«EU-goslavia»: чи підтримає Джо Байден європейський проєкт інтеграції Балкан?

Хоча в США ще тривають процеси перерахунку голосів на президентських виборах, більшість експертів та міжнародних аналітиків намагаються спрогнозувати, як зміна адміністрації в Білому домі вплине на американську політику в світі

Адже всі заяви майбутнього президента-демократа Джо Байдена та членів його команди свідчать про те, що США мають намір повертатися туди, де його попередник був не надто активний. Виходячи з цього, можна припустити, що ці зміни в зовнішній політиці нової адміністрації торкнуться і Західних Балкан. Тим більше, що в передвиборчій програмі Байдена пункт про посилення американської присутності в цьому регіоні існує.

Отже, якою буде ця політика і як будуть розвиватися країни регіону в перспективі майбутніх років? Треба зразу сказати, що успіх Байдена був зустрінутий з ентузіазмом як в Боснії, так і в Албанії та Косово. Тут його традиційно сприймають як союзника і друга. Свого часу Байден був провідником багатьох рішень, які грали на користь тих самих боснійців або косоварів. Доклав він зусиль і до незалежності Чорногорії. Тому не дивно, що лідери саме цих країн одні з найперших привітали його з перемогою. Відповідно, серби зустріли результат виборів без оптимізму, що явно читалося на обличчі сербського президента Олександра Вучіча, який заявив, що він «…занадто старий і гордий, щоб поспішати з привітаннями Байдену».

Цікаво, що російські інформаційні ресурси взагалі розродилися цілою серією апокаліптичних прогнозів як для Сербії, так і сербського населення краю, називаючи Байдена «відомим сербофобом». Правда, паралельно вони натякали на безальтернативність для сербів дружби з Росією. Більш того, періодично витягали на світ божий заїжджену і покриту нафталіном ідею панславізму, мовляв, під загрозою є всі слов’янські народи, і тільки союз з Росією захистить їх від підступних планів Заходу.

Але як є насправді? Експерти заявляють, що для нової адміністрації США принциповими моментами в регіоні є питання стабільності і безпеки, непорушності існуючих кордонів, а також зниження впливу тут Росії і Китаю. Отже, виходячи саме з цього і буде будуватися американська політика на Балканах.

Тому вже зараз можна припустити, що зусилля керівництва Албанії і, опосередковано, Косова, по актуалізації та «інтернаціоналізації» проблеми албанської меншини на півдні Сербії навряд чи призведуть до зміни кордонів. Тим більше, що ці проблеми часто надумані. Ймовірно новий підхід США буде і щодо політичних процесів в самому Косово. Традиційні лідери напіввизнаної республіки у своїй більшості мають темне минуле і є занадто дратівливими для Белграду. Та саме з ним треба домовлятися про визнання, що також може бути в порядку денному балканської політики Білого дому. Більшість з них зараз перебуває під слідством в Гаазі, і надії на те, що США сприятимуть їх звільненню та виведенню з під звинувачень можуть бути марними. Слідство зараз підготувалося краще, воно заявляє про більше ніж сотню свідків, які добре захищені, адже саме безпека свідків завжди була «слабким місцем» обвинувачення. З іншого боку – Вашингтону зручніше працювати з більш цивілізованими представниками косовського політикуму. Наприклад, з діючим прем’єр-міністром та випускником Стаффордширського університету Авдуллою Хоті. Майбутньою зіркою косовської політики вважають і особу Влорі Читаку – дипломатки та представника краю у США. Джерела кажуть, що вона має гарні стосунки з такими важковаговиками американських демократів як Хілларі Клінтон та майбутня віце-президентка Камала Харріс. А її амплуа просунутої феміністки-мусульманки може пасувати новій політиці США в регіоні.

Як вважають експерти, не треба боятися і сербському населенню Балкан. Політика США буде залишатися реалістичною і прагматичною. А реальність полягає в тому, що Сербія, не дивлячись на всі проблеми, залишається найбільшою країною регіону з найпотужнішою економікою серед не-членів Євросоюзу. І, як з’ясувалося під час коронавірусу – найстабільнішою. Так спад ВВП в Сербії за 8 місяців 2020 року становив 6,4%, тоді як в Північній Македонії – 12,7%, Словенії – 13%, Хорватії – 15,1%, а в Чорногорії – більше 20%.

За оцінкою британського експерта та дипломата Тімоті Лесса діючій сербській владі за останнє десятиліття вдалося провести вдалі структурні реформи та вийти на позиції лідера регіону і навіть стати певним центром тяжіння для сусідніх країн. Більш того, за його оцінками Белград досить майстерно грає на інтересах Європи, США та інших зацікавлених країн, передусім Росії, Китаю і, останнім часом, Туреччини. Тому занадто сильний тиск на Сербію, зокрема у косовському питанні, може призвести до посилення позицій американських антагоністів: РФ та Китаю. А цього у Вашингтоні допустити не можуть.

Тим більше, що на фоні загальної ковідної нервозності та інших карантинних негараздів у сербському суспільстві збільшився рівень підтримки як Росії, так і Китаю. Другом Сербії Росію вважає 40% населення, що є найбільшим показником. На друге місце вийшов Китай із 16%. При цьому вплив Китаю в Сербії позитивно сприймають 90% населення, а росіян – 70%. Основним чинником росту позицій Китаю називають надання допомоги в умовах пандемії. Примітно, що на цьому фоні відбулося падіння прихильників членства Сербії в ЄС нижче 50% - до 46%. При цьому, Брюссель є потужним фінансовим донором Сербії та надав їй найбільшу допомогу у боротьбі з коронавірусом!

Тому найвдалішою формою для Західних Балкан Т. Лесс вважає формат, який зараз відпрацьовується Євросоюзом в межах Берлінського процесу. Це так званий «міні-шенген», який зараз об’єднує Сербію, Албанію, Північну Македонію та Чорногорію. Поступово до нього приєднується і Косово. Одним із рішень об’єднання є створення до 2024 року спільного ринку товарів і послуг. Т. Лесс прогнозує, що нова адміністрація Байдена буде зацікавлена у підтримці і розширенні цього формату із подальшим залученням до нього і БіГ. Своєю чергою, це дозволить об’єднати під одним дахом не тільки албанське населення регіону без реальної зміни кордонів, але і всіх сербів, що на сьогодні є найбільшою біллю Белграду та його основним антиалбанським аргументом.

Не виключено, що США підтримають і фінансові зусилля Євросоюзу. Так, новим інвестиційним планом ЄС з фінансової допомоги країнам Західних Балкан на 2021-2027 роки заплановано виділення 9 млрд євро на реалізацію різних проектів в регіоні, насамперед, інфраструктурних. Зокрема передбачається розвиток мережі автомобільних та залізничних шляхів, які повинні підвищити зв’язність країн регіону як між собою, так і з іншою Європою.

До речі, для України найбільший інтерес становить розвиток залізничного сполучення між албанським портом Дуррес на адріатичному узбережжі та болгарським портом Бургас у Чорному морі. Крім суто торговельно-економічного аспекту цей шлях треба оцінювати і з військово-стратегічного боку. В якому потенційно можуть бути зацікавлені і американці. Цей маршрут є зручним для здійснення стратегічних перекидів в чорноморський регіон поза режимом турецьких проток. Цілком ймовірно, що найближчим часом увага нової американської адміністрації буде прикута до питання забезпечення безпеки своїх союзників в чорноморському регіоні і такий шлях потенційно буде грати в цій політиці важливу роль.

Крім транспортної інфраструктури європейські гроші планується витратити на підвищення енергетичної спроможності балканських країн, зокрема їх незалежності від постачань російських енергоносіїв. Першим «недружнім» кроком в цьому напрямі російські медіа вже охрестили призначення на посаду міністра енергетики Сербії в новому уряді Зорану Михайлович, яка відома своїм ставленням до російського корумпованого енергетичного спруту. Результатів довелося чекати недовго, вже на першій урядовій нараді вона вигнала із залу директора сербського державного оператора газового ринку «СербіяГаз», Душана Баятовича, який вважається креатурою російського «Газпрому». В подальшому міністерка ініціювала розслідування проти більшості керівників сербських державних енергетичних кампаній. При цьому, треба зауважити, що в інтерв’ю місцевому таблоїду «Кур’єр» метою своїх дій Михайлович назвала покращення енергетичного балансу та забезпечення енергетичних потреб населення і промисловості, а також перетворення Сербії на ключового гравця на енергетичному ринку в регіоні.

Отже і тут Сербія може досягнути лідируючих позицій серед своїх сусідів, ставши певним енергетичним центром. Як в прямому, так і в переносному сенсі. Згаданий вище Тімоті Лесс вважає, що певне відчуття свого лідерства на Балканах може зробити сербське керівництво прихильнішим до інтеграційних процесів в регіоні, які з одного боку просуваються Європейським союзом, а з другого – можуть отримати відчутну підтримку адміністрації нового американського президента. Він навіть дає цьому майбутньому мультиетнічному та мультиконфесійному і тісно афілійованому з Європейським союзом об’єднанню досить провокативну назву – «EU-goslavia», центром якого об’єктивно може стати сербська столиця Белград.

Ігор Левченко, військово-політичний оглядач, експерт-міжнародник