Білорусь-2020: революція не програла, контрреволюція не перемогла

Збереження щоденних протестів, ставка - на недільні Марші

Якщо революція не перемагає відразу, якщо режим не посипався після першої серйозної кризи і відступу, то контрреволюція, протестний відкат, відігравання режимом деяких своїх позицій є неминучими. Саме це стало очевидним на одинадцятий день протесту. Тому дивно розмірковувати у депресивному тоні про катастрофічну «втрату темпу», про те, що «революції робляться на піку». Нічого екстраординарного не сталося, поки що - звичайна синусоїда громадянського протесту, яка видається регресією лише нетерплячим гарячим головам.

Спілкуючись з білоруськими активістами, правозахисниками, я якось сказав, що буду ще телефонувати, бо «це ж надовго». І після цього мені стало незручно, коли почув у відповідь: «Я – патріот своєї країни. І сподіваюся, що це надовго не затягнеться, закінчиться швидко». Довелося відповісти (без особливої віри у це), що так, так, звичайно, будемо сподіватися, швидко закінчиться…

КОНТРАТАКА КОНТРРЕВОЛЮЦІЇ, АЛЕ БЕЗ КОЛИШНЬОЇ БРУТАЛЬНОСТІ

Також зі спілкування з білорусами минулого тижня чи не фізично відчував, які гігантські надії покладають вони на вихідні 15-16 серпня, особливо на великий недільний мітинг у Мінську, а також усіх містах країни. Учасникам і співчуваючим здавалося, що коли влада побачить такий масштаб, має одуматися, піти на переговори. Але…

І це багато в чому схоже на очікування Євромайдану: якщо вдасться зібрати «мільйонне віче» (а народні віче, нагадаю, проходили по неділях), то Янукович одумається і піде на переговори. «Мільйонне віче» було зафіксовано 8 грудня 2013 року. Але результатом цього стало лише те, що з наступного дня Янукович пішов у другий наступ на Майдан.

Втім, для самого диктатора, його ближнього кола - нормально. "Бацька" - орел, не побоявся поговорити з народом, навіть негативно налаштованим проти нього. І почалося повзуче відвойовування режимом позицій, якими поступилися напередодні. У середу ОМОН розігнав два локальних мітинги, правда, вже не так брутально, як раніше. Силовики перекрили підходи до будівлі МВС, куди прямували протестувальники, ті були змушені піти на Майдан Незалежності. Продовжують безчинствувати, затримувати людей «тихари» (так у Білорусі називають силовиків, які працюють на вулицях у цивільному одязі).

Провладні «бюджетні мітинги» почали проходити не лише у Мінську, але й в обласних центрах. Наказано прикрутити гайки - і от вже у Гродно, місті на північному заході Білорусі, де міська влада пішла на максимальні поступки протестуючим, попередні домовленості згортаються. Зокрема - не підводиться електрика на вечірній мітинг. І навіть більше - сам цей мітинг оголошений незаконним.

Влада продовжує гасити спалахуючі страйки погрозами і умовляннями. Зробити це повною мірою не вдалося. Та водночас і загальнонаціональний страйк не відбувся.

Ну і наприкінці дня починає згортатися великий волонтерський табір біля ізолятора «Окрестина». Ніби як добровільно, бо більшу частину затриманих вже відпустили. Але за деякими даними, і з формулюванням навздогін, що волонтери «портят зеленые насаждения в парке».

І усе це супроводжується постійними погрозами Лукашенка. Він обіцяє розібратися і з учасниками мітингів, і з членами Координаційної ради, і зі страйкарями (в останньому випадку риторика є трохи м'якшою). «Президент» Білорусі оголосив новий склад уряду. У ньому збережені всі міністри-силовики і глава МЗС. Окремі доручення дані Міноборони, МВС і КДБ. Вкрай двозначно читається доручення міністерству оборони: «Уделить внимание передвижению войск НАТО на территории Польши и Литвы. При необходимости не стесняться выводить вооруженные силы и технику на направления их передвижения. Особенно в Гродно, в гродненском направлении. Потому что уж очень большое желание там дестабилизировать обстановку еще больше, чем в Минске».

Це дуже схоже на загрозу введення воєнного стану – для початку в одній області, щоб не допустити її перетворення на «білоруський П'ємонт» або, якщо бажаєте, на «білоруський Львів».

СТРУКТУРУВАННЯ ОПОЗИЦІЇ, САНКЦІЇ ЗАХОДУ

А на початку дванадцятого дня протесту надійшла ще одна новина - про найбільш високопоставленого з білоруських опозиціонерів, ексміністра культури, колишнього гендиректора Купаловського театру Павла Латушка. Його будинок закидали червоною фарбою. Після входження Латушка  до Координаційної ради на його адресу надходять погрози, йому радять виїхати з країни. Але поки він лише відправив за кордон свою родину. Сам же - під охороною.

І ось ця новина, сама по собі неприємна, змушує згадати про позитивні події 18-19 серпня. А їх теж було багато. Важко, болісно, але по країні формуються страйкові комітети. Створюються фонди солідарності, фонди допомоги учасникам протестів, насамперед тим, хто постраждав від насильства, а також – фонд допомоги страйкуючим.

Найважливіша подія - створення Координаційної ради для трансферу влади і виділення в ній президії, яка складається з семи осіб (нобеліатка Світлана Алексієвич – заочно, членкиня об'єднаного штабу Тихановської Марія Колесникова, юрист Максим Знак, міжнародна медіаторка Лілія Власова, представник страйккому Мінського тракторного заводу Сергій Дилевський, довірена особа Тихановської Ольга Ковалькова, Павло Латушко). Невипадково, що особливу увагу режим звернув саме на Латушка. Це людина з номенклатури, він побував у владі, знає її порядки, знає, як розмовляти з нею і людьми, які в ній знаходяться.

У середу, напередодні екстреного відеосаміту ЄС, Світлана Тихановська опублікувала звернення до ЄС англійською, у якому попросила не визнавати результати виборів у Білорусі. Саме таке рішення і ухвалили. Також є принципове рішення про введення персональних санкцій проти дій режиму. Ще виділено 53 мільйони євро - на підтримку Білорусі. 50 мільйонів - для термінової боротьби проти COVID-19. Два мільйони - для допомоги жертвам репресій і держнасилля, один мільйон - на підтримку громадянського суспільства і незалежних медіа.

Литва вже окремо оголосила список своїх санкцій. Зокрема, 32 високопосадовцям Білорусі, включно з Лукашенком, які причетні до фальсифікації підсумків голосування і невиправданого застосування сили, заборонений в'їзд до країни. Пролукашенківські ЗМІ та спікери заходилися висміювати це рішення: «Ха-ха, обойдемся без Литвы». Але треба пам'ятати, що Литва – член ЄС і Шенгенської угоди, її рішення є істотним для усієї цієї зони. Воно є підставою для заборони на в'їзд до усіх європейських країн. Але ж термін діючих президентських повноважень Олександра Григоровича скоро закінчиться (цікаво, як він бачить свою інавгурацію – і як бачить її опозиція). Після цього він залишиться лише таким собі громадянином Республіки Білорусь, обтяженим підозрою у причетності до злочинів.

Таким чином, під кінець тижня можна констатувати, що чаша терезів хитнулася в бік режиму. Але в цілому рівновага між владою та опозицією все ще зберігається.

СТАВКА НА ЩОТИЖНЕВІ ПІКИ ПРОТЕСТУ У СТОЛИЦІ

При збереженні наявних структур і видів протесту громадянське суспільство змінює їхній режим – робить ставку на щотижневі пікові протести (як це було і під час «народних віче» в Україні-2013).

Телеграм-канал NEXTA Live, який також дещо скоротив кількість публікацій (схоже, хлопці просто відсипаються після наднапружених днів), опублікував такий заклик:

«ВОСКРЕСЕНЬЕ

МИНСК, 14.00. ПЛОЩАДЬ НЕЗАВИСИМОСТИ. Вновь собираем всех своих соседей и идём целыми районами в центр.

ОСТАЛЬНЫЕ ГОРОДА. Рабочие и все-все-все. МЫ ВАС БУДЕМ ЖДАТЬ НА МАРШ! Организуйтесь с самого утра и организованными автоколоннами выдвигайтесь на Минск! В ближайшие дни мы постараемся сделать всё, чтобы помочь с организацией движения.

Лидеры Координационного Совета собираются выступить с важным программным заявлением. Это перевернёт всё!».

Важлива відмінність від попередніх днів протистояння і від маршу минулої неділі - тепер вже всіх кличуть не на площі своїх міст, а на «Площу» до столиці, Мінська.

І це також схоже на Київ-2013. Причому з важливою географічною відмінністю від України – Білорусь є країною більш компактною, за формою схожою на неправильний шестикутник. Столиця - у центрі. Два обласних центри (Гродно, Брест) на західному кордоні, три – на східному (Вітебськ, Могильов, Гомель). При цьому відстані - при нинішньому розвитку автотранспорту - просто смішні: Гродно - 275 км, Брест – 344 км, Вітебськ – 268 км, Могильов – 198 км, Гомель – 310 км. Тобто, це від двох з половиною до п'яти годин шляху з усіх країв Білорусі – в її головне центральне місто, де вершиться влада.

Тепер, до неділі, епізодичний спад активності під час щоденних акцій є легко зрозумілим і пробачливим – люди збирають сили, люди організовують недільний Марш, черговий вирішальний. І аналітикам, спостерігачам просто треба звикати до цього якісного переходу.

Головне питання у тому, як реагуватиме на Марш 23 серпня Лукашенко & Co. Залякування? Перекриття доріг? Підпали автозасобів «тихарями». Пропагандистська дискредитація 23 серпня як «русофобского» дня протесту проти пакту Молотова-Ріббентропа?.. Можливо все. Але і кожен варіант (за винятком останнього, крикливо-нешкідливого) несе для влади істотні ризики – важко, фізично неможливо індивідуально залякати сотні тисяч рядових учасників Маршу. А перекриття доріг по всьому периметру Мінська транспортно паралізує всю країну. У сумі з проведенням стихійних акцій протесту по всій країні це, мабуть, стане не менш ефектною протестною подією, до якої долучаться ті, хто і не збирався брати в ній участь. Щодо силових дій, підпалів - можуть спровокувати новий підйом обурення і активності.

ІСТЕРИКИ ДИКТАТОРА - ПОГАНИЙ ПОРАДНИК

З іншого боку, Марш, який став реальністю у столиці, з сотнями тисяч учасників, для Лукашенка, який вже перманентно знаходиться на межі істерики (і як кажуть, інсульту), теж є вкрай небажаним, нетерпимим, небезпечним.

Душевний і психічний стан диктатора, як вождя контрреволюції, в цій ситуації є взагалі надзвичайно важливим. Вважається, що найоптимальнішою для нього тактикою боротьби з революцією було б спокійне і акуратне її перечікування, м'яке придушення з дуже акуратними точковими репресіями, з прораховуванням ризику в сенсі негативного резонансу. Але його напружений стан («Убери телефон!»), гарячковий рум'янець на щоках дозволяє сумніватися у тому, що він на це здатний. Диктатор занадто багато і часто погрожує, відрізаючи шляхи до відступу для протестувальників.

При цьому у силовиків після відступу 13-16 cерпня можуть з'явитися сумніви у своєму безвладді та своїй безкарності. Свідчення їхніх звірств і злочинів вже стали надбанням найширшої гласності (але при цьому і Тихановська, і білоруська Церква говорять про можливість прощення). Що важливо для нинішньої Білорусі - з її значним сегментом проросійських настроїв - ці злочини Лукашенка визнаються Москвою (невипадково у Білорусі вже два дні не виходить «Комсомольская правда», яка у своєму звичному жовтушному стилі намагається розповісти про покалічених). Тобто, загалом сумнівів у лояльності до Лукашенка силовиків (усіх з них) поки немає. Але можна сумніватися в їхній абсолютній лояльності, в їхній надлояльності у разі різкого загострення ситуації і розкручування нової спіралі насильства. А вже вона, на відміну від подій 9-12 серпня для протесту, для громадянського суспільства несподіваною не стане.

При цьому ризик того, що Лукашенко зірветься і влаштує криваву баню в центрі Європи, є великим. А він вже частково втратив свою міжнародну суб'єктність, відмовившись розмовляти з Меркель, переадресувавши її новому патрону Путіну. За цих умов Кремль теж може здати обридлого йому «крестного батьку», щоб зробити ставку у Білорусі на іншу, комфортну для нього персону.

Тепер кожна неділя буде великим головним болем для диктатора. При тому, що і щоденних акцій ніхто не відміняв, і контакти страйккомів ширяться, і фонди солідарності накопичуються (та й у ЄС три мільйони, які оперативно віддаються на розвиток громадянського суспільство, – не останні).

Тому, усе ще триває. Революція не програла, контрреволюція не перемогла.

Олег Кудрін, Рига

Перше фото: Василь Молчанов / belsat.eu