуже важливо для нас – відвідати місце, де загинули наші діти.

 Ірина Драбок, Гаага

Фото Софії Шовікової