Туреччина в санкційних лещатах ЄС і США

Які більше схожі на вмовляння, ніж на покарання

Минулої п’ятниці керівники держав ЄС на зустрічі у Брюсселі погодили розширення санкцій проти Туреччини через її геодослідження в Східному Середземномор’ї. Найактивнішими лобістами санкцій були Греція, Кіпр та Франція. Тоді як низка країн, зокрема Німеччина, висловилися проти.

Невтішні новини прилетіли минулого тижня й з Вашингтона. Кілька американських ЗМІ з посиланням на обізнані джерела повідомили, що США вже готові запровадити санкції проти Туреччини через придбання зенітних ракетних систем С-400 у Росії, а президент Трамп уже нібито навіть підписав відповідний пакет заходів.

ЄС РОЗДІЛИВСЯ НА ДВА ТАБОРИ

Зустріч лідерів країн ЄС проходила 10-11 грудня, запровадження нових санкцій проти Туреччини обговорювали гаряче. Головні ініціатори – Греція та Кіпр, за активної підтримки Франції, – готували свої аргументи заздалегідь. За їх наполягання в жовтні в ЄС заговорили про можливе запровадження санкцій, а в листопаді Європарламент закликав Єврокомісію вжити жорсткіших заходів через дії Туреччини в Середземному морі, де Анкара активно шукає нові поклади вуглеводнів, чим викликає постійний протест та протидію Греції. Природно, саме Афіни під час обговорення на минулому тижні виступали за жорсткі обмеження, аж до заборони постачання зброї Туреччині. Але далеко не всі в ЄС поділяють таку позицію. Зокрема, у «європейській сім’ї» проти значного посилення санкцій активно виступили Німеччина (при тому, що в Берліні їх вважають неминучими, але ставлять під сумнів ефективність) та Болгарія. Проти санкцій також були Угорщина, Італія, Іспанія та Мальта.

Питання санкцій щодо Туреччини розділило й давній політичний німецько-французький «дует». Меркель наводила аргументи проти санкцій, а Макрон – за. У результаті було вирішено розширити санкції проти фізичних осіб і компаній, причетних до розробки газових родовищ на спірних територіях у Середземному морі. Офіційно Анкару звинуватили в односторонній діяльності та провокативних діях. Обґрунтування санкцій – захист інтересів ЄС та держав-членів, підтримка регіональної стабільності. Також до березня наступного року готуватимуть доповідь про стан відносин ЄС – Туреччина в різних сферах, зокрема політичній та торговельно-економічній, а також засоби ЄС щодо впливу на ситуацію та можливі варіанти його дій. 

ЄС: САНКЦІЇ ОКРЕМО, СПІВПРАЦЯ ОКРЕМО

Загалом тон та зміст підсумкового документа не такий уже й загрозливий. ЄС не має наміру відмовлятися від торговельно-економічної співпраці з Туреччиною та співробітництва в міграційному питанні. А воно особливо чутливе. У ЄС пам’ятають, що було, коли турки на початку цього року відкрили кордон і десятки тисяч мігрантів ринули до Греції. Із загального числа біженців, зокрема із Сирії та Афганістану, Туреччина нині приймає в себе близько чотирьох мільйонів. І вимагає, щоб із цим рахувалися. Час від часу турецьке керівництво заявляє про те, що Європейський Союз не дає обіцяного фінансування й підтримки країні, яка фактично стримує хвилю нової міграції до ЄС. Звідси і відповідні заяви, а в лютому і практичні дії Анкари щодо «відкритих дверей» у Європу.

У ЄС розуміють, що в разі ухвалення нищівних санкцій щодо Туреччини вони підірвуть її економіку, яка демонструє «пандемічний» спад. Підрив економіки дорівнює відмові приймати мігрантів… Але й змовчати та погодитися з георозвідувальними діями Анкари в Брюсселі не можуть. Тому санкційні списки розширять, а фінансову допомогу на біженців надаватимуть і надалі. Знають у Брюсселі й про вплив внутрішнього турецького чинника – у країнах ЄС, особливо у ФРН, після Другої світової сформувалася потужна турецька діаспора, не рахуватися з якою німецькі політики не можуть. 

Отож минулої п’ятниці Афіни й Париж не отримали бажаного. Розширення санкційних списків, у яких зараз під замороженням активів та забороною виїзду до ЄС перебуває два керівники Turkish Petroleum Corporation, далеко не те, чого прагнули прихильники санкційної «гільйотини».

Ще одна причина, чому  лідери ЄС не поспішали «покарати» Анкару, – чекають офіційного вступу на посаду президента США Джо Байдена. У Брюсселі мають намір координувати свої дії щодо Туреччини з Білим домом.

ВАШИНГТОН: ПАУЗА ПЕРЕД ВСТУПОМ БАЙДЕНА НА ПОСАДУ

Минулого тижня кілька впливових американських ЗМІ повідомили про те, що США планують запровадити санкції проти Туреччини через придбання нею зенітних ракетних систем С-400 у Росії, і нібито президент Дональд Трамп уже підписав відповідний пакет заходів. Санкції буде запроваджено відповідно до CAATSA – закону про протидію супротивникам Америки. У Конгресі США щодо санкцій до Туреччини через С-400 склалася двопартійна єдність. Досі стримувальним чинником виступав президент Трамп, який не раз заявляв про міцну дружбу з президентом Ердоганом і до практичного запровадження санкцій так і не дійшов. Звичайно, якщо не згадувати про кількаденні заходи через проведення Туреччиною військової операції «Джерело миру» на півдні Сирії.

На відміну від Трампа Джо Байден уже під час виборчої кампанії своїх намірів не приховував: відверто критикував Ердогана, висловлював підтримку опозиційним силам у Туреччині. Байден добре обізнаний у турецькому питанні ще від часів свого віцепрезидентства та сенаторства. Він чотири рази відвідував країну і часто знаходив слова для критики турецького керівництва та дій офіційної Анкари. Коли Байден був віцепрезидентом, США забрали з Туреччини свої ракетні комплекси Patriot, і в Анкарі стали шукати варіанти для їхньої заміни: домовилися з Росією і, як наслідок, опинилися під санкційною загрозою.

Якими будуть американські обмеження, достеменно невідомо. За даними The Wall Street Journal, нинішні санкції, які ось-ось оголосять, з подачі Трампа намагалися зробити максимально м’якими, аби не занадто зашкодити двостороннім відносинам. Якщо це так, то і санкції застосують, і, знову таки, великої шкоди не завадять.

АНКАРА: ЖОДНОГО КРОКУ НАЗАД

В Анкарі на санкції знають одну відповідь: вводьте – але самі про це пошкодуєте. У Туреччини є обґрунтування своїх дій, від яких вона відступати не збирається.

Щодо своєї діяльності у Середземному морі, Туреччина вважає морські території, де проводить дослідження, своєю винятковою економічною зоною (в Афінах кажуть, що турецькі дослідження порушують межі грецького континентального шельфу). Турецьке пояснення ґрунтується, зокрема, на тому, що малі за площею грецькі острови, розміщені за сотні кілометрів від Греції та за кілька кілометрів від турецького берега, не можуть мати «грецького» континентального шельфу. До прикладу, острів Мейс, що за 2 км від турецького берега, площею близько 10 кв. км, за баченням Афін має морську зону площею 40 тис. кв. км. В Анкарі такий підхід не приймають, називають порушенням міжнародного права та продовжують дослідження.

Щодо придбання російських С-400, подальшої співпраці з РФ, Анкара також від своїх намірів не відступає. Наприкінці жовтня провели випробування ЗРК С-400, заявивши, що бачення США для Туреччини не є вирішальним, тим більше що на території Греції розміщено й активовано російські системи С-300. Також у Анкарі невпинно нагадують, що через С-400 Вашингтон не дає винищувачі F-35 американського виробництва, за які було заплачено чималі гроші ($1,2 млрд). У Туреччині не бачать жодних загроз для паралельного використання і американських винищувачів, і російських систем ППО. Тому Ердоган називає можливі санкції виявом неповаги до Туреччини як партнера по НАТО.

Про всяк випадок в Анкарі вже готуються до можливого введення санкцій. Наприклад, парламент країни ухвалив закон про репатріацію турецьких енергетичних і гірничодобувних компаній, які були створені за кордоном. Також у країні перейшли до менш ризикованої грошово-кредитної та податкової політики, змінивши, зокрема, голову центробанку й міністра фінансів. Це також було зроблено для стабілізації національної валюти, яка у листопаді продемонструвала новий антирекорд (8,5 турецьких лір за $1, зараз 7,85 за $1). Підготовку до санкцій підтвердили й у Міноборони: готуються, але продовжують виконувати всі попередні двосторонні угоди.

Ольга Будник, Анкара

Перше фото: dpa