Справа Марківа: нові докази та свідки підтверджують невинуватість українця

Україна та родичі засудженого розраховують на відновлення справедливості через апеляційний суд

Уже три роки український військовослужбовець Віталій Марків перебуває за ґратами в Італії: нацгвардійця засуджено до 24 років позбавлення волі. В Італії його звинувачують у причетності до загибелі італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі та його перекладача росіянина Андрія Миронова у травні 2014 року на Донбасі. Захист Марківа такий вирок вважає несправедливим і вказує на абсурдність звинувачень. Адвокати нацгвардійця та держави Україна звернулися до апеляційного суду в Мілані, долучивши до справи чергові докази невинуватості Віталія Марківа. Серед них і частина фільму «Не в тому місці, не в той час», режисером якого став військовий кореспондент з Італії Крістіано Тінацці.

ТРИ РОКИ ЗА ГРАТАМИ ТА ГАЗЕТНІ ЗАГОЛОВКИ

Справа Марківа почалася 2017 року, коли він разом з дружиною полетів до Італії провідати маму, з якою не бачився три роки.

«Майже 10 років Віталій прожив тут, в Італії, потім почався Майдан. Він стежив за подіями, а тоді вирішив, що його місце там. Мені сказав, що їде на різдвяні свята відвідати бабусю, але, залишивши сумку, уночі одразу поїхав у Київ. Коли почалися військові дії, організувалася національна гвардія, він пішов захищати свою країну. Ми спілкувалися по телефону, а потім у нього була відпустка, й він попросив дозволу в керівництва відвідати батьків», – згадує мати Віталія Оксана Максимчук, яка проживає в Італії.

Однак довгоочікувана зустріч перетворилася для родини на справжнє жахіття. 30 червня 2017 року в аеропорту Болоньї італійські правоохоронці затримали Віталія Марківа, закидаючи йому причетність до вбивства італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі та його перекладача Андрія Миронова, які загинули поблизу Слов’янська.

«Віталій просто підійшов їм, бо 2014 року захищав із побратимами гору Карачун, і через те на нього в аеропорту вже просто чекали. Він, навпаки, допомагав італійським журналістам, ще коли був на Майдані… Ніхто й гадки не мав, так само й сам Віталій, що проти нього можуть бути якісь обвинувачення. Для нього це було шоком, усі ми думали, що це помилка й протягом кількох днів усе вирішиться, але все триває донині», – каже пані Оксана.

За її словами, уже наступного дня після затримання італійські ЗМІ вийшли з гучними заголовками, як-от у RomagniaNoi – «Арештували вбивцю репортера Роккеллі».

«Одразу на другий день після арешту писали: «Кілер, який повертався до мами», «Схоплено вбивцю журналіста Рокеллі». Без суду та слідства з нього зробили вбивцю!» – дивується пані Оксана.

Коли українська громада в Італії дізналася про загибель італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі на Донбасі, то кілька представників поїхали на похорон, щоб висловити співчуття та підтримати родину загиблого.

«Ми хотіли підтримати родину, вважали, що маємо вшанувати людину, яка висвітлювала події на Донбасі, і ніхто й гадки не мав, що все так може обернутися проти нас», – каже Оксана Максимчук.

Віталій Марків має італійське громадянство. Суд відбувався в містечку Павія, де народився загиблий Роккеллі й живе його родина.

«Маю сподівання, в апеляційному суді мали час вивчити справу та зробити правдиві висновки. Після вироку, оголошеного в Павії, знаний в Італії адвокат Віталія, сказав, що з таким вироком треба виїжджати з Італії, бо тут не функціонує нічого, що без доказів дали людині 24 роки», – зазначила Максимчук.

Уже три роки пані Оксана бачиться із сином лише у в’язниці. Каже, діють суворі правила. Дозволено відвідувати Віталія лише найріднішим. А через коронавірус кілька місяців не мала можливості бачити його. У серпні зустріч дозволили.

«Сказали, що можна на одну годину й одній людині з родичів поїхати на зустріч з усіма заходами безпеки: маски, рукавички, пластикові перегородки… Віталій вибір свій зробив. Я його підтримала з першого дня. І тепер свою війну він продовжує тут, у тюрмі. Він поїхав захищати свою країну і продовжує її захищати тут. Його звинувачують у тому, чого ніколи не робив ні він, ні українське військо», – наголосила мати Марківа.

Активно підтримує Віталія й українська громада в Італії, представники якої з’їжджаються з усієї країни на судові засідання.

СУДОВИЙ ПРОЦЕС У ПАВІЇ ТА ПІДТРИМКА УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ

Олесь Городецький – один з активістів української громади в Італії, який їздив в Україну на Карачун і проводив власне розслідування. У своїх публікаціях він роз’яснює, чому Марків навіть теоретично не може бути причетний до загибелі фотокореспондента. За його словами, Віталій знав італійську, і коли пішов на фронт, контактував з італійськими ЗМІ, які просили в нього допомоги й неодноразово попереджав їх про небезпеку.

«Підтримка громади почалася з другого дня після затримання Віталика. Одразу стало зрозуміло, що це неправильне затримання, що він у тому, в чому його звинувачують, абсолютно не винен. Звинувачення суперечать здоровому глуздові, законам фізики», – сказав у коментарі кореспондентові Укрінформу Олесь Городецький.

За його словами, українська громада була дуже обурена тим, як італійські ЗМІ висвітлювали це затримання та сам процес.

«Віталика одразу називали вбивцею. А коли відкрився процес, то багато людей з різних міст виявили бажання приїхати на суд, тому що Віталій був сам… Побачити в залі хоча б людей, які йому вірять, які його підтримують, це було важливо. Між собою ми вирішили, що приїжджатимемо на ці засідання у вишиванках, щоб показати, що він не один», – зазначив Олесь.

На його думку, процес мав багато вад та порушень, а сам Віталій Марків став жертвою, бо просто опинився не в тому місці й не в той час.

«Незважаючи на брак бодай одного доказу його безпосередньої причетності до смерті журналіста, суд визнав його винним і засудив за такою формулою: міг би побачити, міг би вбити, перебуваючи на горі Карачун, є імовірність того, що він міг бути причетний.

Федерація італійської преси стала цивільним позивачем до України. Такого ще не було, щоб журналістська спільнота стала стороною процесу. Адже, якщо журналісти стають стороною процесу, то як може йтися про його об’єктивне висвітлення? Звісно, цим скористалася російська пропаганда, зокрема проросійські кола, яких у Італії багато. Почали роздувати цю тему. Російська пропаганда протягом процесу також сприяла тому, що до матеріалів справи було долучено явні фейки. Сайти-«помийки» розповсюджували брехню. А ще так звані російські журналісти або активісти контактували з сім’єю Роккеллі, намагаючись переконати їх у провині України», – розповідає Городецький.

Італійські ЗМІ не лише поширювали дезінформацію, а й у своїх статтях зневажливо висловлювалися щодо українців, які підтримували Марківа в суді, називаючи їх «бритоголовими».

«Вони написали, що ми нібито бойовики з прапорами «Азова», бритоголові, одне слово, абсолютна брехня. І коли ми звернулися до редакції з проханням, спростуйте, ми вам надаємо відео, фото, то спочатку нам обіцяли спростувати, а потім просто більше не писали на цю тему», – каже українець.

Власне, у самому рішенні суду Павії бойові дії на Донбасі називають «громадянською війною», а російських бойовиків – «українськими повстанцями».

Віталію приписують, що маючи на озброєнні тільки автомат Калашникова, він спочатку начебто стріляв по журналістах і міг поцілити з відстані приблизно два кілометри, й то й більше, а потім начебто коригував мінометний обстріл по журналістах.

«Коли читаєш у цій мотиваційній частині, що вони йому приписують, то складається враження, що українські солдати – це бетмени, супергерої, які можуть поцілити з Калашникова за 2000 метрів. Це вирок, яким по суті суд Павії засудив правову систему Італії», – наголосив Городецький.

За його словами, суд не зміг забезпечити коректний переклад під час виступу українських свідків. А коли представники української громади намагалися допомогти й робили уточнення, то отримали зауваження. Згодом їм було заборонено з’являтися в судовій залі з українською символікою. Самого Віталія почали виводити з зали суду іншим шляхом, щоб не допустити його контакту з українською групою підтримки. На думку громади, суд не був зацікавлений у встановлені істини, наприклад, деякі присяжні могли дозволити собі просто заснути під час судового засідання. А пропозицію адвоката Марківа Раффаеле Делла Валле поїхати на місце трагедії, щоб провести розслідування, взагалі було проігноровано.

РОЗСЛІДУВАННЯ ЖУРНАЛІСТІВ

Натомість провести розслідування щодо загибелі фотокореспондента Андреа Роккеллі вирішила група журналістів разом із правозахисниками та експертами. Вони зняли фільм під назвою «Не в тому місці, не в той час». Режисером стрічки став військовий кореспондент з Італії Крістіано Тінацці. Він робив репортажі, зокрема, з Сирії, Лівії, Іраку, Афганістану, Єгипту та України. Італієць також розповів, що 2014 року давав бронежилети молодим колегам, котрі їхали на Донбас, і деякі з них 2019 року стали свідками на суді проти Віталія Марківа.

«На той момент уже були сумніви щодо трагічної загибелі Андреа Роккеллі та Андрія Миронова 24 травня 2014 року в Слов’янську. Ми знали, що лінія фронту між заводом «Зевс», що був зайнятий проросійськими бойовиками-сепаратистами, та гора Карачун, де була українська національна гвардія, вважалася зоною підвищеного ризику через бойові дії», – зазначив у коментарі Укрінформу Крістіано Тінацці.

За його словами, після трагедії неодноразово поставало питання, чи було це нещасним випадком, чи ні? Після затримання Марківа й суду в Павії він разом з кількома колегами почав аналізувати судовий процес, докази та факти, але багато питань залишалися без відповіді.

«Був вирок, суворий вирок, дуже незвичайний для італійської системи правосуддя, я постійно сперечався з колегами. Сумніви привели мене до бажання створити команду журналістів, щоб краще зрозуміти цю заплутану подію, до якої італійські слідчі та ЗМІ поставилися вкрай поверхово», – розповідає журналіст.

Тож він зібрав команду, яка взялася за власне розслідування. Над фільмом разом із Крістіано Тінацці працювали італійці Рубен Лагаттолла, Даніло Еліа та українка Ольга Токарюк.

Також було залучено експертів, аналітиків, колишніх військових, картографів та багато інших фахівців. Роботу над документальним фільмом почали в липні 2019 року. У пошуках правди побували в Києві, Слов’янську, Москві, Парижі, Мілані та Римі. Вивчати документи, зображення та карти продовжують і досі.

«Ми проїхали сотні кілометрів, щоб узяти інтерв’ю в десятків людей, серед яких журналісти, експерти, юристи, свідки. Крім того, була проведена вся технічна робота щодо розробки комп’ютерної карти, на якій точно відтворено територію і науково оцінено видимість з гори Карачун і фабрики «Зевс», – розповів італієць.

А ще зазначив, що реконструкція італійських слідчих не відповідає дійсності.

«Зазначені в матеріалах відстані були неправильні, не проводилося жодних випробувань щодо видимості, стрільби, навіть не використовувалися супутникові карти чи прості цифрові розробки. Вони накреслили лінію на аркуші паперу, не враховуючи, чи були перешкоди для огляду, чи можна було побачити ціль на відстані понад 1800 метрів, чи можливо було її розпізнати та ідентифікувати. І яка оптика тоді могла бути використана. Нічого про це не розповідали, цього не робили, ми робили це самі як журналісти за допомогою наших експертів. Крім того, ми знайшли двох свідків, котрі подають іншу версію цієї історії, ніж ту, яку вибудовує єдиний свідок, заслуханий в італійському суді, француз Вільям Рогелон. І багато інших опитаних дали нам змогу зібрати по шматочках величезну картину», – каже італійський журналіст.

Він також наголосив, що мета фільму полягає не в тому, щоб «бути адвокатами Марківа», а в установленні істини та бажанні зрозуміти, що насправді сталося з їхніми колегами.

«Хто були і що робили Андреа та Андрій у ті дні у Слов’янську, з ким зустрічалися, як діяли в той триклятий день. Ми хотіли з’ясувати, чи насправді не створило слідство зручну правду, аби приховати докази», – пояснює режисер фільму.

Крістіано Тінацці підкреслив, що фільм розповідає про війну, викладає факти й закликає почати розслідування з нуля, бо потрібні не «козли відпущення», а справедливість.

«Ми живемо в державі, заснованій на верховенстві права, що є однією з головних цінностей Європейського Союзу. Судова помилка може бути скоєна, це може статися, але ми маємо три рівні судового рішення, щоб гарантувати обвинуваченому право на захист і встановлення істини. І я сподіваюся, що це станеться», – зазначив Крістіано Тінацці.

За словами режисера, чимало журналістів та фотографів відмовилися допомагати, співпрацювати, хтось робив це приховано, бо боявся наслідків для своєї подальшої діяльності, інші намагалися їх зупинити, знецінюючи цю роботу – очевидно забули, що означає бути журналістом. 35-хвилинний фрагмент фільму було показано в італійському парламенті. І після першої презентації він поступово змусив колег замислитися над оприлюдненим.

«Поступово, за тижні чи місяці, усе почало змінюватися. Кілька газет, навіть найвагоміших, усвідомили цінність нашого розслідування. Кілька журналістів почали ставити запитання. І ми змогли дістатися найвідоміших італійських ЗМІ та сайтів», – зауважив режисер.

Зйомки фільму закінчилися. Автори сподіваються оприлюднити свою роботу за кілька місяців.

ПОЗИЦІЯ УКРАЇНИ ТА 20 НОВИХ СВІДКІВ

Зі свого боку, захист Марківа просить долучити до справи матеріали, використані у фільмі, заслухати експертів та свідків, які взяли участь у його створенні.

«Ми вважаємо, дуже важливо показати італійцям, що всупереч публікаціям у деяких італійських ЗМІ, існує інша історія, яка ґрунтується на фактах та доказах і демонструє, що рядовий Віталій Марків не причетний до загибелі журналістів», – зазначив у коментарі Укрінформу Андрій Пилипенко, адвокат адвокатського об’єднання «Сергій Козьяков та Партнери», що разом з італійською юридичною компанією Legance Avvocati Associati захищають інтереси держави Україна у справі Марківа. На думку Пилипенка, документальний фільм «Не в тому місці, не в той час» може допомогти італійцям краще зрозуміти, що відбувалося на Донбасі у 2014 році, розібратися в обставинах загибелі фотокореспондента, чого не було зроблено під час судового розгляду у Павії. 

Він наголосив, що український військовий не має жодного стосунку до смерті Андреа Роккеллі та Андрія Миронова, немає навіть доказів щодо його причетності до відкриття будь-якого вогню взагалі.

«У цьому випадку має діяти презумпція невинуватості. Позиція обвинувачення базується на необґрунтованих твердженнях з великою часткою уяви, але кримінальний процес проти людини має бути всеохопним із забезпеченням справедливого судового розгляду та права на захист», – підкреслив він.

У рамках розслідування, проведеного Міністерством внутрішніх справ, встановлено, що нацгвардієць Віталій Марків не міг бути причетний до вбивства Роккеллі та Міронова, бо перебував за 1,7 км від місця обстрілу та мав при собі лише стрілецьку зброю. А згідно з актом розтину фотокореспондента, той згинув від осколків невстановленого боєприпасу. До того ж із позиції, на якій перебував Марків, місце загибелі Роккеллі та Миронова взагалі не проглядалося.

«Київському науково-дослідному інститутові судових експертиз МВС доручило підготувати дві комплексні експертизи. Перший експертний висновок базується на результатах комісійної військової експертизи. Він містить аналіз поводження українських сил, що перебували на горі Карачун, показів свідків, слідчих експериментів на місці трагедії, відео обстрілів гори Карачун з мінометів бойовиків, їхніх боєприпасів та багатьох інших важливих деталей, що були упущені судом першої інстанції. Друга експертиза базується на відео, що було знято Рогелоном (французьким фотографом, ключовим свідком у справі обвинувачення Віталія Марківа) на момент атаки 24 травня 2014 року. З проаналізованого відео, а також зі слів постраждалих випливає, що, як мінімум, вогонь зі стрілецької зброї вівся з фабрики «Зевс», розташованої приблизно за 40 метрів від рову, де журналісти намагалися сховатися. Більше того, на відео зафіксовано слова Андрія Миронова, який каже, що одночасно зі стрілецькою зброєю десь поруч з ними працював міномет», – підкреслив український адвокат.

Вільям Рогелон неодноразово змінював свої покази. Його свідчення в суді Павії відрізнялися від сказаного ним раніше італійському слідству. Наприклад, спочатку він казав, що не може стверджувати, хто саме й звідки стріляв, потім у судовій залі заявляв, що стріляли українці.

Щоб дослідити хронологію подій та встановити обставини смерті Роккеллі та Міронова, українські слідчі допитали 70 чоловік, з них 20 – були безпосередніми свідками загибелі журналістів. Тоді як італійські правоохоронці не допитували свідків.

«Фактично зараз захист має близько 20 потенційних свідків, яких необхідно викликати, якщо суд дозволить відновити стадію збору доказів. Усі вони мають безцінну інформацію для справи Марківа», – підкреслив Ніколо Бертоліні Клерічі – партнер юридичної фірми Legance Avvocati Associati, що представляє Україну у апеляційному суді Мілана.

Нові свідки досі проживають у зоні конфлікту й раніше не бажали свідчити через побоювання за своє життя. Також багато солдатів, котрі могли бути свідками, зокрема бійці з батальйону імені генерала Кульчицького загинули, а щоб знайти тих, хто повернувся з фронту, і допитати їх, знадобився час.

«Зараз, навіть коли ситуація у Слов’янську більш-менш контролюється українськими правоохоронними органами, усе одно є ризик бути покараним за те, що свідчиш на користь України, адже там працює багато агентів, яких прикриває Росія. Дуже важко переконати людей, які проживали на Донбасі у період 2014-2019 років, прийти до суду й сказати своє слово, яке потім буде відоме на весь світ. Незважаючи на це, зі зростанням довіри та впевненості в захисті української армії на Донбасі, люди більш охоче співпрацюють зі слідством та надають цінну інформацію, яка може покласти край процесу проти Віталія», – сказав у коментарі кореспонденту Укрінформу адвокат Андрій Карнаухов – партнер адвокатського об’єднання «Сергій Козьяков та Партнери».

У Міністерстві юстиції України наголосили, що Україна за надзвичайно короткий проміжок часу зуміла пройти всі процедури для забезпечення свого представництва в суді іноземної юрисдикції. Для належного захисту та збору доказів було залучено команду адвокатів з України та Італії.

«Тісна співпраця й ефективна міжвідомча координація між Міністерством юстиції, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією України дає державі змогу допомагати адвокатам Віталія Марківа зі збором доказів та зміцненням позицій захисту. Держава Україна як цивільна сторона в кримінальному провадженні робить усе можливе, щоб забезпечити суд усіма необхідними матеріалами, свідками й доказами, допомогти суду встановити правду та звільнити українського солдата», – наголосила в.о. директора департаменту міжнародних спорів Міністерства юстиції Анна Тищенко.

За словами італійського адвоката Ніколо Бертоліні Клерічі, очікувалося, що Апеляційний суд Мілана почне розгляд справи Марківа навесні 2020 року, але через коронавірус слухання відкладене. Водночас це дало Україні змогу провести розслідування, підготовити експертні висновки й допитати свідків. Нові аргументи подано до суду 11 вересня 2020 року.

«Ми розраховуємо переконати Апеляційний суд Мілана відновити етап збору доказів і розглянути всі подані матеріали для проведення всеосяжного та неупередженого судового розгляду. Перші слухання призначено на 29 вересня та 1 жовтня 2020 року», – зазначив Ніколо Бертоліні Клерічі.

На справедливий суд сподівається й мати Віталія Марківа.

«Я вже з ним побачуся на апеляції. Сподіваюся, що його виправдають і він буде вільним. Він завжди казав, що не винний у цій смерті. Віримо в чесних суддів, які мають розібратися, де є правда. Правда на нашому боці», – переконана мати Віталія Оксана Максимчук.

Щоб привернути увагу до судового процесу, українці по всьому світу влаштовують акції підтримки, розгортають на будівлях своїх міст величезні банери, сподіваючись на справедливий італійський суд.

Ірина Драбок, Гаага

Фото: Наталка Кудрик (Радіо Свобода), Крістіано Тінацці, Массиміліано Меллей, українська громада в Італії