Білорусь після ультиматуму: два шляхи для Лукашенка

Оцінка ситуації і прогнози від білоруських політичних експертів

В ніч з 25 на 26 жовтня закінчився термін ультиматуму, який Світлана Тихановська оголосила Олександру Лукашенку та його оточенню. Жодну з вимог - про добровільну відставку Лукашенка, припинення насильства щодо мирних демонстрантів і про звільнення політв'язнів - не виконано. Але і «підніметься вся країна», як писала Тихановська, тобто всенародного страйку - також не сталося.

Водночас говорити про те, що ультиматум був оголошений марно, не можна. Він, як мінімум, надав протестам новий імпульс, мобілізуючий ефект, рівного якому не було з серпня. І це - важливий сигнал скептикам, усім тим, хто постійно повторює, що протест здувається. А ось і ні.

Cвоєю оцінкою підсумків перших постультиматумних днів, а також прогнозом подальшого розвитку ситуації - з Укрінформом поділилися білоруські політичні експерти.

ПОДАЛЬША ДОЛЯ СТРАЙКУ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТОГО, НАСКІЛЬКИ ВИСОКО ПІДНІМЕ ПЛАНКУ ТЕРОРУ ЛУКАШЕНКО

 Ігор Ільяш, політичний оглядач:

- Події, пов'язані з ультиматумом Тихановської, можна оцінити як тактичну перемогу опозиції і в цілому білоруського суспільства. По-перше, в останні дні стався очевидний сплеск протестної активності, рівного якому не було з серпня. Простір протесту вдалося дещо розширити. По-друге, питання про страйки на підприємствах повернуте до порядку денного (знову-таки вперше - з серпня). Поки результати загальнонаціонального страйку більш ніж скромні, але навіть у нинішньому форматі заворушення на заводах змушують владу всерйоз нервувати і робити помилки. А саме помилки Лукашенко, його неадекватні, непродумані рішення завжди були головним стимулятором протестної активності. Судячи з усього, Лукашенко зараз бере курс на чергове підвищення рівня репресій і терору. Однак такі дії можуть тільки погіршити становище режиму.

Подальша доля акції багато в чому залежатиме від того, наскільки високо підніме планку терору Лукашенко: чим жорстокішими будуть дії влади, тим сильнішим буде імпульс для страйкового руху. Якщо ж нічого незвичайного найближчим часом не станеться, то не виключено, що в суспільстві почне відчуватися легке розчарування (закономірний наслідок чергового емоційного сплеску, пережитого в останні дні). Це не означає, що протести зупиняться - просто вони повернутися до стану «до ультиматуму», тобто весь ефект від тактичної перемоги опозиції зійде нанівець.

Однак, навіть якщо всі досягнення останніх днів будуть витрачені даремно, це принципово не змінить ситуацію всередині Білорусі. Протистояння влади і суспільства ще наприкінці серпня перетворилося на позиційну війну на виснаження. Ні в однієї зі сторін поки що немає сил для того, щоб рішуче переламати ситуацію на свою користь.

ПРОВІВШИ ЛИШЕ ДЕКОРАТИВНІ ЗМІНИ, ЛУКАШЕНКО МОЖЕ ЗНОВУ ЗІТКНУТИСЯ З НАРОДНИМ НЕВДОВОЛЕННЯМ

Артем Шрайбман, політичний оглядач:

- В останню неділю значно зросла кількість демонстрантів на вулицях, тривають студентські протести, точкові страйки на різних підприємствах. Але, як і прогнозувалося, все це не привело до загальнонаціонального страйку. Все-таки протестний рух у нас не наскільки потужний, як було в інших країнах, наприклад, в тій же сусідній Польщі.

Що далі? Мій прогноз залишається незмінним - усе повністю залежить від того, які тригери протесту буде давати влада. А вона може робити помилки: або вести себе надмірно жорстко, тим самим стимулюючи протест, або вести себе несподівано м'яко, йти на такі поступки, які додадуть протесту відчуття перемоги.

Але влада може діяти і більш розумно з погляду самозбереження, проходити десь посередині між крайнощами, тим самим послаблюючи протест.

Однак яким саме шляхом піде Лукашенко, - спрогнозувати практично неможливо. Як і передбачити, що буде з протестом далі. Сьогодні можна сказати лише одне - в найближчі місяці протест не видихнеться...

Протест, як показав останній недільний марш, може не тільки «здуватися», а й, коли це потрібно, «роздуватися».

Якщо все і далі залишиться в стані політичної безвиході, то під тиском Москви Лукашенко буде змушений почати обіцяну конституційну реформу. Питання лише в тому, наскільки косметичною буде ця реформа. Втім, навіть якщо Лукашенко піде на невеликі зміни політичної системи, то не виключаю, що ми побачимо друге коло білоруської революції: провівши якісь декоративні зміни, він знову зіткнеться з народним невдоволенням. Подібний сценарій цілком вірогідний. Однак це дистанція одного року, і тут є багато невідомих - зокрема: чи відбудеться чергова ескалація насильства, що буде з другою хвилею коронавірусу, що буде з економікою, як поводитиметься РФ, наскільки сильно вона тиснутиме на Лукашенка ... Багато залежить від суми і співвідношення всіх цих чинників.

ПІД ВПЛИВОМ УЛЬТИМАТУМУ ВЛАДА ПОКАЗАЛА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ І МОРАЛЬНЕ БАНКРУТСТВО

Анатолій Котов, колишній співробітник управління справами президента Білорусі, екс-генсек Національного олімпійського комітету:

- Складно міркувати, чому ультиматум був оголошений саме в ці дати. Можливо, це була спроба підтримати протест на вулицях. Можливо - емоційна реакція на побиття пенсіонерів на марші. Це не так уже й важливо зараз. Він відбувся. Його підтримали всі політичні сили. І всі політичні актори готові підтримувати Світлану Тихановську як національного лідера.

Можна констатувати, що всі вклалися в те, щоб наповнити ультиматум змістом. Недільний марш став одним з найчисленніших. З'явилося відео «Розмова з омонівцем Серьожею» від Вадима Прокоп'єва. Дуже добре спрацювали ініціативи щодо студентської, робітничої активності. Оголошено про створення Народного антикризового управління. Влада натомість укотре продемонструвала свою неадекватність. Адже, якщо на протест виходять «наркомани і алкоголіки», то чому наступного дня звільняють лікарів, висококваліфікованих робітників, відраховують студентів-відмінників?

Тому можна сказати, що ультиматум спрацював. Влада ще більше продемонструвала, що їй не цікаві люди. Їй на них просто начхати.

Відповідно, це звужує поле для залишків міжнародної підтримки режиму. Навіть риторика Росії змінилася. А це дуже важливо.

Випустили кілька політичних в'язнів, чим визнали їх наявність.

З Росії лунають все більш відкриті сигнали, що час на вмовляння і переговори закінчився. Можна сказати, що влада під впливом ультиматуму просто продемонструвала свою інтелектуальне, міжнародне і моральне банкрутство.

Тому зараз важливо показати дієву альтернативу. Кожен звільнений або відрахований не залишиться без роботи і фінансової підтримки. Можна буде продовжити навчання, кар'єру, роботу.

Якщо використовувати правильно потенціал і показати перспективу, єдність всіх цивільних і політичних ініціатив, - все вийде. Найголовніший дедлайн Білорусь пройшла. 9-11 серпня завершився процес формування білоруської нації і нового суспільства.

ЧЕРЕЗ ПАРАНОЇДАЛЬНИЙ СТРАХ ЛУКАШЕНКО ПРОВОДИТЬ РОКИРОВКИ СИЛОВИКІВ

У четвер, 29 жовтня, з провладного телеграм-каналу «Пул Першого» прилетіла цікава звістка: Лукашенко призначив трьох помічників президента. Перший - екс-глава МВС (з червня 2019 роки) одіозний Юрій Караєв - став помічником по Гродненській області. На його місце міністром поставлений Іван Кубрак, раніше голова управління МВС по Мінську. Помічником президента по місту Мінську призначений Олександр Барсуков, який з 2017 року обіймав посаду заступника глави МВС. Нарешті третій - Валерій Вакульчик (з серпня цього року - держсекретар Ради безпеки, а до цього - 8 років на посаді глави КДБ) призначений помічником по Брестській області.

Ігор Ілляш, політолог:

- Не варто шукати складних пояснень відставки Караєва і Барсукова. Це навіть не імітація поступок. Це просто результат параноїдального страху Лукашенка.

Чому Сталін послідовно знімав і вбивав Ягоду, Єжова, інших керівників ОГПУ-НКВД-МГБ? Тому що ті за роки масових репресій надмірно розширювали свій вплив і ставали потенційною загрозою для необмеженої влади вождя. Тому їх слід було прибрати.

Така ж логіка діє у випадку Лукашенка і Караєва-Барсукова. За останні кілька місяців МВС перетворилося на системоутворююче відомство держави, саме на багнетах силовиків сьогодні тримається трон Лукашенка. Ймовірно, Лукашенко серйозно злякався, що в нинішній конструкції білоруської військової хунти він потихеньку почав перетворюватися на зайву ланку, якої легко можна позбутися. Знизити свою тотальну залежність від силовиків він намагається раптовими кадровими перестановками. Безпрецедентна інтенсивність таких перестановок (лише за 2,5 місяці, в розпал гострої політичної кризи, було цілком оновлено керівництво МВС, КДБ, КГК, Генпрокуратури і Радбезу) - лише відображає рівень параноїдального страху диктатора. За часів Сталіна міністрів у такій ситуації просто розстрілювали. Нині ж з пошаною переводять на ефемерні посади.

Якщо вже Лукашенко прибирає навіть таку безнадійно замазану в крові особу, як Караєв, значить, він не просто нікому не довіряє. Він уже відверто боїться своїх силовиків.

Мирослав Ліскович

Перше фото: TUT.BY