«Народна інавгурація Тихановської» на марші протесту і в житті

Сюжети білоруської революції стають дедалі вибагливішими

Черговий день протесту в Білорусі мав красиве порядкове число, ювілейне, і оригінальну назву проведеного маршу. Її було надано в розвиток таємної присяги, прийнятої Лукашенком у середу - «Народна інавгурація справжнього Президента», тобто Тихановської.

А порядковий номер - 50-й, стільки днів вже протестують білоруси.

КАРНАВАЛЬНА КУЛЬТУРА І ТАКТИКА ОБХОДУ ПАСТОК

Протест, який триває вже майже два місяці, - це чимало. І сьомий недільний марш протесту тепер сприймається як щось постійне, звичне, важливе не лише само по собі, але як «одне з», у ланцюжку, для визначення вектора змін.

З кожним маршем режим намагається обмежити його можливості, максимально скувати їх. Для цього місто перекривається раніше та щільніше. Затримання та залякування починаються рано. За цих умов елемент карнавальної культури, характерний для подібних маршів, безумовно, є теж важливим. Однак творчістю, причому колективною, стає саме рішення, як діяти по ходу маршу, куди піти, щоб і «пошуміти», справити враження, і не нарватися на максимально жорсткі дії.

Але і місце для творчості залишається. Цього разу найбільшу увагу привернув перформенс двох дівчат на тему недавньої інавгурації. Одна начепила картонну корону, намалювала вуса. А інша, одягнена в чорне і з чорною балаклавою, йшла у неї на повідку. Дівчина-«Лукашенко» кидала надувну палицю, схожу на поліцейський кийок. А «собака-омонівець» приносила її. І це дозволяє добре уявити атмосферу маршу, особливо в тих його частинах, де людей дуже багато і куди силовики не вторгаються, щоб затримати когось. Запам'ятався і хлопець зі щитом у вигляді герба «Погоня».

За таких умов найбільш небезпечними стають початкові і останні години акції, поки не зібралася велика колона або коли вона вже розходиться, розбиваючись на маленькі струмочки, з яких простіше вихоплювати активістів. У цю символіку вписується те, що ввечері найбільші затримання були у мінському районі Уруччя – це на околиці міста, відразу за кільцевою дорогою. Причому місце не випадкове: там розташовується Військове містечко ОМОНу і житлові будинки, де проживають омонівці з сім'ями.

Відбулися свої акції протесту і у більш-менш великих містах. Тут теж були свої елементи карнавальної культури. Вражає ролик із втечею хлопчини з автозака і дівчатами, які стрибають від радощів, стежачи за цим. Просто готовий кадр шахрайської кінокомедії про окуповане місто. Було це у Гомелі. Взагалі, цього разу силовики відзначилися саме тут (минулого разу запам'яталися їхні діяння у Бресті та Гродно). Крім простих побоїв, тут було розпорошення перцевого газу на активістів і попереджувальні постріли у повітря. Офіційний представник МВС Білорусі Ольга Чемоданова визнала усі ці дії.

Показово: у своїх коментарях, вона поспішили сказати, що кількість «участников протестных акций в это воскресенье было значительно меньше, чем в предыдущие выходные, в том числе и в Минске». При цьому «Интерфакс» дає дані – понад 100 тисяч учасників (через розтягнутість колон і фрагментування протесту по мікрорайонах такий підрахунок є дуже складним). І відчуття, що «протест спадает», для чого так посилено працює МВС, – немає.

ФОРУМ РЕГІОНІВ РБ І РФ ПОМЕР, ДИКТАТОР ЖИВИЙ

А режиму Лукашенка кров з носу (чужого, зрозуміло) треба домогтися такого результату – різкого зменшення активності, загасання протесту. Ми вже писали, що у цьому сенсі своєрідним тестом повинен був стати VII Форум регіонів Білорусі та Росії, запланований на 28-29 вересня у Мінську та Мінській області... Спочатку, давно ще, у ньому взагалі планувалася участь президентів Путіна і Лукашенка. Коли у Білорусі почалася революція, цей варіант, зрозуміло, відпав (не царська справа – бунтівними регіонами їздити). Тоді рівень представництва знизився до голів верхніх палат парламенту. А перший день форуму вирішено було зробити віртуальним. Десант російських політиків на чолі з начальником Ради Федерації Валентиною Матвієнко планувалося висадити до Мінська тільки 29 вересня.

Ці плани ще виношувалися у середині минулого тижня. Але вже у суботу було оголошено, що і такий варіант скасовується. Весь форум пройде в онлайн-форматі! Зрозуміло, що це стало черговою чутливою поразкою Лукашенка у спілкуванні з російською стороною – не зумів забезпечити хоча б відносної «тишины и порядка», хоча б у Мінську і Жодіно (планувався приїзд форумчан на бунтівний БелАЗ).

При цьому варто зазначити, що Кремль проявив рідкісну великодушність до братнього диктатора, повідомивши про зміну формату на режим відеоконференції у щадному варіанті. Звичайно ж, все списали на COVID-19: «Такое решение принято по итогам двусторонних консультаций в связи с регистрируемым ростом числа случаев заражения новой коронавирусной инфекцией и с учетом рекомендаций Роспотребнадзора России… Именно такой формат будет адекватен эпидемиологической обстановке и позволит не подвергать дополнительному риску здоровье российских сенаторов, членов белорусского Совета Республики и других участников».

Така куртуазність для російської дипломатії, яка має у своєму активному лексиконі «Дебилы, бл..!», досить вірний показник того, що найближчим часом Росія, як і раніше, робитиме ставку на Лукашенка без заміни його на якісь інші фігури в результаті яких-небудь «мягких» або «жестких» сценаріїв втручання.

При цьому, з іншого боку, сама назва минулого маршу «Народна інавгурація справжнього Президента», тобто Світлани Тихановської, ставить ще одне цікаве запитання: а чи не може відбутися щось на зразок її інавгурації, тільки на іншому рівні?

ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ТИХАНОВСЬКОЇ ТА ВСІЄЇ ОПОЗИЦІЇ

Отже, нагадаємо суть двох ключових «президентських» дат у Білорусі. Перша - 9 жовтня - визначається тим, що згідно з білоруськими законами, про інавгурацію обраного президента має бути оголошено не пізніше двох місяців після проведення виборів, тобто – відлік від 9 серпня.

Для Лукашенка після його унікальної таємної інавгурації ця дата вже не є актуальною. А от перед Тихановською, яка перебуває за 40 км від білоруського кордону у Вільнюсі, вікно можливостей відкрито. І вона цілком може оголосити про свою інавгурацію в еміграції. Зрозуміло, що у опозиції немає юридично коректних підтверджень її перемоги на виборах, є лише припущення, засновані на збережених протоколах з окремих дільниць, згідно з якими Тихановська перемогла, причому з великою перевагою. Однак підтверджень перемоги на виборах немає і у Лукашенка.

Тобто, тут виходить не «слово проти слова», а «нелегітимність проти нелегітимності», оскільки строго юридично некоректними є обидві інавгурації. Але це у звичайних умовах. А ось в умовах важкої політичної кризи, яка вже призвела до людських жертв, не кажучи про економічні, може набути чинності інша логіка - кризова.

Так, Захід в цілому і західні країни окремо відмовлялися визнавати Тихановську обраним президентом, кажучи, що у них немає для цього достатніх підстав. Вони говорять лише про необхідність діалогу між сторонами кризи і в ідеалі – проведення нових виборів. Однак Лукашенко усе це відкидає. І тут згадується член Євросоюзу Литва, чий Сейм визнав Тихановську «всенародно обраним лідером Білорусі». В умовах триваючої кризи може бути зроблений і наступний крок - визнання дати президентської інавгурації «всенародно обраного лідера» ... Якщо так, то на коли вона могла би бути призначена?

Президентські повноваження попередньої каденції Лукашенка закінчуються 5 листопада. Строго юридично, провівши незаконну нову інавгурацію, він вже знецінив цей термін. Але в умовах вакууму легітимної влади, повторюся, логіка є особливою. І зараз багатьма згадується заява Європарламенту (зроблена ще до «таємної інавгурації»), що з 5 листопада там офіційно перестануть вважати Лукашенка президентом.

Тому логічно, якщо Тихановська оголосить про церемонію інавгурації на 5 листопада, в день закінчення терміну колишніх повноважень Лукашенка. Не пізніше, не раніше! Не раніше, тому що завжди є надія (принаймні риторично-дипломатична), що Лукашенко піде на переговори. Не пізніше - щоб не було вакууму влади із втратою колишнім президентом залишків легітимності. Що скаже з цього приводу Росія та її союзники/васали, зрозуміло. Але західні країни будуть поставлені перед вибором – не мати у Білорусі жодних визнаних точок опори для переговорного залагодження кризи або мати їх – в особі нелегітимного де-факто правителя Лукашенка, а також всенародно обраного лідера, який прийняв присягу, Тихановську. При цьому на «другому кроці» позиція Світлани (нові чесні вибори) стовідсотково збігається з колективною позицією Заходу, позиція Лукашенка – стовідсотково їй суперечить. І тому така комбінація для нього виявляється досить небезпечною.

Але тут є одне «але». У заручниках у диктатора знаходиться чоловік Тихановської. А Лукашенко вже давно освоїв методику шекспірівських лиходіїв. І може просто шантажувати опонентку здоров'ям і життям коханої людини.

Олег Кудрін, Рига

Перше фото: TUT.BY